Ухвала суду № 65441789, 14.03.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/5739/16

категорія: 8.1 суддя 1 інстанції: Бойко О.Я.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - Яковлєва О.В.,

суддів - Бойка А.В., Танасогло Т.М.,

при секретарі - Берекет Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта Вілмар СНД» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дельта Вілмар СНД» звернулось до суду з позовом в якому заявлено вимоги Спеціалізованій Державній податковій інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: № 0000274100 від 11 травня 2016 року, № 0000041400 від 27 жовтня 2016 року, № 0000961400 від 27 жовтня 2016 року, № 0000941400 від 26 жовтня 2016 року, № 0000931400 від 26 жовтня 2016 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року задоволено позовні вимоги.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог не відповідає встановленим обставинам справи, так як за результатами проведеної планової виїзної документальної перевірки позивача контролюючим органом обґрунтовано встановлено численні порушення норм податкового законодавства під час здійснення ним господарської діяльності.

При цьому, під час перевірки податковим органом виявлено, що позивачем безпідставно віднесено до складу своїх фінансових витрат суми нарахованих відсотків за користування кредитними коштами, які передані як поворотна безвідсоткова допомога на користь ТОВ «ТД «Дельта Вілмар».

Також, між позивачем та контрагентами ПАТ ВП «Техмаш» та ПрАТ «БМУ № 17» укладено договори на виконання будівельно-монтажних робіт, які виконувались самостійно вказаними контрагентами та із залученням субпідрядників.

Проте, податковим органом встановлено, що субпідрядники, а саме ТОВ «Буд альянс», ТОВ «Астер груп», ТОВ «Трейд лайн М», ТОВ «Тіваз», ТОВ «Строймонтаж ЛМЛ», ПП «Дніпро індустрі» ПП «Лівьвопттрейд», ПП «Джей ком», ПП БК «Реконструкція», ТОВ «ТБК «Комфорт», ПП «Спецпідряд Сервіс», фактично не виконували та не могли виконувати спірні роботи, так як у вказаних юридичних осіб відсутня необхідна кількість трудових ресурсів, виробничих потужностей для виконання господарських операцій, зазначених у наданих товариством документах.

Також, під час проведення податкової перевірки позивачем не надано контролюючому органу всіх первинних бухгалтерських документів по взаємовідносинам з контрагентами: ТОВ «ВТОРМЕТЕКСПОРТ», ТОВ «ПАРИТЕТ-АГРО», ТОВ «СІДРЕЙЛ», ТОВ «КОМПАНІЯ КВАДРО-К», якими можливо підтвердити реальність проведених операцій.

В свою чергу, наявність лише укладених договорів, видаткових та податкових накладних не є достатнім доказом, що підтверджує реальність проведених господарських операцій зі вказаними контрагентами.

По контрагентам ТОВ «Оіл Транс» та ТОВ «Катеринопольський агропродукт» до перевірки не надано контролюючому органу всіх первинних бухгалтерських документів, крім того, вказаним покупцям повернуто отриманий від позивача товар, проте в матеріалах справи відсутні докази фактичного повернення такого товару.

Також, перевіркою встановлено заниження прибутків підприємством, на підставі проведеної інвентаризації.

При цьому, підприємством не надано доказів щодо встановлення відповідальних осіб за виявленими порушеннями та відображення даних операцій в бухгалтерському обліку

Також, підприємством безпідставно не оподатковано коштів, що перераховані у вигляді процентів на адресу нерезидента ING BANK N.V.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню, а судове рішення - без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Дельта Вілмар СНД» зареєстровано 22 грудня 2004 року Виконкомом ЮМР, має свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи № 15581020000000039 від 22 грудня 2004 року.

В свою чергу, ТОВ «Дельта Вілмар СНД» взято на податковий облік в органах ДПС 23 грудня 2004 року за № 347, при цьому, товариство перебуває на обліку в СДПІ з обслуговування великих платників у м. Одесі МГУ ДФС.

Основними видами діяльності товариства є виробництво олії та тваринних жирів, виробництво маргарину і подібних харчових жирів, оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, оліями та жирами, тощо.

Так, СДПІ з обслуговування великих платників у м. Одеса Міжрегіонального головного управління ДФС, в період з 24 грудня 2015 року по 11 квітня 2016 року, проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «Дельта Вілмар СНД», з питань дотримання вимог податкового законодавства, в період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року, валютного та іншого законодавства, в період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року.

За наслідками проведеної перевірки податковим органом складено акт від 25 квітня 2016 року № 77/28-08-14/33268860/2 (т. 1 а.с.63-206), яким встановлено допущені товариством порушення вимог Податкового кодексу України (далі ПК України) у перевіряємий період, а саме:

- пп. 14.1.27, пп. 14.136 п. 14.1 ст. 14, пп. 135.5.15 п. 135.5 ст. 135, п. 137.16 ст. 137, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 та п. 141.1 ст. 141 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток, на загальну суму 22 675 261,00 грн.;

- пп.14.127, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 та п. 141.1 ст. 141 ПК України, в результаті чого завищено об'єкт від'ємного значення з податку на прибуток, на загальну суму 79 408 984,00 грн.;

- п. 46.1 ст. 46, пп. 49.18.3 п. 49.18 ст. 49, п. 103.9 ст. 103 ПК України, внаслідок ненадання товариством додатку ПН до рядку 17 податкової декларації з податку на прибуток за 2013 рік щодо операцій з нерезидентом ING Bank N.V (Нідерланди);

- п. 186.2, п. 186.3 ст. 186, п. 187.1 ст. 187, п. 192.1 ст. 192, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6, п. 201.7 ст. 201 ПК України, внаслідок чого завищено суми податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку, у сумі 30 915 035,00 грн.;

- п. 186.2, п. 186.3 ст. 186, п. 187.1 ст. 187, п. 192.1 ст. 192, п. 198.3, ст. 198, п. 201.6, п. 201.7 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, у сумі 20 399 425,00, а також завищено суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку, у сумі 18 907 211,00 грн., та завищено від'ємне значення різниці поточного звітного (податкового) періоду, що включається до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, на суму 846 500,00 грн.;

- п. 160.2 ст. 160, п. 103.3 ст. 103 ПК України, внаслідок чого не сплачено податок на доходи, отримані нерезидентом з джерелом їх походження з України, у сумі 2 585 702,40 грн.

