Постанова № 65459603, 16.03.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2017 р. Справа № 816/364/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Перцової Т.С. , Дюкарєвої С.В. ,

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.

позивача - ОСОБА_1; представників сторін: позивача - ОСОБА_2, відповідачів - Кінаш Л.О., Дудника В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2016р. по справі № 816/364/16

за позовом ОСОБА_1

до Державної фіскальної служби України , Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області

про скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування витрат на правову допомогу,

ВСТАНОВИЛА

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (далі по тексту - відповідач-1, ДФС України), Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (далі по тексту - відповідач-2, ГУ ДФС у Полтавській області), в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 14.07.2016 року та уточнень позовних вимог, зазначених у судовому засіданні суду першої інстанції 15.11.2016 року:

- визнати протиправним та скасувати пункт 1 наказу Державної фіскальної служби України від 21.08.2015 року № 636;

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 25.02.2016 року №559-о;

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області від 26.02.2016 року № 29-о;

- поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області;

- стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 27.02.2016 року до моменту фактичного поновлення на державній службі;

- стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 7459,57 грн..

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2016 року по справі № 816/364/16 адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування витрат на правову допомогу задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу Державної фіскальної служби України №636 від 21.08.2015.

Визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України №559-о від 25.02.2016.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Державної фіскальної служби в Полтавській області №29-о від 26.02.2016.

Поновлено ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на посаді першого заступника начальника Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області з 27.02.2016.

Зобов'язано Головне управління Державної фіскальної служби в Полтавській області (код ЄДРПОУ 39461639) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.02.2016 по 15.11.2016 з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби в Полтавській області (код ЄДРПОУ 39461639) витрати на правову допомогу в розмірі 4593,33 грн.

Постанову в частині поновлення на роботі на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку за один місяць допущено до негайного виконання.

Відповідач-1, не погодившись із вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2016 року по справі № 816/364/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представники відповідача-1, в обґрунтування вимог апеляційної скарги та у судовому засіданні зазначили, що підставою для звільнення позивача за п. 1 ч.1 статті 41 Кодексу законів про працю України стало одноразове грубе порушення, а саме порушення вимог пунктів 3, 4, 11 Положення про Головне управління ДФС у Полтавській області, затвердженого наказом ДФС від 21.08.2014 №68 у частині неналежного виконання службових обов'язків, невжиття дієвих заходів для забезпечення контролю та організації роботи підпорядкованих підрозділів та державних податкових інспекцій ГУ ДФС області, зокрема виконання індикативних показників, комплексного відпрацювання податкових ризиків та ризикового ПДВ, адміністрування податків та усунення попередньо виявлених порушень та недоліків. З огляду на встановлені відповідачами порушення, вважають, що відсутні правові підстави для поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника ГУ ДФС у Полтавській області. Таким чином, вважають рішення суду першої інстанції незаконним та таким, що підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.

Відповідач-2, не погодившись із вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2016 року по справі № 816/364/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представники відповідача-2 в обґрунтування вимог апеляційної скарги та у судовому засіданні зазначили, що звільнення позивача відбулося у відповідності до наказів ДФС України від 21.08.2015 року № 636 та від 25.02.2016 року № 559-о, прийнятих на підставі та у спосіб, що передбаченні чинним законодавством, відтак стверджують, що відсутні правові підстави для поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника ГУДФС у Полтавській області.

Позивач та його представник, у судовому засіданні, з викладених підстав, просили апеляційні скарги відповідачів залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2016 року по справі № 816/364/16 залишити без змін. Вказують, що зі змісту наказу ДФС України № 636 від 21.08.2015 року та наказу ДФС України № 559-о від 25.02.2016 року не зрозуміло, у чому саме полягало одноразове грубе порушення трудових обов'язків ОСОБА_1. Так, на думку позивача, з наказу № 636 від 21.08.2015 року вбачається, що неналежне виконання обов'язків допущено під час всього періоду перевірки, тобто викладається факт тривалості. Стверджують, що підставою для прийняття наказу про звільнення слугували результати перевірки Департаменту внутрішнього аудиту і контролю, однак, додаткові заходи, зокрема ініціювання проведення службового розслідування за фактом допущених порушень відповідачем не вживались; порушення, які ставилися у провину позивачу, є надуманими, повністю ґрунтуються на припущеннях. Вказують, що немає жодного взаємозв'язку між виконанням позивачем своїх посадових обов'язків і ймовірними порушеннями, що є не припустимим та грубо порушує конституційне право ОСОБА_1 на працю. Стверджують, що внаслідок довільного і неправильного трактування ДФС вимог наведеного податкового і трудового законодавства; оскаржувані накази є неправомірними та прийнятими з порушенням порядку застосування дисциплінарних стягнень. Крім того, вказують, що позивача не ознайомлено з наказом № 636 від 21.08.2015 року "Про результати перевірки територіальних органів ДФС у Полтавській області". Зазначають, що як вбачається з наказу ДФС України від 25.02.2016 року № 559-о "Про звільнення ОСОБА_1.", грубе порушення трудової дисципліни позивача полягало у неналежному виконанні службових обов'язків у період з січня по червень 2015 року, що було встановлено за результатами перевірки та викладено у наказі ДФС України № 636 від 21.08.2015 року, тобто в порушення вимог статті 148 Кодексу законів про працю України дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення на ОСОБА_1 накладено 15.02.2016 року після завершення строку для накладення такого дисциплінарного стягнення. Відтак вважають, що оскаржувані накази є неправомірними та такими, що підлягають скасуванню.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, позивача та представників сторін, перевіривши в межах апеляційних скарг рішення суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 02.08.1994 року працював в органах державної податкової служби.

Наказом ДФС України від 23.10.2014 року № 989-о ОСОБА_1 призначений на посаду першого заступника начальника ГУ ДФС у Полтавській області з 28.10.2014 року, що підтверджується записом в трудовій книжці (т. 1, а.с. 15-34).

14.04.2015 року пунктом 15 наказу ДФС України № 271 "Про індикативні показники доходів на ІІ квартал 2015 року" зобов'язано, зокрема в.о. начальника ГУ ДФС у Полтавській області Кузнецова Ж.Б. забезпечити проведення перевірок відповідних підприємств, із терміном виконання - 20.04.2015; 20.05.2015(т. 1, а.с.180-191).

Згідно з пунктом 19 зазначеного наказу начальникам (виконуючим обов'язки начальників) головних управлінь ДФС в областях, м. Києві, Центрального офісу та митниць ДФС наказано забезпечити особисте інформування керівництва ДФС (відповідно до розподілу функціональних обов'язків) про виконання індикативних показників ІІ кварталу 2015 року за основними напрямами роботи, у т.ч. індикативних показників із рівномірного забезпечення збору платежів до загального фонду Державного бюджету України, термін - щоп'ятниці.

Також, відповідно до пункту 25 наказу від 14.04.2015 № 271, зобов'язано, зокрема начальників (виконуючих обов'язки начальників) головних управлінь ДФС в областях у разі незабезпечення виконання індикативних показників на ІІ квартал 2015 року надати пояснення на ім'я Голови ДФС (виконуючого обов'язки), термін - 08.05.2015.

При цьому, з урахуванням наказу ДФС України від 14.04.2015 року № 271, в.о. начальника ГУ ДФС у Полтавській області Кузнецовою Ж.Б. прийнято наказ від 17.04.2015 року № 323 "Про індикативні показники доходів на ІІ квартал 2015 року", контроль за виконанням якого покладено на заступника начальника ГУ ДФС у Полтавській області ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 243-250).

Згідно з пунктом 2 наказу ДФС України від 12.05.2015 № 1412-о "Про покладання обов'язків на ОСОБА_1.", виконання обов'язків начальника ГУ ДФС у Полтавській області з 12.05.2015 року покладено на першого заступника начальника ГУ ДФС у Полтавській області - ОСОБА_1 (т. 2, а.с. 176).

Наказом ДФС України від 25.05.2015 року № 1506-о "Про покладання обов'язків", виконання обов'язків начальника ГУ ДФС у Полтавській області з 25 по 29 травня 2015 року покладено на Кузнецову Ж.Б. - заступника начальника ГУ ДФС у Полтавській області (т. 2, а.с. 177).

