Постанова № 65438663, 09.03.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" березня 2017 р. Справа№ 911/739/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сотнікова С.В.

суддів: Верховця А.А.

Зубець Л.П.

за участю секретаря судового засідання Сотнікової І.О.,

представників

від боржника - Кузякіна І.І., Филика А.І.,

від АТ "Укрексімбанк" - Головіної О.І.,

від ТОВ "Терра фуд" - Кошарського О.В.,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Білоцерківський молочний комбінат"

на ухвалу Господарського суду Київської області від 24.01.2017 (суддя Наріжний С.Ю.)

за заявою Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Білоцерківський молочний комбінат",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочна компанія "Мілк Лайн"

про визнання договору недійсним

в межах справи № 911/739/15

за заявою боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Білоцерківський молочний комбінат" (код 33689118)

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.01.2017 визнано недійсним Договір відповідального зберігання (підтримання) у належному (робочому) стані майна боржника № 2002-Мл-БМК-ВР від 03.08.2016, укладений між ТОВ "Білоцерківський молочний комбінат" та ТОВ "Молочна компанія "Мілк Лайн"; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Білоцерківський молочний комбінат" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочна компанія "Мілк Лайн" на користь Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" по 1378,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, боржник звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Київської області від 24.01.2017, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову про визнання недійсним договору.

Скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала прийнята без повного та всебічного з'ясування обставин справи, з порушенням норм матеріального права, внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів.

ТОВ "Молочна компанія "Мілк Лайн" та ТОВ "Терра фуд" подали відзиви на апеляційну скаргу, в яких підтримали її вимоги та просили скасувати ухвалу суду першої інстанції про визнання недійсним договору.

Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - Банк) надав відзив, в якому заперечив доводи та вимоги апеляційної скарги, просив залишити оскаржувану ухвалу без змін.

Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, вважає, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, з огляду на наступне.

Провадження у справах про банкрутство регулюється Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Як вбачається з матеріалів справи ухвалою Господарського суду Київської області від 05.03.2015 за заявою боржника порушено провадження у справі №911/739/15 про його банкрутство за загальною процедурою відповідно до Закону про банкрутство, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.11.2015 за результатами розгляду справи у попередньому засіданні затверджено реєстр вимог кредиторів боржника на загальну суму 611 444 326,66 грн.

Так, ухвалою суду від 11.11.2015 визнано кредитором боржника ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" на суму 6 492 706,09 грн., з яких 1 218 грн. у першу чергу, на суму 6 491 488,09 грн. у шосту чергу та на суму 394 624 123,70 грн. окремо внесених до реєстру вимог кредиторів як вимог, забезпечених заставою майна боржника.

При цьому, вимоги Банку забезпечені на підставі Договору застави № 27109Z6 від 17.03.2009, Договору застави № 27111Z43 від 01.09.2011, Договору застави № 27113Z23 від 27.05.2013, Договору застави № 27114Z1 від 24.01.2014 та Договору застави № 27114Z24 від 05.06.2014, відповідно до умов яких в заставу Банку передано рухоме майно боржника - обладнання для виробництва молочної продукції, яке знаходиться за адресою: Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Томилівка, вул. Узинська, 2.

Тобто, Банк є заставним кредитором боржника на суму 394 624 123,70 грн., вимоги якого підлягають погашенню за рахунок заставного майна.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.12.2015 припинено процедуру розпорядження майном боржника та повноваження розпорядника майна Серебрякова О.В.; введено процедуру санації боржника строком на шість місяців; керуючим санацією боржника призначено арбітражного керуючого Серебрякова О.В., якого зобов'язано у строк до 14.03.2016 подати господарському суду на затвердження схвалений комітетом кредиторів та зборами кредиторів боржника план санації та протокол засідання комітету кредиторів.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.04.2016 припинено повноваження керуючого санацією боржника Серебрякова О.В., призначено керуючим санацією у справі арбітражного керуючого Дейнегіну В.М.\

Постановою Господарського суду Київської області від 02.06.2016 завершено процедуру санації боржника; припинено повноваження керуючого санацією Дейнегіної В.М.; визнано боржника банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців; призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Дейнегіну В.М.; господарську діяльність підприємства-банкрута завершено закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період його продажу в процедурі ліквідації; постановлено строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважати таким, що настав; встановлено, що у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури; припинено нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута; встановлено, що відомості про фінансове становище банкрута перестали бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю; постановлено оприлюднити на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України оголошення (повідомлення) про визнання боржника банкрутом та відкриття щодо нього ліквідаційної процедури, текст якого додається; постановлено попередити ліквідатора банкрута про необхідність суворо дотримуватися чинного законодавства, зокрема положень Закону про банкрутство, та діяти розумно, добросовісно в інтересах кредиторів та банкрута; зобов'язано ліквідатора банкрута протягом встановленого Законом про банкрутство строку за результатами роботи подати до господарського суду звіт про проведену роботу, ліквідаційний баланс банкрута, який відповідає фінансовому та майновому стану банкрута та пояснювальну записку до нього; зобов'язано ліквідатора банкрута інформувати господарський суд та комітет кредиторів про свою роботу та вжиття заходів, спрямованих на задоволення вимог кредиторів та хід ліквідаційної процедури підприємства-банкрута.

Як вбачається з матеріалів справи, після визнання боржника банкрутом та на підставі рішення комітету кредиторів від 02.08.2016 (протокол № 02/08/16), 03.08.2016 між ТОВ "Білоцерківський молочний комбінат" та ТОВ "Молочна компанія "Мілк Лайн" було укладено договір № 2002-Мл-БМК-ВР відповідального зберігання (підтримання) у належному (робочому) стані майна боржника (далі - договір зберігання, оспорюваний договір).

За умовами п. 1.1 договору зберігання в порядку та на умовах, визначених цим договором, поклажодавець (ТОВ "Білоцерківський молочний комбінат") передає на відповідальне зберігання (підтримання) у належному (робочому) стані майно, найменування, вартість та кількість якого наведено до Додатку № 1, що є невід'ємною частиною цього договору і знаходиться за адресою: 09172, вул. Узинська, 2, с. Томилівка, Білоцерківський р-н, Київська обл.), а зберігач (ТОВ "Молочна компанія "Мілк Лайн") зобов'язується прийняти таке майно та повернути його поклажодавцеві у схоронності.

Пунктом 1.4. Договору зберігання передбачено строк зберігання з моменту підписання Акту приймання-передачі до 31.12.2016; при цьому строк договору може бути продовжений за письмовою згодою сторін.

Згідно п. 2.2.1. Договору зберігання, зберігач має право користуватись майном, виключно для збереження (підтримання) у належному (робочому) стані майна поклажодавця, в тому числі й для виробництва продукції.

Відповідно до п. 4.1. Договору зберігання, сторони домовились, що даний договір є безоплатним.

Згідно п. 7.2. Договору зберігання, строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1. цього договору та закінчується 31.12.2016.

Тобто, за умовами договору зберігання боржник передав ТОВ "Молочна компанія "Мілк Лайн" у володіння та користування майно, яке знаходиться в заставі АТ "Укрексімбанк".

Вважаючи, що договір зберігання суперечить ч. 2 ст. 586, ч. 2 ст. 829 ЦК України, п. 1.4., 1.7., 2.3.4., 2.4.2. Договорів застави № 27109Z6, № 27111Z43, № 27113Z23, п. 1.5., 1.8., 2.3.4., 2.5.2. Договорів застави № 27114Z1 та № 27114Z24, оскільки укладений без згоди заставодержателя та з конкурсним кредитором боржника, Банк звернувся до господарського суду із заявою про визнання оспорюваного договору недійсним відповідно до ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Окрім того, Банк посилається на те, що постанова Господарського суду Київської області від 02.06.2016 про визнання боржника банкрутом скасована, провадження у даній справі перебуває на стадії санації боржника, під час якої не передбачено права передавати майно боржника в користування третім особам.

Задовольняючи заяву Банку та визнаючи недійсним оспорюваний договір, місцевий господарський суд дійшов висновку, що його укладено з порушенням ч. 2 ст. 586 ЦК України, без згоди заставодержателя і даний договір порушує права та законні інтереси Банку.

Проте, з такими висновками місцевого господарського суду колегія суддів не погоджується, оскільки вони зроблені без належного з'ясування всіх обставин справи в їх сукупності, які підлягали перевірці при вирішенні питання про наявність або відсутність підстав для визнання оспорюваної угоди недійсною.

Згідно з частиною другою статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Відповідно до положень частини третьої статті 104 ЦК України порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом.

Таким чином і з огляду на положення статей 4, 104, 110-112 ЦК України, Закон про банкрутство є частиною цивільного законодавства, що не виключає можливості застосування до правовідносин, які регулює цей спеціальний Закон, також норм ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Так, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України.

Отже, ЦК України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому, визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.

Разом з тим, системний аналіз положень Закону про банкрутство дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора (частина перша статті 20 Закону); за позовом розпорядника майна (частина дев'ята статті 22 Закону); за заявою комітету кредиторів (частина восьма статті 26 Закону); за заявою керуючого санацією (частина п'ята статті 28 Закону); за заявою ліквідатора (частина друга статті 41 Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону про банкрутство з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації тощо; скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається.

Тобто, з моменту визнання боржника банкрутом він втрачає право виготовляти продукцію (здійснювати підприємницьку діяльність) та має лише право на укладення правочинів (інша господарська діяльність) щодо свого майна (включаючи і щодо майна, яке є предметом забезпечення) виключно з метою його захисту або забезпечення збереження (підтримання) у належному стані. Такі правочини укладаються ліквідатором виключно на період до продажу майна в процедурі ліквідації. При цьому, будь-які обмеження щодо розпорядження майном банкрута втрачають чинність, в тому числі і ті, що встановлені загальними нормами цивільного законодавства, зокрема, ч. 2 ст. 586 Цивільного кодексу України щодо одержання згоди від заставодержателя.

