Рішення № 65449731, 21.03.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №486/709/16-ц 21.03.2017 21.03.2017

Провадження №22-ц/784/418/17

Справа № 486/709/16-ц

Провадження № 22-ц/784/418/17 Головуючий першої інстанції: Франчук О.Д.

Категорія: 48 Суддя-доповідач апеляційного суду: ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

21 березня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Кушнірової Т.Б. та Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Андрієнко Л.Д.

за участі позивачки ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4, його представника ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засідання в місті Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 28 грудня 2016 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування Южноукраїнської міської ради Миколаївської області, про відібрання дитини, визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Служба у справах дітей Южноукраїнської міської ради Миколаївської області, про визначення місця проживання дитини,

в с т а н о в и л а :

У червні 2016 р. 2016 р. ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_4 про визначення місця проживання дитини.

В обґрунтування своїх вимог позивачка вказувала, що проживала разом з ОСОБА_4 як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, 07 квітня 2013 р. у них народився син ОСОБА_6, з 12 квітня 2013 р. вони припинили проживати однією сімєю, після чого вона з дитиною мешкає у квартирі № 115 по бульвару Шевченка в м. Южноукраїнськ Миколаївської області, де створені всі умови для проживання, виховання та утримання дитини, син відвідує Центр дитячого розвитку дитини «Гармонія» та перебуває на обліку в дитячій лікарні.

Рішенням Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради № 35 від 24 лютого 2016 р. було визначено спосіб спілкування ОСОБА_4 з сином ОСОБА_6: кожного вівторка, четверга та пятниці з 17.00 до 20.00 години, першого і третього тижня місяця з 11.00 години суботи до 17.00 години неділі за місцем проживання батька та один раз на рік в літній період 14 днів для спільного відпочинку та оздоровлення.

Забравши сина для спілкування 04 червня 2016 р. батько дитини ОСОБА_4 обманним шляхом забрав сина нібито на вихідні дні згідно графіку побачень, незважаючи на незадовільний стан його здоровя, та після цього дитину матері не повернув.

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що відповідач без згоди матері самовільно забрав дитину, тим самим порушив права дитини та її матері, позивачка просила визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_7 з нею.

У липні 2016 р. ОСОБА_2 доповнила свої вимоги та, посилаючись на вище вказані обставини та положення ст. 162 СК України, просила також відібрати її сина ОСОБА_7 від ОСОБА_4 та повернути дитину їй.

В липні 2016 р. ОСОБА_4 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, в якому зазначив, що не перебував з позивачкою в шлюбі, проте від спільних відносин в них народився син ОСОБА_7 Батьківство щодо дитини він визнав. З грудня 2012 р. до травня 2013 р. ОСОБА_2 проживала з дитиною разом з ним в будинку його батьків. В травні 2013 р. вона вирішила залишити його та разом з дитиною переїхала до своєї матері в квартиру. За усною домовленістю, сторони вирішили порядок зустріч батька з дитиною. Однак, з 2015 р. ОСОБА_2 перестала виконувати умови домовленостей та почала чинити перешкоди у зустрічах з дитиною, вимагаючи за це гроші, у звязку із чим він змушений був звернутися до Органу опіки та піклування - Южноукраїнської міської ради Миколаївської області про визначення способу спілкування, проте позивачка рішення про побачення з дитиною не виконувала.

Крім того, ОСОБА_2 ніде не працює та не навчається, а також проживає у двокімнатній квартирі своєї матері, в якій відсутні належні умови для проживання дитини. На відміну від позивачки, він має постійне місце роботи, де позитивно характеризується. Посилаючись на зазначене, просить визначити місце проживання сина з ним.

Ухвалою суду від 16 серпня 2016 р. зустрічний позов обєднано в одному провадженні із первісним позовом.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_2 та її представник підтримали свої позовні вимоги та просили про задоволення позову. У задоволенні зустрічного позову просили відмовити.

Відповідач ОСОБА_4 та його представник в суді першої інстанції заперечували проти первісного позову та просили відмовити у його задоволенні. Підтримали зустрічну позовну заяву.

Представник третьої особи в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_7 з батьком ОСОБА_4.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 28 грудня 2016 р. в задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний задоволено.

Визначено місце проживання дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 за місцем проживання батька ОСОБА_4 - вул. Козацька, 12 в м. Южноукраїнськ Миколаївської області.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказує на порушення судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповне зясування судом обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи та просить його скасувати й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову та задоволення первісного позову.

У запереченні на апеляційну скаргу ОСОБА_4 вказує на безпідставність її доводів, наявність підстав для визначення місця проживання дитини з батьком і просить відхилити скаргу, залишивши без змін рішення місцевого суду.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із таких підстав.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з грудня 2012 р. проживали однією сімєю без реєстрації шлюбу.

07 квітня 2013 р. у них народився син ОСОБА_7, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії І-ФП № 186001, виданого 12 квітня 2013 р. Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Южноукраїнського міського управління юстиції у Миколаївській області (т. 1 а.с. 8).

Після народження дитини ОСОБА_2 з сином стали проживати за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Таким чином, сторонами було самостійно визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_7 з матірю.

Частиною 1 статті 141 Сімейного кодексу України, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно зі ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

В силу ч. 1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьками.

Таким чином, за погодженням сторін після народження їхнього сина його місце проживання було визначено з матірю.

З 2015 р. між батьками виник спір стосовно участі батька у вихованні сина.

Частинами 1, 2 ст. 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обовязків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Рішенням Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області від 24 лютого 2016 р. № 35 визначено спосіб спілкування ОСОБА_4 з малолітнім сином ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, наступним чином: кожного вівторка, четверга та пятниці тижня з 17.00 години до 20.00 години; перший і третій тиждень місяця з 11.00 години суботи до 17.00 години неділі, за місцем проживання батька, без присутності матері. Один раз на рік в літній період 14 днів для спільного відпочинку та оздоровлення (т. 1 а.с. 9).

Взявши сина для спілкування 04 червня 2016 р. (у суботу) відповідно до визначеного органом опіки та піклування порядку, відповідач, порушивши цей порядок, без згоди матері дитини, залишив сина проживати у себе та не повернув його позивачці і з цього часу перешкоджає позивачці спілкуватися із сином.

Згідно висновку органу опіки та піклування Южноукраїнської міської ради Миколаївської області, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області від 21 грудня 2016 р., доцільним є визначення місця проживання малолітнього сина сторін з батьком.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 та задовольняючи зустрічний позов, суд, врахувавши такий висновок, вважав, що є підстави для визначення місця проживання сина сторін з батьком, оскільки ОСОБА_4 довів у судовому засіданні, що він спроможний надати дитині належний рівень виховання, постійного піклування та розвитку, має достатній дохід та належні житлово-побутові умови останній, приділяє дитині багато уваги, опікується його духовним та інтелектуальним розвитком, а тому, належним чином відноситься до виконання своїх батьківських обовязків, крім того відповідач працює на великому державному підприємстві, обіймає посаду інженера, має систематичний заробіток, забезпечений житлом, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, тобто, на відміну від позивачки, проявив себе зрілою дорослою людиною, яка може відповідати за життя та здоровя малолітньої дитини.

Однак, з таким висновком суду погодитись не можна, враховуючи наступне.

В силу ч. 1 ст. 3 Конвенції «Про права дитини», ратифікованої постановою Верховної Ради України 27 лютого 1991 р., в усiх дiях щодо дiтей, незалежно вiд того, здiйснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соцiального забезпечення, судами, адмiнiстративними чи законодавчими органами, першочергова увага придiляється якнайкращому забезпеченню iнтересiв дитини.

В силу ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до ст. ст. 8, 11, 15 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 р., у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральності та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матірю.

Виходячи з аналізу вказаних правових норм, для розлучення малолітньої дитини з матірю мають бути встановлені виняткові обставини, які визначені у ч. 2 ст. 161 СК України.

Як встановлено судом, син сторін є малолітньою дитиною.

До вересня 04 червня 2016 р. дитина постійно проживала з матірю, батько брав участь у його вихованні та утриманні. ОСОБА_7 з вересня 2015 р. по 04 червня 2016 р. відвідував дитячий дошкільний навчальний заклад.

На підставі виконавчого листа №486/2068/15-ц від 25 лютого 2016 р. з 01 березня 2016 р. з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання сина.

Як мати, так і батько малолітнього ОСОБА_7 позитивно характеризуються, мають постійну роботу та дохід, ними створені належні умови для утримання та виховання сина, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебувають.

Так, ОСОБА_2 зареєстрована та проживає у ІНФОРМАЦІЯ_3 та є її співвласником.

