Рішення № 65437510, 14.03.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.03.2017Справа №910/956/17За позовом Приватного підприємства "Автомагістраль"

до Служби автомобільних доріг у Київській області

про стягнення 2 295 276,49 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Корзаченко В.М.

від відповідача: Аліменко О.Ю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Автомагістраль" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Служби автомобільних доріг у Київській області про стягнення 2 295 276,49 грн. заборгованості, з яких: 492466,71 грн. 3% річних та 1 802 809,78 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання за договорами № 32Д-13 від 10.09.2013 та № 33Д-13 від 13.09.2013, яке встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 13.11.2014 у справі №910/21892/14.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2017 порушено провадження у справі № 910/956/17, розгляд справи призначено на 14.02.2017.

01.02.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи по справі.

У судовому засіданні 14.02.2017 судом оголошено перерву у судовому засіданні до 14.03.2017.

У судовому засіданні 14.03.2017 представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача надав пояснення по справі.

Враховуючи вищенаведене та те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, в судовому засіданні 14.03.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

10.09.2013 Службою автомобільних доріг у Київській області, як замовником, та Приватним підприємством "Автомагістраль", як підрядником, укладено Договір № 32Д-13 на виконання робіт з капітального ремонту автомобільної дороги М-05 Київ-Одеса на ділянці км 36+500 - км 38+500 в межах Київської області (залишки робіт та додаткові роботи), відповідно до умов якого сторони погодили, що підрядник зобов'язується до грудня 2014 року виконати роботи з капітального ремонту автомобільної дороги М-05 Київ-Одеса на ділянці км 36+500 - км 38+500 в межах Київської області (залишки робіт та додаткові роботи), а замовник - прийняти і оплатити такі роботи.

13.09.2013 між Службою автомобільних доріг у Київській області, як замовником, та Приватним підприємством "Автомагістраль", як підрядником, укладено Договір №33Д-13 на виконання робіт з капітального ремонту автомобільної дороги М-05 Київ-Одеса на ділянці км 38+500 - км 42+000 в межах Київської області (залишки робіт та додаткові роботи), відповідно до умов якого сторони погодили, що підрядник зобов'язується до грудня 2014 року виконати роботи з капітального ремонту автомобільної дороги М-05 Київ-Одеса на ділянці км 38+500 - км 42+000 в межах Київської області (залишки робіт та додаткові роботи), а замовник - прийняти і оплатити такі роботи.

Пунктами 4.2. Договорів визначено, що замовник здійснює щомісячні та проміжні платежі за виконані роботи на підставі документів, визначених пунктом 4.1., підписаних уповноваженими представниками сторін в межах обсягів надходження коштів від Головного розпорядника коштів державного бюджету та інших джерел фінансування.

Відповідно до Актів приймання виконаних будівельних робіт за Договором № 32Д-13 та Договором №33Д-13, Приватним підприємством "Автомагістраль" виконано роботи на загальну суму 21999172,49 грн., а саме: за Договором № 32Д-13 від 10.09.2013 - на суму 8591325,44 грн., а за Договором №33Д-13 від 13.09.2013 - на суму 13407847,05 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.11.2014 у справі № 910/21892/14 стягнуто з відповідача 21999172,49 грн. основного боргу, 329083,52 грн. 3 % річних, 2815894,08 грн. інфляційних втрат та 66802,92 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2014 у справі № 910/21892/14 залишено без змін.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що відповідач, в порушення норм Цивільного кодексу України та умов Договору № 32Д-13 та Договору №33Д-13, не здійснив повну оплату за виконані роботи, чим порушив свої договірні зобов'язання.

Крім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 06.04.2015 у справі № 910/3208/15-г, яке набрало законної сили 21.04.2015, з відповідача на користь позивача було присуджено до стягнення 3% річних в сумі 305577,55 грн. за прострочення виконання зобов'язань за Договором № 32Д-13 від 10.09.2013 та Договором №33Д-13 від 13.09.2013 в період з 08.10.2014 по 28.02.2015, а також інфляційні втрати в сумі 3669579,08 грн. за період з 01.10.2014 по 28.02.2015.

Також рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2015 у справі № 910/15385/15, залишеному без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.10.2015, з відповідача на користь позивача було присуджено до стягнення 3% річних в сумі 238675,95 грн. за період з за період з 26.03.2015 по 04.08.2015 та інфляційні втрати в розмірі 6511755,06 грн. за період з 01.03.2015 по 30.06.2015 за прострочення виконання зобов'язань за Договором № 32Д-13 від 10.09.2013 та Договором №33Д-13 від 13.09.2013.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що остаточне погашення заборгованості відбулось 07.11.2016 та здійснювалось відповідачем частинами, що підтверджується копіями банківських виписок та платіжних доручень.

Посилаючись на прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за договорами № 32Д-13 від 10.09.2013 та № 33Д-13 від 13.09.2013, яке встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 13.11.2014 у справі №910/21892/14, з урахуванням рішень у справах № 910/3208/15, 910/15385/15, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 492466,71 грн., нарахованих за періоди з 05.08.2015 по 06.11.2016 та інфляційні втрати у сумі 1 802 809,78 грн., нараховані за період з 01.09.2015 по 31.10.2016.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, §77, від 25.07.2002, а також рішенні Європейського суду з прав людини Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§42 та 60, від 22.11.2007 встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Отже, факти встановлені рішенням суду по справі №910/21892/14 щодо неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договорами № 32Д-13 від 10.09.2013 та № 33Д-13 від 13.09.2013 щодо своєчасної сплати вартості виконаних робіт, повторного доведення не потребують.

Статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Крім того, зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє божника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

В пункті 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 20 грудня 2010 року у справі №3-57гс10, від 4 липня 2011 року у справі №3-65гс11, від 12 вересня 2011 року у справі №3-73гс11, від 24 жовтня 2011 року у справі №3-89гс11, від 14 листопада 2011 року у справі №3-116гс11, від 23 січня 2012 року у справі №3-142гс11, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 січня 2012 року у справі №3-142гс11.

Відповідно до п. 30.1. ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" № 2346-III від 05.04.2001 переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Пунктом 1.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", роз'яснено, що з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, відповідач зобов'язаний сплатити нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних за весь час прострочення, тобто, по день надходження коштів на рахунок належного кредитора, оскільки в такому випадку зобов'язання відповідно до ст. 599 ЦК України припинилося внаслідок його виконання.

Наведене узгоджується із судовою практикою Вищого господарського суду України, зокрема, постанова від 26.12.2016 по справі №904/6252/16.

Судом встановлено, що станом на 07.11.2016 грошові зобов'язання відповідача за договорами 32Д-13 від 10.09.2013 та № 33Д-13 від 13.09.2013 виконано, що підтверджується банківськими виписками та платіжними дорученнями, наданими позивачем.

Так, 25.11.2015 відповідачем сплачено 8 160 556,80 грн., 08.12.2015 - 3 408 094,39 грн., 31.10.2016 - 7 819 577,39 грн. та 07.11.2016 - решту заборгованості та залишок згідно наказу Господарського суду міста Києва від 06.04.2015 у справі № 910/21892/14.

Таким чином, грошове зобов'язання відповідача перед позивачем припинилось лише 07.11.2016, а тому мало місце прострочення його виконання у заявлений позивачем період, що згідно ст. 625 Цивільного кодексу України є підставою для застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов'язання у вигляді стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Отже, враховуючи те, що відповідач повністю виконав зобов'язання за рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/21892/14 лише 07.11.2016, то суд вважає вірним нарахування позивачем інфляційних втрат у період з вересня 2015 по жовтень 2016 та 3% річних у період з 05.08.2015 по 06.11.2016.

При цьому, суд здійснивши перевірку розрахунку 3%річних позивача, встановив його обґрунтованість та арифметичну вірність, у зв'язку з чим вимоги про стягнення 492466,71 грн. 3% річних підлягають задоволенню у повному обсязі.

В той же час, наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат є невірним, оскільки при здійсненні розрахунку позивачем не враховані дати часткових оплат. Суд, здійснивши перерахунок інфляційних втрат, з урахуванням часткового погашення заборгованості, встановив, що розмір інфляційних втрат становить 1 452 194,93 грн., а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково в частині стягнення 1 452 194,93 грн. інфляційних втрат та 492466,71 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути зі Служби автомобільних доріг у Київській області (03680, м. Київ, вул. Народного ополчення, 11-А, ідентифікаційний код 26345736) на користь Приватного підприємства "Автомагістраль" (07351, Київська обл., Вишгородській район, с. Синяк, вул. Київська, 68, ідентифікаційний код 31481658) 3% річних в сумі 492 466,71 грн., 1 452 194,93 грн. інфляційних втрат та 29 169,93 грн. витрат зі сплати судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 20.03.2017.

Суддя С.О. Турчин