Постанова № 65457854, 28.02.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 лютого 2017 року № 826/17671/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління

ДФС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі ОСОБА_1 (надалі - Позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - Відповідач), в якому просить: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.06.2015 року №7061-17, відповідно до якого було нараховано транспортний податок з фізичної особи ОСОБА_1 за 2015 рік у розмірі 25000,00 грн.; визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві №517 про опис майна у податкову заставу від 26.09.2016 року, визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві №2122-17 від 26.09.2016 року.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що спірне податкове повідомлення-рішення про нарахування транспортного податку було винесено без врахування принципу стабільності, а тому підлягає скасуванню. Як наслідок, спірні рішення про опис майна у податкову заставу та податкова вимога, підлягають також скасуванню.

Представник Відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що придбаний Позивачем автомобіль підпадає під опис вимог щодо об'єктів оподаткування, передбаченого пп. 267.2.1 п.267.2 ст.267 Податкового кодексу України, а тому прийняте податкове повідомлення-рішення є правомірним.

В судовому засіданні 13.02.2017 року суд за участю представників сторін та відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.

ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки Land Rover модель Range Rover Sport, 2011 року випуску, об'єм двигуна 4999 куб.см.

ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у місті Києві 12.06.2015 року прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №7061-17, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» у розмірі 25 000,00 грн.

В подальшому податковим органом прийнято податкову вимогу від 26.09.2016 року №2122-17, з якої вбачається, що станом на 25.09.2016 року за ОСОБА_1 лічиться податковий борг у розмірі 25 000,00 грн. з транспортного податку з фізичних осіб.

Також, 26.09.2016 року прийнято рішення №517 про опис майна у податкову заставу.

Позивач вважає спірне податкові повідомлення-рішення Відповідача протиправним та звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, Суд прийшов до висновку про обґрунтування позовних вимог, виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі-Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 4 Кодексу закріплені основні засади податкового законодавства України, які ґрунтуються на наступних принципах, зокрема: рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, тобто забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу (підпункт 4.1.2. пункту 4.1. статті 4 Кодексу); презумпції правомірності рішень платника податку, тобто, в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 Кодексу); соціальної справедливості, тобто установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків (підпункт 4.1.6. пункту 4.1. статті 4 Кодексу); стабільності, згідно якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункт 4.1.9. пункту 4.1. статті 4 Кодексу).

Таким чином, будь-які нормативні акти в сфері оподаткування та зміни до них мають ґрунтуватися на вказаних вище принципах та не суперечити їм.

Законом України від 28.12.2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи» (далі - Закон) внесено зміни до Кодексу, у тому числі, в дію була введена стаття 267 «Транспортний податок».

Так, підпунктом 267.1.1. пункту 267.1 статті 267 Кодексу встановлено, що платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

При цьому, за припасами підпункту 267.2.1. пункту 267.2. статті 267 Кодексу, об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті (пункт 267.4. статті 267 Кодексу).

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 267.5.1. пункту 267.5. статті 267 Кодексу).

Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку (підпункт 267.6.1. пункту 267.6. статті 267 Кодексу).

Відповідно до підпункту 267.6.2. пункту 267.2. статті 267 Кодексу, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Фізичними особами транспортний податок сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення (підпункту 267.8.1. пункту 267.8. статті 267 Кодексу).

В той же час, відповідно до підпункту 10.1.1. пункту 10.1. статті 10 та підпункту 265.1.2. пункту 265.1. статті 265 Кодексу, транспортний податок входить до складу податку на майно, який, у свою чергу, належить до місцевих податків.

При цьому, особливістю місцевих податків та зборів є те, що вони установлюються конкретною сільською, селищною, міською радою, але в межах тих податків та зборів, що передбачені Кодексом (пункт 4.2. статті 4, пункт 4.4. статті 4, пункт 10.4. статті 10 Кодексу).

Відповідно до пункту 12.3. статті 12 Кодексу сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Згідно підпункту 12.3.4. пункту 12.3. статті 12 Кодексу рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

За приписами частини 1 статті 3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.

Відповідно до пункту 12.5 статті 12 Кодексу, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Згідно частини 5 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

Так, рішенням Київської міської ради від 28.01.2015 року № 58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 року № 242/5629» установлений транспортний податок та затверджене Положення про транспортний податок, яке містить, норми, аналогічні тим, що викладені в Кодексі.

Зазначене рішення Київської міської ради було опубліковане у газеті «Хрещатик» 06.03.2015 року.

Виходячи з наведених норм вбачається, що рішення, яким введено транспортний податок на території міста Києва, набирає законної сили та застосовується з початку бюджетного періоду, що настає після його оприлюднення, тобто не раніше 2016 року.

За наведених обставин та особливостей правового регулювання, Суд прийшов до висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.

Виходячи із викладеного, суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.06.2015 року №7061-17.

В частині позовних вимог щодо визнання протиправною та скасувати податкову вимогу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві №2122-17 від 26.09.2016 року та визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві №517 про опис майна у податкову заставу від 26.09.2016 року, Суд зазначає наступне.

У разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (п. 59.1 ст. 59 ПК України).

При цьому, податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу (п. 59.3 ст. 59 ПК України).

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Згідно статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

З матеріалів справи вбачається, що недоїмка виникла внаслідок несплати зобов'язання за податковим повідомленням-рішенням від 12.06.2015 року №7061-17.

Згідно з пунктом 60.1. статті 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо: рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.

Пунктом 60.5 ст. 60 Кодексу встановлено, що у випадках, визначених підпунктом 60.1.4 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними у день набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Враховуючи наведене та висновки щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.06.2015 року №7061-17, податкова вимога від 26.09.2016 року №2122-17 підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 88 Податкового кодексу України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.

Згідно підпункту 89.1.1 пункту 89.1 статті 89 Податкового кодексу України право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеного платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку.

Відповідно до статті 89.1.2. Податкового кодексу України податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

Також нормами пункту 89.2. статті 89 Податкового кодексу України з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

Враховуючи, що законні підстави для прийняття податкової вимоги від 26.09.2016 року №2122-17 не знайшли підтвердження під час вирішення справи, отже рішення від 26.09.2016 року №517 про опис майна у податкову заставу є безпідставним та підлягає скасуванню.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновків про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.06.2015 року №7061-17, відповідно до якого було нараховано транспортний податок з фізичної особи ОСОБА_1 за 2015 рік у розмірі 25 000,00 грн.

3. Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві №2122-17 від 26.09.2016 року.

4. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві №517 про опис майна у податкову заставу від 26.09.2016 року.

5. Стягнути з Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1653,63 грн. (одна тисяча шістсот п'ятдесят три гривні 63 коп.).

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.Б. Федорчук