Рішення № 65436927, 16.03.2017, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 березня 2017 р. Справа № 902/1059/16

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сармат", м.Вінниця

про стягнення 5 946,72 грн

За участю секретаря судового засідання Гнатовської Л.С.

За участю представників:

позивача: ОСОБА_1, довіреність № 14-95 від 18.04.2014 р., службове посвідчення № 1741 видане 29.08.2014 р.

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 08.12.2016 р. порушено провадження у справі № 902/1059/16 (суддя Білоус В.В.) за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сармат" про стягнення 5 946, 72 грн, з яких 1 363,91 грн пені, 146,10 грн 3 % річних та 4 436,70 грн інфляційних витрат за договором № 2594/14-КП-1 від 04.12.2014 р. купівлі-продажу природного газу.

Ухвалою від 08.12.2016 р. розгляд справи призначено на 26.01.2017 р.

26.01.2017 р. розгляд справи не відбувся в звязку з перебуванням судді на лікарняному.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Господарського суду Вінницької області від 09.02.2017 р. здійснено повторний автоматизований розподіл справи № 902/1059/16 за результатами якого справу було розподілено судді Банаську О.О., оскільки станом на 09.02.2017 р. суддя Білоус В.В. перебуває на лікарняному.

Ухвалою суду від 09.02.2017 р. справу № 902/1059/16 прийнято до провадження новим складом суду та призначено до розгляду на 16.03.2017 р.

Відповідач в судове засідання 16.03.2017 р. не з'явився, витребуваних доказів не подав, причин неявки та неподання витребуваних доказів не повідомив, хоча про час та день розгляду справи його було повідомлено завчасно та належним чином - ухвалою суду від 09.02.2017 р. яка надсилалась рекомендованою кореспонденцією.

Як слідує з пошукової інформації отриманої з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, ухвали від 09.02.2017 р. значиться " не вручено під час доставки".

При цьому про факт обізнаності відповідача про розгляд даної справи в суді свідчить поштове повідомлення про вручення ухвали про порушення провадження у справі № 2103600987152, яке знаходиться в матеріалах справи.

Враховуючи наведене суд приймає до уваги наступні положення законодавства.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

В п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Крім того, відповідно до п.3.9.2 вказаної постанови у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.4 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" обов'язок щодо внесення змін про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, з поміж іншого і стосовно місцезнаходження, покладається на останню.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28 (з подальшими змінами) на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 р. № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вони є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

04.12.2014 р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сармат" укладено договір № 2594/14-КП-1 купівлі-продажу природного газу (а.с. 10-15, т. 1).

Відповідно п. 1.1 Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у 2014 р. природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити природний газ на умовах договору.

Газ, що продається за договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими та іншими суб'єктами господарюваннями (крім бюджетних організацій та устав) (п. 1.2 Договору).

Продавець передає Покупцеві з 01 грудня 2014 р. по 31 грудня 2014 р. газ обсягом до 25 тис. куб. м. (п. 2.1 Договору).

Згідно п. 3.1.2 Договору Покупець до 15 числа місяця, що передує місяцю поставки газу, надає Продавцю належним оформлену заявку на планові обсяги споживання газу на наступний місяць на наступний місяць, підписану уповноваженою особою. Плановий обсяг поставки підтверджується Продавцем та доводиться до відома газотранспортних підприємство електронному вигляді оператором ЄГТСУ на відповідний місяць поставки.

Приймання-передача газу, передбаченого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу Покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця (п. 3.3 Договору).

Відповідно п.3.4 Договору не пізніше п'ятого числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, Покупець зобов'язується надати Продавцеві підписані та скріплені печатками Покупця та газотранспортного підприємства три примірника акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути Покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно п. 5.2 Договору ціна за 1000 куб.м. газу становить 5 900,00 грн без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%; податок на додану вартість за ставкою - 20 %.

Крім того тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 366,70 грн, крім того ПДВ - 20 % - 73,34 грн, всього з ПДВ - 440,04 грн.

До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 6 384,70 грн, крім того ПДВ - 20 % - 1 276,94 грн, всього з ПДВ - 7 661,64 грн.

Оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного місяця, наступного за місяцем поставки газу (п.6.1 Договору).

Звірка розрахунків здійснюється сторонами на підставі відомостей про фактичну оплату вартості спожитого газу Покупцем та активів приймання-передачі газу протягом 10-ти днів з моменту письмової вимоги однієї із сторін, підписаної уповноваженою особою (п.6.5 Договору).

За невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим Договором (п. 7.1 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, у грудні 2014 року позивач на умовах Договору купівлі-продажу природного газу № 2594/14-КП-1 від 04.12.2014 р. передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 143 119,44 грн, що стверджується обопільнопідписаним сторонами актом приймання-передачі природного газу (а.с. 16, т.1).

Із наданих сторонами документів вбачається, що відповідач протягом всього періоду отримання природного газу на умовах Договору купівлі-продажу № 2594/14-КП-1 від 14.12.2014 р. здійснював платежі з простроченням строків сплати, а саме сплативши 70 000,00 грн 20.01.2015 р., 31 000,00 грн 30.01.2015 р., 12 000,00 грн 02.02.2015 р., 30 000,00 грн 04.02.2015 р., 119,44 грн 18.02.2015 р.

