Постанова № 65459006, 16.03.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2017 року Справа № 876/8032/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді Большакової О.О.,

суддів Глушка І.В., Коваля Р.Й.,

з участю секретаря судового засідання Малетич М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області, Закарпатської обласної державної адміністрації про визнання незаконними та скасування розпоряджень, поновлення на посаді, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

23 листопада 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області, Закарпатської обласної державної адміністрації про визнання незаконними та скасування розпорядження голови Закарпатської обласної державної адміністрації № 198-р від 21.10.2015 року «Про скасування розпорядження т.в.о. голови Тячівської райдержадміністрації», розпорядження голови Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області № 331-к від 23.10.2015 року «Про звільнення ОСОБА_1 у зв'язку зі скасуванням розпорядження т.в.о. голови Тячівської райдержадміністрації», поновлення на посаді заступника начальника управління - начальника відділу фінансово-економічної та кадрової роботи управління освіти Тячівської районної державної адміністрації з 23 жовтня 2015 року, зобов'язання виплатити середньомісячний заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 23 жовтня 2015 року до моменту вирішення справи судом, допущення негайного виконання постанови суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі одномісячної заробітної плати.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись із таким судовим рішенням, його оскаржив позивач, подавши апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову та постановити нове рішення про задоволення позову. Мотивуючи свою незгоду із судовим рішенням, ОСОБА_1 зазначив, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про законність розпорядження голови Закарпатської обласної державної адміністрації №198- р від 21 жовтня 2015 року та розпорядження про його звільнення з роботи, адже такі винесені з грубим порушенням чинного законодавства. Так, зазначив, що згідно розпорядження голови Тячівської районної державної адміністрації №115-к від 16 вересня 2011 року його було переведено на посаду заступника начальника управління освіти, молоді та спорту Тячівської районної державної адміністрації у зв'язку зі змінами у структурі. Розпорядженням голови Тячівської районної державної адміністрації №437 від 19 вересня 2014 року було ліквідовано управління освіти, молоді та спорту районної державної адміністрації. Розпорядженням голови Тячівської районної державної адміністрації №438 від 19 вересня 2014 року утворено у структурі районної державної адміністрації управління освіти державної адміністрації чисельністю 7 штатних одиниць та визнано управління освіти державної адміністрації правонаступником управління освіти, молоді та спорту державної адміністрації з фінансово-господарських та майнових питань. Розпорядженням т.в.о. голови Тячівської районної державної адміністрації №209-к від 5 грудня 2014 року ОСОБА_1 було переведено з посади заступника начальника управління - начальника відділу освіти та молоді управління освіти, молоді та спорту державної адміністрації на посаду заступника начальника управління - начальника відділу фінансово-економічної та кадрової роботи управління освіти державної адміністрації з 11 грудня 2014 року. Це розпорядження є законним, адже по суті цим рішенням його було переведено на ту ж саму посаду, яку він займав, у реорганізованій установі. При цьому він продовжував виконувати свої обов'язки, які виконував до реорганізації. Суд першої інстанції дійшов неправильного висновку, що таке відбулося з порушенням у зв'язку з відсутністю подання начальника управління, оскільки мало місце саме переведення на ту ж саму посаду у реорганізованій установі, а не нове призначення. Повноваження управління освіти, молоді та спорту Тячівської РДА, ліквідованого розпорядженням голови адміністрації №437 від 19 вересня 2014 року здійснює новоутворене управління освіти Тячівської РДА, яке утворене розпорядженням голови Тячівської районної державної адміністрації №438 від 19 вересня 2014 року. Отже, фактично мала місце реорганізація, оскільки повноваження перейшли до новоствореного управління освіти. Скорочення як такого не відбулося. Реорганізація не має наслідком, крім випадків скорочення штату, звільнення працівників. Однак, всупереч чинному законодавству оскарженим розпорядженням голови Тячівської РДА №331-к від 23 жовтня 2015 року його було необґрунтовано позбавлено конституційного права на працю. При звільненні позивача було порушено положення частини 2 статті 40, сатті 49-2 КЗпП України. Отже є підстави для визнання протиправними та скасування оскаржуваних розпоряджень й поновлення на посаді.

Закарпатська обласна державна адміністрація та Тячівська районна державна адміністрація подали заперечення на апеляційну скаргу. Зазначили, шо оскаржувана постанова Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року є законною і обґрунтованою.

У судовому засіданні апелянт та його представник підтримали апеляційну скаргу й пояснили, що оскаржувані рішення є протиправними, адже позбавили позивача конституційного права на працю.

Представники відповідачів заперечили щодо задоволення апеляційної скарги та зауважили, що її доводи не спростовують висновків, які викладені судом першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, розпорядженням голови Тячівської районної державної адміністрації №115-к від 16.09.2011 року ОСОБА_1 було переведено на посаду заступника начальника управління освіти, молоді та спорту Тячівської районної державної адміністрації у зв'язку зі змінами у структурі державної адміністрації (а.с. 10).

