Ухвала суду № 65439167, 16.03.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 363/3438/14-а Головуючий у 1-й інстанції: Рудюк О.Д. Суддя-доповідач: Губська О.А.

У Х В А Л А

Іменем України

16 березня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Губської О.А.

суддів: Мацедонської В.Е., Беспалова О.О.

за участю: секретаря судового засідання Сергієнко Т.О.,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача (Вишгородської міської ради) Морозова С.О.,

представника відповідача (КП) Юрченко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу виконавчого комітету Вишгородської міської ради Київської області на постанову Вишгородського районного суду Київської області від 7 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Вишгородської міської ради Київської області та Комунального підприємства житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В

Позивач звернувся до суду з позовом до Вишгородської міської ради Київської області та Комунального підприємства житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради, у якому, з урахуванням заяви про зміну (уточнення) позовних вимог, просив: визнати протиправними дії відповідачів по розширенню меж кладовища біля масиву Дідовиця у м.Вишгороді, не дотриманню при цьому установлених законодавством норм і правил; зобов'язати відповідачів встановити санітарно-захисну зону між кордонами нового кладовища та існуючими житловими і громадськими будівлями, зонами відпочинку, а також колективними садами та городами масиву Дідовиця у відповідності до встановлених законодавством норм і правил; зобов'язати відповідачів відокремити кордони нового кладовища по периметру від санітарно-захисної зони та існуючих житлових і громадських будівель, зон відпочинку, а також колективних садів та городів масиву Дідовиця непрозорою капітальною огорожею у відповідності до встановлених законодавством норм і правил; зобов'язати відповідачів привести санітарно-захисну зону до встановлених законодавством норм, зокрема очистити відведену санітарно-захисну зону від відходів; заборонити відповідачам проводити захоронення в межах відведеної санітарно-захисної зони; зобов'язати Вишгородську міську раду розглянути у встановленому порядку на найближчій сесії ради питання за зверненнями мешканців масиву Дідовиця про надання їм дозволу на розробку документації та проекту землевідведення земельних ділянок у санітарно-захисній зоні між кладовищем і житловими будинками масиву Дідовиця у власність (оренду, постійне користування) з метою її благоустрою, ведення там дозволеної законодавством іншої діяльності, в т.ч. будівництва технічних споруд, складів, гаражів, озеленення та рослинництва, що слугуватиме гарантіями існування цієї зони та гарантією не розширення кладовища в понад установлені законодавством норми; стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача сплачений судовий збір та інші судові витрати.

Постановою Вишгородського районного суду Київської області від 7 жовтня 2016 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Вишгородської міської ради Київської області та Комунального підприємства житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради по розширенню меж кладовища біля масиву Дідовиця у м. Вишгороді, не дотриманню при цьому установлених законодавством норм і правил. Зобов'язано Вишгородську міську ради Київської області та Комунальне підприємство житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради встановити санітарно-захисну зону між кордонами нового кладовища та існуючими житловими і громадськими будівлями, зонами відпочинку, а також колективними садами та городами масиву Дідовиця у відповідності до встановлених законодавством норм і правил. Зобов'язано Вишгородську міську раду Київської області та Комунальне підприємство житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради відокремити кордони нового кладовища по периметру від санітарно-захисної зони та існуючих житлових і громадських будівель, зон відпочинку, а також колективних садів та городів масиву Дідовиця непрозорою капітальною огорожею у відповідності до встановлених законодавством норм і правил. Зобов'язано Вишгородську міську раду Київської області та Комунальне підприємство житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради привести санітарно-захисну зону до встановлених законодавством норм, зокрема очистити відведену санітарно-захисну зону від відходів. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі Виконавчий комітет Вишгородської міської ради Київської області просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог та прийняти у цій частині нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування доводів своєї скарги вказує на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В частині відмови у задоволенні позову рішення місцевого суду сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі не оскаржене.

За правилами частини першої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

У судовому засіданні представники відповідачів підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити. Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити оскаржуване рішення без змін.

