Ухвала суду № 65440628, 30.01.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2017 року м. Київ К/800/11677/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівБорисенко І.В. Олендера І.Я.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14 січня 2015 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року

у справі №820/19011/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промметсплав»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промметсплав» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 14 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року, задовольнив адміністративний позов. Скасував податкове повідомлення-рішення від 24 листопада 2014 року №9420302203.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Уповноважені особи контролюючого органу провели позапланову документальну невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, у частині господарських відносин з ТОВ «Форма-Ком» та ТОВ «Велар-Д» за період липень 2014 року, про що склали акт від 30 жовтня 2014 року №4434/20-30-22-03/25611992, яким встановили порушення позивачем вимог статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість у розмірі 1 660 000,00 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 24 листопада 2014 року №9420302203, яким позивачу збільшив розмір грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2 490 000,00 грн., з яких 1 660 000,00 грн. - основний платіж, 830 000,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту, суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні товарів (робіт, послуг), отриманих від ТОВ «Форма-Ком» та ТОВ «Велар-Д» за правочинами, виконання яких не спричиняє настання правових наслідків.

При проведенні перевірки контролюючим органом було використано акти перевірки контрагентів позивача за результатами дослідження яких, відповідач дійшов висновку про те, що діяльність вказаних контрагентів була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди переважно з контрагентами-посередниками, які не виконували своїх податкових зобов'язань.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у зазначених контрагентів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у перевіряємий період мав наступні види діяльності за КВЕД - оптова торгівля відходами та брухтом; виробництво міді; виробництво алюмінію, виробництво відсортованих відходів; неспеціалізована оптова торгівля.

Крім того, позивач мав ліцензію серії АБ від 03 серпня 2010 року на діяльність: заготівля, переробка, металургійна переробка металобрухту кольорових металів, видану Міністерством промислової політики України, термін дії не обмежений та свідоцтво Міністерства економічного розвитку і торгівлі України ГОМС ТОВ «Науково - Дослідний інститут «Сінтеко», щодо атестації аналітичної лабораторії на проведення вимірювань.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у перевіряємому періоді позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Форта-Ком» на підставі договору від 20 червня 2014 року №20062014 купівлі-продажу продукції виробничо-технічного призначення (алюмінієвого сплаву підготовчого).

Фактичне виконання вказаних господарських відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних та податкових накладних на загальну суму 5 179 200,00 грн., у тому числі ПДВ - 863 200,00 грн., товарно-транспортних накладних, актів на виконання робіт-послуг на перевезення ТМЦ. Фактичне надходження товару у розпорядження позивача підтверджується даними складського обліку, а саме: складськими накладними, матеріальним звітом по складу та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Оплата за вказані послуги здійснена у безготівкові формі, шляхом перерахування позивачем коштів на банківський рахунок контрагента, про що свідчать платіжні доручення.

У подальшому придбаний товар було використано позивачем у власній господарській діяльності, а саме у виробництві марочних алюмінієвих сплавів, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії накладних - вимог на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів (форма м-11), паспортів плавок та звітів начальника виробництва, накладних вимог на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів (форма м-11) та калькуляції.

Крім того, у перевіряемий період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Велар-Д» на підставі договору купівлі-продажу продукції виробничо-технічного призначення (алюмінієвого сплаву підготовчого) від 23 червня 2014 року №2306201, про фактичне виконання якого свідчать наявні у матеріалах справи копії видаткових накладних, податкових накладних, товарно-транспортних накладних, актів на виконання робіт-послуг на перевезення ТМЦ. Фактичне надходження товару в розпорядження позивача підтверджується даними складського обліку, а саме: складськими накладними, матеріальним звітом по складу та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Оплата за вказані послуги здійснена у безготівкові формі, шляхом перерахування позивачем коштів на банківський рахунок контрагента, про що свідчать платіжні доручення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що для здійснення господарської діяльності позивачем укладені наступні договори оренди приміщень з Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Харківській області за фактичною адресою м. Харків, вул. Залютинська, 6: від 28 листопада 2005 року №2006-Н, додаткова угода від 28 листопада 2005 року №8, від 28 листопада 2005 року №2007-н, додаткова угода від 28 листопада 2005 року №8 до договору, від 14 вересня 2006 року №2884-н, додаткова угода від 05 червня 2014 року №10.

Відповідно до умов договору від 01 серпня 2012 року №53/01-02 Державне підприємство «Харківській механічний завод» надало у платне користування позивачу обладнання у кількості 4 одиниць: піч газова відбивна для плавки лому алюмінію - 3 одиниці та магнітно-грейферний кран - 1 одиниця.

Крім того, офісні приміщення за адресою АДРЕСА_1 орендовані позивачем у Сирової І.М. згідно договору оренду від 01 січня 2012 року №42/01-06 та додаткових угод до нього.

Для транспортування придбаного товару, позивач уклав договори перевезення з ФОП ОСОБА_5 від 06 січня 2014 року №42/01-06.; з ФОП ОСОБА_6 від 01 квітня 2014 року №01042014Т, з ФОП ОСОБА_7 від 10 червня 2014 року №100614Т, з ФОП ОСОБА_8 від 21 серпня 2012 року №210812Т., з ФОП ОСОБА_9 від 16 січня 2014 року №002, з ТОВ «Хортранс» від 29 травня 2014 року №290514Т; з ФОП ОСОБА_10 від 28 квітня 2014 року №280414Т.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту з ПДВ за результатами господарської діяльності з вказаними контрагентами за спірний період, виходячи з наступного.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами підпунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

За приписами пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то, залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, сума бюджетного відшкодування формується як від'ємне значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом за відповідний податковий період. У наступному податковому періоді ця сума підлягає бюджетному відшкодуванню платнику податку за умови сплати податку на додану вартість разом з ціною товару постачальникам товарів. При цьому, необхідною умовою є фактичне отримання товару для його використання у господарській діяльності платника податків.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено, що включення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні отриманого товару на підставі податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог законодавства, свідчить про правомірність формування податкового кредиту спірного періоду.

З наявних у матеріалах справі доказів вбачається реальність вчинення господарських взаємовідносин позивача з зазначеними контрагентами на підставі належним чином складених первинних бухгалтерських документів.

Натомість, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям із зазначеними контрагентами.

Крім того, укладені договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем суми податкового кредиту, відповідачем до суду не надано, а судами попередніх інстанцій таких обставин не встановлено.

При цьому, не заслуговують на увагу доводи податкового органу про те, що порушення контрагентом позивача норм податкового законодавства при формуванні своїх податкових зобов'язань, свідчать про відсутність у останнього права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, оскільки чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Зважаючи на встановлення судами попередніх інстанцій факту документального підтвердження формування позивачем податкового кредиту за результатом здійснення господарської діяльності з вказаними контрагентами, а також використання придбаного товару (робіт, послуг) підприємством у власній господарській діяльності, контролюючим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14 січня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року у справі №820/19011/14 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М.Судді:Борисенко І.В. Олендер І.Я.