Постанова № 65439745, 16.03.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2017 р. Справа № 640/19241/16-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Зеленського В.В. , Калитки О. М. ,

за участю секретаря судового засідання Городової А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського районного суду м. Харкова від 20.01.2017 по справі № 640/19241/16-а

за позовом ОСОБА_1

до Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА

У грудні 2016 року ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1, позивачка) звернулась до Київського районного суду м. Харкова з адміністративним позовом до Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області, в якому просила визнати протиправними дії Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо відмови у поновленні виплати їй раніше призначеної пенсії за віком з 01.04.2015 року; зобов'язати відповідача поновити виплату раніше призначеної пенсії за віком та провести виплату виниклої заборгованості за період з 01.04.2015 року до моменту виплати пенсії.

Постановою Київського районного суду м. Харкова від 20 січня 2017 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

До суду апеляційної інстанції відповідач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на законність та обгрунтованість постанови суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - залишити без змін, розгляд апеляційної скарги проводити без участі представника відповідача.

У судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, відповідно до ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України), не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до ч.6 ст. 12 та ч.1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання 16.03.2017 за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши в межах апеляційної скарги постанову суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 починаючи з вересня 2011 року призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплату якої здійснювало управління Пенсійного фонду України в місті Харцизьку Донецької області, що підтверджується виданим їй пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 від 12.09.2011. На час призначення пенсії за віком позивач працювала на посаді судді Харцизького міського суду Донецької області.

Також судовим розглядом встановлено, що після переміщення ОСОБА_1 з тимчасово окупованої території (місто Харцизськ Донецької області) на територію Харківської області нарахування та виплата пенсії позивачці, як особі, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, здійснювалося управлінням Пенсійного фонду України в Київському районі м.Харкова.

Указом Президента України від 26 вересня 2015 року N 564/2015 року "Про переведення суддів" позивача було переведено на посаду судді Машівського районного суду Полтавської області та наказом в.о. голови Машівського районного суду Полтавської області №23.3-02 від 26.10.2015 року призначено в порядку переведення на посаду судді Машівського районного суду Полтавської області.

У зв'язку зі зміною фактичного місця проживання, позивачка 21.05.2015 звернулася із заявою про переведення її пенсійної справи за місцем фактичного проживання до Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області.

Оскільки ОСОБА_1 було припинено виплату пенсії, в червні 2016 року вона звернулася до відповідача із заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії за віком з 1 квітня 2015 року.

Листом за вих. № 6/Х-02 від 10.06.2016 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав поновлення виплати пенсії, посилаючись на ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а саме тимчасово з 01.04.2015 року у період роботи позивача на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного грошового утримання у порядку та на умовах, передбаченими Законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій та статус суддів", пенсії призначені відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не виплачуються та після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону буде поновлена.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують право на належний рівень соціального забезпечення, позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав з вказаним адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що законодавчими нормами, які не визнано у встановленому порядку неконституційними, встановлено заборону виплати з 01.04.2015 пенсій за віком, призначених відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особам, які працюють на окремих посадах, у тому числі суддями відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі по тексту - Закон № 1058-IV ), який розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка отримувала пенсію за віком, призначену відповідно до Закону № 1058-IV , та на час виникнення спірних правовідносин працювала суддею Машівського районного суду Полтавської області, тобто на посаді та на умовах, встановлених Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі по тексту - Закон № 2453-VI).

Колегією суддів також встановлено, що посада, на якій позивачка працювала, надавала їй право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених Законом № 2453-VI.

01 квітня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" № 213-VIII від 02 березня 2015 року (далі по тексту - Закону № 213-VIII), яким внесено зміни до статті 47 Закону № 1058-IV та визначено, що тимчасово, у період з 1 квітня по 31 грудня 2015 року, у період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами від 17 листопада 1992 року № 2790-XII "Про статус народного депутата України", від 10.12.2015 № 889-VII "Про державну службу", від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", Закону № 2453-VI, пенсії, призначені відповідно до Закону № 1058-IV, не виплачуються.

Відповідно до п.2 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII порядок виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) працюючим пенсіонерам, встановлений цим Законом, поширюється на пенсіонерів (отримувачів щомісячного довічного грошового утримання) незалежно від часу призначення пенсії.

Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII покладено обов'язок на Кабінет Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом: підготувати та подати до 1 травня 2015 року на розгляд Верховної Ради України проект закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних (крім пенсій військовослужбовців і наукових працівників), на загальних підставах; забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

За приписами пункту 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Верховною Радою України закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 1 червня 2015 року прийнято не було.

Таким чином, неприйняття спеціальних законів до 1 червня 2015 року щодо призначення всіх пенсій на загальних підставах автоматично скасовує всі норми щодо призначення пенсійного забезпечення зазначених осіб, зокрема тих, які мали право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Оскільки Закон № 213-VIIІ не скасовано, його положення не визнано неконституційними, а до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, прийнято не було, то, відповідно, з вказаної дати скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, відповідно до Закону № 2453-VI.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що з 1 червня 2015 року особи, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, згідно з Законом № 2453-VI, втратили право на пенсійне забезпечення відповідно до вказаного Закону, і з цієї дати їм повинна бути відновлена виплата пенсії за віком, призначена відповідно до Закону № 1058-IV.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 24 травня 2016 року у справі № 21-948а16.

В силу ч.2 ст. 161 КАС України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги положення діючого законодавства та рішення Верховного Суду України, колегія суддів приходить до висновку, що позивачка має право на виплату пенсії за період з 01.06.2015 по 31.12.2015, а тому не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Разом із тим, колегія суддів зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 року № 911-VIII (далі по тексту - Закон № 911-VIII ) було змінено статтю 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". В такій редакції зазначена стаття передбачала, що у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року: особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії / щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII обмеження тимчасово продовжено на 2017 рік.

Із системного аналізу цих вище наведених нормативно-правових актів вбачається, що Законом № 911-VIII змінено підстави припинення виплати пенсій, призначених в тому числі відповідно до Закону № 1058-VI, та передбачено обмеження в виплаті пенсії без виключення всім, хто працює на посадах та на умовах, передбачених в тому числі Законом України "Про судоустрій і статус суддів", а не тільки тим, хто має право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання в порядку та на умовах, передбачених цим Законом.

Оскільки позивачка працює на посаді та на умовах, передбачених Законом України "Про судоустрій і статус суддів", починаючи з 01.01.2016 вона не має права на виплату пенсії , а тому дії відповідача щодо припинення виплати пенсії з 01.01.2016 є правомірними.

З огляду на викладене, дії відповідача щодо припинення виплати позивачці пенсії за віком, починаючи з 01.01.2016 року до моменту припинення роботи позивачкою на посадах та на умовах, передбачених Законом України "Про судоустрій і статус суддів", є правомірними, та колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог про поновлення виплати раніше призначеної позивачці пенсії за віком починаючи з 01.01.2016.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що право встановлювати законодавчі обмеження щодо пенсійних виплат узгоджуються з правовою позицією Європейського суду з прав людини (далі по тексту - Суд) , викладеною у рішенні від 03.06.2014 "Великода проти України", заява № 43331/12, яка полягає в тому, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу №1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акту, яким встановлено таке право власності. Крім того, Суд стверджував, що перша і найважливіша вимога ст. 1 Протоколу № 1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. При цьому Суд зазначив, що зменшення розміру пенсії очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава.

Слід також зауважити на тому, що Конституційний Суд України у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає частково обгрунтованими доводи апеляційної скарги, та вказує, що висновок суду першої інстанції зроблений без врахування положень спеціального Закону, яким регулюється питання пенсійного забезпечення суддів, а тому рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов'язання Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області поновити з 01.06.2015 по 31.12.2015 виплату ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії за віком підлягає скасуванню, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального права, з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог в цій частині відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України.

В іншій частині постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Судові витрати по справі не підлягають розподілу в порядку ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 9 КАС суд при вирішенні справи керується принципом законності, згідно з яким вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а згідно з частиною першою статті 159 КАС судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.2 ст. 205 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Керуючись ст.ст.41 160, 167, 195, 196, 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського районного суду м. Харкова від 20.01.2017 по справі № 640/19241/16-а в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо відмови у поновленні виплати раніше призначеної пенсії за віком ОСОБА_1 з 01.06.2015 по 31.12.2015 та зобов'язання Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області поновити виплату раніше призначеної пенсії за віком ОСОБА_1, проведення виплати заборгованості за період з 01.06.2015 по 31.12.2015 скасувати.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними дії Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо відмови у поновленні виплати раніше призначеної пенсії за віком ОСОБА_1 з 01.06.2015 по 31.12.2015.

Зобов'язати Карлівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області поновити виплату раніше призначеної пенсії за віком ОСОБА_1 та провести виплату заборгованості за період з 01.06.2015 по 31.12.2015.

В іншій частині постанову Київського районного суду м. Харкова від 20.01.2017 по справі № 640/19241/16-а - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Чалий І.С.Судді Зеленський В.В. Калитка О.М. Повний текст постанови виготовлений та підписаний 21.03.2017