На підставі встановлених актом перевірки порушень податковим органом складено та направлено товариству наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 0000264100 від 11 травня 2016 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, в розмірі 18 907 211,00 грн., а також застосовано штрафні (фінансових) санкцій, в розмірі 9 453 607,00 грн.;

- № 0000274100 від 11 травня 2016 року, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2014 року, у розмірі 846 500,00 грн.;

- № 0000284100 від 11 травня 2016 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, в розмірі 20 399 245,00 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції, у розмірі 10 199 623,00 грн.;

- № 0000291400 від 11 травня 2016 року, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, у розмірі 79 408 984,00 грн.;

- № 0000301400 від 11 травня 2016 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств, у розмірі 5 172 387,00 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції, у розмірі 1 293 097,00 грн.;

- №0000311400 від 11 травня 2016 року, яким збільшено суми грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб, у розмірі 2 585 702,44 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції, у розмірі 646 425,61 грн.

В свою чергу, товариством оскаржено отримані податкові повідомлення-рішення до Міжрегіонального ГУ ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників, внаслідок чого останнім скасовано податкове повідомлення-рішення від 11 травня 2016 року № 0000311400.

При цьому, решту податкових повідомлень-рішень, а також рішення Центрального офісу з обслуговування великих платників оскаржені товариством до ДФС України у повторній скарзі.

Рішенням ДФС про результати розгляду скарги від 17 жовтня 2016 року № 22386/6/99-99-11-01-02-25 вимоги позивача задоволено частково, а саме скасовано податкові повідомлення-рішення від 11 травня 2016 року № 0000264100, № 0000274100, № 0000284100, № 0000291400, № 0000301400, у частині операцій по нарахуванню відсотків за користування кредитними коштами, які передані, як поворотна фінансова допомога на користь ТОВ «ТД Дельта Віл мар», за період з 23 жовтня 2013 року по 29 жовтня 2013 року, а також у частині визначення податкового зобов'язання з ПДВ та податку на прибуток за рахунок взаємовідносин з ТОВ «ВІДРОДЖЕННЯ», ПП «БЕСАРАБІЯ», ТОВ «ВКФ «ПРОФІ-ІНСТРУМЕНТ», ТОВ «ХІМЕФЕКТ», ФГ «ЯКОВИНА», ТОВ «ТЕХСИСТЕМА», НВК «СОНАРУС», а в іншій частині вказані податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

За наслідком адміністративного оскарження отриманих рішень, податковим органом залишено в силі податкове повідомлення-рішення № 0000274100 від 11 травня 2016 року, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2014 року, у розмірі 846 500,00 грн.

При цьому, податковим органом складено та направлено на адресу товариства нові податкові повідомлення-рішення, а саме:

- № 0000041400 від 27 жовтня 2016 року, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, у розмірі 77 498 072,00 грн.;

- № 0000961400 від 27 жовтня 2016 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), у розмірі 20 105 749,00 грн., а також нараховано штрафні (фінансові) санкції, у розмірі 10 052 874,50 грн.;

- № 0000941400 від 26 жовтня 2016 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, у розмірі 17 864 113,00 грн., а також нараховано штрафні (фінансові) санкції, у розмірі 8 932 056,50 грн.;

- № 0000931400 від 26 жовтня 2016 року, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств, у розмірі 4 264 037,00 грн., а також нараховано штрафні (фінансові) санкції, у розмірі 1 066 099,00 грн.

Не погоджуючись з отриманими податковими повідомленнями-рішеннями товариство звернулось до суду з даним адміністративним позовом.

За наслідком встановлених обставин судом першої інстанції, з яким погоджується судова колегія, зроблено висновок щодо відсутності порушення податкового законодавства з боку позивача у спірних правовідносинах, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54 ПК України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно п. 75.1. ст. 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до пп. 75.1.2. п. 75.1 ст. 75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Згідно п. 54.5. ст. 54 ПК України, якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до пп. 14.1.157. п. 14.1. ст. 14 ПК України, податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності;

Згідно п. 56.1. ст. 56 ПК України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Колегією суддів встановлено, що предметом спору у даній справі є перевірка правомірності отриманих Товариством з обмеженою відповідальністю «Дельта Вілмар СНД» податкових повідомлень-рішень, а саме: № 0000274100 від 11 травня 2016 року, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2014 року, в розмірі 846 500,00 грн.; № 0000041400 від 27 жовтня 2016 року, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, у розмірі 77 498 072,00 грн.; № 0000961400 від 27 жовтня 2016 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), у розмірі 20 105 749,00 грн., а також нараховано штрафні (фінансові) санкції, у розмірі 10 052 874,50 грн.; № 0000941400 від 26 жовтня 2016 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, у розмірі 17 864 113,00 грн., а також нараховано штрафні (фінансові) санкції, у розмірі 8 932 056,50 грн.; № 0000931400 від 26 жовтня 2016 року, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств, у розмірі 4 264 037,00 грн., а також нараховано штрафні (фінансові) санкції, у розмірі 1 066 099,00 грн.

Так, згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами, оскільки платники податків при здійсненні господарської діяльності не обмежені чинним законодавством у праві самостійно обирати найбільш оптимальний варіант ведення господарської діяльності, зокрема, не позбавлений права укладати договори із сторонніми особами щодо реалізації своїх окремих функцій.

Відповідно до п. 138.1. ст. 138 ПК України (в редакції на час здійснення спірних господарських операції у 2012 та 2014 роках) - витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодекс крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2. ст. 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9. п.139.1. ст.139 ПК України, визначено, що витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств, відповідно до пп. 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 ПК України ( в редакції від 01 січня 2015 року) - є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно п. 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16, що затверджене наказом Міністерства фінансів України № 318 від 31 грудня 1999 року, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Згідно п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників ПДВ з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні документи, тобто податкові, видаткові накладні, рахунки, довіреності, акти виконаних робіт, акти прийому - передачі товарів, робіт, послуг оформлені на паперових носіях та при наявності таких обов'язкових реквізитів: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В даному випадку, в межах поданої апеляційної скарги податковим органом, зокрема, оскаржено висновок суду першої інстанції про встановлення факту реальності проведених господарських операцій товариства з контрагентами ПАТ ВП «Техмаш» та ПрАТ «БМУ № 17», з яким погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.