Інші учасники до суду не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у їх відсутності, відповідно до четвертої частини статті 196 КАС.

Заслухавши суддю-доповідача та представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції виходить із такого.

Судом встановлено, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1 від 12.09.2005 ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 0,0998 га., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Спір у даній адміністративній справі виник з приводу розширення меж діючого кладовища у масиві «Дідовиця» в м. Вишгороді та його наближення безпосередньо на відстань 50 м. до належного позивачеві будинку, а також двох свердловин, які забезпечують жителів масиву питною водою, у зв'язку із чим, на переконання позивача, порушуються чинні санітарно-епідеміологічні правила та державні будівельні норми, зокрема ДБН-360-92 п. 6.5, ДСП 173-96, ДСанПін 222 0-28-99, п.3.5.

Відповідач обґрунтовує свої доводи тим, що санітарно-захисна зона діючого кладовища на масиві «Дідовиця» у розмірі 100 м встановлена як виняток відповідно до рішення державного санітарного лікаря України від 24.03.1997 №502.32/24-26, тому дії з розширення кладовища вчиняються у межах правового поля. Також відповідач вказує на те, що під час набуття позивачем права на земельну ділянку, кладовище вже існувало, а тому він був обізнаний про знаходження кладовища поблизу його будинку.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів керується нижченаведеними нормами матеріального права.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з підпунктом 11 пункту «а» статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до власних повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить забезпечення утримання в належному стані кладовищ, інших місць поховання та їх охорони.

За правилами першої та п'ятої частин статті 8 Закону України «Про поховання та похоронну справу» організація діяльності в галузі поховання померлих здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, іншими центральними органами виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та їх виконавчими органами.

Органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи в межах своєї компетенції: 1) вирішують відповідно до закону питання про відведення земельних ділянок для організації місць поховання; 2) забезпечують будівництво, утримання в належному стані та охорону місць поховання; 3) створюють ритуальні служби; 4) вирішують питання про надання за рахунок коштів місцевих бюджетів ритуальних послуг у зв'язку з похованням самотніх громадян, ветеранів війни та праці, а також інших категорій малозабезпечених громадян; про надання допомоги на поховання померлих громадян в інших випадках, передбачених цим Законом; 5) здійснюють контроль за дотриманням законодавства стосовно захисту прав споживачів у частині надання суб'єктами господарювання ритуальних послуг та реалізацією ними предметів ритуальної належності; 6) здійснюють інші повноваження, передбачені цим та іншими законами.

Відповідно до статті 12 цього Закону особа, яка зобов'язалася поховати померлого, на підставі свідоцтва про смерть звертається згідно із статтею 8 цього Закону до сільського голови або ритуальної служби з приводу укладення відповідного договору-замовлення на організацію та проведення поховання. Ця особа має право вибирати виконавців послуг серед суб'єктів господарської діяльності, які уклали договори із сільським головою або ритуальною службою про надання цих послуг.

Згідно з підпунктом 3.1 пункту 3 Порядку утримання кладовищ та інших місць поховань, затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу України від 19 листопада 2003 року № 193, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 8 вересня 2004 року за № 1113/9712 (далі за текстом - Порядок № 193) утримання кладовищ, військових кладовищ, військових братських та одиночних могил, земельних ділянок для почесних поховань, братських могил, а також могил померлих одиноких громадян, померлих осіб без певного місця проживання, померлих, від поховання яких відмовилися рідні, місць поховань знайдених невпізнаних трупів та охорона всіх місць поховань забезпечуються виконавчим органом сільської, селищної, міської ради за рахунок коштів місцевого бюджету.

Зважаючи на викладені правові норми, саме на органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи покладено обов'язок забезпечення дотримання законодавчих норм при виділенні земельних ділянок для організації місць поховання та забезпечення нормальної діяльності таких місць.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 23 Закону України «Про поховання та похоронну справу» для розміщення місця поховання рішенням уповноваженого органу в установленому законом порядку відповідному спеціалізованому комунальному підприємству, установі, організації в постійне користування надається земельна ділянка.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад забезпечують планування та впорядкування території місць поховання згідно з генеральними планами забудови відповідних населених пунктів та іншої містобудівної документації з дотриманням обов'язкових містобудівних, екологічних та санітарно-гігієнічних вимог.