З огляду на те, що відповідач невчасно здійснював розрахунки за отриманий природний газ, позивачем заявлено до стягнення 1 363,91 грн пені та 146,10 грн - 3 % річних (за період з 15.01.2015 р. по 20.01.2015 р., з 21.01.2015 р. по 30.01.2015 р., з 31.01.2015 р. по 02.02.2015 р., з 03.02.2015 р. по 04.02.2015 р., з 05.02.2015 р. по 05.02.2015 р., з 06.02.2015 р по 13.02.2015 р.), а також 4 436,70 грн інфляційних втрат (за січень 2015 р.).

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладення між сторонами Договору купівлі-продажу природного газу № 2594/14-КП-1 від 04.12.2014 р. між сторонами виникли зобов'язання, які мають правову природу договору купівлі-продажу.

Згідно ст.655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось судом вище, за умовами пункту 6.1 Договору № 2594/14-КП-1 від 04.12.2014 р., остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця (включно), наступного за місяцем поставки газу .

Тобто, починаючи з 14 числа місяця, наступного за розрахунковим відповідач вважається тами що прострочив сплату за отриманий природний газ на умовах Договору по позову та є боржником.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3,4 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Розділом 7 Договору сторони передбачили відповідальність за неналежне виконання зобов'язань.

Зокрема, пунктом 7.2 сторони передбачили, що у разі невиконання Покупцем умов пункту 6.1. Договору він зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ , що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Поряд з цим у п. 1.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (див. також частину третю статті 343 ГК України).

Крім того, у п. 1.9 даної постанови Пленуму вказано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року)

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Беручи до уваги викладене, а також те, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення боржника по сплаті отриманого природного газу суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та нормам чинного законодавства.

Перевіркою за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора розрахунку інфляційних втрат судом не виявлено помилок, в зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню судом в повному обсязі.

В той же час, детально досліджуючи наданий позивачем розрахунок пені та 3 % річних, суд встановив, що позивачем помилково у кожний період прострочення заборгованості включався останній день, у який відбувалася проплата. Проте враховуючи положення п.п. 1.4, 1.9. викладеної вище постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", день у який відбувається оплата заборгованості не вважається днем прострочення заборгованості. Тому, суд самостійно здійснив обрахунок заборгованості з пені та 3% річних виходячи із вказаних позивачем періодів за виключенням дня проплати.

Такими чином вірними є наступні періоди прострочення боржника із врахуванням здійснених ним проплат та початкової дати періоду прострочення: з 15.01.2014 р. по 19.01.2015 р. (сума заборгованості 143 119,44 грн ); з 20.01.2015 р. по 29.01.2015 р. (сума заборгованості 73 119,44 грн - з врахуванням здійсненої 20.01.2015 р. оплати в сумі 70 000,00 грн); з 30.01.2015 р. по 01.02.2015 р. (сума заборгованості 42 119,44 грн - з врахуванням здійсненої 30.01.2015 р. оплати в сумі 31 000,00 грн); з 02.02.2015 р. по 03.02.2015 р. (сума заборгованості 30 119,44 грн - з врахуванням здійсненої 02.02.2015 р. оплати в сумі 12 000,00 грн); з 04.02.2015 р. по 13.02.2015 р. (сума заборгованості 119,44 грн - з врахуванням здійсненої 04.02.2015 р. оплати в сумі 30 000,00 грн).

При цьому, судом при нарахуванні пені та 3 % річних взято за основу початок періоду їх нарахування з 15-го числа місяця, тоді як з урахуванням вищевказаного позивач вправі був їх нараховувати з 14-го числа, однак враховуючи те, що визначення початку періоду їх нарахування є правом та прерогативою позивача, судом при їх обрахунку взято за основу початок періоду з 15-го числа.

При перерахунку за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора сум інфляційних втрат з врахуванням допущених позивачем помилок судом отримано пеню в сумі 1 254 грн 21 коп. та 3% річних- 134 грн 06 коп., які в сукупності є меншими ніж ті, які заявлені позивачем, а тому решта заявлених позивачем до стягнення пені в розмірі 109 грн 70 коп. та 3% річних в сумі 12 грн 04 коп. задоволенню судом не підлягають.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду будь-яких належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення пені, 3 % річних, інфляційних втрат.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо часткової відмови в стягненні пені, 3 % річних.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до вимог ст.49 ГПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

16.03.2017 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.4-3, 4-5, 4-6, 22, 31, 32, 33, 34, 36, 42, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сармат", вул.Хмельницьке шосе, буд. 82, м. Вінниця, 21036 (ідентифікаційний код - 13326217) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001 (ідентифікаційний код - 20077720) - 1 254 грн 21 коп пені, 134 грн 06 коп 3% річних, 4 436 грн 70 коп інфляційних витрат та 1 349 грн 79 коп відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. У задоволенні позову в частині стягнення 109 грн 70 коп пені та 12 грн 04 коп 3% річних відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з поштовим повідомленням про вручення поштової кореспонденції.

Повне рішення складено 21 березня 2017 р.

Суддя О.О. Банасько

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - відповідачу - вул. Хмельницьке шосе, буд. 82, м. Вінниця, 21036.