Так, колегія суддів вважає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, необхідною умовою для визнання реальними проведені господарські операції є встановлення факту придбання товарів (отримання послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

В свою чергу, колегія зазначає, що у справах з приводу оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, адміністративним судом не вирішується питання щодо притягнення особи до відповідальності, а перевіряється виключно законність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень у таких справах, за наслідками чого суд може визнати протиправним і скасувати оскаржуване рішення або відмовити у цьому.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

В даному випадку, обов'язок щодо доказування правомірності оскаржуваних податкових-повідомлень рішень покладається на податковий орган, як на суб'єкта владних повноважень, що заперечує проти задоволення адміністративного позову.

При цьому, висновки про нереальність господарських операцій з поставки товарів та надання послуг мають підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами.

В даному випадку, між позивачем ТОВ «Дельта Вілмар СНД» (в особі замовника) та контрагентом ПрАТ «БМУ № 17» (в особі підрядника) укладено низку типових договорів підряду, відповідно до умов яких підрядник зобов'язаний виконати будівельно-монтажні роботи на об'єктах замовника самостійно та із можливістю залучення субпідрядників.

Зокрема, у зібраних матеріалах справи (т.5-т.10) наявні наступні договори підряду з контрагентом ПрАТ «БМУ № 17»: № 110/1093 від 22 жовтня 2013 року; № 818/1594 від 07 грудня 2012 року, № 934/761 від 19 липня 2013 року, № 239 від 07 квітня 2014 року, № 1/1070 від 14 жовтня 2013 року, № 1006/1086 від 22 жовтня 2013 року, № 971/908 від 12 вересня 2013 року, 799/1497 від 12 листопада 2012 року, № 935/762 від 19 липня 2013 року, № 1014/1108 від 24 жовтня 2013 року, № 1047/1218 від 25 листопада 2013 року, № 975/915 від 13 вересня 2013 року, № 1215 від 25 листопада 2013 року, № 924/775 від 26 липня 2013 року, № 518 від 01 червня 2011 року, № 842/138 від 20 лютого 2013 року, № 898/585 від 31 березня 2013 року, № 883/465 від 07 травня 2013 року, № 885/518 від 15 травня 2013 року, № 1002/1079 від 17 жовтня 2013 року, № 848/141 від 12 лютого 2013 року, № 1004/1080 від 16 жовтня 2013 року, № 1063/1321 від 27 грудня 2013 року, № 970/899 від 10 вересня 2013 року, № 727/921 від 31 липня 2012 року, 786/1405 від 16 листопада 2012 року, 768/1243 від 28 вересня 2012 року.

Крім того, між позивачем ТОВ «Дельта Вілмар СНД» (в особі замовника) та контрагентом ПАТ ВП «Техмаш» (в особі підрядника) укладено низку типових договорів підряду, відповідно до умов яких підрядник зобов'язаний виконати будівельно-монтажні роботи на об'єктах замовника самостійно та із можливістю залучення субпідрядників.

Зокрема, у зібраних матеріалах справи (т.11-т.16) наявні наступні договори підряду з контрагентом ПАТ ВП «Техмаш»: № 947/864 від 22 серпня 2013 року, № 862/330 від 29 березня 2013 року, № 943/795 від 02 серпня 2013 року, № 773/13333 від 08 жовтня 2012 року, № 833/84 від 17 січня 2013 року, № 774/1275 від 12 жовтня 2012 року, № 741/1000 від 20 серпня 2012 року.

На виконання умов вищезазначених договорів судом зібрано наступні докази, що підтверджують факт отримання позивачем робіт від зазначених контрагентів, а саме: додаткові угоди до договорів підряду, довідки про вартість виконаних робіт, акти приймання виконаних робіт, податкові накладні, платіжні доручення, витяги з реєстру податкових накладних (т.5-т.15).

При цьому, в обґрунтування заявлених позовних вимог товариством надано до суду копії журналів обліку відвідувачів по разовим та тимчасовим перепусткам та копії журналів обліку відвідувачів по разовим та тимчасовим перепусткам для автотранспорту, відповідно до яких можливо підтвердити факти поправляння працівників та техніки контрагентів ПрАТ «БМУ № 17» та ПАТ ВП «Техмаш» на закриту територію товариства де здійснювались спірні роботи (т.10 та т.16).

В даному випадку, колегія суддів вважає, що укладені договори підряду узгоджуються з господарською діяльністю товариства, а їх реальність підтверджена наданими суду первинними бухгалтерськими документами.

Більш того, податковим органом не заперечується того факту, що проведені будівельно монтажні роботи, відповідно до вищевказаних договорів підряду, є фактично виконаними.

В свою чергу, податковим органом не виявлено недоліків у наданих первинних бухгалтерських документах, а фактичною підставою для нарахування товариству податкових зобов'язань за результатом проведених спірних господарських операцій став факт отримання податкової інформації про залучення контрагентами товариства ПрАТ «БМУ № 17» та ПАТ ВП «Техмаш» субпідрядників: ТОВ «Буд альянс», ТОВ «Астер груп», ТОВ «Трейд лайн М», ТОВ «Тіваз», ТОВ «Строймонтаж ЛМЛ», ПП «Дніпро індустрі» ПП «Лівьвопттрейд», ПП «Джей ком», ПП БК «Реконструкція», ТОВ «ТБК «Комфорт», ПП «Спецпідряд Сервіс», які фактично не виконували та не могли виконувати спірні роботи, так як у вказаних юридичних осіб відсутня необхідна кількість трудових ресурсів, виробничих потужностей для виконання господарських операцій, зазначених у наданих товариством документах.

При цьому, належні докази щодо проведення податкових перевірок вказаних юридичних осіб, з яких можливо встановити факт проведення робіт на адресу позивача, відсутні в зібраних матеріалах справи.

В даному випадку, предметом спору у даній справі є підтвердження реальності проведених господарських операцій товариства саме з контрагентами ПрАТ «БМУ № 17» та ПАТ ВП «Техмаш».