Підпунктом 1.1 пункту 1 Порядку № 193 передбачено, що для розміщення місця поховання спеціалізованому комунальному підприємству, установі, організації в постійне користування відповідно до вимог земельного законодавства та гігієнічних вимог щодо облаштування і утримання кладовищ у населених пунктах України (ДСанПіН 2.2.2.028.99) надається земельна ділянка. Наявність місця поховання передбачається проектом планування та забудови населеного пункту з урахуванням подальшого розширення його території.

Як вбачається з матеріалів справи рішенням Виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 13.08.1992 № 166 закрито існуюче кладовище по вул. Ватутіна з 01.09.1992 та зобов'язано Районний комбінат комунальних підприємств т.ОСОБА_6 до 01.09.1992 закінчити роботи по впорядкуванню нового кладовища згідно з проектом і відкрити його для поховань померлих.

Ритуальна служба і утримання кладовища доручено Комунальному підприємству житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради. У подальшому рішенням Вишгородської міської ради Київської області від 28.04.2016 № 10/2 про реорганізацію комунального підприємства житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради, вирішено визнати такими, що втратили чинність пункт 2 і пункт 5 рішення Вишгородської міської ради № 8/60 від 25.03.2016 «Про реорганізацію комунального підприємства житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради». Доручено директору комунального підприємства житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради забезпечити внесення змін до відомостей про юридичну особу - комунальне підприємство житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради, відповідно до чинного законодавства України. Затвердити статут комунального підприємства «Благоустрій - Вишгород» Вишгородської міської ради та статут комунального підприємства «Управляюча компанія» Вишгородської міської ради.

При розгляді справи у суді першої інстанції, у судовому засіданні 07.10.2016, представник відповідача Вишгородської міської ради, заявив клопотання про заміну первісного відповідача комунального підприємства житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради належним відповідачем комунальним підприємством «Благоустрій Вишгород». Дане клопотання залишено без задоволення, оскільки позивач не надав згоди на заміну відповідача

Водночас, колегія суддів відзначає, що на час розгляду справи апеляційним судом, відомості про припинення комунального підприємства житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради до реєстру не внесені, а отже воно може бути учасником у справі.

З матеріалів справи вбачається, що з часу прийняття рішення від 13.08.1992 № 166 і станом на момент розгляду і вирішення справи судом першої інстанції - постанова від 07.10.2016, рішення міською радою про виділення земельної ділянки під кладовище не приймалося, технічна документація була відсутня, рішення про розширення меж кладовища на сесіях ради не приймалися.

Як свідчать матеріали справи, технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель під існуючим кладовищем, було затверджено лише 28 листопада 2016 року Рішенням Вишгородської міської ради № 18/42. Зареєстровано земельні ділянки у ДЗК було також лише 28 листопада 2016 року (т.3 а.с. 90-99).

Положеннями статті 50 Конституції України та статті 40 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» унормовано, що кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про поховання та похоронну справу» державні стандарти, інші нормативні документи в галузі поховання впроваджуються в порядку, передбаченому законом, з метою забезпечення безпеки життя та здоров'я людей, тварин, охорони рослин, а також майна та довкілля, створення умов для раціонального використання всіх видів ресурсів.

Державні стандарти, інші нормативні документи в галузі поховання складаються з: обов'язкових містобудівних, екологічних вимог та санітарно-гігієнічних норм щодо створення та функціонування кладовищ, крематоріїв, інших місць поховань; технічних умов щодо виготовлення предметів ритуальної належності; необхідного мінімального переліку вимог щодо порядку організації поховання померлих і ритуального обслуговування населення; єдиної методики визначення вартості надання громадянам необхідного мінімального переліку видів ритуальних послуг та реалізації предметів ритуальної належності.

Розроблення і прийняття державних стандартів у галузі поховання здійснюється в порядку, встановленому законом.

Відповідно до Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» постановою Головного державного санітарного лікаря України від 1 липня 1999 року № 28 затверджені "Гігієнічні вимоги щодо облаштування і утримання кладовищ в населених пунктах України" ДСанПіН 2.2.2.028-99.

Державні санітарні правила та норми поширюються на органи та установи житлово-комунального господарства виконавчих комітетів місцевих (селищних) рад народних депутатів, сільвиконкоми, підприємства і організації, що надають ритуальні послуги чи реалізують предмети похоронного призначення на території України.

Згідно з пунктом 3.2 ДСанПіН місцезнаходження кладовищної ділянки та її розміри передбачаються генеральним планом розвитку населеного пункту; відведення земельної ділянки під кладовище, проекти улаштування нових кладовищ, розширення і реконструкції діючих підлягають погодженню з місцевими установами державної санітарно-епідеміологічної служби.

За правилами пункту 3.5 розділу 3 ДСанПіН 2.2.2.028-99 кладовища повинні бути розміщені в приміській зоні міських поселень і поблизу місць розташування сіл. Санітарно-захисна зона від території кладовища традиційного поховання і крематорію до житлових і громадських будівель, зон відпочинку, а також колективних садів та городів повинна бути не меншою 300 м (Державні санітарні правила № 379/1404), а від території кладовища для поховання урн після кремації до житлових і громадських будівель та об'єктів, що прирівнені до них, має бути не меншою 100 м.

Згідно з приміткою до цього пункту у санітарно-захисних зонах не можна допускати розміщення: житлових будинків з придомовими територіями, гуртожитків, готелів, будинків для приїжджих; дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, лікувально-профілактичних та оздоровчих установ загального та спеціального призначення зі стаціонарами, наркологічних диспансерів; спортивних споруд, садів, садівницьких товариств; джерел централізованого водопостачання, водозабірних споруд, споруд водопровідної розподільної мережі.

Крім того, згідно з Додатком 4 «Санітарна класифікація підприємств, виробництв, споруд і розмірі санітарно-захисних зон до них» до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 червня 1996 року № 173, кладовища відносяться до класу III із санітарно-захисною зоною - 300 м.

Згідно з пунктом 3.11 ДСанПіН кладовища повинні бути огороджені по периметру, мати впорядковані під'їзні шляхи, забезпечені транспортним зв'язком з містом та сплановані з урахуванням необхідності швидкого видалення води атмосферних опадів.

Відповідно до пункту 3.12. ДСанПіН санітарно-захисна зона закритих кладовищ (по закінченню кладовищного періоду) до житлових, громадських будівель, установ і зон відпочинку та об'єктів, які прирівнені до них, може бути зменшена: в міських поселеннях до 50 м, у сільських поселеннях до 100 м.

При проведенні судової експертизи у даній справі (т. 1 а.с. 122-127) нею було встановлено, що відстань від захоронення до межі земельної ділянки позивача становить близько 113 метрів.

Проте апеляційний суд враховує, що такі обставини існували лише станом на час проведення експертизи у грудні 2014 року (т. 1 а.с. 162-165), водночас межі кладовища продовжували збільшуватися, а «санітарно-захисна зона» - зменшуватися. Про це свідчать, як пояснення представника позивача, так і надані 24.03.2016 Комунальним підприємством житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради матеріали (т. 2 а.с. 25-37), крім того, в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, представник відповідача повідомив про те, що на кладовищі продовжують здійснювати поховання.

У зв'язку із наведеним, та враховуючи наявні у справі докази, колегією суддів встановлено, що внаслідок розширення меж діючого кладовища у масиві «Дідовиця» в м. Вишгороді порушуються передбачені вимоги щодо необхідної відстані санітарно-захисної зони від території кладовища до будинку позивача. При цьому, згідно із наявними у справі матеріалами, відстань санітарно-захисної зони між кладовищем та помешканнями не витримана ні у 300 метрів, ні навіть у 100 метрів.

Також судом встановлено, що кладовище не огороджено парканом по периметру.

З цього приводу колегія суддів звертає увагу на те, що недотримання визначеної законодавством відстані від кладовища до помешкання особи трактується Європейським Судом з прав людини як втручання у право заявника на повагу до його житла та приватного і сімейного життя.

Так, у рішенні від 04 вересня 2014 року у справі Дземюк проти України Суд зазначив, що національне законодавство з охорони здоров'я чітко забороняє розміщення кладовища занадто близько до житлових будинків та джерел води. Як випливає з пункту 84 вказаного рішення, Суд дійшов висновку, що облаштування та використання кладовища близько від будинку заявника разом з наступним впливом на довкілля та якість життя заявника досягло мінімального рівня, що вимагається статтею 8 Конвенції, та становило втручання у право заявника на повагу до його житла та приватного і сімейного життя. Суд також вважає, що потенційно шкідливе втручання досягло достатнього рівня серйозності для застосування статті 8 Конвенції.

Також колегія суддів приймає до уваги висновки експертизи від 30.12.2014 №2626, проведеної Головним управлінням Держсанепідемслужби у Київській області на виконання вимог ухвали суду від 4 листопада 2014 року у даній адміністративній справі.

Згідно із висновком, при проведенні захоронень зі сторони вул. Вишнева масиву Дідовиця м. Вишгород не дотримані санітарно-епідеміологічні норми законодавства, не дотримана необхідна відстань захоронень від існуючих будівель і споруд масиву Дідовиця. Санітарно-захисна зона між захороненнями зі сторони вул. Вишнева масиву Дідовиця м. Вишгород та існуючими житловими і громадськими будівлями, зонами відпочинку, а також колективними садами та городами масиву Дідовиця не облаштована. Захоронення не відокремлені капітальною огорожею зі сторони вул. Вишнева масиву Дідовиця м. Вишгород від існуючих житлових і громадських будівель, зон відпочинку, а також садів та городів масиву Дідовиця. Огорожа між кладовищем та житловою зоною відсутня, наявна лише часткова огорожа з дерев'яного паркану, але повинна бути повністю огороджена по периметру згідно ДБН б 2.2.-1:20008. Для проведення нових захоронень громадян необхідно відвести земельну ділянку під кладовище на підставі рішення органу місцевого самоврядування та їх виконавчих органів в межах своєї компетенції, погодити з установами державної санітарно-епідеміологічної служби проект улаштування нових кладовищ. Кладовища повинні бути розміщені на відстані не менше 300 метрів від території кладовища традиційного поховання до житлових і громадських будівель, зон відпочинку, а також колективних садів та городів. Таким чином кладовище зі сторони вул. Вишнева масиву Дідовиця м. Вишгород розміщено з порушенням вимог санітарного законодавства України та створює загрозу для здоров'я населення та навколишнього середовища. Недотримання норм діючого санітарного законодавства може привести до тяжких наслідків і є реальною загрозою заподіяння шкоди здоров'я населення. Також Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» зазначено, що фактори середовища життєдіяльності, які створюють загрозу життю, здоров'ю і працездатності людини є шкідливими.

Крім того, як свідчать матеріали справи, на підставі звернення мешканців масиву Дідовиця від 25.03.2014, заступник прокурора Вишгородського району Буренок Г. винесла подання від 17.04.2014 №28 на ім'я Вишгородського міського голови Решетняка В.О., про усунення порушень вимог Законів України «Про місцеве самоврядування в України», «Про відходи», «Про поховання та похорону справу», «Про благоустрій населених пунктів», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про звернення громадян». Даним поданням прокурор вимагала вжити вичерпних заходів до усунення виявлених порушень вимог названих законів, причин та умов, що сприяли порушенням та недопущення їх в подальшому, вжити дієвих заходів до впорядкування діяльності ЖКГ і КГ Вишгородської міської ради як утримувача і балансоутримувача міського кладовища у відповідності до норм чинного законодавства, вирішити питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності винних службових осіб Вишгородської міської ради, заступника Вишгородського міського голови ОСОБА_9, директора ЖКГ і КГ Вишгородської міської ради ОСОБА_10, начальника ритуальної служби ОСОБА_11 та інших посадових осіб винних у порушенні вищевказаного законодавства.