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 01 лютого 2016 р. Службою у справах дітей проведено обстеження умов проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2. Житло розміщене на 5 поверсі пятиповерхового будинку, складається з 2-х кімнат. Квартира обладнана сучасними меблями, побутовою технікою, предметами тривалого вжитку. На момент відвідування у квартирі було чисто та затишно. ОСОБА_8 дитини з матусею є окрема кімната. Яка облаштована всім необхідним: є спальне місце, шафа для речей, дитячий стіл та стілець, багато іграшок. Все в охайному стані. Умови для проживання та виховання дитини створені належним чином (т. 1 а.с. 105).

Згідно трудового договору № 4 від 13 липня 2016 р., укладеного між ФОП ОСОБА_9 і ОСОБА_2, та довідки остання працевлаштована табельщиком, розмір заробітної плати складає 1 600 грн. на місяць (т. 1 а.с. 106, 113).

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстрований та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5 і має склад сімї: батько ОСОБА_10, мати ОСОБА_11, що підтверджується довідкою № 26 від 04 липня 2016 р. (т. 1 а.с. 21).

З акту обстеження умов проживання малолітнього ОСОБА_7 від 06 червня 2016 р., складеного Службою у справах дітей, вбачається, що дитина проживає з батьком у двоповерховому будинку за адресою: м. Южноукраїнськ вул. Козацька, 12. Житло складається з 6 кімнат, кухні, вітальні, 3 санвузлів. Умови проживання створені належним чином. Будинок обладнано сучасними меблями, побутовою технікою, предметами тривалого вжитку. У будинку чисто та затишно. ОСОБА_8 облаштована окрема кімната ігрова, в якій є шафа, диван, багато іграшок. Спальне місце дитини знаходиться в кімнаті батька. Таким чином, умови для проживання та розвитку дитини створені належним чином. На момент відвідування дитини її стан здоровя задовільний (т. 1 а.с. 70).

ОСОБА_4 з 2009 р. працює в УПТК ВП «ЮУ АЕС» інженером 2 категорії, в подальшому - на посаді інженера по комплектації обладнання та матеріалів, з грудня 2015 р. до травня 2016 р. отримав дохід 39 005.49 грн., а з лютого 2016 р. до липня 2016 р. 37 192.12 грн. (т. 1 а.с. 46, 178).

Таким чином, наявні у справі докази дозволяють встановити, що мати малолітнього ОСОБА_7 ОСОБА_2 має постійне місце проживання, постійне місце роботи та джерело існування, вона створила всі умови для проживання, виховання та розвитку дітей.

Визначаючи місце проживання ОСОБА_7 з батьком, суд взяв до уваги висновок органу опіки та піклування від 21 грудня 2016 р., який згідно із листом Южноукраїнського міського голови від 17 березня 2017 р. № 21/02-34/859 стосується усіх позовних вимог. Однак, даний висновок не містить доказів наявності виняткових обставин, які виключають залишення дитини з матірю.

Так, посилання у висновку на ухилення позивачки від лікування сина під час перебування у стаціонарі з 14 по 18 листопада 2015 р., що призвело до погіршення стану здоровя дитини, ґрунтується на припущеннях, оскільки згідно виписного епікризу (т. 1 а.с. 77) мати з дитиною самовільно залишити відділення, але дитина виписана з одужанням, з рекомендацією продовжити лікування під наглядом дільничного лікаря. Також не відповідають даним первинної медичної документації, а саме копії медичної картки ОСОБА_7 (т. 2 а.с. 57-119) посилання на невиконання вимог лікаря щодо періодичних оглядів дитини, оскільки, як вбачається зі змісту медичної кратки, дитина з матірю постійно відвідували лікаря, проходили обстеження відповідно до віку дитини, дитині робилися щеплення.

При цьому наявні матеріали справи не містять доказів повідомлення працівниками медичних органів про неналежне виконання ОСОБА_2 батьківських обовязків та притягнення останньої до відповідальності.

Безпідставним є також посилання у висновку органу опіки та піклування на притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП з огляду на те, що постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 01 вересня 2016 р. постанову Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 29 липня 2016 р. скасовано, провадження в адміністративній справі закрито у звязку із відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого 173 КУпАП (т. 2, а.с. 32-33).

За такого висновок органу опіки та піклування не можна вважати таким, що ґрунтується на вимогах закону, дійсних обставинах та відповідає інтересам малолітнього ОСОБА_7, а тому не може бути врахований при визначенні місця проживання дитини.

Не було також органом опіки та піклування відображено й думку ОСОБА_7 щодо спірного питання.