У відповідності до розпорядження голови Тячівської районної державної адміністрації «Про вдосконалення структури державної адміністрації» №437 від 19.09.2014 року було ліквідовано управління освіти, молоді та спорту Тячівської районної державної адміністрації (а.с. 13-14).

Розпорядженням голови Тячівської районної державної адміністрації №438 від 19.09.2014 року було утворено у структурі районної державної адміністрації управління освіти державної адміністрації чисельністю 7 штатних одиниць та визнано управління освіти державної адміністрації правонаступником ліквідованого управління освіти, молоді та спорту державної адміністрації з фінансово-господарських та майнових питань (а.с. 13-14).

Згідно розпорядження т.в.о. голови Тячівської районної державної адміністрації №209-к від 05.12.2014 року позивача було переведено з посади заступника начальника управління - начальника відділу освіти та молоді управління освіти, молоді та спорту державної адміністрації на посаду заступника начальника управління - начальника відділу фінансово-економічної та кадрової роботи управління освіти державної адміністрації з 11 грудня 2014 року (а.с. 11).

Розпорядженням т.в.о. голови Тячівської районної державної адміністрації №215-к від 16.12.2014 року було внесено зміни до розпорядження №209-к від 05.12.2014 року, а саме ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління - начальника відділу освіти та молоді управління освіти, молоді та спорту державної адміністрації було переведено на посаду заступника начальника управління - начальника відділу фінансово-економічної та кадрової роботи управління освіти державної адміністрації (а.с. 12).

21 жовтня 2015 року головою Закарпатської обласної державної адміністрації на підставі листа Тячівської райдержадміністрації від 21 жовтня 2015 року №03-35/980 було прийнято розпорядження № 198-р, яким відповідно до статей 6, 39, 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» з метою приведення розпорядчих документів у відповідність до вимог законодавства України було скасовано розпорядження голови т.в.о. голови Тячівської районної державної адміністрації від 5 грудня 2014 року №209-к «Про переведення ОСОБА_1.», як таке, що суперечить законодавству України (а.с. 16).

На підставі цього розпорядження головою Тячівської районної державної адміністрації було прийнято розпорядження №331-к від 23.10.2015 року, яким ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника начальника управління - начальника відділу фінансово-економічної та кадрової роботи управління освіти державної адміністрації з 23 жовтня 2015 року (а.с. 15).

Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про законність цих розпоряджень з наступних підстав.

У відповідності до ст. 5 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій.

Відповідно до абз. 1, 2 ст. 7 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцеві державні адміністрації очолюють голови відповідних місцевих державних адміністрацій.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1, 2 статті 6 Закону України «Про місцеві державні адмінстрації» визначено, що на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, щорічного послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Статтею 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що акти місцевих державних адміністрацій, які суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду.

Статтею 33 даного закону головам обласних державних адміністрацій надано право скасовувати розпорядження голів районних державних адміністрацій, що суперечать Конституції України та законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України, Кабінету Міністрів України, голів обласних державних адміністрацій, а також міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Таким чином, законодавством передбачене право голови адміністрації вищого рівня скасувати незаконні розпорядження голови адміністрації нижчого рівня.

Як вже було зазначено вище, розпорядженням голови Тячівської районної державної адміністрації № 438 від 19.09.2014 року у структурі державної адміністрації було утворено управління освіти державної адміністрації, яке є правонаступником ліквідованого управління освіти молоді та спорту державної адміністрації з фінансово-господарських та майнових питань (а.с. 13).

Відповідно до п. 1.1 ч. 1 Положення про управління освіти Тячівської районної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови Тячівської районної державної адміністрації № 238 від 19.09.2014 року, управління освіти районної державної адміністрації є структурним підрозділом державної адміністрації, яке утворюється розпорядженням голови і є правонаступником майнових зобов'язань ліквідованого управління освіти, молоді та спорту.

Згідно до п. 12 Постанови №887 керівник структурного підрозділу може мати заступників, які призначаються на посаду та звільняються з посади головою місцевої держадміністрації за поданням керівника структурного підрозділу.

У відповідності до п. 6.8 ч. 6 Положення №238 начальник управління має заступника, який призначається на посаду та звільняється з посади головою райдержадміністрації за поданням начальника управління освіти.

Розпорядженнями т.в.о. голови Тячівської районної державної адміністрації №209-к від 05.12.2014 року та №215-к від 16.12.2014 року ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління - начальника відділу освіти та молоді управління освіти, молоді та спорту державної адміністрації було переведено на посаду заступника начальника управління - начальника відділу фінансово-економічної та кадрової роботи управління освіти державної адміністрації.

Висновки суду першої інстанції про незаконність скасованого головою обласної адміністрації розпорядження з огляду на відсутність подання начальника управління освіти про призначення ОСОБА_1 на посаду є неправильними, адже позивача було переведено з ліквідованого управління освіти, молоді та спорту районної державної адміністрації у новостворене на ту ж саму посаду - заступника начальника управління - начальника відділу фінансово-економічної та кадрової роботи управління освіти.

