Рішення № 65433054, 09.03.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/7681/14 Головуючий у 1 інстанції: Свірідова В.В.

Провадження № 22-ц/783/1199/17 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.

Категорія: 51

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді Приколоти Т.І.,

суддів: Крайник Н.П., Савуляка Р.В.

з участю секретаря Іванової О.О.

з участю представника відповідача Сидоренко Л.М.,

позивача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Український державний геологорозвідувальний інститут» на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 17 листопада 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Український державний геологорозвідувальний інститут» про відновлення умов праці, зобов'язання до вчинення дій, стягнення сум,-

в с т а н о в и л а:

27 жовтня 2014 року ОСОБА_3 звернулась з позовом, з врахуванням уточнених вимог, прийнятих судом, про зобов'язання Державного підприємства «Український державний геологорозвідувальний інститут» відновити їй незаконно змінені істотні умови праці, зокрема нарахування заробітної плати в період з 5 квітня 2011 року по 16 січня 2012 року, за час дії щодо неї наказу №5 від 31 січня 2011 року; зобов'язання Державного підприємства «Український державний геологорозвідувальний інститут» здійснити нарахування та виплату різниці в окладі за час вимушеного прогулу за період з 5 квітня 2011 року до 16 січня 2012 року; стягнення з Державного підприємства «Український державний геологорозвідувальний інститут» різниці в окладі між 0,6 та 0,2 ставки (0,4 ставки) за період з 5 квітня 2011 року по 16 січня 2012 року (час вимушеного прогулу) в сумі 10 472 грн.; зобов'язання Державного підприємства «Український державний геологорозвідувальний інститут» сплатити з цієї суми обов'язкові податки та збори,у тому числі помісячно, у пенсійний фонд.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що працювала на посаді геолога 1 категорії відділу регіональної геології з 1993 року у Львівському відділенні Українського державного геологорозвідувального інституту та на підставі наказу керівника Львівського відділення УкрДГРІ від 31 січня 2011 року № 5 їй було встановлено неповний робочий тиждень (один робочий день) з оплатою 0,2 ставки з 5 квітня 2011 року. В подальшому, на підставі рішення Личаківського районного суду м. Львова від 3 червня 2011 року, яке набрало законної сили, вказаний наказ скасований за позовом одного із співробітників підприємства. Судовим рішенням встановлено, що працівники неправомірно працювали один день на тиждень замість трьох, а решту часу перебували у вимушеному прогулі і, як наслідок, їм неправильно нараховувалась заробітна плата по 0,2 ставки. Позивач просила суд зобов'язати відповідача відновити їй незаконно змінені істотні умови праці, нарахувати заробітну плату за весь час дії незаконного наказу (з 5 квітня 2011 року по 16 січня 2012 року), здійснити перерахунок різниці в окладі за час вимушеної прогулу.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 17 листопада 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Ухвалено зобов'язати відповідача відновити ОСОБА_3 змінені істотні умови праці, зокрема нарахування заробітної плати в період з 5 квітня 2011 року по 16 січня 2012 року, за час дії щодо ОСОБА_3 наказу №5 від 31 січня 2011 року; зобов'язати Державне підприємство «Український державний геологорозвідувальний інститут» здійснити нарахування та виплату ОСОБА_3 різниці в окладі за час вимушеного прогулу за період з 5 квітня 2011 року до 16 січня 2012 року; стягнуто з Державного підприємства «Український державний геологорозвідувальний інститут» в користь ОСОБА_3 різницю в окладі між 0,6 та 0,2 ставки (0,4 ставки) за період з 5 квітня 2011 року по 16 січня 2012 року (час вимушеного прогулу) в сумі 10 472 грн.; зобов'язано Державне підприємство «Український державний геологорозвідувальний інститут» сплатити з цієї суми обов'язкові податки та збори, у тому числі помісячно, у пенсійний фонд з метою відновлення позивачеві загального та пенсійного стажу згідно з ч.2 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Рішення оскаржив відповідач, посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, яке ухвалено при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи; з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального права. Просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

В судовому засіданні представник відповідача, посилаючись на доводи апеляційної скарги, таку підтримала.

Позивач, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, просить апеляційну скаргу відхилити, рішення залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, позивача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити.

Відповідно до вимог ст.ст. 3, 4 ЦПК України, ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

На підставі ст.ст.10-11, 58-61 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами. Обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Рішення вважається обґрунтованим, якщо воно ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення цим вимогам не відповідає.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Встановлено, що ОСОБА_3 перебувала у трудових відносинах із Львівським відділенням Державного підприємства «Український державний геологорозвідувальний інститут», який є структурним підрозділом Державного підприємства «Український державний геологорозвідувальний інститут», та працювала на посаді геолога 1 категорії відділу регіональної геології з 1993 року по 2 червня 2012 року.