Так, вказані контрагенти позивача не позбавлені права залучати субпідрядників до проведення спірних робіт, відповідно до вищевказаних договорів підряду.

В свою чергу, відсутність у підприємств-субпідрядників певних основних засобів та великої кількості працівників, що фактично не доведено податковим органом належними доказами, не може свідчити про фіктивність проведених господарських операцій, за наявності достатніх доказів, що містять відомості про господарську операцію та розкривають її зміст.

Більш того, законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку обов'язку донарахування йому певних податкових зобов'язання від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання, зокрема, його контрагентами.

Також, як вірно встановлено судом першої інстанції, спірні господарські операції з вказаними контрагентами вже перевірялися податковим органом про що складені відповідні довідки, які наявні в матеріалах справи (т.49), що свідчить про відсутність порушень позивачем норм податкового законодавства.

Тому, колегія суддів вважає підтвердженим факт здійснення товариством спірних господарських операцій з контрагентами ПАТ ВП «Техмаш» та ПрАТ «БМУ № 17», у межах перевіряємого періоду.

Крім того, в межах поданої апеляційної скарги податковим органом, зокрема, зазначено, що товариством безпідставно занижено свої податкові зобов'язання зі сплати ПДВ, внаслідок повернення проданого товару контрагентами ТОВ «Оіл Транс» та ТОВ «Катеринопільський агропродукт».

Так, відповідно до акту спірної перевірки та зібраних матеріалів у справі вбачається, що між позивачем ТОВ «Дельта Вілмар СНД» (в особі продавця) та контрагентом ТОВ «Катеринопільський агропродукт» (в особі покупця) укладено договір № 024-Т-0209 від 26 лютого 2009 року, відповідно до умов якого продавець зобов'язувався здійснити поставку продукції тропічних олій/жирів рослинного походження, а ТОВ «Катеринопільський агропродукт» зобов'язувалось прийняти товар та сплатити за нього кошти у встановленому даним договором порядку.

Також, між позивачем ТОВ «Дельта Вілмар СНД» (в особі продавця) та контрагентом ТОВ «Катеринопільський агропродукт» (в особі покупця) укладено договір № 021-Т-0511 від 04 травня 2011 року, з аналогічним вищевказаному договору предметом.

В свою чергу, до вказаних договорів сторонами укладено відповідні додаткові угоди.

Крім того, між позивачем ТОВ «Дельта Вілмар СНД» (в особі зберігача) та контрагентом ТОВ «Катеринопільський агропродукт» (в особі поклажодавця) укладено договір зберігання № 08/04/11 від 08 квітня 2011 року, відповідно до якого зберігач зберігає отримані від поклажодавця тропічні масла та їх фракції за встановлену сторонами плату.

Між позивачем ТОВ «Дельта Вілмар СНД» (в особі продавця) та контрагентом ТОВ «Оіл транс» (в особі покупця) укладено договір № 046-Т-1210 від 23 грудня 2010 року, відповідно до умов якого продавець зобов'язувався здійснити поставку продукції тропічних олій/жирів рослинного походження, а ТОВ «Оіл транс» зобов'язувалось прийняти товар та сплатити за нього кошти у встановленому даним договором порядку.

Також, між позивачем ТОВ «Дельта Вілмар СНД» (в особі продавця) та контрагентом ТОВ «Оіл транс» (в особі покупця) укладено договір № 1/1690 від 04 грудня 2012 року, з аналогічним вищевказаному договору предметом.

Крім того, між позивачем ТОВ «Дельта Вілмар СНД» (в особі зберігача) та контрагентом ТОВ «Оіл транс» (в особі поклажодавця) укладено договір № 1/1708 від 14 грудня 2012 року, відповідно до якого зберігач зберігає отримані від поклажодавця тропічні масла та їх фракції за встановлену сторонами плату.

Між тим, позивачем ТОВ «Дельта Вілмар СНД» (в особі орендодавця) та контрагентом ТОВ «Оіл транс» (в особі орендаря) укладено договори оперативної оренди резервуарів № 1327 від 16 грудня 2013 року та № 1/1717 від 05 грудня 2012 року, відповідно до умов яких, орендодавець зобов'язується передати орендарю у строкове користування резервуари, за які орендар зобов'язується сплачувати орендну плату.

В матеріалах справи зібрано наступні первинні бухгалтерські документи, що підтверджують факт виконання вказаних договорів, а саме: специфікації, рахунки-фактури, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні (складені на етапі поставки покупцеві і на етапі повернення товарів продавцю), видаткові накладні, податкові накладні, акти повернення постачальнику, акти невідповідності якості, службові записки, розрахунки коригувань кількісних і вартісних показників податкової накладної, сертифікати походження та сертифікати якості товарів (т. 23).

В даному випадку, колегія суддів вважає, що повернення спірного товару відбулося на підставі належно складених первинних бухгалтерських документів, з відповідним коригуванням своїх податкових зобов'язань товариством, що спростовує висновки податкового органу про допущенні товариством порушення норм податкового законодавства у перевіряємому періоді.

При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, є безпідставними посилання податкового органу на прострочення строків пред'явлення претензій по якості товарів контрагентами, оскільки товариством з контрагентами ТОВ «Оіл Транс» та ТОВ «Катеринопільський агропродукт» укладено додаткові угоди до відповідних договорів, якими врегульовано строки подання претензії, що безпідставно не взято до уваги контролюючим органом під час проведення спірної перевірки.

В свою чергу, не приймаються посилання податкового органу на відсутність висновку експерта Торгово-промислової палати України про неналежну якість поставленого товариством товару, так як чинним законодавством України не передбачено, що висновок експерта торгово-промислової палати України є виключним та єдиним можливим доказом підтвердження неналежної якості товару.

В даному випадку, з умов укладених товариством з контрагентами ТОВ «Оіл Транс» та ТОВ «Катеринопільський агропродукт» договорів вбачається можливість підтвердження неналежної якості поставленого товару двома способами: взаємною згодою сторін або висновком експерта торгово-промислової палати України.

Так, із зібраних матеріалів у справі та пояснень сторін у справі вбачається, що висновки про невідповідність поставленого товару належним показникам якості здійснювались безпосередньо на лабораторії товариства, відповідно до умов укладених між сторонами договорів.