Отже, в даному випадку не йдеться про призначення позивача на нову посаду. А тому відсутня необхідність дотримання повної процедури призначення на вищевказану посаду, в тому числі і внесення відповідного подання.

Також у рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вказано, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Тому, на думку Конституційного Суду України, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Вказане рішення Конституційного Суду України підлягає застосуванню і до спірних правовідносин, оскільки в ньому надано тлумачення щодо неможливості скасування органом державної влади, в тому числі і державною адміністрацією, рішення, на підставі якого виникли певні суб'єктивні права та інтереси. Вказане кореспондується і з позицією Верховного Суду України під час розгляду аналогічних справ.

Фактично розпорядження т.в.о. голови Тячівської районної державної адміністрації №209-к від 05.12.2014 року та №215-к від 16.12.2014 року, яким ОСОБА_1 було переведено на посаду виконано, адже позивач виконував обов'язки заступника начальника управління - начальника відділу фінансово-економічної та кадрової роботи новоутвореного управління освіти районної державної адміністрації, за що отримував заробітну плату.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що вказані вище розпорядження є ненормативними правовими актами одноразового застосування, які вичерпали свою дію фактом їх виконання, а тому не можуть бути в подальшому скасовані головою державної адміністрації, в тому числі головою адміністрації вищого рівня, оскільки такі дії спричинять позбавлення гарантій стабільності суспільних відносин між органами державної влади та громадянами, порушуть трудові права.

Також, необхідно вказати, що Європейський Суд з прав людини у Рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» звернув увагу на особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).

Суд зауважив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Отже, оскільки розпорядженням т.в.о. голови Тячівської районної державної адміністрації позивача було переведено на посаду і він виконував обов'язки більше року, у подальшому скасування цього розпорядження керівником вищого рівня фактично порушує законні права та інтереси позивача і прямо суперечить позиції Європейський Суд з прав людини.

Враховуючи викладене, розпорядження т.в.о. голови Закарпатської обласної державної адміністрації про скасування розпоряджень голови Тячівської районної державної адміністрації про переведення позивача на посаду є протиправним і підлягає скасуванню.

Також, звільнивши позивача з посади, відповідач порушив норми чинного законодавства, які гарантують додержання трудових прав працівників.

Так, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Статтею 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Отже, у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Тому при застосуванні положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі слід враховувати в тому числі і наявність дисциплінарного стягнення.

Слід зазначити, що згідно з частинами 1 та 3 статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Отже, чинним законодавством України встановлено процедуру звільнення осіб у зв'язку з ліквідацією та реорганізацією із встановленням певних гарантій для працівників.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням голови Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області №438 від 19 вересня 2014 року було створено у структурі державної адміністрації управління освіти державної адміністрації чисельністю 7 штатних одиниць й визнано це новостворене управління правонаступником ліквідованого управління освіти, молоді та спорту державної адміністрації з фінансово-господарських та майнових питань.

Тобто до новоствореного управління перейшли функції ліквідованого управління освіти, молоді та спорту.

Однак, доказів пропонування позивачу всіх наявних вакантних посаду у вищевказаному управлінні суду надано не було.

Також відсутні докази його попередження про наступне вивільнення за два місяці згідно статті 49-2 КЗпП.

Отже, розпорядження голови Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області №331-к від 23 жовтня 2015 року є незаконним і підлягає скасуванню, а позивача необхідно поновити на займаній посаді.

Однак, як було встановлено в судовому засіданні, фактично звільнення з посади відбулося з 24 жовтня 2015 року. 23 жовтня 2015 року вважається останнім днем роботи. Отже, ОСОБА_1 необхідно поновити на роботі з 24 жовтня 2015 року.

Згідно ст. 235 КЗпП оплаті підлягає вимушений прогул. При присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

Враховуючи, що документально підтверджено факт працевлаштування позивача на іншу роботу (вчителя у школу) після незаконного звільнення та отримання ним більшої заробітної плати, підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу немає.

Враховуючи викладене, позовні вимоги необхідно задовольнити частково.

Відповідно до ст. 159 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 1 та 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та приймає нову, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, апеляційну скаргу слід задовольнити та скасувати оскаржувану постанову, прийнявши нову про часткове задоволення позову .

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року у справі № 807/2366/15.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Закарпатської обласної державної адміністрації № 198-р від 21.10.2015 року «Про скасування розпорядження т.в.о. голови Тячівської райдержадміністрації».

Визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Тячівської районної державної адміністрації № 331-к від 23.10.2015 року «Про звільнення ОСОБА_1 у зв'язку з скасуванням розпорядження т.в.о. голови Тячівської райдержадміністрації».

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління - начальника відділу фінансово-економічної та кадрової роботи управління освіти Тячівської районної державної адміністрації з 24 жовтня 2015 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.О. Большакова

Судді І.В. Глушко

Р.Й. Коваль

Повиний текст виготовлено 21 березня 2017 року.