Постанова № 65439046, 15.03.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2017 р. Справа №917/122/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі судового засідання Кладько А.С.,

за участю представників:

позивача ОСОБА_1, за довіреністю №3-243110/811 від 13.02.2017р.

відповідача ОСОБА_2, за довіреністю №6 від 04.01.2017р.,

третьої особи не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АвтоКраз" (вх.№285П/1-41 від 18.01.2017р.), на рішення господарського суду Полтавської області від 06.12.2016р. у справі №917/122/16,

за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", м. Київ,

до Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ", м. Кременчук,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічного акціонерного товариства "Херсонський завод карданних валів", м. Херсон

про стягнення 2548459,52 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

26.01.2016р. Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" про стягнення 2548459,52 грн. заборгованості за договором про відновлювальну кредитну лінію №133-10 від 03.11.2010р., а саме: 1660426,05 грн. простроченої заборгованості по відсоткам, 888033,47 грн. пені за прострочення заборгованості по відсоткам; стягнення витрат по сплаті судового збору в сумі 38226,90 грн.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 06.12.2016р. у справі №917/122/16 (суддя Киричук О.А.) позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "АвтоКраз" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" 1660426,05 грн. простроченої заборгованості по відсоткам, 394882,78 грн. пені за прострочення заборгованості по відсоткам, 30829,63 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову - відмовлено.

Відповідач не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 06.12.2016р. у справі №917/122/16 та винести нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своєї позиції по справі, відповідач зазначає, що ПАТ "Фінанси та кредит" вимоги про погашення заборгованості за договором про відновлювальну кредитну лінію №1338-10 від 03.11.2010р. пред'явило як ПАТ "ХЗКВ", так і поручителю ПАТ "АвтоКраз"; умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст. 251. ч.4 ст. 559 Цивільного кодексу України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми ч.4 ст. 559 Цивільного кодексу України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Тобто, на думку апелянта, у позивача виникла можливість реалізувати своє право в примусовому порядку через суд 30.06.2015р. (дати коли позивач звернувся з вимогою про термінове погашення заборгованості); шестимісячний строк пред'явлення закінчується 30.12.2015р.; з позовом до суду банк звернувся лише 26.01.2016р., тобто після закінчення шестимісячного строку.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 19.01.2017р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№1760 від 16.02.2017р.), в якому вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, оскаржуване рішення суду таким, що прийняте у відповідності до норм права та обставин справи.

В обґрунтування своєї позиції по справі, позивач зазначає, що порушення справи про банкрутство боржника не позбавляє кредитора права вимоги до поручителя боржника як солідарного боржника, а останнього не звільняє від виконання взятих на себе зобов'язань перед кредитором. Також, позивач вважає, що вчасно подав позов до суду 26.01.2016р. та вклався в 6-ти місячний термін, оскільки тільки в листі від 31.07.2015р., адресованому фінансовому поручителю банк заявив про те, що в разі неповернення непогашеної простроченої заборгованості, кредит буде обов'язком до виконання в повному обсязі, у цьому випадку банком буде ініційоване примусове стягнення заборгованості за кредитом в судовому порядку.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.02.2017р. розгляд справи було відкладено на 15.03.2017р.

Третя особа у справі відзиву на апеляційну скаргу не надала, в судове засідання не з'явилась, про причини неявки суд не сповістила, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення (ухвала суду про призначення скарги до слухання отримана третьою особою 23.01.2017р.; ухвала про відкладення розгляду справи - 27.02.2017р.)

Враховуючи належне повідомлення третьої особи про час та місце засідання суду, зважаючи на те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обовязковою, а матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представника третьої особи.

В судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 15.03.2017р. відповідач підтримав вимоги своєї скарги, просив задовольнити її в повному обсязі. Представник позивача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду без змін.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм чинного законодавства, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду зазначає наступне.

