Ухвала суду № 65441334, 15.03.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/3247/16

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е. А. Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді - доповідача Косцової І.П. суддів Градовського Ю.М. Турецької І.О.за участю: секретаряСкоріної Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Іллічівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2016 року по справі за позовом Державного підприємства "Білгород-Дністровський морський торгівельний порт" до Іллічівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство "Білгород-Дністровський морський торгівельний порт" звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення - рішення Іллічівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області від 21.06.2016 року, якими Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності, з податку на додану вартість, із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), та від 10.02.2016 року, яким зменшено розмір від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що при прийнятті оскаржуваних рішень податковий орган не врахував, що ДП «Адміністрація морських портів України» є лише балансоутримувачем переданого позивачу у користування державного нерухомого майна, проте власником цього майна є держава. Укладені між ДП "Білгород-Дністровський морський торгівельний порт" та ДП «Адміністрація морських портів України» договори про встановлення сервітуту та про використання інфраструктури є чинними та не підлягають державній реєстрації. Формування підприємством податкових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями з контрагентами, зазначеними в акті перевірки, підтверджується належним чином оформленими податковими накладеними, а також первинними бухгалтерськими документами, отже нарахування Товариству грошових зобов'язань є незаконним.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2016 року адміністративний позов задоволено.

В апеляційній скарзі Іллічівська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС в Одеській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування свої доводів апелянт зазначив, що ДП «Адміністрація морських портів України» не зареєструвало договори сервітуту та інфраструктури у відповідному реєстрі, а отже сплачені ДП "Білгород-Дністровський морський торгівельний порт" кошти за цими договорами не можуть бути включені ним до складу податкових витрат та податкового кредиту.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, уповноважені особи контролюючого органу провели документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року, про що склали акт від 18.01.2016 року №44/15-05-22-01-18/01125689, яким встановили порушення вимог пунктів п. 138.1 ст.138, п.п.138.5.1. п.138.5 ст.138, п.139.1.9. ст.139, та п.198.1 ст.198, п.198.2 ст.198 п.198.3 ст.198, п.198.4 ст.198, п.201.1 ст. 201. п.201.4 ст.201, п.201.10 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми податку на прибуток на 7 309 790 грн., та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на 1 336 347 грн.

До такого висновку податковий орган дійшов, посилаючись, зокрема на те, що позивачем до перевірки не надано доказів оформлення ДП "Адміністрація морських портів України" прав на нерухоме майно, передане йому згідно договорів інфраструктури та встановлення сервітуту, а надані ДП "Білгород-Дністровський морський торгівельний порт" до перевірки первині документи за господарськими операціями з ПАТ "ОДЕСАОБЛЕНЕРГО", ФОП ОСОБА_5, ОДЕСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ, ДП "УКРНДІМФ", ГМЦ ІДАМ, ПАТ "УКРТЕЛЕКОМ", РЕГІСТР СУДНОПЛАВСТВА УКРАЇНИ РУ, ВФ "СУДОРЕМОНТ" У ФОРМІ TOB, МПП "ПОЛІФАРБ", TOB "ГЛАВБУД ПЛЮС", ДП "ІАЦМІРТ", АРЗ СП ГУ ДСНС УКРАЇНИ В ОДЕСЬКІЙ ОБЛАСТІ, TOB "СПЕЦОЦІНКА-Україна" оформлені з порушенням порядку їх заповнення, а саме, без визначення номенклатури реалізованих товарів, робіт, послуг, або за відсутності їх оригіналів.

За результатами перевірки, з урахуванням результатів адміністративного оскарження, контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 21.06.2016 року №0000481600, яким позивачу збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на прибуток на 939 034 грн., з яких основний платіж - 626 023 грн., штрафні (фінансові) санкції 313 011 грн., №0000461600, яким збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2 319 060 грн., з яких основний платіж 1 546 040 грн., штрафні (фінансові) санкції 773 020 грн. та від 10.02.2016 року №0000062201, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток на суму 3 831 883 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що включення підприємством вартості сервітуту, інфраструктури та інших послуг до складу витрат по податку на прибуток та податкового кредиту по податку на додану вартість є законним та підтверджено належним чином оформленими первинними документами.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції правильним, з огляду на наступне.

У відповідності до приписів пункту 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (чинного на час здійснення операцій) витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником)

Згідно з пунктом 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не включаються до складу витрат:

Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цьогоКодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Як вбачається з матеріалів справи, у перевіряємий період між ДП "Адміністрація морських портів України" та ДП "Білгород-Дністровський морський торгівельний порт" укладені договори №6/159-ХД від 13.06.2013 року та №10-П-БДФ-14/12-ХД від 10.02.2014 року «Про встановлення сервітуту», а також договір №7/160-ХД від 13.06.2013року «Про використання інфраструктури», згідно яких позивач набув право строкового платного користування причалами №1-9, причалом №1 п/п Бугаз та об'єктами інфраструктури (води, водовідведення, лісоматеріали, пиломатеріали, електроенергія, електрообладнання, захисний мол, а/м Ко-505, послуги служби капітана) (т.2, а.с. 223-225, т.3, а.с. 99-103, т.3, а.с. 109-113).

На підтвердження виконання умов вищезазначених договорів позивачем до перевірки були надані акти надання послуг, довідки по перевалці вантажів через причали порту, акти на оплату, платіжні доручення, податкові накладні, рахунки на оплату, виписки по рахунку, а також акти надання послуг, рахунки на оплату, платіжні доручення, податкові накладні, відомості по рахункам (т. 2, а.с. 244 - т. 3. а.с. 98, т.3, а.с. 122-231).

Як вірно зазначив суд першої інстанції, перелічені документи складені у відповідності до вимог чинного законодавства та підтверджують реальність здійснення підприємством господарських операцій з ДП "Адміністрація морських портів України".

В свою чергу, судова колегія зазначає, що відповідно до положень ст. 402 ЦК України земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Оскільки договори №6/159-ХД від 13.06.2013 року та №10-П-БДФ-14/12-ХД від 10.02.2014 року «Про встановлення сервітуту», а також договір №7/160-ХД від 13.06.2013року «Про використання інфраструктури» державній реєстрації відповідно до вимог чинного законодавства не підлягають, колегія суддів вважає, що позивач правомірно у встановленому законом порядку сформував податкові витрати та податковий кредит по взаємовідносинам з ДП "Адміністрація морських портів України".

Що стосується доводів податкового органу про нереальність господарських операцій з ПАТ "ОДЕСАОБЛЕНЕРГО", ФОП ОСОБА_5, ОДЕСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ, ДП "УКРНДІМФ", ГМЦ ІДАМ, ПАТ "УКРТЕЛЕКОМ", РЕГІСТР СУДНОПЛАВСТВА УКРАЇНИ РУ, ВФ "СУДОРЕМОНТ" У ФОРМІ TOB, МПП "ПОЛІФАРБ", TOB "ГЛАВБУД ПЛЮС", ДП "ІАЦМІРТ", АРЗ СП ГУ ДСНС УКРАЇНИ В ОДЕСЬКІЙ ОБЛАСТІ, TOB "СПЕЦОЦІНКА-Україна" та безпідставне формування податкового кредиту, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у перевіряємому періоді позивач також мав господарські правовідносини з вищепереліченими підприємствами.

На підтвердження реальності вказаних правовідносин підприємством до перевірки були надані видаткові накладні, податкові накладні, виписки банку про рух коштів, реєстри отриманих податкових накладних, додатків №5 до Декларацій (т. 3 а.с. 243 - т.4 а.с. 76).

Судом першої інстанції досліджувались вищевказані документи та встановлено, що останні складені в порядку встановленому Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Поряд з цим, акт перевірки не містить інформації щодо суті порушення з боку позивача за цими господарськими операціями, не зазначає, які саме документи не відповідають вимогам чинного законодавства, отже висновок податкового органу щодо завищення підприємством податкового кредиту з податку на додану вартість за вказаними господарськими операціями є необґрунтованим.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні отриманих послуг на підставі податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог законодавства, свідчить про правомірність формування валових витрат та податкового кредиту спірного періоду.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції належним чином з'ясовані всі обставини справи, їм надано правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішення суду, не встановлено.

Постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству, а доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують.

За таких обставин підстави для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Іллічівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2016 року по справі за позовом Державного підприємства "Білгород-Дністровський морський торгівельний порт" до Іллічівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Суддя-доповідач: І.П. Косцова

Судді: Ю.М Градовський

І.О. Турецька