Ухвала суду № 65459739, 16.03.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2017 р.Справа № 816/736/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Мінаєвої О.М.

Суддів: Макаренко Я.М. , Шевцової Н.В.

за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05.12.2016р. по справі № 816/736/16

за позовом приватного акціонерного товариства "Полтавське хлібоприймальне підприємство"

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Приватне акціонерне товариство "Полтавське хлібоприймальне підприємство" (далі за текстом - ПАТ "Полтавське хлібоприймальне підприємство", позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (далі за текстом - ДПІ у м. Полтаві, відповідач), в якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.12.2015р. № 0001542301.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.12.2016 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтава від 10.12.2015р. № 0001542301.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п. 138.2, пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 129 Конституції України.

ДПІ у м. Полтаві зазначає, що позивачем у 2014 році завищено адміністративні витрати у вигляді страхових платежів у зв'язку з тим, що фактичної базою страхової вартості майна є первісна вартість основних фондів з урахуванням її переоцінки та зносу, а не відновлювальна вартість застрахованого майна на дату договору, як вважає позивач. Вказане порушення призвело до завищення позивачем суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 33657913 грн.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Приватне акціонерне товариство "Полтавське хлібоприймальне підприємство" (ідентифікаційний код 05581898) 11.07.2003р. зареєстровано юридичною особою Полтавським міськвиконкомом, про що в ЄДР внесено запис № 15881050003005164.

Позивач перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби та зареєстрований платником податку на додану вартість, має свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ від 20.10.1998р. № 23874581, видане ДПІ у м. Полтаві, індивідуальний податковий номер 055818916320.

ДПІ у м. Полтаві проведено позапланову виїзну документальну перевірку Приватного акціонерного товариства "Полтавське хлібоприймальне підприємство" з питань, що стали предметом заперечення, за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2014 р.

За результатами перевірки складено акт від 20.11.2015 р. № 2700/16-01-22-02/05581898, яким зафіксовано порушення Приватним акціонерним товариством "Полтавське хлібоприймальне підприємство" пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п. 138.2, пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 2014 рік на 33 657 913 грн.

За результатами розгляду вказаного акту перевірки 10.12.2015р. ДПІ у м. Полтава прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001542301, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 33657913,00 грн.

Не погодившись з даним податковим повідомленням-рішенням від 10.12.2015 р. № 0001542301, ПАТ "Полтавське хлібоприймальне підприємство" звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновки контролюючого органу під час перевірки про порушення платником податків вимог щодо формування адміністративних витрат є неправомірними та непідтвердженими.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності рішень суб'єкта владних повноважень з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, перевіряючи податкове повідомлення - рішення від 10.12.2015р. № 0001542301 на відповідність наведеним вимогам Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку, що вказане рішення прийнято необґрунтовано, виходячи з наступного.

Згідно акту перевірки ПАТ "Полтавське хлібоприймальне підприємство" включено до складу адміністративних витрат у 2013-2014 роках страхові платежі на суму 118584938,25 грн.

Перевіркою встановлено, що одним із показників, який мав вплив на формування адміністративних витрат, є витрати по сплаті страхових платежів страховій компанії ПрАТ "Страхова компанія "Залізничні шляхи" на підставі таких угод: договір страхування від 27.06.2013р. № 01/57 (з урахуванням додаткових угод від 01.11.2013 та 28.02.2014), договір страхування від 27.06.2014р. № К/1899.

За кожним предметом договору сторонами визначалася відновлювальна вартість застрахованого майна на дату укладення договорів.

Посилаючись на Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 18.05.2000 № 288/4509, яким встановлено, що первісна вартість - це історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів, а переоцінена вартість - це вартість необоротних активів після їх переоцінки, контролюючий орган вважає, що фактичною базою страхової вартості майна є первісна вартість основних фондів з урахуванням її переоцінки та зносу.

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 10.12.2015р. № 0001542301, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 33657913,00 грн., стала невідповідність між значенням відновлюваної вартості застрахованого майна (цілісного майнового комплексу, машин та обладнання), яка зазначена в спірних договорах страхування, та балансовою вартістю основних засобів, які обліковуються на балансі підприємства (первісною вартістю основних фондів з урахуванням переоцінки та зносу). Таким чином, в ході перевірки встановлено завищення страхової премії виплаченої ПрАТ "Страхова компанія "Залізничні шляхи" по договорах добровільного страхування №1/57 від 27.06.2013, №К/1899 від 27.06.2014 на суму 33657913,00 грн.

Між тим, колегія суддів вважає такі висновки ДПІ у м. Полтаві необґрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно з п. 22.1 ст. 22 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Таким чином, показник витрат безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

Відповідно до вимог пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом пп. в) пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 цього ж Кодексу до адміністративних витрат, спрямованих на обслуговування та управління підприємством, зокрема, включаються витрати на страхування майна.

Крім того, згідно пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу України при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення, зокрема, будь-які витрати страхування фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору.

Колегією суддів встановлено, що ПАТ "Полтавське ХПП" має у власності майно, в т.ч. цілісні майнові комплекси, що перебуває на балансі підприємства та обліковується на бухгалтерських рахунках 103 (будинки та споруди), 104 (машини та обладнання), 106 (інструмент, прилади та інвентар), 20 (виробничі запаси).

Відповідно до статутних документів ПАТ "Полтавське ХПП" є зерновим складом та надає іншим суб'єктам господарювання комплекс послуг зі зберігання та переробки різноманітних зернових культур.

Позивачем із ПрАТ "СК "Залізничні шляхи" укладалися договори добровільного страхування, а саме:

- договір страхування від 27.06.2013р. № 01/57 (з урахуванням додаткових угод від 01.11.2013р. та 28.02.2014р.), згідно умов якого сума відновлювальної вартості об'єктів страхування - цілісного майнового комплексу, машин та обладнання складає 1048713028,00 грн. (включаючи ПДВ). Балансова вартість основних засобів (майновий комплекс, машини та обладнання) станом на 01.06.2013р. складала 862383362,00 грн. (включаючи ПДВ).

- договір страхування від 27.06.2014р. № К/1899, згідно умов якого сума відновлювальної вартості об'єктів страхування - цілісного майнового комплексу, машин та обладнання складає 1498719875,00 грн. (включаючи ПДВ). Балансова вартість основних засобів станом на 01.06.2014р. становить 915947057,00 грн. (включаючи ПДВ).

За умовами вказаних доворів підставою для визначення страхової суми за кожним предметом договорів, наведених у додатках до них, є відновлювальна вартість застрахованого майна на дату укладення цих договорів, при цьому, страхова сума за кожним застрахованим предметом договору страхування повинна відповідати його відновлювальній вартості.

Відновлювальна вартість визначається таким чином:

- для будівель - як вартість нового будівництва у даній місцевості, включаючи винагороду архітектору та інші витрати на проектування та будівництво;

- для оздоблення - як вартість проведення повністю аналогічних робіт (враховуючи вартість матеріалів) у даній місцевості;

- для комунікацій, устаткування, вмісту - виходячи з суми, необхідної для придбання нового аналогічного майна (покупна вартість), включаючи доставку та митні платежі тощо;

- для товарних запасів, що виготовляються Страхувальником (як для незавершеного виробництва, так і готової продукції) - як витрати, необхідні для їх повторної закупівлі;

- для товарних запасів, якими Страхувальник торгує, а також для сировини, закупленої Страхувальником - їх вартістю за цінами, необхідними для їх повторної закупівлі;

-для скла - як вартість придбання нового аналогічного майна та монтаж.

Відповідач не заперечує щодо наявності у позивача права на включення до складу адміністративних витрат, витрати на страхування за договорами страхування від 27.06.2013р. №01/57 та від 27.06.2014р. № К/1899, однак не погоджується з розрахунком відновлюваної вартості застрахованого майна, яка перевищує балансову вартість майна, що обліковувалася в бухгалтерському обліку позивача станом на момент укладення договорів страхування. Вказані обставини на думку податкового органу становлять завищення витрат на страхові платежі.

Колегія суддів зазначає, що виходячи з предмету вказаних договорів, укладених позивачем з ПрАТ "СК "Залізничні шляхи", результати яких були відображені позивачем у бухгалтерській та податковій звітності як адміністративні витрати, вказані спірні відносини врегульовані положеннями Закону України «Про страхування».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про страхування" розмір страхової суми визначається за домовленістю між страховиком та страхувальником, в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору.

