Постанова № 65457377, 17.03.2017, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

17 березня 2017 р.Р і в н е 817/2070/16

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Сала А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень В С Т АН О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом до відповідача, Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень:

- 30.06.2016 №2207-13, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» за 2015 рік у розмірі 68,87 грн.;

- 30.06.2016 №2208-13, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» за 2015 рік у розмірі 71,31 грн.;

- 30.06.2016 №2209-13, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» за 2015 рік у розмірі 104,64 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у відповідача відсутні підстави для нарахування до сплати позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік, оскільки відповідне рішення Рівненської міської ради про встановлення податку було прийняте після 15.07.2014, а відтак прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є передчасним.

Заперечуючи проти позову з підстав, викладених в письмових запереченнях (а.с.50), представник відповідача зазначив, що обєкти житлової нерухомості, які належать позивачу на праві приватної власності, є об'єктами оподаткування згідно пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України, а відтак, враховуючи те, що згідно приписів п.4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 28.12.2014 №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» у 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік вимоги Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» не застосовуються, податковий орган правомірно нарахував позивачу податкові зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік. З таких підстав представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову.

У позовній заяві позивач клопотала про розгляд справи за її відсутності.

Представник відповідача у поданих суду письмових запереченнях проти адміністративного позову зазначив про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Відповідно до ч.4 ст.122 КАС України якщо всі особи, які беруть участь у справі, заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За таких обставин суд ухвалив розглянути справу у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення повністю з таких підстав.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 володіє на праві приватної власності наступними обєктами нерухомості:

- квартира загальною площею 47,1 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1;

- квартира загальною площею 31,0 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2;

- квартира загальною площею 32,1 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3.

30 червня 2016 року Державною податковою інспекцією у м.Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області сформовано та направлено ОСОБА_1 податкові повідомлення-рішення №2207-13, №2208-13, №2209-13, якими позивачу визначені суми податкових зобов'язань за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» у загальному розмірі 244,82 грн. за 2015 рік.

Надаючи правової оцінки спірним правовідносинам між сторонами суд зазначає наступне.

Згідно із ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Законом України від 28.12.2014 №71-VII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності з 01.01.2015, ст.266 Податкового Кодексу України викладена у новій редакції, якою передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Підпунктом 266.1.1 п.266.1 ст.266 Податкового Кодексу України (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) визначено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Слід зазначити, щодо новоствореного (нововведеного) об'єкта житлової та/або нежитлової нерухомості податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт.

Об'єктом оподаткування відповідно до пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 Податкового Кодексу України є об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

При цьому, ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з пп.266.7.1 п.266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Податок сплачується за місцем реєстрації об'єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України. Податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Цей принцип треба розуміти так, що дія закону починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої ст.58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів від 09.02.1999).

Як вже зазначалося раніше, об'єктом оподаткування є об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. При цьому обов'язок із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки покладено на його платників починаючи із 2015 року (рік набрання чинності Законом).

Тому, законодавець, визначаючи об'єкт оподаткування вказаним вище податком, передбачив, що ознаками такого є перебування у власності об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Отже, обов'язок сплачувати податок покладено на позивача після набрання чинності Законом від 28.12.2014 №71-VIII, та не поширено такий на період до набрання ним чинності, тобто до 01.01.2015.

Водночас, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки належить до місцевих податків, особливості введення якого передбачені ст.12 Податкового кодексу України.

У відповідності до п.8.1 та п.8.3 ст.8 ст.12 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно п.п.10.3 ст.10 Податкового Кодексу України до місцевих податків належить податок на майно, який в силу ст.265 Кодексу складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю. Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Положеннями ст.12 Податкового Кодексу України визначено, що Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає: перелік загальнодержавних податків та зборів; перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних та міських рад; положення, визначені в п.7.1 та п.7.2 ст.7 цього Кодексу щодо загальнодержавних податків та зборів; положення, визначені в п.7.1 та п.7.2 ст.7 цього Кодексу щодо місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно п.24 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

Підпунктом 12.3.4 п.12.3 ст.12 Податкового Кодексу України визначено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Таким чином, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як місцевий податок, підлягав би сплаті у 2015 році виключно у разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про його встановлення до 15.07.2014.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Рівненської міської ради від 22.01.2015 №4830 (а.с.14-17) «Про встановлення податку на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» встановлено на території міста Рівного податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 Податкового Кодексу України одним із принципів податкового законодавства України є принцип стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Згідно ст.3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2015 рік - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.

Обов'язковою для застосування в Україні є практика Європейського суду з прав людини, яка ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визнана джерелом права.

У рішенні від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» Європейський суд з прав людини висловив позицію, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», ст.1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки»). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (рішення у справі «Бейелер проти Італії»).

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».

За таких обставин, беручи до уваги вищенаведені норми законодавства, суд погоджується з доводами позивача про те, що згадане рішення Рівненської міської ради від 22.01.2015 №4830 може бути застосовано до правовідносин з питань оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, які виникли з 01.01.2016, адже його не було прийнято та опубліковано у строк, визначений пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 Податкового Кодексу України.

Як наслідок, суд відхиляє як необґрунтоване твердження відповідача щодо того, що фізичні особи у 2016 році сплачують податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік у порядку встановленому Законом України від 28.12.2014 №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи».

Суд враховує, що Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» ухвалений 28.12.2014, тобто після 15.07.2014, а податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки встановлено на території міста Рівного 22.01.2015 «Положенням про порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки", затвердженого рішенням Рівненської міської ради від 22.01.2015 №4830, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень Податкового кодексу України з урахуванням внесених Законом змін з метою оподаткування вказаним вище податком, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Крім того, згідно із положеннями п.4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 28.12.2014 №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», органам місцевого самоврядування рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Також установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Однак, Законом України №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» не передбачено, що до рішень органів місцевого самоврядування про встановлення такого податку не застосовуються правила, зазначені у ст.12 Податкового кодексу України.

За таких обставин суд дійшов висновку, що у відповідача відсутні підстави для нарахування позивачу у 2015 році податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та винесення спірних податкових повідомлень-рішень.

Крім того визначення позивачу вказаного податкового зобов'язання суперечить принципу стабільності закріпленого нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до пп.21.1.4 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України посадові, особи контролюючих органів зобов'язані не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

В силу ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.ст.11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Надавши правову оцінку всім обставинам справи, які знайшли своє підтвердження матеріалами, суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 30.06.2016 №2207-13, №2208-13, №2209-13 є протиправними та підлягають скасуванню, тому позов слід задовольнити.

За приписами ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання позовної заяви позивач сплатила 551,21 грн. судового збору згідно квитанції від 07.12.2016 №114, відтак сплачена позивачем сума судового збору підлягає присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-суб'єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області від 30.06.2016 №2207-13, №2208-13, №2209-13.

Присудити на користь позивача ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області судовий збір у розмірі 551,21 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Сало А.Б.