При цьому, будь-які недоліки в наданих товарно-транспортних накладних не є підставою для нарахування позивачу додаткових зобов'язань, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність виникнення останніх від наявності чи відсутності товарно-транспортних накладних, а так само наявності в них певних недоліків.

Внаслідок чого, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність порушень податкового законодавства товариством у взаємовідносинах з контрагентами ТОВ «Оіл Транс» та ТОВ «Катеринопільський агропродукт», у перевіряємому періоді.

Також, в межах поданої апеляційної скарги податковим органом зазначено, що товариством безпідставно занижено свої податкові зобов'язання зі сплати ПДВ, так як послуги, що надавались товариством на користь компанії «Альфа Трейдінг Лімітед» фактично є послугами перевезення, а не транспортно-експедиторськими послугами, внаслідок чого вони підлягають оподаткуванню ПДВ.

Так, між позивачем ТОВ «Дельта Вілмар СНД» (в особі експедитора) та контрагентом компанією «Альфа Трейдінг Лімітед» (в особі клієнта) укладено договір № 1 від 30 січня 2009 року, відповідно до умов якого клієнт доручає, а експедитор приймає на себе зобов'язання за винагороду надати чи організувати надання, транспортно-експедиційних послуг, пов'язаних з організацією та забезпеченням перевезень експортно-імпортних та транзитних вантажів клієнта, а також надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу.

Відповідно до умов вищевказаного договору, судом зібрано наступні докази: додаткову угоду №1 від 20 грудня 2009 року, додаткову угоду №2 від 31 грудня 2009 року, додаткову угоду №3 від 01 вересня 2012 року, додаткову угоду №4 від 19 березня 2013 року, додаткову угоду №5 від 17 квітня 2013 року, додаткову угоду №6 від 15 травня 2013 року, додаткову угоду №7 від 31 липня 2014 року, додаткову угоду №8 від 16 вересня 2014 року, додаткову угоду №9 від 22 вересня 2014 року, додаткову угоду №10 від 29 вересня 2014 року, угоду №1 від 30 січня 2009 року, додаткову угоду №3 до угоди №1 від 01 січня 2011 року, додаткову угоду №3/1 до угоди №1 від 31 січня 2011 року, додаткову угоду №4 до угоди №1 від 02 квітня 2012 року, угоду №2 від 30 січня 2009 року, додаткову угоду №5 до угоди №2 від 01 липня 2011 року, додаткову угоду №6 до угоди №2 від 09 березня 2012 року, додаткову угоду №7 до угоди №2 від 01 вересня 2012 року, додаткову угоду №8 до угоди №2 від 01 серпня 2013 року, угоду №3 від 30 січня 2009 року, додаткову угоду №1 до угоди №3 від 01 червня 2012 року, додаткову угоду №2 до угоди №3 від 04 грудня 2012 року, додаткову угоду №3 до угоди №3 від 14 лютого 2013 року, угоду №4 від 30 січня 2009 року, додаткову угоду №4 до угоди №4 від 01 листопада 2011 року, додаткову угоду №5 до угоди №4 від 31 серпня 2012 року, додаткову угоду №6 до угоди №4 від 01 серпня 2013 року, угоду №6 від 05 жовтня 2012 року (том 24).

Крім того, між вказаними сторонами також укладено договір транспортно-експедиційного обслуговування соняшникової олії № 01/2010 від 01 лютого 2010 року, відповідно до якого виконавець приймає на себе зобов'язання надання послуг транспортно-експедиційного обслуговування вантажу замовника.

Відповідно до умов вищевказаного договору, судом зібрано наступні докази: додаткову угоду №3 від 19 квітня 2010 року, додаткову угоду №4 від 20 квітня 2010 року, додаткову угоду №5 від 01 січня 2011 року, додаткову угоду №6 від 01 листопада 2011 року, додаткову угоду №7 від 01 квітня 2012 року, додаткову угоду №8 від 12 березня 2013 року, додаткову угоду №9 від 19 березня 2013 року, додаткову угоду №10 від 17 квітня 2013 року, додаткову угоду №11 від 31 липня 2014 року, додаткову угоду №12 від 22 вересня 2014 року, додаткову угоду №13 від 29 вересня 2014 року (т.25).

В свою чергу, між вказаними сторонами також укладено договір транспортно-експедиційного обслуговування соєвої олії № 02/2012/792 від 18 червня 2012 року, відповідно до якого виконавець приймає на себе зобов'язання надання послуг транспортно-експедиційного обслуговування вантажу замовника.

Відповідно до умов вищевказаного договору, судом зібрано наступні докази: додаткову угоду № 1 від 26 липня 2012 року, додаткову угоду №2 від 12 березня 2013 року, додаткову угоду №3 від 17 квітня 2013 року, додаткову угоду №4 від 31 липня 2014 року, додаткову угоду № 5 від 22 вересня 2014 року, додаткову угоду №6 від 29 вересня 2016 року.

При цьому, в матеріалах справи наявні первинні бухгалтерські документи, що підтверджують факт виконання вищевказаних договорів з компанією «Альфа Трейдінг Лімітед», а саме: рахунки, акти прийому виконаних робіт, додатки до актів виконаних робіт, ВМД ІМ-40, ЕК-11, ТР-80, ТР-81, залізничні накладні на відправлення та повернення порожніх цистерн, гарантійні документи, сертифікати кількості, коносаменти, тощо (т.24-48).

В даному випадку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані товариством послуги відповідають предмету договору транспортного експедирування, з огляду на наступне.

Так, згідно ст. 1 ЗУ «Про транспортно-експедиторську діяльність», транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЗУ «Про транспортно-експедиторську діяльність», експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно-експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування.

Згідно ч. 3 ст. 8 ЗУ «Про транспортно-експедиторську діяльність», експедитори за дорученням клієнтів, зокрема, забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України; фрахтують національні, іноземні судна та залучають інші транспортні засоби і забезпечують їх подачу в порти, на залізничні станції, склади, термінали або інші об'єкти для своєчасного відправлення вантажів; здійснюють роботи, пов'язані з прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів.

В даному випадку, відповідно до вищевказаних договорів про транспортно-експедиційне обслуговування, фактичними обов'язками позивача є здійснення організації перевезень та надання інших допоміжних послуг, а не безпосереднє перевезення вантажів компанії «Альфа Трейдінг Лімітед».

При цьому, плата експедитора є узгодженою сторонами платою, в яку не входить вартість робіт перевізників, їх агентів, портів, стивідорних, транспортно-експедиторських підприємств та інших осіб.

Тому, оскільки отримувач послуг зареєстрований за межами території України, транспортно-експедиторські послуги, надані товариством на користь компанії «Альфа Трейдінг Лімітед» (Малайзія), не є об'єктом оподаткування ПДВ.

Внаслідок чого, є безпідставним висновок податкового органу про заниження суми податкових зобов'язань за господарськими операціями з надання послуг на користь компанії «Альфа Трейдінг Лімітед».

Також, в межах поданої апеляційної скарги податковим органом оскаржено висновок суду першої інстанції щодо реальності проведених господарських операцій товариства з контрагентами ТОВ «ВТОРМЕТЕКСПОРТ», ТОВ «КОМПАНІЯ КВАДРО-К», ТОВ «ПАРИТЕТ-АГРО», ТОВ «СІДРЕЙЛ», з яким погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.

В даному випадку, як вже зазначалось вище колегією суддів, у справах з приводу оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, адміністративним судом не вирішується питання щодо притягнення особи до відповідальності, а перевіряється виключно законність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень у таких справах, за наслідками чого суд може визнати протиправним і скасувати оскаржуване рішення або відмовити у цьому.

Так, з акту спірної перевірки вбачається, що відповідно до укладеного між позивачем ТОВ «Дельта Вілмар СНД» (в особі покупця) та ТОВ «ВТОРМЕТЕКСПОРТ» (в особі продавця) договору поставки № 1/323 від 29 березня 2012 року, продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити соняшникове масло у встановленому поряду.

З контрагентом ТОВ «ПАРИТЕТ-АГРО» (в особі продавця) та позивачем ТОВ «Дельта Вілмар СНД» (в особі покупця) укладено договір поставки № 001-16 від 16 лютого 2012 року, відповідно до умов якого, продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити соняшникове масло нерафіноване у встановленому поряду.

В свою чергу, з контрагентом ТОВ «КОМПАНІЯ КВАДРО-К» (в особі продавця) та позивачем ТОВ «Дельта Вілмар СНД» (в особі покупця) укладено договір поставки №1/322 від 28 березня 2012 року, відповідно до умов якого, продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити соняшникове масло нерафіноване у встановленому поряду.

Крім того, товариством до перевірки надано додаткові угоди до вказаних договорів, з контрагентами ТОВ «ВТОРМЕТЕКСПОРТ», ТОВ «КОМПАНІЯ КВАДРО-К», ТОВ «ПАРИТЕТ-АГРО».

При цьому, обов'язок щодо доказування правомірності оскаржуваних податкових-повідомлень рішень покладається на податковий орган, як на суб'єкта владних повноважень, що заперечує проти задоволення адміністративного позову.

В свою чергу, податковим органом не виявлено недоліків у наданих первинних бухгалтерських документах, а фактичною підставою для нарахування товариству податкових зобов'язань за результатом проведених спірних господарських операцій з контрагентами ТОВ «ВТОРМЕТЕКСПОРТ», ТОВ «КОМПАНІЯ КВАДРО-К», ТОВ «ПАРИТЕТ-АГРО» став висновок податкового органу про відсутність у товариства журналів обліку відвідувачів, експлуатаційних дозволів, актів придатності цистерн, актів пропарки цистерн, санітарних паспортів на транспортні одиниці, посвідчень якості на кожну транспортну партію, сертифікатів якості товару, якими можливо належним чином підтвердити реальність проведених операцій.

Так, колегія суддів вважає, що вищевказані документи є факультативними документами, відсутність або наявність у платника податків яких, прямо не впливає на необхідність нарахування йому додаткових податкових зобов'язань, за умови підтвердження проведених господарських операцій іншими належними доказами.

В свою чергу, законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку обов'язку донарахування йому певних податкових зобов'язання від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання, зокрема, його контрагентами.

При цьому, будь-які недоліки в наданих товарно-транспортних накладних не є підставою для нарахування позивачу додаткових зобов'язань, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність виникнення останніх від наявності чи відсутності товарно-транспортних накладних, а так само наявності в них певних недоліків.

В даному випадку, колегія суддів вважає, що укладені договори поставки узгоджуються з господарською діяльністю товариства, а їх реальність підтверджена дослідженими первинними бухгалтерськими документами.

Також, як вірно встановлено судом першої інстанції, спірні господарські операції з вказаними контрагентами частково вже перевірялися податковим органом про що складені відповідні довідки, які наявні в матеріалах справи (т.49), що свідчить про відсутність порушень позивачем норм податкового законодавства.

В свою чергу, не приймаються посилання податкового органу на наявність кримінальних проваджень стосовно посадових осіб контрагента ТОВ «КОМПАНІЯ КВАДРО-К», так як зібрані в ході досудового слідства у кримінальних справах відомості стосовно контрагентів позивача не є належними доказами у розумінні положень КАС України, а як наслідок не можуть бути підставами для донарахування йому податкових зобов'язань.

В даному випадку, податковим органом, як суб'єктом владних повноважень, не надано до судів першої та апеляційної інстанції копій жодного вироку, який на думку колегії є належним доказом у справі, з метою підтвердження правомірності оскаржуваних податкових-повідомлень рішень.

Тому, колегія суддів вважає підтвердженим факт здійснення товариством спірних господарських операцій з контрагентами ТОВ «ВТОРМЕТЕКСПОРТ», ТОВ «КОМПАНІЯ КВАДРО-К», ТОВ «ПАРИТЕТ-АГРО», у межах перевіряємого періоду.

При цьому, між позивачем ТОВ «Дельта Вілмар СНД» (в особі орендаря) та ТОВ «СІДРЕЙЛ» (в особі орендодавця) укладено договір оренди договір оренди залізничного рухомого складу № 01/01-13/12 від 01 січня 2013 року, за умовами якого орендодавець передає, а орендатор приймає у тимчасове користування залізничний рухомий склад, для перевезення вантажів залізничними дорогами України та СНД у відповідності із діючими нормативно-правовими актами та транспортним законодавством.