З 1 липня 2012 року Львівське відділення УкрДГІ ліквідовано. На підставі наказу від 31 січня 2011 року № 5 «Про роботу ЛВ УкрДГРІ на умовах неповного робочого дня» позивачу ОСОБА_3 та іншим працівникам, починаючи з 5 квітня 2011 року і до покращення фінансового стану відділення, було встановлено неповний робочий тиждень з виплатою 0,2 ставки ( т. 1 а. с. 2-3).

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від3 червня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 16 січня 2012 року, скасовано наказ Львівського відділення ДП УкрДГІ від 31 січня 2011 року № 5 (т.1 а. с. 4-6, 9-10).

Після скасування наказу Львівського відділення УКрДГІ від 31 січня 2011 року № 5 істотні умови праці позивача, які існували до його прийняття, були поновлені за рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 1 жовтня 2012 pоку, а саме за період з 17 січня по 19 березня 2012 року.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що за позовом іншого працівника наказ відповідача, яким позивачу та іншим працівникам інституту встановлено неповний робочий тиждень з виплатою 0,2 ставки, преюдиційним рішенням суду скасовано, а, відтак, підтверджено незаконність зміни істотних умов праці позивача із 0,6 ставки на 0,2. При цьому позивач фактично перебувала у вимушеному прогулі, виходила на роботу один раз на тиждень замість трьох та отримувала заробітну плату пропорційно відпрацьованому часу. Суд прийшов до висновку, що істотні умови праці позивача з виплатою 0,4 ставки підлягають відновленню з часу їх неправомірної зміни на підставі незаконного наказу із виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме з 5 квітня 2011 року по 16 січня 2012 року. Тому вважав позов обґрунтованим.

Позивач звернулася з позовом, посилаючись на ст.235 КЗпП України.

Відповідно до статті 235 КЗпП України виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється у випадках: звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу (ч.1); у разі визнання формулювання причин звільнення неправильним, або таким, що не відповідає чинному законодавству (ч.3); у разі затримки видачі трудової книжки.

Частиною другою цієї правової норми передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У цій справі встановлено, що позивача не було звільнено з роботи. На підставі наказу роботодавця від 31 січня 2011 року (який вона не оспорювала) змінено істотні умови її праці, зокрема, починаючи з 5 квітня 2011 року і до покращення фінансового стану відділення встановлено неповний робочий тиждень з виплатою 0,2 ставки посадового окладу.

Статтею 32 КЗпП України врегульовано питання переведення працівника на іншу роботу та зміну істотних умов праці.

Згідно із частинами третьою і четвертою цієї статті у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 КЗпП України.

Позивач була повідомлена про зміну істотних умов праці з дотриманням вимог частини третьої статті 32 КЗпП України. Трудових відносин після цієї зміни умов праці вона не припинила, а виходила на роботу в період, за який вона просить стягнути кошти, один раз на тиждень. Оплата праці в цей період проводилась пропорційно відпрацьованому часу, що відповідає вимогам статті 56 цього Кодексу.

Положення статті 235 КЗпП України передбачають виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу у визначених цією статтею випадках, перелік яких є вичерпним і не передбачає виплати різниці в заробітку в разі зміни істотних умов праці, зокрема встановлення неповного робочого часу при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою.

Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 2 листопада 2016 року (справа № 6-2261цс 16), яка відповідно до ст.360-7 ЦПК України повинна враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Підстави для відступу від цієї правової позиції відсутні.

Суд встановив, що відбулась зміна істотних умов праці позивача, яка продовжила роботу у змінених умовах праці, не припинила трудових відносин з відповідачем згідно із частиною четвертою статті 32 КЗпП України за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу суд безпідставно застосував ст.235 КЗпП України та не врахував, що положення цієї статті застосовуються лише у випадках: звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу; визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству; затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. 303, п.1, п.3 ч.1 ст.307, ст.ст. 308, 309, 313, ч.2 ст.314, ст.316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Український державний геологорозвідувальний інститут» задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 17 листопада 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до Державного підприємства «Український державний геологорозвідувальний інститут» про зобов'язання відповідача відновити ОСОБА_3 змінені істотні умови праці, зокрема нарахування заробітної плати в період з 5 квітня 2011 року по 16 січня 2012 року, за час дії щодо ОСОБА_3 наказу №5 від 31 січня 2011 року; зобов'язання Державного підприємства «Український державний геологорозвідувальний інститут» здійснити нарахування та виплату ОСОБА_3 різниці в окладі за час вимушеного прогулу за період з 5 квітня 2011 року до 16 січня 2012 року; стягнення з Державного підприємства «Український державний геологорозвідувальний інститут» в користь ОСОБА_3 різниці в окладі між 0,6 та 0,2 ставки (0,4 ставки) за період з 5 квітня 2011 року по 16 січня 2012 року (час вимушеного прогулу) в сумі 10 472 грн.; зобов'язання Державного підприємства «Український державний геологорозвідувальний інститут» сплатити з цієї суми обов'язкові податки та збори, у тому числі помісячно, у пенсійний фонд, з метою відновлення позивачеві загального та пенсійного стажу згідно з ч.2 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Рішенняапеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді