Постанова № 65457403, 22.03.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

22 березня 2017 р. Справа № 820/391/17

Харківський окружний адміністративний суд у колегіальному складі:

головуючого судді - Полях Н.А.,

суддів - Мар`єнко Л.М., Мельникова Р.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про зобов'язання вчити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач - громадянин Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- скасувати пункт 20 з підпунктами 20.1,20.2,20.3 наказу Державної міграційної служби України № 290 від 10.11.16 року.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач не погоджується з наказом відповідача - Державної міграційної служби України № 290 від 10.11.16 р. в частині п. 20 з п.п. 20.1,20.2,20.3, яким на підставі висновку ГУДМС у Харківській області від 13.10.2016 року стосовно позивача скасовано повністю рішення відділу ГІРФО УМВС України в Харківській області від 03.10.2003 р. та ГУДМС у Харківській області від 13.07.2015 року про документування посвідками на постійте проживання в Україні гр. СРВ ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 Вважає, що наказ прийнято з надуманих підстав, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та вільно трактуються відповідачами на власний розсуд та на свою користь, що призводить до грубого порушення права законного проживання іноземця ОСОБА_2 в Україні та членів його родини.

Через канцелярію суду 22.03.2017 року від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, в порядку письмового провадження.

Представник відповідача та третьої особи через канцелярію суду надав заяву, в якій зазначив, що проти задоволення позову заперечує в повному обсязі з підстав викладених у письмових запереченнях проти позову, також зазначив, що проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечує.

В обґрунтування заперечень відповідачем зазначено, що приписами Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.08.2013 року за № НОМЕР_10 визначено, що при винесенні наказу №290 Державної міграційної служби України "Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання" від 10.11.16 р. щодо гр. СРВ ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 він діяв в порядку, передбаченим чинним законодавством.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до вимог ч.1 ст.41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на достатність наявних в матеріалах справи доказів, які повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними документами.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач - ОСОБА_2, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 р. є громадянином Соціалістичної Республіки В'єтнам. На підставі угоди між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і організації СРСР від 02.04.1981 року прибув в Україну у 1987 році з метою працевлаштування. З 1897 року до 1992 року працював на Первомайському заводі м. Бердянська. Після звільнення з роботи залишився на постійне проживання в Україні в м. Харкові.

Згідно картки фізичної особи - платника податків від 21.05.2008 року, 27.05.1998 року позивач одержав ідентифікаційний номер НОМЕР_1 (а.с. 22).

07.10.2003 року після звернення до УГІРФО ГУМВС України в Харківській області з відповідною заявою, відповідно до абз.4 п.4 розділу V «Прикінцевих положень» Закону України «Про імміграцію» прийнято рішення щодо документування його посвідкою на постійне проживання Серія НОМЕР_2 Того ж дня в паспорті позивача УГІРФО ГУМВС України в Харківській області поставлено штамп "Дозволено проживання в Україні" (а.с. 17 - 19).

Згодом, 19.05.2008 року позивачеві ВГІРФО УМВС України в Харківській області на підставі висновку від 19.05.2008 року повторно оформлено та видано посвідку на постійне проживання в Україні Серія НОМЕР_3 з безстроковим терміном дії (а.с. 15 - 16).

Згідно штампу в посвідці на постійне проживання, позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 10.10.2003 року (а.с. 16).

Судом встановлено, що відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову Харківського міського управління юстиції внесено актовий запис про народження ОСОБА_3 (дитина позивача) від 06.07.2004 року за № 2329 та видано позивачу (батько дитини) Свідоцтво про народження від 11.02.2014 р. (повторно видано) Серія НОМЕР_4

Матеріалами справи підтверджено, що позивач декілька разів вже звертався до Харківського окружного адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів.

09.01.2014 року ОСОБА_2 звернувся з письмовою заявою до ГУ ДМС України в Харківський області, в якій просив здійснити йому обмін бланку посвідки на постійне проживання в Україні, у зв'язку з досягненням 45 річного віку.

07.02.2014 року ГУ ДМС України в Харківський області своїм листом №04/2010 повідомив його, що на даний час неможливо вирішити питання по суті в зв'язку з вилученням СУ ГУМВС України в Харківській області особової справи про залишення па постійне проживання в Україні позивача. Позивач оскаржив рішення у судовому порядку.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2014 року № 820/3204/14, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014 року, адміністративний позов громадянина СРВ ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено в повному обсязі.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області щодо здійснення обміну посвідки на постійне проживання в Україні, серія НОМЕР_5, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку із досягненням ним 45-річного віку.

Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області здійснити обмін ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, його посвідки на постійне проживання в Україні, серія НОМЕР_6 у зв'язку із досягненням ним 45-річного віку (а.с. 24 - 25). Постанова набрала законної сили 17.06.2014 року.

Так, 17.07.2014 року відповідачем на підставі постанови Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2014 року, позивач був документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_7, у зв'язку із досягненням 45-річного віку, на підставі раніше виданої посвідки серії НОМЕР_8 від 19.05.2008 року.