Вказана вище норма спеціального законодавства, що регулює правовідносини у сфері банкрутства суб'єктів господарювання покликана в першу чергу забезпечити як збереження майна боржника, визнаного банкрутом, так і не допустити втрати його властивостей за для досягнення основного завдання ліквідаційної процедури щодо продажу майна банкрута за найвищою ціною та ключової мети - задоволення вимог всіх кредиторів боржника за рахунок його продажу, в тому числі і заставних.

Відтак, посилання Банку, як на підставу недійсності оспорюваного договору, на суперечність змісту правочину актам цивільного законодавства (ч. 1 ст. 203 ЦК України), а саме ч. 2 ст. 586 Цивільного кодексу України, є не обґрунтованим.

При цьому, суд першої інстанції, помилково встановивши суперечність оспорюваного договору ч. 2 ст. 586 Цивільного кодексу України щодо обов'язкової згоди заставодержателя на розпорядження майном, яке є предметом застави, неправильно застосував норми матеріального права, оскільки не врахував спеціальні норми Закону про банкрутство. Також, безпідставними є висновок суду першої інстанції щодо обов'язкової згоди заставного кредитора на розпорядження майном банкрута з посиланням на ч. 4 ст. 42 Закону про банкрутство, оскільки така норма регулює правовідносини з продажу заставного майна, а не його тимчасової передачі в користування третім особам на підставі ч. 1 ст. 38 Закону.

З матеріалів справи вбачається, що основним видом діяльності боржника є виготовлення молочної продукції на відповідному спеціальному обладнанні, яке є предметом забезпечення відповідно до умов договорів застави, укладених боржником та Банком.

Зупинка виробничої діяльності на вказаному обладнанні є матеріально затратною та може стати причиною незворотним процесам мікробіологічного забруднення обладнання, питної води, виробничих приміщень внаслідок припинення технологічних мийок та дезінфекції.

Тобто, зупинення використання обладнання може призвести до непередбачених та незворотних наслідків для нього, що підтверджується відповідними висновками наукових спеціалістів Інституту громадського здоров'я ім. О.М.Марзєєва Національної академії наук України.

Окрім того, колегія суддів відхиляє доводи Банку щодо неможливості передачі майна в розпорядження третім особам в процедурі санації боржника з огляду на скасування постанови про визнання боржника банкрутом від 02.06.2016 постановою Вищого господарського суду України від 11.10.2016 із направленням даної справи для розгляду до місцевого господарського суду на стадію санації.

Так, оспорюваний договір укладений ліквідатором банкрута під час ліквідаційної процедури, що була введена постановою Господарського суду Київської області від 02.06.2016 на підставі повноважень, встановлених розділом III Закону про банкрутство.

Згідно із частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до положень чинного законодавства України, визнання правочину недійсним ставиться в залежність від його відповідності вимогам чинного законодавства та актам органів державної влади.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За змістом постанови №9 від 06.11.2009 Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Враховуючи, що під час укладення оспорюваного договору, сторони керувались законодавством, яке регулює ліквідаційну процедуру, введеною чинною на той час постановою від 02.06.2016, на думку колегії суддів, відсутні підстави для визнання правочину недійсним з огляду на подальше скасування вказаного судового рішення.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Під час розгляду даної справи апеляційним господарським судом не встановлено, а Банком не доведено наявності обставин, з якими законодавство пов'язує недійсність оспорюваного правочину, та настання відповідних наслідків.

При цьому, обставини, на які посилається Банк, звертаючись до господарського суду з заявою про визнання договору недійсним, не свідчать про наявність підстав та умов для визнання укладеного між боржником та Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочна компанія "Мілк Лайн" договору недійсним, оскільки є необґрунтованими та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Згідно з ч. 1 ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, що мають значення для повного та об'єктивного вирішення спору, неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, що призвело до прийняття помилкового рішення про задоволення заяви Банку за відсутності правових підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним.

З огляду на ст. 103 ГПК України, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення від 24.01.2017 належить скасувати повністю та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні заяви Банку.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати за подання заяви та апеляційної скарги належить покласти на Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України".

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Білоцерківський молочний комбінат" задовольнити.

2. Скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.01.2017 у справі № 911/739/15 про визнання недійсним договору відповідального зберігання (підтримання) у належному (робочому) стані майна Боржника № 2002-Мл-БМК-ВР від 03.08.2016, укладений між ТОВ "Білоцерківський молочний комбінат" та ТОВ "Молочна компанія "Мілк Лайн"

3. Прийняти нове рішення.

4. Відмовити в задоволенні позовної заяви ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" від 11.11.2016 № 040-02/5712 (вх. № 3806/16) про визнання недійсним договору у межах провадження у справі № 911/739/15 про банкрутство ТОВ "Білоцерківський молочний комбінат".

5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 127; код 00032112) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Білоцерківський молочний комбінат" (09172, Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Томилівка, вул. Узинська, 2; код 33689118) 3520 (одну тисячу п'ятсот двадцять) грн. 00 коп. судових витрат.

6. Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Київської області.

Головуючий суддя С.В. Сотніков

Судді А.А. Верховець

Л.П. Зубець