Постанова № 65456936, 21.03.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/637/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Потоцької Н.В.

за участю секретаря Лопатюк Ю.А.

сторін:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представник відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення та здійснення повернення сплачених грошових коштів на загальну суму 25 000 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області, в якому позивач просить визнати противоправними та скасувати податкове повідомлення - рішення № 25113-17 від 22.06.2015 р. та здійснити повернення сплачених грошових коштів на загальну суму 25 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що визначення суми податкового зобовязання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25 000 грн. не відповідає положенням Податкового кодексу України та є протиправним, відтак оскаржуване податкове повідомлення рішення підлягає скасуванню.

Позивач та його представник в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав з підстав викладених в адміністративному позові та наданих в судовому засіданні поясненнях та просив їх задовольнити повністю.

Представник відповідача проти позову заперечувала. В обґрунтування заявленої правової позиції надав до суду заперечення, в яких, зокрема, зазначив, що автомобіль MITSUBISHI PAJERO WAGON, 2011 року випуску, державний номер НОМЕР_1, обєм двигуна 3200 м. куб., дата реєстрації в Україні 08.01.20154 року є об'єктом оподаткування транспортним податком та податкове повідомлення-рішення від 22.06.2015 року № 25113-17 на суму 25 000 грн., винесене ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області є правомірним.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, перевіривши їх доказами, судом встановлено наступне.

22.06.2015 року ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 25113-17, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у сумі 25000 грн. (а/с. 10).

Автомобіль MITSUBISHI PAJERO WAGON, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер кузову JMBLYV98WBJ001108, рік випуску 2011, зареєстрований за ОСОБА_1 08.01.2014 року що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу САТ 703727 (а/с. 13).

Рішенням Одеської міської ради від 21.01.2015 року № 6257-VІ з 01.01.2015 р. на території м. Одеси встановлено податок на майно в частині транспортного податку згідно з «Положенням про податок на майно в частині транспортного податку».

12.08.2015 року на виконання податкового повідомлення рішення № 25113-17 від 22.06.2015 р. ОСОБА_1 сплачено транспортний податок з фізичних осіб у сумі 25 000 грн., що підтверджується квитанцією № 43 від 12.08.2015 р.

Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.

Податковим повідомленням-рішенням ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області від 22.06.2015 р. форми «Ф» №25113-17, згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 267.6.2 пункту267.6 статті 267 Податкового кодексу України, ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у сумі 25000 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято податковим органом у зв'язку із тим, що позивач є власником транспортного засобу, який є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України.

Однак, не дивлячись на наявність ознак об'єкта оподаткування, суд вважає, що у межах спірних правовідносин позивач не має обов'язку сплати транспортного податку, виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає з рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

01 січня 2015 року, набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України (далі - ПК України) та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким шляхом викладення в новій редакції ст. 267 ПК України, було введено новий податок - транспортний податок.

Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Приписи пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування у відповідності до пп. 267.3.1 п.267.1 ст. 267 ПК України є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

При цьому згідно п. 267.4 ст. 267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до пп. 267.5.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 ст. 267 ПК України закріплено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01 січня 2015 року, власники транспортних засобів віком до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см є платниками транспортного податку.

При цьому, вказана норма є чинною, Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VIII неконституційним визнано не було.

Тому, в контексті спірних правовідносин вбачається, що обов'язок зі сплати транспортного податку виникає у фізичних осіб, право власності яких на легковий автомобіль який використовувався до 5 років і має об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., зареєстроване після 01 січня 2015 року.

Разом з тим, на момент придбання позивачем транспортного засобу норми Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи" ще не діяли, а позивач сплатив до бюджету збір за реєстрацію транспортного засобу у відповідності до положень статті 231 Податкового кодексу Україні у чинній та той час редакції.

З огляду на викладене, суд вважає, що норми статті 267 Податкового кодексу України в частині оподаткування транспортним податком з фізичних осіб не можуть бути застосовані до позивача за принципом незворотності дії норми закону в часі.

Навіть якщо по іншому витлумачити норми статті 267 Податкового кодексу України в частині необхідності сплати транспортного податку усіма фізичними особами, які на час його запровадження мають у власності легкові автомобілі, що є об'єктом оподаткування, то, у будь-якому випадку, належить застосовувати принцип правомірності рішень платника податків, встановлено у підпункті 4.1.4пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, а саме: в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Крім того, визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб суперечить принципу стабільності.

Так, відповідно до ст. 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, зокрема, рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу; презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу; стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року

Пунктом 4.3 ст. 4 ПК України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

При цьому, згідно п. 4.4 ст. 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Проте, ст. 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідні повноваження, їх розмежування між Верховною Радою та місцевими радами, зокрема, щодо установлення місцевих податків, визначені ст. 12 ПК України.

Згідно ст. 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Приписи пп. 10.1.1 п. 10.1 та п. 10.2 ст. 10 ПК України відносять до місцевих податків податок на майно в частині транспортного податку.

Згідно п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 ПК України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 ПК України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 ПК України).

При цьому, суд звертає увагу, що згідно з п. 12.5 ст. 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 ПК України .

Відповідно пп. 12.3.4 ст. 12 ПК України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Разом з цим, п. 5 р. XIX "Прикінцеві положення" ПК України органи місцевого самоврядування зобов'язані забезпечити у місячний термін з дня набрання чинності цим Кодексом прийняття рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених цим Кодексом.

Так, з наведеного вище вбачається, що безпосереднє встановлення місцевих податків, а отже, і транспортного податку, віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків. А, власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - це є компетенцією відповідних місцевих рад.

Разом з тим, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року; при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення транспортного податку, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Як було зазначено раніше, Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" ухвалений 28 грудня 2014 року, тобто після 15 липня 2014 року, а транспортний податок установлено в місті ОСОБА_2 та затверджено відповідний Порядок справляння транспортного податку рішенням Вінницької міської ради від 21 січня 2015 року №6257-VІ "Про встановлення місцевих податків і зборів та затвердження Порядків їх справляння", у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень ПК України з урахуванням внесених Законом змін та рішення з метою оподаткування транспортним податком, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Також суд звертає увагу, що в силу положень ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" врахування у контексті розгляду даної справи висловлену Європейським судом з прав людини у рішеннях від 14 січня 2011 року у справі "Щокін проти України" та від 07 жовтня 2011 року у справі "Серков проти України" в частині необхідності застосування національного законодавства у разі допущення можливості його неоднозначного тлумачення у найсприятливіший для заявника спосіб.

Надавши правову оцінку всім обставинам справи, які знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, доводяться як поясненнями представника позивача, так і матеріалами справи суд вважає, що позов слід частково задовольнити, шляхом визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 22.06.2015 р. №25113-17.

Щодо позовної вимоги про повернення сплачених грошових коштів на загальну суму 25 000 грн. суд відмовляє в її задоволенні, оскільки це є порядок виконання рішення.

Відповідно до ст. 43 ПК України, помилково сплачені грошові зобовязання це суми коштів, які на певну дату надійшли до відповідного бюджету від юридичних осіб (їх філій, відділень, інших відокремлених підрозділів, що не мають статусу юридичної особи) або фізичних осіб (які мають статус субєктів підприємницької діяльності або не мають такого статусу), що не є платниками таких грошових зобовязань. А надміру сплачені грошові зобовязання це суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобовязань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.

Поверненню з бюджету підлягають:

надміру сплачені податки, збори (обовязкові платежі);

помилково сплачені податки, збори (обовязкові платежі).

Грошове зобовязання платника податків це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобовязання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Відповідно поверненню підлягають помилково та/або надміру сплачені податкові зобовязання, штрафні санкції, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності

Пунктом 43.2 статті 43 визначено, що однією із основних умов повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобовязань є відсутність податкового боргу у платника податків незалежно від виду боргу. Для того, щоб претендувати на повернення таких грошових зобовязань, платник податків повинен повністю погасити борг.

Як, встановлено судом та підтверджено матеріалами справи позивач мав станом на 22.06.2015 р. податкове зобовязання за платежем транспортний податок з фізичних осіб.

12.08.2015 р. позивачем погашено вказане зобовязання, шляхом перерахування коштів у сумі 25 000 грн.

При цьому, суд звертає увагу, що сума грошового зобовязання, сплачена згідно з оскар жуваним повідомленням-рішенням, може вважатись помилково та/або надміру сплаченою лише після набрання законної сили судовим рішенням про скасування податкового пові домлення-рішення, після чого позивач може звернутись із заявою про повернення коштів.

Відповідно до статті 43 Бюджетного кодексу України, в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державною казначейською службою України, зокрема, операцій із коштами державного бюджету.

Згідно з пунктом 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та

місцевого бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів виконуються на" підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства в порядку черговості надходження таких документів із попереднім інформуванням Міністерства фінансів.

Крім того, частиною 2 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення про стягнення коштів із державного та місцевого бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Отже, Державна казначейська служба України є державним органом, який від імені

держави здійснює списання коштів державного й місцевого бюджетів, у тому числі з метою повернення надмірно та/або помилково сплачених податків і зборів.

Відповідно до статей 11, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною другою статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 6-8, 71, 86, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 22.06.2015 р. №25113-17.

Стягнути з державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39549642) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ІК НОМЕР_2) суму судового збору за подання адміністративного позову за:

- квитанцією № 35081 від 02.02.2017 р. у сумі 640, 00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.

Суддя Потоцька Н.В.