Ухвала суду № 65440305, 15.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2017 року м. Київ К/800/18940/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів Рецебуринського Ю.Й. (судді-доповідача),

Олексієнка М.М.

Штульман І.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Державного підприємства «Антрацит» до Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області (далі - Управління ПФУ)про скасування рішення,

за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24 січня 2014 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2014 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2013 року ДП «Антрацит» звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило скасувати рішення №1471 від 30 липня 2013 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску у розмірі 64872,74 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 24 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2014 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення начальника Управління ПФУ № 1471 від 30 липня 2013 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення та відмовити у задоволенні позову.

Справа вирішується в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки відсутні клопотання всіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.

Судами встановлено, що ДП «Антрацит» є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 9 січня 2013 року у справі №913/124/13-г щодо позивача було порушено провадження у справі про банкрутство, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника з моменту порушення провадження у справі відповідно до вимог статті 11 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Рішенням Управління ПФУ № 1471 від 30 липня 2013 року до ДП «Антрацит» застосовано штрафні санкції у сумі 46930,13 грн. та нарахована пеня - 17942,61 грн. за період з 28 березня 2013 року по 31 травня 2013 року.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням позивач оскаржив його до Пенсійного фонду України.

Рішенням Пенсійного фонду України № 27494/09-10 від 16 жовтня 2013 року скарга ДП "Антрацит" залишена без розгляду.

Судами встановлено, що ДП "Антрацит" було подано до Управління звіт про суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за лютий 2013 року, відповідно до якого самостійно нараховано до сплати єдиний внесок у розмірі 469301,31 грн.

Згідно платіжних доручень №№ 325, 308, 309 від 29 березня 2013 року, №№260, 261 від 14 березня 2013 року, №122 від 6 лютого 2013 року, №147 від 11 лютого 2013 року, №163 від 12 лютого 2013 року, № 169 від 18 лютого 2013 року, №174 від 19 лютого 2013 року, №182 від 20 лютого 2013 року, №185 від 21 лютого 2013 року на загальну суму 469301,31 грн., ДП "Антрацит" був сплачений єдиний внесок за лютий 2013 року, про що зазначено у розділі :»Призначення платежу».

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що станом на 28 березня 2013 року позивач не мав заборгованості зі сплати єдиного внеску, що підтверджується судовим рішенням, яке набрало законної сили, а сплата позивачем єдиного внеску за лютий 2013 року підтверджується відповідними платіжними дорученнями. Таким чином, у відповідача не було підстав для прийняття оскаржуваного рішення.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року №2343-XII (далі - Закон №2343-XII) мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Статтею 1 Закону №2343-XII визначене поняття кредитора, за яким це є юридична або фізична особа, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) (частина 4 статті 12 Закону №2343-ХІІ).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання, і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

Водночас, дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Відповідно до вимог абзаців 1, 3 частини 1, частин 2, 3 статті 14 Закону №2343-ХІІ конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Заявлення вимог конкурсних кредиторів після закінчення строку, встановленого для їх подання або незаявлення їх взагалі, тягне наслідки, передбачені частиною другою статті 14 Закону № 2343-ХІІ.

Вимога сплатити штрафні санкції та нараховану пеню за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхових внесків, яка була сформована і надіслана боржнику до порушення провадження у справі про банкрутство, визнається конкурсною і не змінює своєї юридичної природи на поточну незалежно від того, що боржник ще до порушення провадження у справі про його банкрутство за заявою іншого (ініціюючого) кредитора оскаржив її (вимогу) до адміністративного суду, судовий розгляд якої на дату порушення провадження у справі про банкрутство не був завершений ухваленням судового рішення, що набрало законної сили.

При цьому незалежно від того, що Управління здійснювало погашення заборгованості зі сплати єдиного внеску за попередні періоди, слід враховувати, що недоїмка зі сплати єдиного внеску та штрафні санкції за несвоєчасну сплату такого, мають різну юридичну природу. Зокрема останні є видом забезпечення виконання зобов'язання вчасної сплати єдиного внеску, саме тому у разі якщо такий внесок сплачено у відповідності до законодавства, штрафні санкції не можуть застосовуватись до підприємства.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2013 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 9 липня 2014 року, у справі №812/3866/13-а встановлено факт належного виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, а саме в повному обсязі та своєчасно останнім сплачено єдиний внесок за лютий 2013 року, а тому нарахування спірних санкції на цю суму є протиправним.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову.

Згідно з частиною першою статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановили обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятих ними рішень.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24 січня 2014 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута у порядку і з підстав, передбачених статтями 235-237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді Ю.Й. Рецебуринський

М.М. Олексієнко

І.В.Штульман