Пунктом 2 наказу ДФС України від 06.07.2015 року № 469 "Про підсумки роботи органів ДФС за січень-травень та травень 2015 року" визнано незадовільним стан організації роботи у січні-травні 2015 року, зокрема ГУ ДФС у Полтавській області (т. 1, а.с. 215-229).

Згідно з пунктом 16.2 вказаного наказу Департаменту внутрішнього аудиту та контролю наказано провести службову перевірку стосовно першого заступника начальника ГУ ДФС у Полтавській області ОСОБА_1 щодо неналежного виконання службових обов'язків, організацію роботи та контролю у травні 2015 року, що призвело до незабезпечення виконання індикативного показника зі збору платежів до загального фонду державного бюджету.

На виконання наказу від 06.07.2015 року № 469 ДФС України 06.07.2015 року прийнято розпорядження № 183-р, яким Департамент внутрішнього аудиту та контролю зобов'язано з 06.07.2015 року по 21.07.2015 року провести перевірку ГУДФС у Полтавській області із зазначених питань (т. 1, а.с. 38-39).

У період з 13.07.2015 року по 21.07.2015 року робочою групою у складі працівників ДФС України проведено перевірку ГУ ДФС у Полтавській області та окремих територіальних органів щодо стану виконання службових обов'язків першим заступником начальника ГУ ОСОБА_1, організації та контролю, що призвело до невиконання індикативного показника зі збору платежів до загального фонду державного бюджету, за результатами якої складено акт перевірки організації роботи органів ГУ ДФС (Міндоходів) у Полтавській області від 21.07.2015 року № 53/99-99-14-01-02-20 (т. 2, а.с. 23-69).

Про результати перевірки органів ДФС у Полтавській області директором Департаменту внутрішнього аудиту та контролю подано голові ДФС України Насірову Р.М. доповідну записку, у якій повідомлено, зокрема про те, що першим заступником ГУ ДФС у Полтавській області ОСОБА_1 неналежно організовано роботу у частині забезпечення виконання керівним складом ГУ та підпорядкованих територіальних органів основних завдань органу фіскальної служби; окремі порушення залишено поза увагою керівництва ГУ та територіальних органів протягом тривалого часу, відсутні прийняті дієві управлінські рішення в.о. начальника ГУ ДФС у Полтавській області - ОСОБА_1, що призвело до одноразового грубого порушення пунктів 3, 4, 11 Положення про ГУ та запропоновано за одноразове грубе порушення звільнити із займаної посади першого заступника начальника ГУ ДФС у Полтавській області ОСОБА_1, на підставі статей 147, 148, 149 Кодексу законів про працю України (т. 2, а.с. 70-74).

23.07.2015 року ОСОБА_1, як в.о. начальника ГУ ДФС у Полтавській області, до ДФС України подано зауваження до акту перевірки організації роботи органів ГУ ДФС (Міндоходів) у Полтавській області від 21.07.2015 року № 53/99-99-14-01-02-20 (т. 2, а.с. 209-237).

Згідно з пунктом 1 наказу ДФС України від 21.08.2015 року № 636 "Про результати перевірки територіальних органів ДФС у Полтавській області", на підставі статей 147, 148, 149 Кодексу законів про працю України, першого заступника начальника ГУ ДФС у Полтавській області ОСОБА_1 визнано таким, що підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з займаної посади (за час виконання обов'язків начальника ГУ ДФС у Полтавській області) за порушення вимог пункту 3 Положення про ГУ ДФС у Полтавській області, затвердженого наказом ДФС від 21.08.2014 № 68, зокрема: неналежне виконання службових обов'язків, невжиття дієвих заходів для забезпечення контролю та організації роботи підпорядкованих підрозділів та державних податкових інспекцій ГУ ДФС у Полтавській області, у тому числі щодо виконання індикативних показників, комплексного відпрацювання податкових ризиків та ризикового ПДВ, адміністрування податків та усунення попередньо виявлених порушень та недоліків; визначено, що оскільки станом на дату наказу ОСОБА_1 перебуває на лікарняному, питання щодо притягнення до відповідальності розглянути після його виходу на роботу (т. 1, а.с. 143-147).

25.02.2016 року ОСОБА_1 голові ДФС України Насірову Р.М. подано письмові пояснення, у яких останній виразив незгоду з пунктом 1 наказу ДФС України від 21.08.2015 року № 636 "Про результати перевірки територіальних органів ДФС у Полтавській області" та висновками акта від 21.07.2015 року № 53/99-99-14-01-02-20 (т. 2, а.с. 76- 85).

На виконання пункту 1 наказу ДФС України від 21.08.2015 року № 636 "Про результати перевірки територіальних органів ДФС у Полтавській області" ДФС України прийнято наказ від 25.02.2016 року № 559-о, яким на підставі пункту 1 статті 41, статей 147, 148, 149 Кодексу законів про працю України за одноразове грубе порушення звільнено із займаної посади першого заступника начальника ГУ ДФС у Полтавській області ОСОБА_1 (за час виконання обов'язків начальника ГУ ДФС у Полтавській області) за порушення вимог пунктів 3, 4, 11 Положення про Головне управління ДФС у Полтавській області, затвердженого наказом ДФС від 21.08.2014 №68, у частині належного виконання службових обов'язків, невжиття дієвих заходів для забезпечення контролю та організації роботи підпорядкованих підрозділів та державних податкових інспекцій ГУ ДФС у Полтавській області, зокрема виконання індикативних показників, комплексного відпрацювання податкових ризиків та ризикового ПДВ, адміністрування податків та усунення попередньо виявлених порушень та недоліків (т. 1, а.с. 148).

Наказом ГУ ДФС у Полтавській області від 26.02.2016 року № 29-о ОСОБА_1 оголошено наказ від 25.02.2016 № 559-о "Про звільнення ОСОБА_1." та вирішено вважати ОСОБА_1 таким, що звільнений з посади першого заступника начальника ГУ ДФС у Полтавській області 26.02.2016 відповідно до пункту 1 статті 41, статей 147, 148, 149 Кодексу законів про працю України за одноразове грубе порушення (т. 1, а.с. 149).

Позивач, не погоджуючись із вищезазначеними наказами, звернувся до суду з даним позовом про скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування витрат на правову допомогу.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами не доведено вчинення позивачем одноразового грубого порушення трудових обов'язків та наявність причинного зв'язку між невиконанням останнім трудових обов'язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення та стали підставою для припинення публічної служби відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України, а відтак спірні накази відповідачів є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, а позивач поновленню на посаді першого заступника начальника Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Правовідносини у сфері проходження державної служби регулюються Конституцією України, Законом України "Про Державну службу" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Кодексом законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України) та прийнятими на їх підставі нормативними актами.

Виходячи зі змісту статті 30 Закону України «Про державну службу», державна служба припиняється, зокрема за загальними підставами, передбаченими Кодексом законів про працю України.

Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Звільнення ж працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника ГУ ДФС у Полтавській області слугували результати перевірки діяльності територіальних органів ДФС у Полтавській області.

При цьому, за змістом Акту перевірки організації роботи органів Головного управління ДФС (Міндоходів) у Полтавській області від 21.07.2015 року № 53/99-99-14-01-02-20, під час перевірки організації роботи органів ГУ ДФС (Міндоходів) у Полтавській області робочою групою ДФС України встановлені порушення, здійснені саме територіальними органами ГУ ДФС у Полтавській області, а саме: не відпрацьовано СГ, доведені в межах наказу від 05.09.2014 № 110; не відпрацьовано податковий кредит з ПДВ, сформований за рахунок ризикових контрагентів; не усунуті порушення наказу від 14.06.2013 № 165; не досліджено використання пільг; не відпрацьовано порушення вимог пункту 120.2 статі 120 Податкового кодексу України; відсутнє належне відпрацювання суб'єктів господарювання, щодо яких у 2014 році до підсистеми "Реєстр облікових карток суб'єктів фіктивного підприємництва" АС "Податковий кредит" внесено інформацію про неможливість провадження реальної фінансово-господарської діяльності; відсутні проведення контрольно-перевірочних заходів щодо правомірності формування податкового кредиту підприємствами, по контрагентах-постачальниках яких згідно з АІС "Аудит" підсистеми 2.19 "відпрацювання сумнівних стосунків" отримано "податкову інформацію" про нереальність здійснення господарських операцій; у підсистемі "Перегляд результатів співставлення" АІС "Податковий блок" встановлено неналежну організацію відпрацювання сумнівного податкового кредиту суб'єктів господарювання за наявності матеріалів про нереальність господарських операцій; належним чином не відпрацьовані та не усунуті розбіжності із завищення податкового кредиту по підприємствах, контрагенти яких не декларують відповідні податкові зобов'язання з ПДВ або по яким самостійно їх зменшено шляхом подання уточнюючих розрахунків та/або розрахунків коригувань; суб'єктами господарювання сформовано податковий кредит за рахунок ризикових суб'єктів господарювання, щодо яких у 2014-2015 роках в ЄРДР зареєстровано кримінальні провадження за ознаками злочину, передбаченого статтею 205 ККУ; вибірковою перевіркою відпрацювання ГУ ДФС у Полтавській області суб'єктів господарювання, якими задекларовано суми сумнівного податкового кредиту від постачальників, щодо яких до підсистеми "Реєстр облікових карток суб'єктів фіктивного підприємництва" ІС "Податковий блок" внесено інформацію про неможливість провадження реальної фінансово-господарської діяльності, встановлено відсутність належного відпрацювання ряду суб'єктів господарювання тощо.

За наслідками вказаної перевірки прийнято наказ ДФС України від 21.08.2015 року № 636 "Про результати перевірки територіальних органів ДФС у Полтавській області", пунктом 1 якого ОСОБА_1 визнано таким, що підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з займаної посади (за час виконання обов'язків начальника ГУ ДФС у Полтавській області) за неналежне виконання службових обов'язків (т. 1, а.с. 143-147).

Однак, колегія суддів зауважує, що акт перевірки організації роботи органів ДФС у Полтавській області від 21.07.2015 року №53/99-99-14-01-02-20 не містить відомостей про конкретне порушення позивачем службових обов'язків, натомість у ньому відображено інформацію щодо проведення аналізу роботи ГУ ДФС у Полтавській області та його територіальних органів, а також виявлених недоліків і порушень у її організації.

Судовим розглядом встановлено, що, на виконання пункту 1 наказу ДФС України від 21.08.2015 року № 636 "Про результати перевірки територіальних органів ДФС у Полтавській області", 25.02.2016 року ДФС України прийнято наказ № 559-о, яким позивача звільнено з посади заступника начальника ГУ ДФС у Полтавській області на підставі пункту 1 статті 41 Кодексу законів про працю України за одноразове грубе порушення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадках одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами.

При цьому, слід зауважити, що важливим елементом застосування пункту 1 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України є звільнення керівника за порушення, яке має ознаку одноразовості. Рішення компетентного органу (власника підприємства) і наказ про звільнення мають містити чітко сформульоване одноразове порушення, яке стало підставою для звільнення керівника. За своїм змістом наказ про звільнення не повинен містити цілу систему порушень, за які був звільнений позивач, а лише одноразове грубе порушення щодо конкретних трудових обов'язків.

Також у пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 року № 9 зазначено, що вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

Отже, вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, та істотності наслідків порушення трудових обов'язків.

При цьому, суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов'язку, який входить до кола його трудових обов'язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов'язку за встановлених судом фактичних обставинах справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв'язку між невиконанням працівником трудових обов'язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення.

Як вбачається зі змісту спірного наказу ДФС України від 25.02.2016 року №559-о, ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника ГУ ДФС у Полтавській області за порушення вимог пунктів 3, 4, 11 Положення про ГУ ДФС у Полтавській області, затвердженого наказом ДФС України від 21.08.2014 року № 68, а саме: у частині неналежного виконання службових обов'язків, невжиття дієвих заходів для забезпечення контролю та організації роботи підпорядкованих підрозділів та державних податкових інспекцій ГУ ДФС у Полтавській області, зокрема виконання індикативних показників, комплексного відпрацювання податкових ризиків та ризикового ПДВ, адміністрування податків та усунення попередньо виявлених порушень та недоліків (т. 1, а.с. 148).

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що пункти 3 та 4 Положення про ГУ ДФС у Полтавській області, затвердженого наказом ДФС України від 21.08.2014 року №68, визначають основні завдання та функції ГУ ДФС, а пункт 11 - обов'язки начальника ГУ ДФС. Водночас, пункт 4 містить 60 підпунктів, а пункт 11 - 20 підпунктів (т. 2, а.с. 14-22).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що наказ ДФС України про звільнення ОСОБА_1 від 25.02.2016 року №559-о не містить чітко сформульованого одноразового грубого порушення трудових обов'язків, яке стало підставою для звільнення позивача, натомість містить систему загальних порушень службових обов'язків, без їх конкретизації.

Не містить чітко сформульованого одноразового грубого порушення трудових обов'язків ОСОБА_1 також і наказ ГУ ДФС у Полтавській області від 26.02.2016 року № 29-о "Про оголошення наказу ДФС України від 25.02.2016 № 559-о" (т 1, а.с. 149).

Колегія суддів зауважує, що під час розгляду справи відповідачами не надано доказів, які б підтверджували вчинення позивачем одноразового грубого порушення трудових обов'язків, та виконання роботодавцем при прийнятті рішення про його звільнення вимог статті 149 Кодексу законів про працю України.

Крім того, слід зауважити, що згідно зі службовою характеристикою ОСОБА_1, наданою 31.08.2016 року ГУ ДФС у Полтавській області, останній за час роботи в ГУ ДФС у Полтавській області зарекомендував себе позитивно, намагався сумлінно виконувати свої службові обов'язки, вживав заходів із забезпечення реалізації державної податкової політики, здійснення у межах повноважень, передбачених законом, контролю за надходженнями до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів та інших платежів тощо (т. 2, а.с. 207).

Відповідно положень ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, саме відповідач зобов'язаний довести правомірність складання ним оскаржуваних наказів, зокрема, шляхом доведення належними та допустимими доказами вчинення позивачем одноразового грубого порушення.

Всупереч положень ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідачами не доведено законності та обґрунтованості оскаржуваних наказів від 21.08.2015 року № 636; від 25.02.2016 року №559-о; від 25.02.2016 року № 29-о.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також те, що відповідачами під час судового розгляду справи належних та допустимих доказів вчинення позивачем одноразового грубого порушення трудових обов'язків та наявності причинного зв'язку між невиконанням ним трудових обов'язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення та стали підставою для припинення публічної служби відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України, не надано, колегія суддів, приходить до висновку про протиправність спірних наказів відповідачів та наявність підстав для їх скасування.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про визнання протиправними та скасування пункту 1 наказу ДФС України від 21.08.2015 року №636, наказу ДФС України від 25.02.2016 року №559-о та наказу ГУ ДФС у Полтавській області від 26.02.2016 року №29-о.

Згідно з частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

У випадку незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було звільнено.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 28.10.2014 року.

З урахуванням викладеного, у зв'язку з незаконним звільненням ОСОБА_1, останній підлягає поновленню на посаді першого заступника начальника ГУ ДФС у Полтавській області.

Пунктом 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 №58, зазначається, що днем звільнення вважається останній день роботи.

Отже, день звільнення - це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах із роботодавцем.

Таким чином, ОСОБА_1 необхідно поновити на посаді з наступного дня за днем звільнення, тобто з 27.02.2016 року .

Статтею 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно абз. 3 п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому, враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року №348).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в цій частині, доводи апеляційних скарг є безпідставними, не впливають на правомірність висновків суду, оскільки дублюють підстави, викладені в запереченнях на позов, які враховані судом першої інстанції при вирішенні справи по суті, оскільки звільнення позивача здійснено неправомірно та не спростовують правильних висновків суду.

Проте, вирішуючи спір в частині стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції не визначив конкретної суми грошового забезпечення, що підлягає виплаті позивачу.

Повноваження адміністративного суду при вирішенні справи визначені статтею 162 КАС України.

