Постанова № 65457569, 15.03.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2017 р. №820/6669/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мельникова Р.В.,

суддів - Мар'єнко Л.М., Полях Н.А.,

за участю секретаря судового засідання - Кульчій А.М.,

представника відповідача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 Тху до Державної міграційної служби України, треті особи - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Головне управління Державної міграційної служби України в Київській області про скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 Тху звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати наказ Державної міграційної служби України №222 від 31.08.2016 в частині що стосується громадянина ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_2 Тху ІНФОРМАЦІЯ_1.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що наказ Державної міграційної служби №222 від 31.08.2016 року, в частині, що стосується громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_2 Тху, ІНФОРМАЦІЯ_2 є необґрунтованим та таким, що прийнятий з порушенням норм діючого законодавства у звязку з чим підлягає скасуванню.

Позивач або представник позивача в судове засідання не прибули, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, від представника позивача через канцелярію суду надійшла заява щодо розгляду справи без участі представника позивача та позивача.

Представник відповідача Державної міграційної служби України в судове засідання прибув, проти заявленого позову заперечував з підстав викладених у письмових запереченнях проти позову.

Представники третіх осіб Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області та Головного управління Державної міграційної служби України в Київській області в судове засідання не прибули, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, що підтверджено матеріалами справи.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що громадянин ОСОБА_5 ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_2 Тху прибув в Україну у 1989 році з метою працевлаштування, і працював на Заводі «Ленінська кузня» з 1989 року по 1993 рік. В подальшому після звільнення з роботи залишився проживати в Україні.

За клопотанням позивача ВГІРФО ГУМВС України в Київській області 14.06.2004 року прийнято рішення про документування позивача посвідкою на постійне проживання в Україні.

Як підтверджено матеріалами справи, дане рішення було прийняте відповідно до п. 4 Прикінцевих положень закону України "Про імміграцію".

У свою чергу громадянину ОСОБА_5 ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_2 Тху видано тимчасову посвідку на постійне проживання серії КВ №8542/47485 від 14.06.2004 року.

Колегією суддів за наявними в матеріалах справи доказами встановлено, що позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області щодо обміну посвідки на постійне проживання, проте листом від 29.11.2016 р.№04/1-23725 повідомлено, що згідно обліків ГУ ДМС України в Харківській області значиться громадянин СРВ ОСОБА_2 Тху, якому 31.08.2016 р. наказом №222 ДМС України було скасовано посвідку на постійне місце проживання та було повідомлено про необхідність прибуття до управління задля роз'яснення положень імміграційного законодавства (а.с. 7).

Як встановлено з наявної в матеріалах справи копії наказу №222 Державної міграційної служби Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання, а саме пункту 8, на підставі висновку УДМС у Київській області від 02.08.2016 року стосовно ОСОБА_2 Тху скасовано повністю рішення відділу ГІРФО ГУМВС України в Київській області від 14.06.2004 року про документування посвідкою на постійне проживання громадянки ОСОБА_5 ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_2 Тху, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи містять рішення у формі висновку, складеного Управлінням ДМС України в Київській області про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину ОСОБА_4 ОСОБА_2 Тху, затверджений начальником УДМС України в Київській області, яким встановлено, що іноземець ОСОБА_2 Тху не мав жодних підстав щодо отримання посвідки на постійне проживання, у звязку з чим оформлена 14.06.2004 року посвідка серії КВ №8542/47485 підлягає визнанню недійсною та вилучення, а вказаний висновок разом із матеріалами справи про видачу посвідки на постійне проживання громадянину СРВ ОСОБА_2 Тху вирішено надіслати до Державної міграційної служби України для підготовки проекту наказу Голови ДМС про скасування рішення про видачу посвідки та визнання її недійсною.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що вказане рішення (висновок) УДМС України в Київській області вмотивоване встановленням порушення абзацу 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" під час оформлення посвідки на постійне проживання в Україні позивачу, оскільки позивач звернувся про видачу посвідки після закінчення терміну, встановленого абз. 4 п. 4 Прикінцевих положень вказаного Закону, де зазначено, що вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом ОСОБА_5 ОСОБА_3 ОСОБА_4 та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Як зазначалося судом, ВГІРФО ГУМВС України в Київській області за клопотанням позивача було прийнято рішення про документування гр. ОСОБА_2 Тху посвідкою на постійне проживання в Україні відповідно до п. 4 розділу V Прикінцеві положення Закону України Про імміграцію, згідно з яким вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом ОСОБА_5 ОСОБА_3 ОСОБА_4 та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Зазначені підстави для видачі посвідки на постійне проживання були самостійно визнані ВГІРФО ГУМВС України в Київській області та зазначені у висновку від 14.06.2004 року.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з приписами ст.1 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства від 22 вересня 2011 року №3773-VI (далі - Закон №3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

При цьому ч.1 ст.3 Закону №3773 передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

За змістом ч.15 ст.4 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

Слід зазначити, що документами, які засвідчують законність перебування іноземця, особи без громадянства на території України, можуть бути посвідка на постійне проживання та посвідка на тимчасове проживання.

Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України "Про імміграцію" посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Пунктом 18 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 р. № 251, посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України Про імміграцію.

Стаття 12 Закону України Про імміграцію передбачає, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідно до п.п. 21-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26 грудня 2002 року, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав.

Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі (п. 24 Порядку № 1983).

Пунктом 17 Порядку № 251 передбачено, що рішення про відмову у видачі посвідки іноземцеві та особі без громадянства приймається в разі: 1) необхідності забезпечення національної безпеки або охорони громадського порядку; 2) необхідності охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні; 3) коли паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі; 4) подання завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів; 5) коли виявлено факти невиконання ними рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну (для осіб, що отримують посвідку на тимчасове проживання); 6) інших випадках, передбачених законами.

Відповідно до пункту 11 Порядку № 251, за результатами розгляду заяви протягом семи днів (для оформлення посвідки на постійне проживання) або не більш як 15 днів (для оформлення посвідки на тимчасове проживання) з дня подання всіх визначених цим Порядком документів приймається рішення про видачу або відмову у видачі посвідки, яке затверджується Головою ДМС, а у разі його відсутності - заступником Голови ДМС чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником. У заяві робиться відмітка про прийняте рішення або зазначаються причини відмови у видачі посвідки.

Отже, наведені вище вимоги Закону України "Про імміграцію" і положення Порядку №1983 покладають на органи, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, суб'єктів владних повноважень обов'язок проведення всебічної перевірки на підставі відповідного подання.

Відповідно до абз. 4 п.4 Прикінцевих положень Закону України Про імміграцію від 7 червня 2001 року №2491-III, вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом ОСОБА_5 ОСОБА_3 ОСОБА_4 та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні. При цьому, іншим законом ця норма скасована не була, а тому підстави вважати, що ця норма втратила чинність відсутні.

Тобто, з аналізу вказаної норми встановлено, що посвідка на постійне проживання видається уповноваженим органом за заявою, та не передбачає оформлення дозволу на імміграцію. А відтак, позивач не повинен був отримувати дозвіл на імміграцію.

Суд зазначає, що позивачу не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки він прибув до України в 1989 році, а Закон України "Про імміграцію" прийнятий 07 червня 2001 року, передбачив набуття дозволу на імміграцію позивача в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень. І позивачу в силу дії цього Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.

Колегія суддів зазначає, що при наданні посвідки на постійне місце проживання в Україні позивачу ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області керувалося п.4 Розділу V Прикінцеві положення Закону України Про імміграцію, тобто проводило перевірку підстав залишення на постійне проживання на території України позивача, підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявило та надало посвідку на постійне місце проживання в Україні громадянину СРВ ОСОБА_2 Тху. Цією ж нормою Закону УДМС України в Київській області обґрунтовує прийняття протилежного рішення - висновку від 02.08.2016 року, на підставі якого ДМС України наказом № 222 від 31.08.2016 року скасовано як рішення відділу ГІРФО ГУМВС України в Київській області від 14.06.2004 року, так і видану на підставі такого рішення посвідку позивача на постійне місце проживання в Україні.

Таким чином, є неправомірним визнання гр. ОСОБА_2 Тху такою, що не мала права на отримання посвідки на постійне проживання в Україні з підстав пропуску шестимісячного терміну для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні, статтею 12 Законом України "Про імміграцію" або чинним законодавством не було передбачено.

Отже, наказ Державної міграційної служби № 222 від 31.08.2016 року в частині пункту 8 винесений на підставі висновку УДМС у Київській області від 02.08.2016 року стосовно ОСОБА_2 Тху, яким скасовано повністю рішення відділу ГІРФО ГУМВС України в Київській області від 14.06.2004 року про документування посвідкою на постійне проживання громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_2 Тху, ІНФОРМАЦІЯ_1 та видану на підставі цього рішення посвідку на постійне проживання серії КВ №8542/47485 від 14.06.2004 року визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню, винесений з порушенням норм діючого законодавства, а саме без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мала місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, та інтересами позивача, без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, чим порушено положення "Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень", затвердженого Постановою КМУ №1983 від 26 грудня 2002 року.

Відповідно до ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд зазначає, що наказ Державної міграційної служби № 222 від 31.08.2016 року, в частині що стосується громадянки ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_2 Тху, ІНФОРМАЦІЯ_1 є таким, що винесений в супереч нормам діючого законодавства.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України

Керуючись ст.ст. 159-163, 167, 186, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_2 Тху до Державної міграційної служби України, треті особи - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Головне управління Державної міграційної служби України в Київській області, про скасування рішення - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати наказ Державної міграційної служби України №222 від 31.08.2016 року в частині, що стосується громадянина ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_2 Тху, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнути на користь ОСОБА_2 Тху (адреса: м. Харків, вул. Корчагінців, 18, гуртожиток) сплачену суму судового збору в розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України (код ЄДРПОУ 37508470).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 20 березня 2017 року.

Головуючий суддя Р.В. Мельников

Судді Л.М. Мар'єнко

ОСОБА_6