На підставі висновку про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні від 29.12.2014 року щодо гр. СРВ ОСОБА_2, 29.01.2015 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області визнано недійсними та вилучено у позивача посвідку на постійне проживання серія НОМЕР_9 від 07.10.2003 року та видані на її підставі у подальшому посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_3 від 19.05.2008 року та серії НОМЕР_7 від 17.07.2014 року та анульовано відмітку про наявність дозволу на постійне проживання в Україні у паспортному документі позивача (а.с. 28 - 29).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2015 року залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2015 по справі № 820/1786/15 адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про зобов'язання вчинити певні дії - задоволено у повному обсязі.

Визнано протиправним та скасовано висновок головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне місце проживання в Україні від 29.12.2014 року щодо ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Зобов'язано головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області видати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, посвідку на постійне місце проживання (а.с. 26 - 27). Постанова набрала законної сили 02.06.2015 року.

Окрім того, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21 березня 2016 року по справі № 820/79/16, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2016 р., адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.

Скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 03 грудня 2015 року про припинення провадження за заявою ОСОБА_2. Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області розглянути заяву ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 про оформлення набуття його дитиною громадянства України за територіальним походженням від 25.08.2015 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постанова вступила в законну силу 06 червня 2016 р.

Згідно ч.1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Матеріалами справи підтверджено, що наказом ДМС України від 20.11.2016 року № 290 "Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання", відповідно до пп.18, 25 п.10 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою КМУ від 20 серпня 2014 року № 360, та абз. 3 п.2.9 наказу МВС від 15.07.2013 року № 681 "Про затвердження Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.08.2013 року за № НОМЕР_10 (зі змінами), та на підставі висновку ГУДМС у Харківській області від 13.10.2016 року стосовно ОСОБА_2, скасовано повністю рішення відділу ГІРФО УМВС України в Харківській області від 03.10.2003 року та ГУДМС у Харківській області від 13.07.2015 року про документування посвідками на постійне проживання в Україні гр. СРВ ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 13 - 14).

По суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI (далі - Закон №3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Згідно із ч.1 ст.3 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

За змістом ч.15 ст.4 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

При цьому, документами, що засвідчують законність перебування іноземця, особи без громадянства на території України, можуть бути посвідка на постійне проживання та посвідка на тимчасове проживання.

Відповідно до абз.4 п.4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» від 7 червня 2001 року №2491-III, вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні. При цьому, іншим законом ця норма скасована не була, а тому підстави вважати, що ця норма втратила чинність відсутні.

Стаття 12 Закону України «Про імміграцію» передбачає, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідно до п.п. 21-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26 грудня 2002 року, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав.

Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі (п. 24 Порядку № 1983).

Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України «Про імміграцію» посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Механізм оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання (далі - посвідки) іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну на постійне проживання або прибули в Україну на тимчасове проживання передбачений Порядком оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженим Постановою КМ України, від 28.03.2012 р., № 251(надалі - Порядок № 251).

Пунктом 17 Порядку № 251 передбачено, що рішення про відмову у видачі посвідки іноземцеві та особі без громадянства приймається в разі: 1) необхідності забезпечення національної безпеки або охорони громадського порядку; 2) необхідності охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні; 3) коли паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі; 4) подання завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів; 5) коли виявлено факти невиконання ними рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну (для осіб, що отримують посвідку на тимчасове проживання); 6) інших випадках, передбачених законами.

Відповідно до пункту 11 Порядку № 251, за результатами розгляду заяви протягом семи днів (для оформлення посвідки на постійне проживання) або не більш як 15 днів (для оформлення посвідки на тимчасове проживання) з дня подання всіх визначених цим Порядком документів приймається рішення про видачу або відмову у видачі посвідки, яке затверджується Головою ДМС, а у разі його відсутності - заступником Голови ДМС чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником. У заяві робиться відмітка про прийняте рішення або зазначаються причини відмови у видачі посвідки.

Отже, наведені вище вимоги Закону України "Про імміграцію" і положення Порядку №1983 покладають на органи, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, суб'єктів владних повноважень обов'язок проведення всебічної перевірки на підставі відповідного подання.

Як вбачається з матеріалів справи, у висновку ГУ ДМС України в Харківській області від 13.10.2016 року не вказано жодної з переліку вищезазначених підстав для прийняття рішення про відмову в проведенні оформлення посвідки на постійне проживання в Україні.

Крім того, відповідач при наданні позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні у 2004 році проводив перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України та керувався п.4 Розділу V «Прикінцеві положення «Закону України «Про імміграцію», підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявив та надав посвідку на постійне місце проживання в Україні. Цією ж нормою Закону відповідач обґрунтовував прийняття протилежного рішення, а саме висновок ГУ ДМС в Київській області та оскаржуваних пунктів наказу №36 від 10.03.2016 року.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

За приписами ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 9, 11, 69-72, 86, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про зобов'язання вчити певні дії - задовольнити.

Скасувати підпункти 20.1, 20.2, 20.3 пункту 20 наказу Державної міграційної служби України №290 від 10.11.2016 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України на користь громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 1280 (одна тисяча двісті вісімдесят) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя Полях Н.А.

Судді Мар'єнко Л.М. Мельников Р.В.