Суд може прийняти рішення про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, вказавши при цьому норми закону, які відповідач повинен застосувати при вчиненні певної дії (п. 2 ч. 2 ст. 162 КАС України).

Відповідно до п. 4 ч.2 ст.162 КАС України, передбачено такий спосіб захисту як стягнення коштів із відповідача, який може бути застосований у випадках, прямо передбачених законом.

Згідно ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Порядок обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження, чинність якого поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі по тексту - Порядок).

Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом 1 пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Отже, за приписами наведених норм, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Вказаний висновок висловлений в постанові Верховного Суду України від 14 січня 2014 року (справа № 21-395а13).

Так, у відповідності до ч.1 ст.244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

У випадках стягнення середньої заробітної плати (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу, судом має бути визначений період вимушеного прогулу, останнім днем якого завжди є день ухвалення постанови суду як акту правосуддя, з яким відбулося врегулювання публічно-правового спору, про який зазначено в адміністративному позові, і вирішено завдання адміністративного судочинства.

В мотивувальній частині судового рішення повинні міститись встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридична оцінка, а також оцінка доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні вимог про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

В оскаржуваній постанові суду такі обставини та їх оцінка відсутні.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п.п.1 п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України, від 08.02.1995 року, № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати", нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

В матеріалах справи міститься довідка, видана Головним управлінням ДФС у Полтавській області, згідно якої середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 складає - 3646,00 грн., а середньоденне грошове забезпечення позивача складає - 173,62 грн.

Таким чином, сума грошового забезпечення, що підлягає стягненню на користь позивача з відповідача за час затримки розрахунку при звільненні (з 27.02.2016 року (день звільнення) по 15.11.2016 року (поновлення на роботі) (відповідно до довідки Головного управлінням ДФС у Полтавській області), розрахована з розмірі грошового забезпечення позивача складає 31164,65 грн. (8 місяців та 12 робочих днів).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові №13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", справляння і сплата податку з доходів громадян є обов'язком роботодавця та працівника.

Таким чином, виходячи з положень статей 11 та 162 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про зобов'язання Головного управління Державної фіскальної служби в Полтавській області (код ЄДРПОУ 39461639) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.02.2016 року по 15.11.2016 року з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.

Також, вирішуючи спір в частині стягнення витрат на правову допомогу, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби в Полтавській області витрат на правову допомогу в розмірі 4593,33 грн., з огляду на наступне.

Відповідно до ст.87 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати на правову допомогу відносяться до витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Вказаною нормою КАС України закріплено механізм відшкодування витрат, зокрема, і витрат на правову допомогу, за рахунок суб'єкта владних повноважень, якщо рішення по справі винесено не на його користь.

Зі змісту ч.1 ст.90 КАС України вбачається, що витрати на правову допомогу - це витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року № 5076-VI (далі по тексту - Закон № 5076) встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Доказами того, що особа є адвокатом, виходячи з положень частини 1 статті 12, частини 1 статті 6 та статті 17 Закону № 5076 є свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в поєднанні з витягом з Єдиного реєстру адвокатів України (що може бути сформований і в електронному виді) на момент подання клопотання про відшкодування правової допомоги.

Згідно пунктів 1, 2, 6 частини 1 та частини 2 статті 19 Закону № 5076, до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону № 5076, документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги можуть бути серед іншого: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер.

Відповідно до ст. 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України від 01 жовтня 1999 року (далі по тексту - Правила адвокатської етики), єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар.

Розмір гонорару та порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.

Статтею 34 Правил адвокатської етики передбачено, що адвокат має право, окрім гонорару, стягувати з клієнта кошти, необхідні для покриття фактичних витрат, пов'язаних з виконанням доручення, якщо обов'язок клієнта з погашення цих витрат визначено угодою. В угоді про надання правової допомоги мають бути визначені види передбачуваних фактичних витрат, пов'язаних з виконанням доручення (оплата роботи фахівців, чиї висновки запитуються адвокатом, транспортні витрати, оплата друкарських, копіювальних та інших технічних робіт, перекладу та нотаріального посвідчення документів, телефонних розмов тощо), порядок їх погашення (авансування, оплата по факту в певний строк і т. ін.) та може бути визначений їх обсяг.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При цьому, недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною або її представником (а не будь-ким) витрати.