Тобто, один з ключових моментів процесу страхування - розмір страхової суми визначається за домовленістю сторін договору, методи та принципи визначення величини страхової суми законом не обумовлюються.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ "Полтавське хлібоприймальне підприємство" з метою захисту майнових інтересів, що пов'язані з ризиком втрати (загибелі), пошкодження належного на праві власності майна (цілісного майнового комплексу, машин та устаткування) за домовленістю з ПрАТ "СК "Залізничні шляхи" обрано як підставу для визначення страхової суми за кожним договором страхування відновлювальну вартість застрахованого майна на дату укладення спірних договорів.

За визначенням, наведеним у п. 3 Національного Стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна та майнових прав", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 р. №1440, вартість відтворення - це визначена на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) в сучасних умовах нового об'єкта, який є ідентичним об'єкту оцінки.

Враховуючи, що випадки застосування певної бази оцінки при визначенні дійсної вартості майна для цілей страхування Національним стандартом № 1 не уточнюються, а Законом України "Про страхування" не передбачені, в даному випадку найбільше проявляється договірна природа страхової суми. На етапі узгодження розміру страхової суми обидва суб'єкти страхування повинні зважено підійти до вирішення питання: страхувальник повинен вирішити, що для нього більш важливе - повне відшкодування своїх збитків в разі настання страхового випадку чи економія на сумі страхових внесків, страховик - отримання більшої суми страхових внесків, чи виплата страхового відшкодування, яке може значно покращити майновий стан страховика. В результаті компромісу між ними повинна бути визначена страхова сума, яка адекватно відображає інтереси кожної сторони.

Таким чином, обираючи для визначення страхової суми відновлювальну вартість, сторони договору страхування в спірних відносинах дійшли згоди щодо застосування певної бази оцінки при визначенні вартості майна для цілей страхування та не порушили вимоги чинного законодавства.

Частиною четвертою статті 18 Закону України "Про страхування" встановлено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені ст. 44 Податкового кодексу України. Так, згідно із положенням п. 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та /або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платником податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом ІІ цього ж Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про системи та переказ коштів в Україні" розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача. Платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунку на рахунок отримувача.

Отже, у випадку оплати платником податку - страхувальником страхових внесків (платежів, премій) за встановленими строками сплати, останнім можуть враховуватись у складі витрат на підставі пп. в) пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 та пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу України, із відповідним визначенням дати їх виникнення шляхом системного розподілу вартості цієї операції між відповідними звітними (податковими) періодами. Вказані витрати повинні підтверджуватися відповідними платіжними дорученнями.

Колегією суддів встановлено, що всі платіжні доручення були надані позивачем контролюючому органу в ході перевірки, а їх копії наявні в матеріалах справи.

Також з матеріалів справи вбачається, що з метою додаткового підтвердження відновлювальної вартості застрахованого майна підприємства останнім замовлено у ТОВ "ЕССЕТ ЕКСПЕРТАЙЗ" (суб'єкт оціночної діяльності України згідно сертифікату ФДМУ від 25.05.2015р. № 439/15) проведення незалежної оцінки вартості об'єкта оцінки та визначення дійсної вартості (вартості відновлення/вартості заміщення) для цілей страхування на дати укладення договорів страхування, результати якої підтверджують відсутність факту завищення страхової суми за відновлювальною вартістю, включеної підприємством до договорів страхування.

За результатами вказаної оцінки підтверджено правильність визначення дійсної вартості майна вказаного в договорах страхування № 01/57 від 27.06.2013р. (з додатками) та № К/1899 від 27.06.2014р.

Крім того, за висновком судово-економічної експертизи № 849 від 13.10.2016р. Харківського науково-дослідного інституту Судових експертиз ім. Заслуженого професора М.С. Бокаріуса, призначеної ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.08.2016р. по справі №816/736/16, розмір адміністративних витрат, задекларованих Приватним акціонерним товариством "Полтавське хлібоприймальне підприємство" у звітних періодах 2013 та 2014 роках в частині включення до їх складу витрат за договорами добровільного страхування майна, укладених між ПрАТ "Полтавське ХПП" та ПрАТ "Страхова компанія "Залізничні шляхи" № 01/57 від 27.06.2013р. та №К/1899 від 27.06.2014р., документально підтверджується. Висновки про завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування за 2014 рік на 33657913,00 грн. зазначені в акті перевірки від 20.11.2015 № 2700/16-01-22-02-09/05581898 "Про результати виїзної позапланової перевірки "Приватного акціонерного товариства "Полтавське хлібоприймальне підприємство" (код за ЄДРПОУ 05581898), документально не підтверджуються.

За таких обставин, висновок відповідача про завищення страхової премії виплаченої ПрАТ "Страхова компанія "Залізничні шляхи" по договорах добровільного страхування №1/57 від 27.06.2013, №К/1899 від 27.06.2014 на суму 33 657 913,00 грн., є неправомірним та непідтвердженим.

При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання відповідача в апеляційній скарзі на визначення бази страхової вартості майна виключно за первісною вартістю з урахуванням переоцінки та зносу, виходячи з наступного.

Згідно Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92, первісна вартість - це історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

Пунктом 16 П(С)БО 7 встановлено, що підприємство може переоцінювати об'єкт основних засобів, якщо залишкова вартість цього об'єкта суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу. У разі переоцінки об'єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об'єктів групи основних засобів, до якої належить цей об'єкт.

Колегія суддів зазначає, що за даними бухгалтерського обліку підприємством не здійснювалась переоцінка та дооцінка майна для визначення його відновлювальної вартості. Вказані обставини відповідачем не заперечуються.

Згідно з п. 1 П(С)БО 7 "Основні засоби" вказане Положення визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи (далі - основні засоби), а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності.

За змістом п. 7 П(С)БО 7 придбані (створені) основні засоби зараховуються на баланс підприємства/установи за первісною вартістю. Одиницею обліку основних засобів є об'єкт основних засобів.

Відповідно до п. 8 П(С)БО 7 первісна вартість об'єкта основних засобів складається з таких витрат: суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків); реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються в зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних засобів; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству/установі); витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів; витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження основних засобів; інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Між тим, колегія суддів зазначає, що в спірних правовідносинах має місце віднесення позивачем до складу адміністративних витрат витрат на страхування за договорами добровільного страхування майна від 27.06.2013р. № 01/57 та від 27.06.2014р. № К/1899, а не витрат з придбання (створення) основних засобів та зарахування на баланс підприємства/установи, які провадяться за первісною вартістю.

Таким чином, посилання відповідача на П(С)БО 7 "Основні засоби", а саме виключно первісної вартості для визначення страхової вартості майна, колегія суддів вважає безпідставним.

Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що задекларовані позивачем адміністративні витрати на страхування майна не пов'язані з господарською діяльністю ПАТ "Полтавське хлібоприймальне підприємство", виходячи з наступного.

Згідно пояснень представника позивача ПрАТ "Полтавське ХПП" бере на себе відповідальність за збереження майна та його якісних характеристик перед поклажодавцями, на підтвердження чого до матеріалів справи залучено ряд договорів, укладених із різними контрагентами на зберігання сільськогосподарської продукції, та документів по їх виконанню (складські квитанції, акти виконаних робіт щодо приймання, сушки, очистки, зберігання різноманітних зернових культур).

Виконання комплексу таких послуг забезпечується за допомогою відповідного устаткування, будівель, споруд та іншого майна товариства, що становлять цілісний майновий комплекс - хлібоприймальне підприємство. У зв'язку з чим підприємством застраховано майнові інтереси щодо належного йому майнового комплексу, що є основним засобом, за допомогою якого товариство здійснює свою господарську діяльність.

Таким чином, головною метою укладення вищевказаних договорів добровільного страхування визначено бажання товариства зберегти відповідні активи (майно) та не допустити виникнення можливих збитків, що є належною діловою метою.

Крім того, під час перевірки контролюючому органу надано вичерпний перелік документів, що підтверджують задекларовані у 2013-2014 роках адміністративні витрати підприємства на страхування будинків, споруд, машин та обладнання.

Поряд із цим, контролюючий орган, посилаючись на завищення страхової вартості майна, межі звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, не досліджував та не перевіряв, будь-яких оцінок, розрахунків, порівнянь та інших доказів не навів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкове повідомлення-рішення від 10.12.2015р. № 0001542301 є не обґрунтованими та підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

Разом з тим, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог та наявності підстав для його скасування.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, переглянувши постанову суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів підтверджує, що при її прийнятті суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05.12.2016р. по справі № 816/736/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Мінаєва О.М.Судді(підпис) (підпис) Макаренко Я.М. Шевцова Н.В. Повний текст ухвали виготовлений 21.03.2017 р.