Ухвала суду № 65459032, 22.03.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П. Суддя-доповідач: Епель О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2017 року Справа: № 826/847/17

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

представника позивача Глущенко Н.П.,

розглянувши у відритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу приватного підприємства «Акрілат-Хімконтракт» на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2017 року у справі за позовом приватного підприємства «Акрілат-Хімконтракт» до Оболонського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: управління Державної казначейської служби України в Оболонському районі м. Києва про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство «Акрілат-Хімконтракт» (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Оболонського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: управління Державної казначейської служби України в Оболонському районі м. Києва про стягнення виконавчого збору в розмірі 20536,74 грн. та витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій в сумі 550,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2017 року у відкритті провадження у справі було відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, так як, на думку апелянта, оскаржувана ухвала суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - без змін з наступних підстав.

Колегія суддів встановила, що відмовляючи у відкритті провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), Законами України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 р. № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) та від 21.04.1999 р. № 606-XIV, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 606-XIV).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спори фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за виключенням спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю.

Частиною 1 статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до п.п. 6, 7 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 1404-VIII рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження.

Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

У ч. 4 ст. 82 Закону № 606-XIV встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Системний аналіз наведених правових норм надає підстави стверджувати, що критерієм для визначення юрисдикції спору з органами ДВС є характер зобов'язальних правовідносин, з приводу яких було відкрито виконавче провадження.

Виходячи з цього, колегія суддів встановила, що предметом позовних вимог у даній справі є стягнення з відповідача коштів, які були сплачені позивачем в рахунок погашення виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих, за постановами Оболонського РВДВС м. Києва від 03.06.2016 р. ВП № 51078865, які оскаржені ним до суду в порядку господарського судочинства і визнані недійсними ухвалами Господарського суду м. Києва від 14.07.2016 р.

Отже, й питання щодо стягнення з відповідача виконавчого збору в розмірі 20536,74 грн. та витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій в сумі 550,00 грн., у відповідності до приписів ст.ст. 1, 2 ГПК України, також підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для розгляду даної справи в порядку адміністративного судочинства і відмови у відкритті провадження за п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України.

Приходячи до такого висновку, апеляційний суд враховує правову позицію, викладену в рішенні ЄСПЛ від 20.07.2006 р. у справі «Сокуренко і Стригун проти України», Суд, зокрема зазначив, що фраза «судом встановленим законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, а в рішенні Комісії Ради Європи від 12.10.1978 р. у справі «Zand v. Austria» визначено, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення послався на норми Закону № 606-XIV, який втратив чинність, колегія суддів вважає не обґрунтованими, оскільки такий Закон був чинним на момент виникнення спірних правовідносин і втратив чинність частково у жовтні 2016 року та повністю в січні 2017 року, тому застосування його положень не вказує на помилковість висновків суду першої інстанції.

Посилання апелянта на ч. 2 ст. 74 Закону № 1404-VIII колегія суддів до уваги не приймає, так як зазначеною законодавчою нормою врегульовано питання щодо оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору і витрат на вчинення виконавчих дій, які у даному випадку вже були оскаржені апелянтом до господарського суду і відповідними судовими рішенням визнані недійсними, а в даному випадку ним заявлені вимоги про стягнення коштів, сплачених на виконання таких постанов.

Твердження апелянта про те, що в ухвалах Господарського суду м. Києва від 14.07.2016 р. судом зазначено, що вимоги про стягнення з відповідача коштів, сплачених в рахунок погашення виконавчого збору та витрат на вчинення виконавчих дій, підлягають розгляду в порядку позовного провадження, судова колегія вважає необґрунтованими, оскільки відмова суду в задоволенні скарги позивача у вказаній частині жодним чином не підтверджує наявності правових підстав для вирішення такого спору за правилами адміністративного судочинства.

Такими чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, яким було повно та правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 159 КАС України.

Згідно зі ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, апеляційна скарга приватного підприємства «Акрілат-Хімконтракт» підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2017 року - без змін.

Керуючись ст. ст. 159, 160, 195, 196, 199, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Акрілат-Хімконтракт» залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст рішення, відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України, виготовлено 22 березня 2017 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Епель О.В.

Судді: Карпушова О.В.

Кобаль М.І.