Вказане також є доказом невиконання відповідачами обов'язків із забезпечення належного утримання кладовища.

Водночас, колегія суддів критично оцінює посилання відповідача на лист Головного державного санітарного лікаря України від 24.03.1997 №5.02.32/24-26, у якому дозволено, як виняток, зменшити санітарно-захисну зону кладовища до 100 метрів за умови влаштування централізованого водопостачання та водовідведення.

Вказане рішення прийнято на підставі пункту 1.5 "Санитарных правил устройства и содержания кладбищ" № 1600-77, затверджених 10 лютого 1977 року, яким передбачено, що у сільських населених пунктах, які користуються колодязями і іншими джерелами ґрунтових вод, при розташуванні кладовищ нижче по ґрунтовому потоку санітарно-захисна зона між кладовищем і населеним пунктом може бути зменшена до 100 метрів.

Допитані судом першої інстанції в якості свідків мешканці масиву Дідовиця показали, що у 2006-2007 роках, кладовища поблизу їх ділянок ще не було, неподалік ділянок був ліс, який в 2014 році почали вирубувати та розширювати межі кладовища.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин, пов'язаних із розширенням кладовища, були чинними вже ДСанПіН 2.2.2.028-99, пунктом 2 яких прямо передбачено, що з їх затвердженням, Правила № 1600-77 від 10.02.1977 втрачають чинність на території України.

Цими Правилами передбачено можливість зменшення санітарно-захисної зони лише закритих кладовищ (пункт 3.12 ДСанПіН 2.2.2.028-99), проте не діючих, водночас не передбачено можливості встановлення винятків.

Таким чином, рішення Головного державного санітарного лікаря від 24.03.1997 №5.02.32/24-26 може застосовуватися до спірних правовідносин лише у тій частині, в якій не суперечить вимогам чинного на час їх виникнення законодавства.

При цьому, як свідчать матеріали справи, технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель під існуючим кладовищем, було затверджено лише 28 листопада 2016 року Рішенням Вишгородської міської ради № 18/42. Зареєстровано земельні ділянки у ДЗК було також лише 28 листопада 2016 року.

За таких обставин, зважаючи на те, що саме на органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи покладено обов'язок із забезпечення належного та у відповідності до вимог чинного законодавства утримання кладовищ, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для зобов'язання відповідачів встановити санітарно-захисну зону між кордонами нового кладовища та існуючими житловими і громадськими будівлями, зонами відпочинку, а також колективними садами та городами масиву Дідовиця, відокремити кордони нового кладовища по периметру від санітарно-захисної зони та існуючих житлових і громадських будівель, зон відпочинку, а також колективних садів та городів масиву Дідовиця непрозорою капітальною огорожею у відповідності до встановлених законодавством норм і правил та очистити відведену санітарно-захисну зону від відходів.

При цьому колегія суддів враховує, що у межах спору позивачем не ставиться питання про знищення вже наявних захоронень, натомість вимоги стосуються саме встановлення захисної зони, приведення її у відповідність до вимог чинного законодавства, а також влаштування паркану по периметру кладовища.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та дотриманні норм процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для скасування оскаржуваного судового рішення колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції при вирішенні спору правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, водночас, відповідачем не доведено підстав для його скасування, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л И В

Апеляційну скаргу виконавчого комітету Вишгородської міської ради Київської області на постанову Вишгородського районного суду Київської області від 7 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Вишгородської міської ради Київської області та Комунального підприємства житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - залишити без задоволення, а постанову Вишгородського районного суду Київської області від 7 жовтня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяО.А. Губська СуддяВ.Е. Мацедонська СуддяО.О. Беспалов

Повний текст ухвали виготовлено 21.03.2017

Головуючий суддя Губська О.А.

Судді: Мацедонська В.Е.

Беспалов О.О.