Найменування, кількість, номера, вартість оренди одиниці рухомого складу, інші характеристики рухомого складу, інформація про власність та його дозвіл на оренду зазначаються в Додатках чи Додаткових угодах до Договору.

До вказаного договору укладено додаткову угоду № 1 від 30 квітня 2013 року, додаткову угоду № 2 від 01 травня 2013 року, додаткову угоду № 3 від 01 серпня 2013 року, додаткову угоду № 4 від 01 вересня 2013 року, додаткову угоду № 5 від 19 грудня 2013 року, додаткову угоду № 6 від 31 грудня 2013 року.

На підтвердження реальності господарських операцій за вищезазначеними договорами позивачем до перевірки та до суду надано наступні первинні документи: додаткові угоди, додатки до договору, залізничні накладні, відомості вагонів, платіжні доручення, рахунки на оплату, платіжні доручення, податкові накладні, акти виконаних робіт та послуг (том 51).

При цьому, до зазначених первинних документів у акті перевірки податковий орган не мав жодних зауважень.

Зазначені документи не містять будь-яких невідповідностей, з цих документів можливо встановити зміст господарських операцій та прослідкувати використання позивачем орендованого залізничного рухомого складу у своїй господарській діяльності.

В свою чергу, посилання податкового органу на неможливість проведення зустрічної звірки взаємовідносин ТОВ «Сідрейл» з його контрагентом ТОВ «Семикс», не приймається колегією суддів, як на підставу для нарахування позивачу додаткових податкових зобов'язань, так як фактично перевірки вказаною юридичної особи не проводились, а тому відсутні будь-які об'єктивні факти причинно-наслідкового зв'язку між порушенням контрагента та позивачем.

В свою чергу, законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку обов'язку донарахування йому певних податкових зобов'язання від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання, зокрема, його контрагентами.

Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про підтвердження факту здійснення товариством спірних господарських операцій з контрагентом ТОВ «Сідрейл», у межах перевіряємого періоду.

В частині правомірності оскаржуваного висновку податкового органу про допущення товариством порушень норм податкового законодавства, так як позивачем безпідставно спрямовано отримані кредитні кошти не на господарську діяльність, а на видачу поворотної фінансової допомоги ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар», колегія суддів зазначає наступне.

Так, між позивачем ТОВ «Дельта Віл мар СНД» та ІНГ Банк Ен.Ві, ПАТ «ІНГ Банк Україна», ПАТ «Укрсоцбанк» 30 жовтня 2013 року укладено моновалютний строковий цільовий кредитний договір, на суму 55 000 000,00 доларів США.

Пунктом 3.1. Кредитного договору визначено мету використання коштів, а саме компанія зобов'язана спрямувати усі запозичені суми на фінансування витрат пов'язаних з Проектом, придбання та будівництво основних засобів, пов'язаних з проектом, та погашення заборгованості компанії «Альфа Трейдінг Лімітед» (том 31, а.с.1-18).

На підтвердження цільового використання кредитних коштів за вищезазначеним договором позивач до перевірки та до суду надав наступні первинні документи: банківські виписки Креді Агриколь Банк, банківські виписки Укрсоцбанк, банківські виписки Сітібанк, платіжні доручення в іноземній валюті, свіфт, вхідні валютні перекази, вихідні валютні перекази, платіжні доручення тощо (том 31).

В свою чергу, 15 жовтня 2014 року позивач та ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар», уклало договір № 15/10/14/6 про поворотну безвідсоткову фінансову допомогу, згідно з п. 1.1 якого, позивач надає ТОВ «Торговий дім «Дельта Віл мар» безвідсоткову поворотн3 фінансову допомогу, у розмірі 20 000 000,00 гривень, а ТОВ «Торговий дім «Дельта Віл мар» зобов'язується повернути суму фінансової допомоги на умовах визначених цим договором.

При цьому, 26 листопада 2014 року, між позивачем та ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» укладено додаткову угоду №1, якою внесено зміни до п. 1.1 договору № 15/10/14/6 про поворотну безвідсоткову фінансову допомогу та збільшено розмір поворотної допомоги до 400 000 000,00 гривень (том 31, а.с.189-191).

Крім того, 23 жовтня 2013 року між позивачем та ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» укладено договір № 1103 про поворотну безвідсоткову фінансову допомогу, згідно п. 1.1 якого, позивач надає ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» безвідсоткову поворотну фінансову допомогу, у розмірі 10 000 000,00 гривень, а ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» зобов'язується повернути суму фінансової допомоги на умовах визначених цим договором.

При цьому, 18 лютого 2014 року між позивачем та ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» укладено додаткову угода №1, якою внесені зміни до п. 1.1 договору № 1103 про поворотну безвідсоткову фінансову допомогу та збільшено розмір поворотної допомоги до 200 000 000,00 гривень.

Також, 18 березня 2014 року, між позивачем та ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» укладена додаткову угоду № 2, якою внесено зміни до п. 1.1 договору № 1103 про поворотну безвідсоткову фінансову допомогу та збільшено розмір поворотної допомоги до 350 000 000,00 гривень (том 31, а.с.111).

На підтвердження невикористання кредитних коштів на виконання договорів про поворотну безвідсоткову фінансову допомогу, позивачем до перевірки та до суду надані наступні первинні документи: договори про безвідсоткову фінансову допомогу, додаткові угоди, платіжні доручення, банківські виписки Сітібанк, банківські виписки Агріколь Банк, тощо (том 31).

Внаслідок чого, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що отримані кредитні кошти використані у господарській діяльності позивача на погашення заборгованості перед компанією «Альфа Трейдинг Лімітед».

В свою чергу, з акту спірної перевірки вбачається, що товариством сплачено відсотки за вищевказаним моновалютним кредитним договором на користь ING BANK N.V. (Амстердам, Нідерланди), як бенефіціарному власнику та агенту, а тому нараховано податкові зобов'язання на частину сплачених відсотків на користь ING BANK N.V. (Амстердам, Нідерланди), як агенту.

