Ухвала суду № 65460183, 20.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

20 березня 2017 року К/800/34473/16

Суддя Вищого адміністративного суду України Голубєва Г.К., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка" на постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 червня 2016 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 р. у справі № 810/1328/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка" до Державної фіскальної служби України , Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області , Головного управління ДФС у Київській області, третя особа - Міністерство фінансів України, про визнання незаконними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аніка" звернулось до суду з позовом до Державної фіскальної служби України , Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області , Головного управління ДФС у Київській області, третя особа - Міністерство фінансів України, про визнання незаконними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 22 червня 2016 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 р., позов задоволено.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аніка" подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційну скаргу було залишено без руху з підстав порушення скаржником вимог ч. 5 ст. 213 КАС України ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2016 року, яку було роз'яснено скаржнику ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 лютого 2017 року.

Скаржник усунув недоліки, вказані в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2016 року.

Зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи, слід погодитись із наступними висновками судів.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VIII, яким внесено зміни до ст. 201 Податкового кодексу України, зокрема, п. 201.15 ст. 201 Податкового кодексу України викладено в такій редакції: зведені результати такого обліку відображаються в податкових деклараціях, форма яких встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.

Оскільки копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за відповідний звітний період відображаються платником податку в податкових деклараціях, платників податків з 01 січня 2015 року не наділено правом подавати їх контролюючим органам.

У зв'язку з зазначеним, суди дійшли вірного висновку, що Рішення (лист) Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 10.09.2015 року №10500/10/10-13-11-02-10 є правомірним.

Крім того, відповідно до п. 56.2 ст. 56 Податкового кодексу України у разі, коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня зі скаргою про перегляд цього рішення.

Згідно з абз. 1 п. 56.3 ст. 56 Податкового кодексу України скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Відповідно до п. 56.8 ст. 56 Податкового кодексу України контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Згідно з п. 55.2 ст. 55 Податкового кодексу України контролюючими органами вищого рівня є: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, - для контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць; контролюючі органи в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональні територіальні органи - для державних податкових інспекцій, які їм підпорядковуються.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року №236 (далі - Положення №236), Державна фіскальна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

Згідно з п. 3 Положення №236, одним з основних завдань Державної фіскальної служби України є, зокрема, внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної податкової політики та державної політики у сфері державної митної справи.

Відповідно до п.1 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого Указом Президента України від 08 квітня 2011 року №446/2011 (далі - Положення №446/2011), Мінфін України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної фінансової, бюджетної, а також податкової і митної політики (крім адміністрування податків, зборів, митних платежів та реалізації податкової і митної політики), політики у сфері державного фінансового контролю, казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку, випуску і проведення лотерей, організації та контролю за виготовленням цінних паперів, документів суворої звітності, видобутку, виробництва, використання та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, їх обігу та обліку, у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

Згідно з п. 3 Положення №446/2011 основними завданнями Мінфіну України є формування та забезпечення реалізації державної фінансової, бюджетної, а також податкової і митної політики, крім адміністрування податків, зборів, митних платежів та реалізації податкової і митної політики.

Тобто, саме Державна фіскальна служба України є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, а тому вона є уповноваженим органом щодо розгляду в порядку статті 56 ПК України скарг на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць, у зв'язку з чим доводи позивача про те, що Державна фіскальна служба України є органом, який лише реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, проте не забезпечує її формування і не наділеним правом на розгляд скарг, поданих платниками податків в порядку статті 56 Податкового кодексу України, спростовується зазначеним.

Крім того, у зв'язку з тим, що Рішення про результати розгляду скарг не є юридично значимими для позивача, оскільки не мають безпосереднього впливу на суб'єктивні його права та обов'язки шляхом позбавлення можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, вони не породжують для нього настання будь-яких юридичних наслідків.

Щодо посилання скаржника на наявність, на його думку, порушень судами під час прийняття оскаржуваних рішень норм процесуального права, то у цій частині, серед іншого, необхідно зазначити, що відповідно до вимог частини другої статті 224 КАС України не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до положень пункту 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити посилання на помилкове та/або неправильне застосування судами норм матеріального права при вирішенні справи та/або порушення судами норм процесуального права (у разі оскарження судового рішення по суті – пояснення, яким чином такі порушення вплинули на правильність вирішення справи).

При цьому, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що в рішенні Європейського суду з прав людини від 3 грудня 2003 року у справі "Рябих проти Росії" зазначено, що повноваження вищих судів щодо перегляду судових рішень мають використовуватись задля виправлення судових помилок.

Виходячи із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, які відповідають практиці Вищого адміністративного суду України у цій категорії справ, ця касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи з урахуванням специфіки спірних правовідносин та повноти встановлення судами фактичних обставин справи. Заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що суд неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись пунктом 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка" на постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 червня 2016 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 р.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Г.К. Голубєва