Ухвала суду № 65440359, 15.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" березня 2017 р. м. Київ К/800/49555/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Шведа Е.Ю.,

суддів: Горбатюка С.А.,

Мороз Л.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за

касаційною скаргою Овруцької міської ради Житомирської області

на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року

у справі № 286/1869/15-а

за позовом ОСОБА_2

до Овруцької міської ради Житомирської області

про визнання рішення незаконним та зобов'язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_2 звернулась до Овруцького районного суду Житомирської області з адміністративним позовом до Овруцької міської ради Житомирської області (далі - Рада) про визнання незаконним рішення Овруцької міської ради від 23 квітня 2015 року № 89 про відмову у наданні дозволу на зміну цільового призначення земельної ділянки, наданої для обслуговування частини житлового будинку в АДРЕСА_1; зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про надання дозволу на зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки та надати такий дозвіл.

Постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 18 червня 2015 року в задоволенні позову відмовлено

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове - про задоволення позову.

У касаційній скарзі Рада, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції надав неправильну правову оцінку встановленим обставинам справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов наступних висновків.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Ради від 24 лютого 2011 року № 61 ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою на умовах оренди. З висновку відділу регіонального розвитку, містобудування та архітектури Овруцької райдержадміністрації вбачається, що відділ регіонального розвитку, містобудування та архітектури Овруцької райдержадміністрації вважає за можливе погодити позивачу технічну документацію щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку. Рішенням Овруцької міської ради Житомирської області від 26 червня 2012 року № 177 ОСОБА_2 затверджено технічну документацію із землеустрою.

Власником земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 є громада м. Овруч , яка делегувала право розпорядження цією земельною ділянкою Раді. Остання передала в строкову оренду вказану земельну ділянку ОСОБА_2, уклавши з нею договір оренди землі від 23 липня 2012 року. У пункті 15 зазначено договору установлено, що земельна ділянка передається в оренду для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з аналогічним цільовим призначення землі, що зазначено в пункті 16 договору. Окремим пунктом 17 у договорі зазачено про заборону самовільної забудови земельної ділянки. Також пунктом 19 цього ж договору заборонено зміну ціольового призначення земельної ділянки.

На підставі договору оренди землі ОСОБА_2 прийняла в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 0,0331 га, що знаходяться за адресою АДРЕСА_2 та на підставі договору про поділ в натурі часток житлового будинку від 05 червня 2009 року володіє 3/10 частинами житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1

У день укладення договору оренди позивач звернулась до відповідача з проханням надати дозвіл на виготовлення проекної документації на будівництво добудови до житлового будинку та добудови господарських споруд на орендованій земельній ділянці. Рішенням виконкому Ради від 22 серпня 2012 року № 188 ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення проектної документації на будівництво добудови до частини житлового будинку на орендованій земельній ділянці.

04 лютого 2014 року позивач повідомила відповідача про початок будівельних робіт на орендованій земельній ділянці із зазначенням декларації (3782).

Після закінчення будівельних робіт ОСОБА_2 звернулась до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю з повідомленням, що нею на орендованій земельній ділянці побудовано магазин, на що контролюючий орган повідомив про необхідність зміни цільового призначення орендованої земельної ділянки.

На виконання вимог інспекції позивач звернулась до Ради із заявою про надання дозволу на зміну цільового призначення земельної ділянки АДРЕСА_3.

Рішенням Овруцької міської ради від 23 квітня 2015 року № 89 ОСОБА_2 відмовлено у наданні дозволу на зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки.

Водночас, суд першої інстанції встановив, що спірна земельна ділянка по АДРЕСА_1 належить до земель садибної житлової забудови згідно з генеральним планом міста Овруч.

Судом апеляційної інстанції установлено, що листом Державного агентства земельних ресурсів України від 22 листопада 2013 року роз'яснено, що використання земельної ділянки, яка надана за цільовим призначенням «для будівництва індивідуальних житлових будинків (присадибна ділянка)» для розміщення об'єктів комерційного призначення, передбачає використання земельної ділянки в межах категорії земель житлової та громадської забудови, проте будівництво зазначених об'єктів повинно узгоджуватися із містобудівною документацією та документацією із землеустрою, що передбачає зміну виду цільового призначення земельної ділянки.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з правомірності оспорюваного рішення Ради, оскільки, побудувавши на орендованій земельній ділянці магазин, без згоди власника, ОСОБА_2 порушила право останнього розпоряджатись своєю власністю.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 мала право в межах категорії земель використовувати землю або «для будівництва та обслуговування жилого будинку» або «для будівництва та обслуговування будівель торгівлі» з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою, а тому оспорюване рішення відповідача є протиправним і підлягає скасуванню.

Суд касаційної інстанції не погоджується зі вказаним висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу (ЗК) України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Положеннями ст. 38 ЗК України визначено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Ч. 2 ст. 20 ЗК України передбачено, що зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Разом з тим, наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548 затверджено Класифікацію видів цільового призначення земель (далі - Класифікатор). Класифікатор визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів.

Відповідно до Класифікатора землі для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) належать до підрозділу «Землі житлової забудови» та ідентифікуються за кодом підрозділу 02.01. Тоді як землі для будівництва та обслуговування будівель торгівлі належать до підрозділу «Землі громадської забудови» та ідентифікуються за кодом підрозділу 03.07.

Відповідно до ст. 39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Зважаючи на те, що спірна земельна ділянка за видом цільового призначення відповідно до генерального плану населеного пункту належить саме до земель для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), саме для такого виду цільового використання цю земельну ділянку надано Радою позивачу на умовах оренди, суд вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо правомірності відмови відповідача у наданні ОСОБА_2 дозволу на зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду першої інстанції, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Отже, касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції скасуванню з залишенням в силі постанови суду першої інстанції з мотивів, наведених вище.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Овруцької міської ради Житомирської області задовольнити.

Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року скасувати та залишити в силі постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 18 червня 2015 року.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: