Рішення № 65438120, 15.03.2017, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15 березня 2017 р. Справа № 918/8/17

Господарський суд Рівненської області у складі судді Войтюка В.Р., розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Енержі"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокор-М"

про стягнення заборгованості та штрафних санкцій

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1 (довіреність №3/2017 від 20.01.2017р.);

ОСОБА_2 (довіреність №17/1 від 10.01.2017р.);

Від відповідача: ОСОБА_3 (довіреність № б/н від 26.01.2017р.).

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених статтею 20 ГПК України, відсутні.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Велес Енержі" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокор-М" про стягнення заборгованості та штрафних санкцій.

Ухвалою суду від 05 січня 2017 року судом порушено провадження у справі №918/8/17.

У позовній заяві пунктом 3, позивач просить суд вжити заходи до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти на рахунки відповідача в межах позовних вимог, суд розцінює даний пункт, як заяву про забезпечення позову.

Заяву обґрунтовує тим, що відповідач ухиляється від виконання обов'язку по оплаті, знаходиться у скрутному фінансовому становищі та намагається реалізувати своє майно, як доказ зазначеного позивачем надано оголошення з мережі інтернет.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що підставою для вжиття заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення про те, що невжиття заходів до забезпечення позову у подальшому утруднить або зробить неможливим виконання рішення господарського суду у разі задоволення заявлених вимог.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 30 березня 2011 року у справі №1/243пд.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Пунктом 2, постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" роз`яснено, що забезпечення позову є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду.

Крім того, заява про забезпечення позову має підтверджуватися належними та допустимими доказами, які свідчать про вчинення відповідачем дій, які унеможливлять в подальшому виконання рішення.

Разом з тим, заява про забезпечення позову ґрунтується виключно на припущеннях позивача, щодо ймовірності скрутного матеріального становища відповідача та реалізації останнім свого майна, а відтак утруднення в подальшому виконання рішення суду по даній справі.

Суд критично ставиться до наданих позивачем доказів, щодо намагання реалізації відповідачем майна (скрін шот з мережі інтернет, сайт - http:/pareto.kiev.ua), оскільки матеріали справи не містять будь яких доказів того, що вищезазначене оголошення було розміщене саме повноважними особами ТОВ "Агрокар-М", або за дорученням останнього, також матеріали справи не містять доказів скрутного матеріального становища відповідача, зокрема фінансових звітів, довідок, тощо.

Тому, враховуючи усі наявні в матеріалах справи докази, надавши їм оцінку за внутрішнім переконання, керуючись нормами чинного законодавства України суд прийшов до висновку, щодо безпідставності заяви ТОВ "Велес Енержі" про забезпечення позову, а тому в її задоволенні відмовляє.

Ухвалою суду від 16 січня 2017 року розгляд справи відкладено на 30 січня 2017 року.

27 січня 2017 року позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої, просить суд стягнути з відповідача на свою користь 476 654 грн. 08 коп. основної суми боргу, 193 310 грн. 87 коп. пені, 58 921 грн. 35 коп. інфляційних втрат, 16 391 грн. 61 коп. три процента річних, разом 745 277 грн. 91 коп., також просить суд стягнути з відповідача 10 000 грн. 00 коп. витрат на правову допомогу .

Згідно частини 4 статті 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи те, що заява про збільшення позовних вимог подана позивачем у передбачений ГПК України порядок та спосіб, відтак задовольняється судом, а тому має місце нова ціна позову - 745 277 грн. 91 коп.

Крім того, у пункті 3 заяви про збільшення розміру позовних вимог ТОВ "Велес Енержі" просить суд вжити заходи до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти на рахунки відповідача в межах позовних вимог, заяву обґрунтовує аналогічними підставами та доказами, які зазначалися вище, суд розцінює даний пункт як заяву про забезпечення позову.

Разом з тим, згідно статті 4 Закону України "Про судовий збір" За подання до господарського суду заяви про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову ставка судового збору становить 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на момент подачі заяви 800 грн. 00 коп.).

Водночас, як свідчать матеріали справи, позивачем не долучено до заяви про забезпечення позову доказів сплати судового збору в сумі 800 грн. 00 коп., а відтак заява про забезпечення позову залишається судом без розгляду.

30 січня 2017 року відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить суд в задоволенні позову відмовити.

30 січня 2017 року у судовому засіданні оголошено перерву по справі до 15 лютого 2017 року.

15 лютого позивачем подані пояснення в яких останній наголошує на ґрунтовності позову, а тому просить суд його задовольнити, також позивачем повторно подана заява про забезпечення позову, в якій останній просить суд накласти арешт на кошти відповідача в межах предмету позову, знову ж вказує на тяжке матеріальне становище відповідача та намагання продати майно.

Судом враховані роз'яснення, які зазначені в пункті 4 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", згідно якого клопотання про забезпечення позову, яке раніше було відхилено повністю або частково, може бути подано вдруге, якщо змінились певні обставини. Тобто на заяви про забезпечення позову, в задоволенні яких було відмовлено, не поширюється заборона повторно звертатись до господарського суду.

Отже, позивач вправі подавати повторні заяви про забезпечення позову, водночас, позивач вказує на ті самі підстави заяви та долучає ті самі докази, відтак суд не вбачає підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, тому в її задоволенні відмовляє.

Ухвалою суду від 15 лютого 2017 року розгляд справи відкладено на 06 березня 2017 року.

06 березня 2017 року відповідач подав додаткові заперечення в яких наголошував на безпідставності позову, просив суд в задоволенні позову відмовити.

У судовому засіданні 06 березня 2017 року оголошено перерву по справі до 15 березня.

06 березня 2017 року ухвалою суду продовжено строк розгляду спору на 15 днів.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позов в повному обсязі з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, наполягали на його задоволенні, в свою чергу представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив суд в позові відмовити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

06 липня 2015 року між TOB «Bелес Енержі» (надалі по тексту - Позивач) та ТОВ «Агрокор-М» (надалі по тексту Відповідач) був укладений Договір про надання поворотної (строкової) безвідсоткової фінансової допомоги (позики) №15/07/06, у відповідності до умов якого, Позивач (Позикодавець) надає Відповідачу (Позичальнику) поворотну (строкову) безвідсоткову фінансову допомогу, а Відповідач (Позичальник) зобовязується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених Договором.

У відповідності до пункту 1.5 Договору поворотна безвідсоткова фінансова допомога надається в межах загальної суми, що становить 12 000 000 (дванадцять мільйонів) гривень 00 копійок.

В порядку передбаченому пунктом 2.1 Позивачем (Позикодавцем) 07 липня 2015 року надано (перераховано) Відповідачу (Позичальнику) поворотну безвідсоткову фінансову допомогу в розмірі 6 129 400 гривень 00 копійок, що підтверджується банківською випискою ПАТ «КБ «Глобус» по рахунку Позивача (копія додається, а.с. 12).

У відповідності до пункту 3.1. Договору поворотна безвідсоткова фінансова допомога надається Позичальнику (Відповідачу) на термін до 29 грудня 2015 року, включно.

У відповідності до пункту 3.2. Договору Позичальник (Відповідач) має право повернути фактично отриману суму поворотної безвідсоткової допомоги (або її частину) достроково.

У відповідності до пункту 4.1. Договору при настанні терміну, вказаного в п. 3.1 Договору, Позичальник (Відповідач) зобовязується протягом 1 (одного) банківського дня повернути Позикодавцю (Позивачу) фактично отриману суму поворотної безвідсоткової фінансової допомоги.

Станом на 31 грудня 2015 року Відповідачем (Позичальником) повернено Позивачу (Позикодавцю) 5 510 182 гривні 49 копійок.

Зазначене стверджується банківськими виписками (а.с. 12 - 30) згідно яких вбачається, що 03 листопада 2015 року повернено 300 000 (триста тисяч) грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 03 листопада 2015 року (копія додається); 04 листопада 2015 року повернено 300 000 (триста тисяч) грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 04 листопада 2015 року (копія додається); 05 листопада 2015 року повернено 300 000 (триста тисяч) грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 05 листопада 2015 року (копія додається); 06 листопада 2015 року повернено 300 000 (триста тисяч) грн. 00 коп. банківською випискою за 06 листопада 2015 року (копія додається); 09 листопада 2015 року повернено 435 482 (чотириста тридцять пять тисяч чотириста вісімдесят дві) грн. 49 коп., що підтверджується банківською випискою за 09 листопада 2015 року (копія додається); 10 листопада 2015 року повернено 8 200 (вісім тисяч двісті) грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 10 листопада 2015 року (копія додається); 16 листопада 2015 року повернено 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 16 листопада 2015 року (копія додається); 19 листопада 2015 року повернено 4 600 (чотири тисячі шістсот) грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 19 листопада 2015 року (копія додається); 24 листопада 2015 року повернено 2 619 400 (два мільйони шістсот девятнадцять тисяч чотириста) грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 24 листопада 2015 року (копія додається); 26 листопада 2015 року повернено 1 000 (одна тисяча) грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 26 листопада 2015 року (копія додається); 02 грудня 2015 року повернено 1 000 (одна тисяча) грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 02 грудня 2015 року (копія додається); 08 грудня 2015 року повернено 9 000 (девять тисяч) грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 08 грудня 2015 року (копія додається);15 грудня 2015 року повернено 4 500 (чотири тисячі пятсот) грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 15 грудня 2015 року (копія додається); 18 грудня 2015 року повернено 407 000 (чотириста сім тисяч) грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 18 грудня 2015 року (копія додається); 21 грудня 2015 року повернено 217 000 (двісті сімнадцять тисяч) грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 21 грудня 2015 року (копія додається); 22 грудня 2015 року повернено 300 000 (триста тисяч) грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 22 грудня 2015 року (копія додається); 23 грудня 2015 року повернено 300 000 (триста тисяч) грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 23 грудня 2015 року (копія додається); 28 грудня 2015 року повернено 1 000 (одна тисяча) грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 28 грудня 2015 року (копія додається).

Як свідчать матеріали справи, станом на 31 грудня 2015 року загальна сума не поверненої Відповідачем (Позичальником) Позивачу (Позикодавцю) позики складала 619 217 грн. 51 коп.

Крім того, матеріалами справи стверджено, що за період з 31 грудня 2015 року по 27 грудня 2016 року, після настання граничного терміну для повернення позики, Відповідачем (Позичальником) повернено Позивачу (Позикодавцю) 142 563 гривень 43 копійки, наступним чином: 11 січня 2016 року повернено 7 568 грн. 71 коп., що підтверджується банківською випискою за 11 січня 2016 року (копія додається); 13 січня 2016 року повернено 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 13 січня 2016 року (копія додається); 19 січня 2016 року повернено 16 500 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 19 січня 2016 року (копія додається); 21 січня 2016 року повернено 29 400 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 21 січня 2016 року (копія додається); 02 лютого 2016 року повернено 2 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 02 лютого 2016 року (копія додається); 09 лютого 2016 року повернено 18 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 09 лютого 2016 року (копія додається); 16 лютого 2016 року повернено 3 700 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 16 лютого 2016 року (копія додається); 19 лютого 2016 року повернено 650 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 19 лютого 2016 року (копія додається); 04 березня 2016 року повернено 2 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 04 березня 2016 року (копія додається); 09 березня 2016 року повернено 7 707 грн. 93 коп., що підтверджується банківською випискою за 09 березня 2016 року (копія додається); 15 березня 2016 року повернено 400 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 15 березня 2016 року (копія додається); 17 березня 2016 року повернено 600 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 17 березня 2016 року (копія додається); 01 квітня 2016 року повернено 2 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 01 квітня 2016 року (копія додається); 08 квітня 2016 року повернено 7 500 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 08 квітня 2016 року (копія додається); 18 квітня 2016 року повернено 2 300 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 18 квітня 2016 року (копія додається); 05 травня 2016 року повернено 11 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 05 травня 2016 року (копія додається); 13 травня 2016 року повернено 100 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 13 травня 2016 року (копія додається); 19 травня 2016 року повернено 1 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 19 травня 2016 року (копія додається); 01 червня 2016 року повернено 500 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 01 червня 2016 року (копія додається); 09 червня 2016 року повернено 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 09 червня 2016 року (копія додається); 11 липня 2016 року повернено 7 636 грн. 79 коп., що підтверджується банківською випискою за 11 липня 2016 року (копія додається); 09 серпня 2016 року повернено 10 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 09 серпня 2016 року (копія додається).

З матеріалів справи суд вбачає, що відповідач не виконав в повному обсязі покладений на нього обов'язок, щодо повернення поворотної фінансової допомоги.

Як вказує позивач, борг відповідача становить 476 654 грн. 08 коп.

08 грудня 2016 року позивачем на адресу відповідача була направлена вимога про сплату боргу, згідно якої вимагалося повернути 476 654 грн. 08 коп. боргу.

Вищезазначена вимога залишена без відповіді та задоволення, доказів протилежного суду не надано.

Також, матеріалами справи стверджено, що 03 березня 2017 року (після порушення провадження у справі) відповідачем сплачено на рахунок позивача 50 000 грн. 00 коп., що стверджується платіжним дорученням №221 від 03 березня 2017 року (а.с. 140).

У відповідності до пункту 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо: відсутній предмет спору.

Пунктом 4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", роз'яснено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Суд вбачає, що на момент порушення провадження у справі, сума основного боргу складала 476 654 грн. 08 коп., однак після порушення провадження у справі, відповідачем сплачено на рахунок позивача 50 000 грн. 00 коп.

Отже, враховуючи зазначене, суд припиняє провадження у справі в частині основної суми боргу в розмірі 50 000 грн. 00 коп.

Судом встановлено, що відповідач не повернув позивачу згідно договору позивачу 426 654 грн. 08 коп. основної суми боргу, що підтверджується належними та допустимими доказами, які наявні в матеріалах даної справи і зазначалися вище по тексту.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (надалі ГК України), господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Частиною 1 статті 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частин 1 статті 530 ЦК України якщо у зобовязані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтею 526 ЦК України та статтею 193 ГК України - зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі викладеного, враховуючи що позовні вимоги в частині стягнення 426 654 грн. 08 коп. основної суми боргу за договором про надання поворотної (строкової) безвідсоткової фінансової допомоги (позики) від 06 липня 2015 року №15/07/06 є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, та те, що відповідачем не надано доказів сплати суми боргу, відтак позов в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 426 654 грн. 08 коп. суд задовольняє.

Крім того, через неналежне виконання умов договору, позивач покликаючись на норми чинного законодавства України та пункту 6.2 договору нарахував для відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки, за період 31 грудня 2015 року по 29 січня 2017 року в сумі 193 310 грн. 87 коп. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

Пунктами 6.2 договору Сторони погодили, що за недотримання терміну, вказаного в пункті 4.1 даного договору, позичальник зобов'язується сплатити позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.

Згідно частини 2 статті 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 6 статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Неустойкою (штрафом, пенею), згідно статті 549 ЦК України, - є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобовязання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Перевіривши правильність розрахунку позивача, судом встановлено, що він здійснений арифметично не вірно.

Так, позивачем при нарахуванні пені, не було дотримано умов частини 6 статті 232 ГК України, щодо обмеження нарахування пені шестимісячним строком та було нараховано пеню за період понад 12 місяців.

Суд не приймає до уваги твердження позивача, щодо незастосування вищезазначеної норми Господарського кодексу України до правовідносин які виникли між позивачем та відповідачем, оскільки дія Господарського кодексу України розповсюджується на всі правовідносини які виникають між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Також, посилання в пункті 6.2 договору на стягнення пені за кожен день прострочення, не є збільшенням строку, за який може бути стягнена пеня.

Аналогічні роз'яснення містяться в пункті 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" згідно якого, законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відтак, здійснивши перерахунок пені, суд зазначає що правомірним та арифметично вірним є розмір пені в сумі 108 100 грн. 70 коп., відтак позов в цій частині підлягає до часткового задоволення.

Також, на підставі статті 625 ЦК України позивач нарахував відповідачу 58 921 грн. 35 коп. інфляційних втрат та 16 391 грн. 61 коп. три процента річних за період з 31 грудня 2015 року по 29 січня 2017 року (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

Частиною 1 статті 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У відповідності до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Врахувавши наведені правові норми, перевіривши правильність розрахунку заявлених до стягнення сум, суд встановив, що розрахунок здійснений арифметично вірно, а тому до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 58 921 грн. 35 коп. інфляційних втрат та 16 391 грн. 61 коп. три процента річних за період з 31 грудня 2015 року по 29 січня 2017 року, а тому позов в цій частині підлягає до задоволення.

Крім того, приймаючи рішення, судом враховані твердження відповідача, щодо існування між сторонами додаткової угоди до спірного договору, однак відсутності його у відповідача через вилучення під час обшуку.

Згідно зазначеної додаткової угоди за твердженнями відповідача строк повернення поворотної допомоги було продовжено на рік, тобто до 29 грудня 2016 року.

Тому відповідач просив суд витребувати у позивача та СУ ФР ГУ ДФС у Рівненській області додаткову угоду.

Водночас, суд не погоджується з зазначеними вище твердженнями відповідача, оскільки матеріали справи містять відповідь ДФС у Рівненській області, яка повідомляє, що кримінальне провадження закрито, а документи вилучені згідно обшуку повернуті для ТОВ "Агроком-М" (а.с. 125), відтак суд не вбачає підстав для витребування зазначеної додаткової угоди до договору, оскільки така (у разі її існування) повинна бути у відповідача, який мав змогу долучити її до матеріалів справи, однак не скористався таким правом.

Крім того, позивач наголошував на тому, що додаткових угод до спірного договору укладено не було і такі у позивача відсутні.

Отже, суд не приймає зазначені вище твердження відповідача, як такі, які є надумані та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Також, відповідач зазначав, що позивач надіславши для нього вимогу про сплату боргу, змінив строк виконання зобов'язання, однак суд не погоджується з такими твердженнями, оскільки, як зазначалося вище, правовідносини між сторонами регулюються спірним договором, який підписав та скріпив відтиском печатки відповідач і який був вільний у визначенні його умов.

Відтак, надіслання вимоги не є зміною терміну в який необхідно повернути кошти, оскільки природа правовідносин позивача та відповідача регулюються нормами чинного законодавства, яке зазначалося вище, та умовами договору, згідно яких, строк у який необхідно повернути фінансову допомогу - 29 грудня 2015 року (включно).

Крім того, відповідач зазначав, що стягнення трьох процентів річних є неправомірним, оскільки безповоротна фінансова допомога не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами.

Разом з тим, суд зазначає, що згідно статті 14.1.257. Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.

Спірний договір про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги відповідає вищезазначеним вимогам, оскільки його умови не передбачають сплату будь яких відсотків, за користування коштами.

Водночас 3 процента річних, це є відповідальність за неналежне виконання грошового зобов'язання, яка передбачена статтею 625 ЦК України. тому твердження відповідача щодо неправомірності нарахування відсотків річних є безпідставними та такими які не відповідають нормам чинного законодавства України.

За таких обставин, в повній мірі дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ТОВ "Велес Енержі" до ТОВ "Агрокор-М" про стягнення - 426 654 грн. 08 коп. основної суми боргу, 58 921 грн. 35 коп. інфляційних втрат, 16 391 грн. 61 коп. 3 % річних та 108 100 грн. 35 коп. пені є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Позивач також просив суд покласти на відповідача 10 000 грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката.

За результатами розгляду справи суд вирішує питання про відшкодування витрат на оплату послуг адвоката як складової судових витрат, керуючись нормами статтей 44, 49 ГПК України та враховуючи конкретні обставини справи.

На підтвердження витрат на оплату послуг адвоката позивачем надало суду договір про надання правової допомоги, платіжне доручення на суму 10 000 грн. 00 коп., свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с. 76-80).

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

З метою забезпечення правильного і однакового застосування законодавства господарським судам Пленумом Вищого господарського суду України у постанові від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" надано роз'яснення, зокрема у пункті 6.3. вищевказаної постанови Пленуму ВГС України визначено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №6-рп/2013 у справі №1-4/2013.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат (абз. 3 п. 6.5 вищевказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р.).

Відповідно до частини 3 статті 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката позивачем подано до матеріалів справи договір про надання правової допомоги від 20 січня 2017 року та платіжне доручення від 23 січня 2017 року № 2 на суму 10 000 грн. 00 коп., призначення платежу - оплата за надання правової допомоги.

З огляду на вищевикладене, зважаючи на ціну позову, документи, складені адвокатом та роботу, проведену ним на виконання умов договору про надання правової допомоги, враховуючи складність справи, тривалість її розгляду та часткове задоволення позову, суд дійшов до висновку про те, що вказані витрати є обґрунтованими та підлягають до стягнення з відповідача у розмірі 10 000 грн. 00 коп.

Відповідно до статті 49 ГПК України оплата судових витрат покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам у сумі 9 151 грн. 00 коп.

Керуючись статтями 1, 12, 22, 32-34, 43, 44, 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокор-М" (35316, Рівненська область, Рівненський район, село Грабів, вулиця Адамківська, будинок 9, ідентифікаційний код: 35741279) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Енержі" (23714, Вінницька область, Гайсинський район, суло Куна, вулиця Тваринників, будинок 4, ідентифікаційний код: 39127325) 426 654 (чотириста двадцять шість тисяч шістсот п'ятдесят чотири) грн. 08 коп. основного боргу, 108 100 (сто вісім тисяч сто) грн. 70 коп. пені, 58 921 (п'ятдесят вісім тисяч дев'ятсот двадцять один) грн. 35 коп. інфляційних втрат, 16 391 (шістнадцять тисяч триста дев'яносто одну) грн. 61 коп. 3 % річних, 9 151 (дев'ять тисяч сто п'ятдесят одну) грн. 00 коп. судового збору та 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. витрат на послуги адвоката.

3. Відмовити в позові в частині стягнення 85 211 грн. 00 коп. пені.

4. Припинити провадження по справі в частині стягнення 50 000 грн. 00 коп. основної суми боргу.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено "20" березня 2017 року

Суддя Войтюк В.Р.