Ухвала суду № 65440323, 15.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" березня 2017 р. м. Київ К/800/52763/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Шведа Е.Ю.,

суддів: Горбатюка С.А.,

Голяшкіна О.В.,

секретар судового засідання Ловецка Т.В.,

за участю: представників позивача Китнюк І.С., Олійника С.В.,

представника відповідача Примака В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за касаційною скаргою Державної фінансової інспекції в Черкаській області

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2015 року

у справі № 823/401/15

за позовом Державної фінансової інспекції в Черкаській області

до Державної організації «Комбінат «Дніпро» Державного агентства Резерву України,

третя особа: Смілянське управління Державної казначейської служби України Черкаської області,

про стягнення коштів,

встановив:

Державна фінансова інспекція в Черкаській області (далі - ДФІ в Черкаській області) звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому з урахуванням заяви від 13.07.2015 про уточнення позовних вимог, просила стягнути з Державної організації «Комбінат «Дніпро» Державного агентства резерву України (далі - ДО «Комбінат «Дніпро») кошти в сумі 117999,65 грн.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року позов задоволено. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2015 року постанову суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення - про відмову у задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій зазначає про порушення судом норм матеріального та процесуального права та просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В запереченнях, що надійшли на адресу суду, відповідач вважає касаційну скаргу необґрунтованою, тому просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

В судовому засіданні представники позивача касаційну скаргу підтримали та просили суд задовольнити її з підстав, викладених в ній, представник відповідача заперечив проти касаційної скарги, просив відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, що з'явились, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов наступних висновків.

Судами встановлено, що посадовими особами Смілянської ОДФІ в Черкаській області проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності ДО «Комбінат «Дніпро» за період з 01 травня 2013 року по 31 березня 2014 року. За результатами ревізії складено акт від 22 травня 2014 року № 05-19/77.

У акті № 05-19/77 зазначено, що у період з 01 липня 2013 року по 31 березня 2014 року на спеціальний рахунок відповідача надходили кошти від надання платних послуг, у тому числі на покриття витрат з оплати електроенергії. Проте, відповідно до звітів «Про надходження і використання коштів, отриманих як плата за послуги» (форма № 4-1д) та банківських виписок, комбінатом сплачено за спожиту електроенергію суму меншу, ніж та, що надійшла на вищезазначені цілі. В акті зроблено висновок, що ДО «Комбінат Дніпро» порушило вимоги абз.16, 19 ч. 4 ст. 13 та ч. 4 ст. 23 Бюджетного кодексу України, що призвело до необґрунтованого покриття витрат спеціального фонду за рахунок загального фонду (без відновлення видатків загального фонду) на суму 117999,65 грн.

На підставі акта прийнято вимогу щодо усунення порушень від 23 червня 2014 року № 05-50/1045, у п. 4 якої зазначено: в порушення вимог вимоги абз. 16, 19 ч. 4 ст. 13 та ч. 4 ст. 23 Бюджетного кодексу України позивачем у період з 01 липня 2013 року по 31 березня 2014 року використано кошти загального фонду бюджету на покриття витрат спеціального фонду у сумі 117999,65 грн., в зв'язку з чим до 23 серпня 2014 року необхідно вжити заходів для відновлення касових видатків загального фонду бюджету відповідно до чинного законодавства за січень-березень 2014 у сумі 19545,17 грн. та липень-грудень 2013 у сумі 98545,48 грн., перерахувавши кошти до Державного бюджету України.

Оскільки у встановлені контролюючим органом терміни вищевказане порушення відповідач не усунув, ДФІ в Черкаській області звернулась з цим позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що платежі за спожиту електроенергію при додатковій (господарській) діяльності повинні сплачуватись ДО «Комбінат «Дніпро» лише за рахунок коштів спеціального фонду.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо необґрунтованості позовних вимог та відсутності в діях відповідача порушення вимог бюджетного законодавства.

Суди, розглядаючи даний спір, виходили з того, що він є адміністративним.

Суд касаційної інстанції вважає такий висновок судів передчасними з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування у сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема обов'язком доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей КАС є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Відповідно до ч. 4 ст. 50 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Правовий аналіз п.п. 1- 4 ч. 4 ст. 50 КАС України свідчить, що громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.

Крім того, п. 5 ч. 4 ст. 50 КАС України, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків превентивного судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов.

Аналогічного висновку Верховний Суд України дійшов у постанові від 20 вересня 2016 року у справі № 21-770а16, який має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції, відповідно до ст. 2442 КАС України.

Спір у справі, що розглядається, стосується стягнення до Державного бюджету України коштів, які належать ДО «Комбінат «Дніпро», тобто спір полягає у позбавленні юридичної особи (не суб'єкта владних повноважень) речового права на спірні кошти.

Крім того, цей спір виник між позивачем та відповідачем щодо відшкодування завданих державі збитків шляхом стягнення з відповідача грошових коштів в судовому порядку.

Слід зазначити, що адміністративними судами можуть бути розглянуті вимоги про відшкодування шкоди лише, якщо вимоги стосуються суб'єкта владних повноважень, яким завдано збитків шляхом виконання своїх владних управлінських функцій.

Приписами ст. 21 КАС України встановлено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Аналіз припису наведеної норми дає підстави для однозначного висновку про те, що адміністративними судами можуть розглядатися вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватись шкоди, завданої лише суб'єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднанні з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

В іншому випадку, спірні відносини стосовно відшкодування шкоди (стягнення збитків, в тому числі й на користь держави) носять приватно - правовий характер та як наслідок не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції.

Аналогічна правова позиція міститься в рішенні Верховного Суду України від 18 червня 2013 року у справі № 21-204а13.

З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій помилково розглянуто цей спір за правилами адміністративного судочинства, оскільки вимоги ст.ст. 17 та 50 КАС України дають підстави вважати, що за суб'єктивним складом сторін та суттю спору ця справа підлягає розгляду господарським судом у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.

Згідно з ч. 1 ст. 228 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про скасування рішень судів першої і апеляційної інстанцій та закриття провадження у справі.

Керуючись статтями 157, 221, 223, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Черкаській області задовольнити частково.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2015 року скасувати.

Провадження у справі № 823/401/15 за позовом Державної фінансової інспекції в Черкаській області до Державної організації «Комбінат «Дніпро» Державного агентства Резерву України, третя особа: Смілянське управління Державної казначейської служби України Черкаської області, про стягнення коштів закрити.

Роз'яснити позивачу, що вирішення цього спору підлягає в порядку господарського судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: