Ухвала суду № 65440454, 09.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" березня 2017 р. м. Київ К/800/36831/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Швеця В.В.,

Рецебуринського Ю.Й.,

Штульман І.В.,

провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи

за позовною заявою ОСОБА_4 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Суворовського районного відділу Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, третя особа - ОСОБА_5, про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2015 року, -

в с т а н о в и л а:

У лютому 2015 року позивач пред'явив в суд позов, в якому просив:

- визнати протиправними та скасувати накази Головного управління МВС України в Одеській області від 23 грудня 2014 року №4215 та №930 о/с від 30 грудня 2014 року щодо звільнення його з органів внутрішніх справ;

- поновити його на посаді слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи слідчого відділу Суворовського районного відділу Одеського міського управління Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Одеській області;

- стягнути з Суворовського районного відділу Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2015 року позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано накази Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області від 23 грудня 2014 року №4215 та від 30 грудня 2014 року №930 о/с в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ України.

Поновлено ОСОБА_4 на посаді слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи слідчого відділу Суворовського районного відділу Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області з 5 січня 2015 року.

Стягнуто з Суворовського районного відділу Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь позивача суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 5 січня 2015 року по 12 травня 2015 року в розмірі 11800,32 грн. із утриманням (вирахуванням) з цієї суми всіх обов'язкових податків, зборів та платежів.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області від 30 грудня 2014 року №930 о/с - залишено без задоволення, а позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області від 23 грудня 2014 року №4215 - залишено без розгляду.

В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування ухваленого ним рішення та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справи України з квітня 1997 року, а з липня 2013 року перебував на посаді слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи слідчого відділу Суворовського районного відділу Одеського міського управління Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Одеській області.

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області від 23 грудня 2014 року №4215 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника Суворовського районного відділу Одеського міського Управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області майора міліції ОСОБА_4», за грубе порушення вимог статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, статей 2, 3, 10 Закону України «Про міліцію», розділів ІІІ, IV Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, Присяги працівника органів внутрішніх справ України і зобов'язання, наданого при прийнятті на службу в ОВС України, службових телеграм Міністерства внутрішніх справ України від 29 квітня 2014 року №7844/ЧБ, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області від 30 квітня 2014 року №9/1996 та від 20 листопада 2014 року №9/6510, що виразилось у підтримці сепаратистських проявів, спрямованих на антипатріотичну інформаційну діяльність, перебуванні у сепаратистські-налаштованих соціальних групах розміщених в мережі Інтернет, розміщенні на власній сторонці на сайті «В контакте» фотоматеріалів, які підривають авторитет і дискредитують органи внутрішніх справ України, та не доведення про це безпосередньому керівництву, ОСОБА_4 звільнено з органів внутрішніх справ України за п.66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Вищезазначений наказ реалізований наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області від 30 грудня 2014 року №930 о/с, відповідно до якого ОСОБА_4 звільнено у запас Збройних Сил України за п.66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ з 5 січня 2015 року.

Підставою для прийняття оскаржуваних наказів слугував висновок за результатами службового розслідування відносно позивача від 22 грудня 2014 року, призначеного наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області за №4187 від 22 грудня 2014 року.

Зазначеним висновком службового розслідування встановлено, що 20 грудня 2014 року на телеканалі ТРК «Круг» у програмі «Резонанс» вийшов репортаж з відеосюжетом під назвою «Следователь-сепартист - знает ли руководство МВД?».

При перегляді вказаного репортажу встановлено, що позивач зареєстрований у соціальній мережі Інтернет «В контакте» та на його сторінці виявлено фото і відеоматеріал, який свідчить про підтримку сепаратистськи налаштованих громадян.

Зокрема, перевіркою вказаної сторінки «В контакте» встановлено, що позивач перебуває в соціальних групах «Одесская Народная Республика», «Юго-Восточная Федерация» та «АнтиМайдан». При цьому, на його сторінці були розмішені фотокартки, направлені на підтримку проросійськи налаштованих течій в Україні, та з неадекватним коментарем зображення керівництва Міністерства внутрішніх справ України, що підриває авторитет міліції.

Опитаний з цього приводу позивач факт перебування у вказаних групах підтвердив, при цьому пояснив, що до вказаних груп вступив для того, щоб володіти інформацією. Факт розміщення на власній сторінці фотографії керівництва Міністерства внутрішніх справ України із неадекватним коментарем, що підриває авторитет міліції України, категорично заперечив.

У висновку службового розслідування також наявні посилання на службові телеграми Міністерства внутрішніх справ України, направлені на недопущення просепаратистських проявів серед особового складу та зобов'язання керівників підрозділів надати до УКЗ ГУМВС списки підлеглого особового складу, які були зареєстровані у соціальних мережах Інтернету.

З урахуванням вищевикладеного, інспектор ВІОС УКЗ ГУМВС України в Одеській області майор міліції ОСОБА_6 дійшов висновку про порушення позивачем внаслідок низьких морально-етичних якостей вимог статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, статей 2, 3, 10 Закону України «Про міліцію», розділів ІІІ, IV Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, наказів Міністерства внутрішніх справ України від 16 березня 2007 року №81, від 15 травня 2007 року №157, ігнорування наказів та доручень Міністерства внутрішніх справ та Головного управління Міністерства внутрішніх справ щодо неухильного дотримання законності та дисципліни, у зв'язку із чим вважав би звільнити ОСОБА_4 з органів внутрішніх справ України за п.66 Положення.

Вважаючи своє звільнення на підставі прийнятих протиправних наказів незаконним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що жодного підтвердження тому, що позивач підтримував сепаратистські прояви, спрямовані на антипатріотичну інформаційну діяльність, тим самим підриваючи авторитет і дискредитуючи органи внутрішніх справ відповідачем не доведено, а тому застосоване до позивача дисциплінарне стягнення є неправомірним.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи позовні вимоги без розгляду щодо оскарження наказу №4215 від 23 грудня 2014 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду, а поважності причин пропуску такого строку позивачем не наведено.

Залишаючи без задоволення позовні вимоги в частині скасування наказу №930 о/с від 30 грудня 2014 року «Про звільнення», суд апеляційної інстанції виходив з того, що наказ №4215 від 23 грудня 2014 року є основним правовим актом індивідуальної дії, яким було остаточно вирішено питання перебування позивача в органах внутрішніх справ та який був реалізований, а процес звільнення позивача формально завершений наказом №930 о/с від 30 грудня 2014 року, тому підстави для скасування даного наказу відсутні.

Втім, колегія суддів не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та вважає їх передчасними з огляду на таке.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно частини 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

В пункті 13 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» від 6 березня 2008 року №2 зазначено, що при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених частиною 1 статті 233 Кодексу законів про працю України. Тому громадянин може звернутися із заявою про вирішення спору в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з публічної служби - у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Так, згідно частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Так, стаття 47 Кодексу законів про працю України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме: при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, з наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області №4215 від 23 грудня 2014 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» позивач ознайомився 24 грудня 2014 року.

При цьому, матеріали справи містять Акт №31/24-402 від 17 січня 2015 року складений працівниками районного відділу Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, з якого вбачається, що з наказом №930 о/с від 30 грудня 2014 року «Про звільення» станом на 17 січня 2015 року позивач ознайомлений не був та трудову книжку і військовий квиток не отримував.

Таким чином, залишаючи без розгляду позов в частині оскарження наказу №4215 від 23 грудня 2014 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» з підстав пропуску строку на звернення до суду, судом апеляційної інстанції не прийнято до уваги зазначених положень чинного законодавства, та не досліджено усіх істотних обставин у справі, а саме: не встановлено дату вручення позивачу копії наказу про звільнення або дату видачі трудової книжки.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позову в частині скасування наказу №930 о/с від 30 грудня 2014 року «Про звільнення» з підстав необґрунтованості, суд апеляційної інстанції фактично звів свою позицію до тієї обставини, що даним наказом лише формально завершено звільнення позивача з органів внутрішніх справ, оскільки таке звільнення фактично було реалізовано попереднім наказом.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції при розгляді даної справи є передчасними, оскільки суд не визначив початок перебігу строку звернення до суду.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, рішення судів підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають значення для справи, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статями 220, 222, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.

Судді В.В. Швець

Ю.Й. Рецебуринський

І.В. Штульман