Так, у справах з приводу оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, адміністративним судом не вирішується питання щодо притягнення особи до відповідальності, а перевіряється виключно законність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень у таких справах, за наслідками чого суд може визнати протиправним і скасувати оскаржуване рішення або відмовити у цьому.

При цьому, враховуючи, що ING BANK N.V. (Амстердам, Нідерланди) є також бенефіціарним власником, товариству безпідставно нараховано спірні податкові зобов'язання.

Крім того, обов'язок щодо доказування правомірності оскаржуваних податкових-повідомлень рішень покладається на податковий орган, як на суб'єкта владних повноважень, що заперечує проти задоволення адміністративного позову.

В даному випадку, акт спірної перевірки та зібрані матеріали у справі не містять належних та допустимих доказів використання отриманих кредитних коштів не у господарській діяльності товариства.

В частині правомірності оскаржуваного висновку податкового органу про допущення товариством порушень норм податкового законодавства під час та після проведення інвентаризації, колегія суддів зазначає наступне.

Так, 18 грудня 2012 року в.о. генерального директора ТОВ «Дельта Вілмар СНД» видано наказ № 482 «Про річну інвентаризацію сировини, продуктів та товарів», яким наказано провести річну інвентаризацію сировини, продуктів та товарів в місцях їх зберігання та на виробництві у присутності аудиторів компанії ТОВ «Бейкер Тіллі Україна», станом на 29 грудня 2012 року.

В свою чергу, 08 січня 2013 року складено протокол засідання робочої інвентаризаційної комісії, за яким встановлено факт нестачі.

При цьому, комісія запропонувала в.о. генеральному директору прийняти рішення про списання нестачі, в кількості 21,544 т., відповідно до норм природного убутку на операційні витрати та відобразити дану операцію в обліку, а також рекомендувала прийняти рішення про списання нестач понад норми природного убутку, в кількості 197,391 мт., на неопераційні втрати та організувати службове розслідування по встановленню винних осіб.

Так, 09 січня 2013 року в.о. генеральним директора видано наказ № 8/1, згідно з яким вирішено затвердити результати інвентаризаційних комісій та провести службове розслідування по встановленню причин та винуватих осіб у нестачі товару та продукції за результатами інвентаризації (т. 31, а.с.224-229).

Крім того, 10 грудня 2013 року в.о. генерального директора ТОВ «Дельта Вілмар СНД» видано наказ № 490 «Про річну інвентаризацію сировини, продуктів та товарів».

В свою чергу, 17 січня 2014 року складено протокол засідання робочої інвентаризаційної комісії, яким встановлено факт нестачі.

При цьому, комісія запропонувала в.о. генерального директора прийняти рішення про списання нестачі, в кількості 13,008 т., згідно норм природного убутку на операційні витрати та відобразити дану операцію в обліку, прийняти рішення про списання нестач, у кількості 5,315 мт., згідно даних актів зачисток резервуарів за 2013 рік на операційні витрати та відобразити це в обліку, а також рекомендувала прийняти рішення про списання нестач понад норми природного убутку, в кількості 132,196 мт., на неопераційні втрати та організувати службове розслідування по встановленню винних осіб (том 39, а.с.236).

Так, 17 січня 2014 року в.о. генеральним директором ТОВ «Дельта Вілмар СНД» видано наказ № 08/1, згідно з яким вирішено затвердити результати інвентаризаційних комісій (том 31, а.с.239).

Згідно з підпунктом 12.12 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків № 69, у разі, коли вартість цінностей, що виявились у нестачі, більше вартості цінностей, що виявились у надлишку, різниця вартості повинна бути віднесена на винних осіб. Якщо конкретні винуватці не встановлені, то сумові різниці розглядаються як нестачі цінностей понад норми природного убутку з віднесенням їх до складу інших витрат операційної діяльності. За такими сумовими різницями в протоколах інвентаризаційної комісії повинні бути наведені вичерпні пояснення причин, за якими різниці не можуть бути віднесені на винних осіб.

Згідно з п 27. П(С)БО 9 "Запаси" - суми нестач і втрат від псування цінностей до прийняття рішення про конкретних винуватців відображаються на позабалансових рахунках. Після встановлення осіб, які мають відшкодувати втрати, належна до відшкодування сума зараховується до складу дебіторської заборгованості (або інших активів) і доходу звітного періоду.

Записи у відповідних протоколах інвентаризаційної комісії, свідчать про те, що позивач вжив всіх можливих заходів для встановлення кола винних осіб, але здійснені заходи не дали результату.

На підставі зазначених протоколів, у відповідності до приписів Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків № 69, позивач визнав витрати на суму нестач товарно-матеріальних цінностей з відображенням суми нестач на позабалансовому рахунку 072.

При цьому, вказані дії позивача не призвели за заниження оподатковуваного прибутку за зобов'язаннями з ПДВ, оскільки товариство при списанні нестачі понад норми природного убутку не включало їх вартість до податкових витрат та на суму списання в передбаченому порядку нарахувало 20 % ПДВ.

Таким чином, враховуючи все вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача у спірних правовідносинах, а як наслідок погоджується з необхідністю скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Крім того, ухвалою Одеського апеляційного суду від 30 січня 2017 року відкрито апеляційне провадження та відстрочено апелянту сплату судового збору до прийняття даного рішення, у сумі 2 320 385,28 грн.

Тому, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 185, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, судова колегія,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року - без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби відстрочений судовий збір за подання апеляційної скарги на користь Державної судової адміністрації України, у сумі 2 320 385,28 грн. (два мільйони триста двадцять тисяч триста вісімдесят п'ять гривень та двадцять вісім копійок), на реквізити: отримувач коштів - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код ЄДРПОУ отримувача - 37993783; банк отримувача - ГУДКСУ в м. Києві; код банку отримувача - 820019; № рахунку отримувача - 31215256700001; код класифікації доходів бюджету - 22030106; призначення платежу - судовий збір, за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після складання рішення у повному обсязі, згідно ст. 160 КАС України.

Повний текст судового рішення складено 17 березня 2017 року.

Головуючий: О.В. Яковлєв

Судді: А.В. Бойко

Т.М. Танасогло