В постанові від 01 жовтня 2002 року по справі № 30/63 Верховний Суд України звернув увагу, що судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Колегія суддів зазначає, що в підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" № 4191-VI від 20.12.2011 року, розмір компенсації витрат на правову допомогу у справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Отже, підставою для відшкодування судових витрат на правову допомогу є, зокрема, наявність належних та допустимих доказів щодо взаємозв'язку між сплаченими позивачем спеціалісту у галузі права коштами та наданою йому правовою допомогою на підставі відповідного договору, який стосується безпосередньо підготовки процесуальних документів та супроводження даної судової справи.

Матеріали справи містять договір про надання правової допомоги № 27/2/16 від 27.02.2016 року (т.1, а.с. 150-153), ордер на надання правової допомоги від 27.02.2016 року № 096689 (т.1, а.с. 154), копію свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю (т.1, а.с. 155), розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу (т. 3, а.с. 98), квитанції № 15 від 01.03.2016 року на суму 3000,00 грн. (т.1, а.с. 156) та № 01/11 від 01.11.2016 року на суму 4000,00 грн. (т.3, а.с. 107), акти прийому-передачі наданих юридичних послуг (т.3, а.с. 99-106).

Однак, матеріали справи не містять належних доказів обґрунтування понесених витрат на послуги адвоката, а саме відсутні докази обґрунтування часу затраченого на проведення консультацій, вивчення та правовий аналіз матеріалів справи, підготовку процесуальних документів та додатків до позовної заяви, подання адміністративного позову до суду, ознайомлення з матеріалами справи, складення процесуальних документів, ознайомлення та копіювання матеріалів справи.

З матеріалів справи, зокрема журналів судового засідання судом апеляційної інстанції встановлено, що адвокатом ОСОБА_2, яка надавала правову допомогу позивачу, витрачено на участь в судових засіданнях загалом 3 год. 10 хв. робочого часу, при цьому, розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2016 року становить 1378 грн., а граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу за годину участі особи становить 551 грн. 20 коп., відтак судова колегія дійшла висновку, що відшкодуванню підлягає 1708,72 грн..

Оскільки адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено, то відповідно ст. 94 КАС України слід стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1708,72 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України та Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції в частині зобов'язання відповідача провести виплату суми середнього заробітку позивачу за час вимушеного прогулу та стягнення витрат на правову допомогу підлягає зміні.

Відповідно до ст.201 КАС України, підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є: 1) правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права; 2) вирішення не всіх позовних вимог або питань.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2016 року по справі № 816/364/16 підлягає зміні шляхом викладення абзаців 6 та 7 резолютивної частини постанови в наступній редакції:

«Зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби в Полтавській області (код ЄДРПОУ 39461639) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.02.2016 року по 15.11.2016 року у розмірі 31164,65 грн. (тридцять одна тисяча сто шістдесят чотири гривні шістдесят п'ять копійок) з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) витрати на правову допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби в Полтавській області (код ЄДРПОУ 39461639) в розмірі 854,36 грн. та за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ 39292197) в розмірі 854,36 грн.».

Керуючись ст.ст.41 160, 167, 195, 196, 198, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А

Апеляційні скарги Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2016 року по справі № 816/364/16 змінити, виклавши абзаци шостий та сьомий резолютивної частини постанови в такій редакції:

"Зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби в Полтавській області (код ЄДРПОУ 39461639) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.02.2016 року по 15.11.2016 року у розмірі 31164,65 грн. (тридцять одна тисяча сто шістдесят чотири гривні шістдесят п'ять копійок) з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) витрати на правову допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби в Полтавській області (код ЄДРПОУ 39461639) в розмірі 854,36 грн. та за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ 39292197) в розмірі 854,36 грн."

В іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2016 року по справі № 816/364/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Жигилій С.П.Судді Перцова Т.С. Дюкарєва С.В. Повний текст постанови виготовлений та підписаний 21.03.2017 р.