Згідно висновку практикуючого психолога від 27 листопада 2016 р. (т. 2 а.с. 23-26) в поведінці ОСОБА_7 присутні замкненість, роздратованість, агресивність, тривожність, наявність страхів, батьки для нього є значущими людьми, але більш емоційно близьким для дитини є тато.

При цьому слід врахувати, що на час проведення спілкування у психолога, дитина тривалий час була позбавлена спілкування з матірю та звичного оточення, з ініціативи ОСОБА_4 припинила відвідування дитячого дошкільного закладу.

З огляду на викладене судом першої інстанцій в цій справі не встановлено будь-яких виняткових обставин у розумінні положень ст. 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, які б свідчили про неможливість проживання дитини разом з матірю.

Зокрема, суд, ухвалюючи по справі рішення, не встановив обставин, на які посилався ОСОБА_7 - неналежне виконання ОСОБА_2 батьківських обовязків, залишення нею дитини без нагляду, аморальну поведінку позивачки, зловживання нею забороненими речовинами.

Колегія суддів не може погодитись з висновком суду щодо неналежного підтвердження позивачкою факту працевлаштування та отримання заробітної плати, оскільки останньою надано копію трудового договору на підтвердження цього факту та довідку про заробітну плату.

За такого суд, не встановивши виключні обставини, з якими закон повязує можливість розлучення малолітньої дитини з матірю, визначив місце проживання ОСОБА_7 з батьком, обґрунтувавши таку перевагу більш високим соціальним та матеріальним статусом останнього, що суперечить викладеним вище положенням ст. 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, а також правовому висновку, викладеному Верховним Судом України у постанові № 6-2445цс16 від 14 грудня 2016 р., який в силу положень ст. 360-7 ЦПК України є обовязковим при вирішенні справ судами України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для визначення місця проживання дітей з матірю та можливість визначення місця проживання малолітнього сина сторін з батьком.

Якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення тому, з ким вона проживала.

Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам (ч. 1 ст. 162 СК України).

За такого в разі самовільної зміни визначеного законом або рішенням суду місця проживання малолітньої дитини, суд повертає дитину тому, з ким вона проживала. Виключення з цього можливе лише за умови доведення, що проживання за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для життя та здоров'я дитини, а також у разі зміни обстановки, яка порушує інтереси дитини.

Оскільки відповідач самочинно, без згоди позивача змінив визначене сторонами раніше місце проживання сина, після чого мати дитини не має можливості вільно брати участь у спілкуванні та вихованні дитини, і відповідачем не надано та судом не встановлено належних та переконливих доказів, що за місцем проживання позивача є реальна загроза життю та здоров'ю дитини або обставини змінилися так, що повернення суперечить інтересам малолітнього сина ОСОБА_7, є передбачені законом підстави для відібрання його від батька та передачі матері.

Колегія суддів не може погодитись з посиланнями ОСОБА_4 на те, що сина він забрав через небезпеку, яку позивачка створювала для сина внаслідок неналежного виконання батьківських обовязків, оскільки докази цього у справі відсутні. Також суперечить дійсним обставинам справи твердження відповідача про те, що ОСОБА_12 байдуже ставиться до долі сина, не цікавиться ним та про відсутність перешкод у спілкуванні матері з дитиною, оскільки таке, спростовуються чисельними зверненнями позивачки стосовно стану здоровя та перешкод у спілкуванні з сином до органу опіки та піклування, Служби у справах дітей, Державного закладу «Спеціалізована медико-санітарна частина № 2» (т. 2 а.с. 35, 37, 39-40, 43, 45-50).

Враховуючи викладене та положення п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, рішення суду необхідно скасувати, ухвалити нове про задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та відмови у позові ОСОБА_4

Крім того на підставі вимог ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню: 551 грн. 20 коп. судового збору, сплаченого нею за подання позовної заяви, та 1212 грн. 64 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

.

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 28 грудня 2016 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відібрання дитини, визначення місця проживання дитини, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування Южноукраїнська міська рада Миколаївської області задовольнити.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_6 з матірю - ОСОБА_2.

Відібрати малолітнього ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_6 від батька - ОСОБА_4 та передати дитину матері - ОСОБА_2.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Служба у справах дітей Южноукраїнської міської ради Миколаївської області, про визначення місця проживання дитини відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 1763 (одну тисячу сімсот шістдесят три) грн. 84 коп. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Т.Б. Кушнірова

ОСОБА_13