03.11.2010р. між Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" (надалі - Банк, Позивач) та Відкритим акціонерним товариство "Херсонський завод карданних валів", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Херсонський завод карданних валів" (надалі - ПАТ "ХЗКВ", Позичальник, Третя особа) укладено Договір про відновлювальну кредитну лінію №1338-10 (надалі - Кредитний договір).

У відповідності до п. 1.1. Кредитного договору, Позивач надав Третій особі кредит в розмірі 25 000 000,00 (двадцять п'ять мільйонів гривень 00 копійок) гривень з терміном повернення кредитних ресурсів до 02.11.2011р., з оплатою відсотків по ставці 3,5% (три цілих і п'ять сотих) відсотків річних.

28.07.2014р. між Банком та Позичальником було укладено Додаткову угоду, якою п. 1.1. Кредитного договору було викладено в новій редакції, відповідно до якої Банк відкриває Позичальнику відновлювальну кредитну лінію на суму 25 000 000,00 (двадцять п'ять мільйонів гривень 00 коп.), а Позичальник зобов'язується повернути отримані в рахунок кредитної лінії грошові кошти згідно Графіку зниження ліміту (Додаток № 5 до цього Договору) з кінцевим строком погашення 27.07.2015р. включно, та уплатити за користування кредитними коштами проценти в розмірі, вказаному в пункті 3.1. цього Договору.

У відповідності до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно частини 2 статті 1054 Цивільного кодексу України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 "Позика" глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За приписами частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

За приписами статей 509, 526 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як визначено у статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позичальник скористався кредитними коштами, однак свої зобов'язання за Кредитними договорами в частині своєчасного повернення суми кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами належним чином не виконав.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 19.05.2014р. по справі №923/398/14 було визнано вимоги кредиторів до ПАТ "ХЗКВ" та затверджено реєстр кредиторів, відповідно до якого до четвертої черги реєстру включено вимоги АТ "Банк "Фінанси та Кредит" на суму 396 649 478,20 грн., з яких 25 000 000,00 грн. - строкової заборгованості кредитом та 259 760,22 грн. - строкової заборгованості за відсотками станом на 05.04.2014р. по Договору про відновлювальну кредитну лінію №1338-10 від 03.11.2010р. (надалі Кредитний договір).

Визнана ухвалою Господарського суду Херсонської області від 19.05.2014р. по справі №923/398/14 заборгованість ПАТ "Херсонський завод карданних валів" перед Банком щодо повернення отриманих кредитних коштів була розрахована станом на 05.05.2014р.

У позові позивач вказує, що станом на 25.01.2016р. загальна заборгованість Публічного акціонерного товариства "Херсонський завод карданних валів" по Договору про відновлювальну кредитну лінію №1338-10 від 03.11.2010 р. складає 2548459,52 грн., з яких: сума простроченої заборгованості по відсотках 1660426,05 грн., пеня за прострочення заборгованості по відсоткам - 888033,47 грн.

У наданому на вимогу суду першої інстанції розрахунку заборгованості відображено, що розмір пені за прострочення заборгованості по відсоткам становить 394882,78 грн.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема заставою, порукою.

У забезпечення виконання зобов'язань ПАТ "ХЗКВ" за Кредитним договором між Банком та Холдинговою компанією "АвтоКрАЗ" в формі Відкритого акціонерного товариства, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "АвтоКрАЗ", було укладено Договір поруки №117 від 03.11.2010р.

Відповідно до п. 2.1 договору поруки у разі невиконання боржником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

За приписами п. 2.2 договору поруки поручитель відповідає у тому ж обсязі, що і боржник у т. ч. по основному зобов'язанню, оплаті щомісячних відсотків та підвищених відсотків, оплаті комісійної винагороди, оплаті неустойки за основним боргом і відсотками, а також відшкодування всіх збитків, які можуть виникнути при невиконанні кредитного договору в повному обсязі.

Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі, поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Згідно статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору (в редакції Додаткової угоди пунктом 1.1. Кредитного договору передбачено повернення грошових коштів з кінцевим строком погашення 27.07.2015р. включно) 31.07.2015р. Банком направлено листа №9-204110/15142 на адресу ПАТ "АвтоКрАЗ" з вимогою термінового погашення заборгованості по кредиту в сумі 25000000,00 грн. та процентам в сумі 2155308,24 грн., в результаті чого ПАТ "АвтоКрАЗ" частково виконало зобов'язання по Договору поруки та сплатило AT "Банк "Фінанси та Кредит" в рахунок погашення заборгованості ПАТ "ХЗКВ" по Кредитному договору 12836726,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1594 від 11.08.2015р. та меморіальним ордером №33530 від 11.08.2015р.

Колегією суддів відхиляються як необґрунтовані твердження апелянта про припинення договору поруки з підстав, передбачених частиною 4 статті 559 Цивільного кодексу України, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Згідно п. 5.1 договору поруки сторони передбачили, що порука припиняється з припиненням забезпечуваного нею зобов'язання. Порука також припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання зобов'язання за кредитним договором не пред'явить вимоги до поручителя.

Відповідно до частини 1 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст.ст.251, 252 Цивільного кодексу України).

Таким чином, умова договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не може вважатися встановленням сторонами строку дії поруки, а тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, основне зобов'язання - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін кредитного договору.

Виходячи з матеріалів справи, колегія суддів зазначає, що виконання зобов'язання за кредитним договором було встановлено до 27.07.2015р. (включно).

Оскільки відповідно до статті 554 Цивільного кодексу України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України) повинні застосовуватись і до поручителя.

За таких умов передбачений частиною 4 статті 559 Цивільного кодексу України шестимісячний строк підлягає обрахуванню з дня, встановленого позивачем для погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України.

Крім того, при застосуванні частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України колегією суддів враховано наступне.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності, частина 4 статті 559 Цивільного кодексу України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України).

Зі змісту цієї норми вбачається, що у тексті частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України застосовуються поняття "пред'явлення вимоги" та "пред'явлення позову" як умови чинності поруки.

Враховуючи правову конструкцію зазначеної правової норми, викладеної в одному абзаці, подібність правовідносин, які вона регулює, та на підставі системного, послідовного, логічного тлумачення змісту цієї норми слід дійти висновку про те, що передбачений цією нормою підхід до правового регулювання строків дії поруки та її припинення є однаковим.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині 4 статті 559 Цивільного кодексу України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 Господарського процесуального кодексу України) зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України, слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, аналізуючи частину 4 статті 559 Цивільного кодексу України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може в судовому порядку реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов'язання.

Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 17.09.2014 у справі №6-53цс14.

Як було встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивачем було встановлено строк погашення кредиту до 27.07.2015р. включно, а отже шестимісячний строк, в межах якого до поручителя може бути пред'явлена вимога за нормою частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України, закінчувався 28.01.2016р.

Як свідчить відмітка канцелярії господарського суду Полтавської області про отримання позовної заяви у цій справі, позов до поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором було подано 26.01.2016р., тобто в межах строку, встановленого частиною 4 статті 559 Цивільного кодексу України.

Крім того, колегія суддів вважає вимога до поручителя у вигляді листа була пред'явлена до поручителя ще 31.07.2015р. після чого було здійснено часткове погашення заборгованості за кредитним договором.

Відтак, враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає твердження апелянта про те, що порука є припиненою в силу частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України є необґрунтованими.

Так, позивач, звертаючись до суду з даним позовом вказав на заборгованість станом на 25.01.2016р. за Договором про відновлювальну кредитну лінію №1338-10 від 03.11.2010р. в розмірі 2548459,52 грн. та визначив наступний предмет позову - заборгованість в розмірі 2548459,52 грн., з яких: сума простроченої заборгованості по відсотках 1660426,05 грн. та пеня за прострочення заборгованості по відсоткам - 888033,47 грн. (пеня за прострочення заборгованості по відсоткам становить 394882,78 грн., пеня за прострочення погашень основної заборгованості становить 493150,69 грн.)

За своєю правовою природою договір №1338-10 від 03.11.2010р. є кредитним договором, згідно якого банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору (ст. 1054 Цивільного кодексу України).

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ст. 1048 Цивільного кодексу України).

Згідно п. 3.1. Договору про відновлювальну кредитну лінію №1338-10 від 03.11.2010р. (зі змінами від 01.02.2011р.) Позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитними коштами у валюті кредиту за процентними ставками:

а) - за період з дня видачі по 31.01.2011р., процентна ставка встановлюється у розмірі рівній сумі діючій обліковій ставці НБУ та маржі Банку 3,5 % річних;

- за період з 01.02.2011р. до дати повернення кредиту, зазначеного у п. 2.4. цього Договору, процентна ставка встановлюється у розмірі 10,25 % річних:

б) у разі порушення Позичальником строку погашення, згідно графіку повернення кредитних коштів (згідно Додатку, зазначеному в п. 2.4 цього Договору), процентна ставка встановлюється у розмірі 20,5 % річних від суми невиконаного своєчасно зобов'язання по кредиту згідно вищезазначеного графіку, за період часу з моменту непогашення суми кредиту (частини кредиту) до дня фактичного погашення цієї судної (основної) заборгованості;

в) процентна ставка встановлюється у розмірі 20,5% річних за період з дати зазначеної у п. 2.4. цього Договору до дня фактичного погашення (основної) заборгованості.

Порядок та строки оплати процентів зазначено у п. 3.4 Договору про відновлювальну кредитну лінію № 1338-10 від 03.11.2010р. (зі змінами).

За приписами ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Частиною першою ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

В порушення прийнятих на себе зобов'язань за Договором поруки відповідач проценти за користування кредитом у розмірі 1660426,05 грн. не сплатив. Дана обставина відповідачем не спростована.

Водночас, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язань за кредитним договором, позивач заявив до стягнення пеню, розміри якої згідно його розрахунків складають 888033,47 грн. (пеня за прострочення заборгованості по відсоткам становить 394882,78 грн., пеня за прострочення погашень основної заборгованості становить 493150,69 грн.)

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, зокрема, стягнення пені та порядок її нарахування, передбачено статтею 549 Цивільного кодексу України, статтями 230-232 Господарського кодексу України, а також Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За приписами частини 6 вказаної статті штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Крім того, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Сторони кредитного договору узгодили, що за прострочення повернення кредитних коштів та/або сплати процентів та/або комісійної винагороди Позичальник сплачує Банку пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного Банку України від простроченої суми за кожен день прострочення. Вказана пеня сплачується у разі порушення Позичальником термінів платежів, передбачених п.п. 2.4, п.2.5., 3.4., 3.6., 4.5., 6.1., 8.3. цього Договору, а також будь-яких інших термінів платежів, що передбачені цим Договором. Сплата пені на звільняє Позичальника від зобов'язання сплатити проценти за весь час фактичного користування кредитними коштами (п.7.1.).

Колегія суддів, за результатами перерахунку розміру пені з використанням калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга.Еліт 9.1.3", встановила, що суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку, що вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню частково у розмірі 394882,78 грн.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, вимоги про стягнення 493150,69 грн. пені, яка згідно розрахунку нарахована за прострочення погашень основної заборгованості, задоволенню не підлягають, оскільки позивачем в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України заява про зміну предмету позову не подавалася, а суд не вправі в розумінні пункту 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України виходити за межі позовних вимог. Заперечень з боку позивача в цій частині до суду не надходило.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в справі №917/122/16 підлягають частковому задоволенню.

З огляду на викладене, враховуючи, що доводи, викладені в апеляційний скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та обєктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що на рішення господарського суду Полтавської області від 06.12.2016р. у справі №917/122/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, керуючись ст.ст.49, 99 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню відповідачу.

Керуючись ст.ст.49, 91, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АвтоКраз" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 06.12.2016р. у справі №917/122/16 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 20 березня 2017 року.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов

Суддя В.С. Хачатрян