Ухвала суду № 65427041, 15.03.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/16637/15-ц

Провадження № 22-ц/779/49/2017

Категорія 34

Головуючий у 1 інстанції Мелещенко Л. В.

Суддя-доповідач Малєєв А.Ю.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді - Малєєва А.Ю.,

суддів: Девляшевського В.А., Проскурніцького П.І.

секретаря Петріва Д.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Созоник Тетяни Богданівни - представника КП «Муніципальна інвестиційна управляюча компанія» на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 вересня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Комунального підприємства Івано-Франківської міської ради «Муніципальна інвестиційна управляюча компанія», Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої залиттям квартири,-

в с т а н о в и л а :

1. З 05.08.2008 відповідно до договору дарування частини квартири ОСОБА_3 (далі позивачка) є власницею квартири АДРЕСА_1 (а.с. 8-10), де зареєстровані та проживають сама позивачка та двоє її малолітніх дітей (а.с. 11-13, 48-50).

2. 22.07.2008 рішенням Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 337 «Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг» виконавцем послуг в житловому фонді комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська з централізованого опалення і постачання гарячої води визначено Державне міське підприємство «Івано-Франківськтеплокомуненерго» (а.с. 71-72).

3. 31.12.2011 між Комунальним підприємством «Єдиний розрахунковий центр» (далі відповідач-1) та Державним міським підприємством «Івано-Франківськтеплокомуненерго» (далі відповідач-2) укладено договір № 12.5/16 про надання послуг технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем центрального опалення будинку по АДРЕСА_1 (а.с. 60-61), а 01.10.2012 відоповідачі 1 і 2 склали акт розмежування балансової належності теплових мереж та експлуатаційної відповідальності сторін,

відповідно до якого Державне міське підприємство «Івано-Франківськтеплокомуненерго» несе відповідальність за технічний стан і правильну експлуатацію тепломереж від котельні по вулиці Федьковича 91а до житлових будинків по вулиці Горбачевського, 1, 7, 9 та транзитну тепломережу через житлові будинки по АДРЕСА_1, а Комунальне підприємство «Єдиний розрахунковий центр» обслуговує і несе відповідальність за технічний стан і правильну експлуатацію внутрішньобудинкових систем теплопостачання, включаючи теплові вузли з обладнанням вищезазначених будинків (а.с. 62, 125).

4. 14.05.2015 директор відповідача-2 звернувся з листом до директора відповідача-1 про необхідність проведення ремонтних робіт по заміні системи теплопостачання в житлових будинках, зокрема будинку АДРЕСА_1 (а.с. 63);

5. 06.07.2015 відповідачі склали спільний акт 03-13/05-50з загального огляду житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 73-74, 116-117), а 04.08.2015 - акт на предмет гідравлічного випробовування внутрішньобудинкових систем теплопостачання житлових будинків АДРЕСА_1, згідно з яким внутрішньобудинкова система теплопостачання цього житлового будинку придатна до експлуатації в осінньо-зимовий період (а.с. 64).

6. 12.10.2015 Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради прийняв рішення № 587 «Про початок опалювального сезону в місті Івано-Франківську» (а.с.113).

7. 12.10.2015, згідно з актом від 15.10.2015 за № 03-13/05-36, у будинку АДРЕСА_1 у квартирі № 40 на горищі трапилося залиття (аварія); при обстеженні мережі центрального опалення на горищі встановлено, що сталася аварійна ситуація - прорив труби; причиною залиття є прорив мережі центрального опалення (а.с. 14, 118).

8. Відповідно до висновку № 3/11/15 будівельно-технічного дослідження від 11.11.2015, вартість необхідних ремонтно-відновлювальних заходів (підрядним способом) по усуненню наслідків затоплення приміщень житлової квартири АДРЕСА_1 становить 10 085,00 грн (а.с. 15-28, 41-45).

9. 19.11.2015 позивачка надсилала на адресу відповідачів заяви про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок затоплення (а.с. 37-40).

10. Листами відповідачі відмовили позивачці у відшкодуванні (а.с. 65, 115).

11. 25.12.2015 Івано-Франківська міська рада прийняла рішення, відповідно до якого відповідача-1 перейменовано на Комунальне підприємство Івано-Франківської міської ради «Муніципальна інвестиційна управляюча компанія» (а.с. 139-142).

12. Позивачка сплатила за проведення будівельно-технічної дослідження 800,00 грн, за складання позовної заяви - 800,00 грн, за надання юридичних послуг - 2 000,00 грн (а.с. 29-30, 56).

13. 20.11.2015 позивачка звернулась до суду із зазначеним позовом. Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області рішенням від 26.09.2016 позовні вимоги задовольнив частково - ухвалив стягнути з Комунального підприємства Івано-Франківської міської ради «Муніципальна інвестиційна управляюча компанія» на користь позивачки 10 085,00 грн відшкодування матеріальної шкоди, а також 2000,00 грн моральної шкоди, витрати, пов'язані з проведенням експертизи, у сумі 800,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.

14. 06.10.2016 відповідач-1 оскаржив дане рішення. Апелянт з посиланням на п/п 10, 2, 17 пункту 32 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, вказав, що виконавець робіт з гарячого водопостачання зобов'язаний утримувати внутрішньо будинкові мережі у належному технічному стані, здійснювати їх технічне обслуговування та ремонт, усувати аварії та інші порушення порядку надання послуг. Таким виконавцем щодо будинку 9 по вулиці Горбачевського є відповідач-2, з яким укладено Договір № 12.5/16 від 31.12.2011 про надання послуг з технічного обслуговування

внутрішньо будинкових систем централізованого опалення будинку по АДРЕСА_1. Судом не взято до уваги, що причиною залиття квартири позивача став прорив труби централізованого опалення на горищі житлового будинку, а тому саме відповідач ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» повинен їх утримувати в належному стані. Апелянт вважає твердження суду про відсутність вини відповідача ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсності. Відповідач вказав, що в межах покладених на нього обов'язків здійснював відповідні чергові огляди житлових будинків, а питання щодо капітального ремонту вирішуються виключно співвласниками будинку. Крім того, апелянт вважає, що стягнута з нього моральна шкода не була жодним чином підтверджена. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 вересня 2016 року просить скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог щодо КП «ЄРЦ» (КП «МІУК») відмовити в повному обсязі.

Відповідач-2 подав заперечення на апеляцію, вказавши, що аварія сталась на горищі будинку, яке входить до зони відповідальності відповідача-1, і з його вини. Про необхідність ремонту мереж відповідач-1 знав, однак належних дій для запобігання аварії не вчинив.

15. Позиції сторін в судовому засіданні.

15.1. У судовому засіданні апеляційного суду представниця апелянта вимоги апеляційної скарги підтримала. Після перерви в судове засідання не з'явилась. З огляду на надані пояснення і наявність достатніх даних про права та обов'язки сторін суд закінчив розгляд справи за відсутності представника відповідача-1.

15.2. Представник позивачки проти доводів апеляційної скарги заперечив.

15.3. Представниця відповідача-2 вважала, що апеляція задоволенню не підлягає з огляду на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

16. За наслідками розгляду суд вважає необхідним відхилити апеляційну скаргу, оскільки: 1) зобов`язання в цій справі виникли з договору між позивачкою і відповідачем-1; 2) відповідач-2 з позивачкою не має жодних договірних взаємин, не вчинив винних та протиправних дій щодо позивачки, і тому не повинен відповідати перед нею за шкоду в цій справі; 3) з вини відповідача-1 було заподіяно матеріальну і моральну шкоду позивачці; 4) відповідальність з відшкодування шкоди позивачці у цьому спорі несе відповідач-1 відповідно до фактичних обставин, договорів, правоположень закону щодо компенсації шкоди та принципу верховенства права.

Оцінка суду

16.1. Факт заподіяння шкоди через прорив труби центрального опалення сторонами не заперечується, основний спір стосується того, хто має відшкодувати шкоду: обидва відповідачі, один з них чи жоден (позивачці відмовив кожен із них). У цій справі існують окремі договірні зобов`язання між позивачкою і відповідачем-1, з одного боку, та між відповідачем-1 і відповідачем-2, з іншого. Між відповідачем-2 і позивачкою договору немає. Спір виник через неналежне виконання договірного зобов`язання (п.1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги») між позивачкою і відповідачем-1 та шкоди, яка була заподіяна неналежним виконанням, а тому саме відповідач-1 є відповідальним за шкоду. Такий його статус у цьому спорі, як балансоутримувача та замовника послуг, визначається нормами ст. 1, п. 1, 2, 5, 7, 10 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Договором № 12.5/16 від 31.12.2011 про надання послуг технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем центрального опалення будинку по АДРЕСА_1 та Актом розмежування балансової належності теплових мереж та експлуатаційної відповідальності сторін від 01.10.2012.

16.2. Натомість відповідач-2 з позивачкою договору не має, є підрядником по наданню послуг з відповідачем-1 (який у свою чергу є виконавцем перед позивачкою). Тому перед позивачкою відповідальним за надання послуг є тільки відповідач-1, а доводи апелянта, що відповідач-2 за рішенням виконкому від 22.07.2008 є виконавцем послуг з опалення і повинен відшкодувати шкоду, заподіяну споживачам, не спростовують висновків суду, оскільки відповідач-2, дійсно, є виконавцем послуг підряду по договору від 31.12.2011, але для відповідача-1, а не позивачки. Посилання відповідача-1 на те, що за п.2.2.3. Договору між відповідачем-1 і відповідачем-2 Підрядник (відповідач-2) має відшкодувати шкоду споживачам послуг, не може бути покладено в основу рішення, оскільки цей договір містить посилання на відповідальність, установлену законом, а в п.1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Позивачка стороною вказаного правочину між відповідачами 1 і 2 не була, з нею цей договір не погоджувався, а його положення про відповідальність перед споживачем стосуються розмежування її між ними, а не позивачкою. Тому доводи апеляції про відсутність підстав для відповідальності відповідача-1 суд апеляційної інстанції відхиляє. Висновок суду першої інстанції щодо покладення обов`язку з відшкодування шкоди на відповідача-1 відповідає принципу справедливості, бо у противному випадку ситуація є асиметричною і неправовою - кошти за послуги отримує від споживача відповідач-1, а відповідати за шкоду через неналежне виконання ним договору мав би відповідач-2, який з позивачкою договорів не укладав. Реальним же результатом цього є відмова кожного відповідача визнавати свою відповідальність, а споживач змушений звертатися до суду, терпіти негативні наслідки матеріального та морального характеру внаслідок погіршення свого майна і ухилення від обов'язку компенсувати його втрати.

При цьому, вважає суд, права відповідача-1 не порушені, оскільки відшкодування шкоди позивачці відповідачем-1 не позбавляє останнього можливості звернутись із позовом до суду з вимогою відшкодувати свої збитки за рахунок відповідача-2, з яким він перебуває у договірних відносинах як замовник.

16.3. За ч. 2 ст. 1166 та ч. 2 ст 1167 ЦК України особа звільняється від відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини. У даному випадку суд першої інстанції правильно виходив із того, що шкода сталась через бездіяльність відповідача-1, який знаючи про потреби ремонту систем опалення (лист відповідача-2 від 14.05.2015), як сторона, відповідальна за договором перед споживачами, не вжив належних заходів, що, на переконання апеляційного суду, є свідченням вини у заподіянні шкоди. Даних про крайню необхідність або випадок, який не входить у зону договірної відповідальності відповідача-1 перед споживачем, у матеріалах справи немає. Висновок суду першої інстанції про відсутність вини відповідача-2, який звертав увагу відповідача-1 на необхідність робіт по заміні системи теплопостачання будинку 9 по вул. Горбачевського, відповідає фактичним обставинам справи, існуючим договірним взаєминам між сторонами і принципу вини в цивільному судочинстві. Посилання апелянта на справність систем опалення за результатами перевірки і, відповідно, відсутність своєї вини спростовані фактом прориву труби і повідомленням відповідача-2 про необхідність ремонту, який свідчить, що системи опалення були несправні, відповідач-1 про це мав інформацію, однак належних дій, щоб запобігти аварії, не вчинив.

16.4. Стосовно моральної шкоди. Апелянт заперечує як сам факт заподіяння моральної шкоди, так і свою вину в цьому, вказавши, що моральні страждання через порушення душевного спокою та дискомфорт є голослівними твердженнями, які нічим не підтверджені. Це не відповідає матеріалам позову, в якому наявність моральної шкоди та її розміри аргументовані достатньо чітко. Покладаючи відповідальність за моральну шкоду у розмірі 2000 грн на відповідача-1, суд першої інстанції вірно застосував приписи ст. 23 та ч. 1 ст. 1167 ЦК України, обґрунтувавши своє рішення тим, що позивачка зазнала стрес, моральні страждання та переживання через непридатний для проживання стан житла, що порушило життєві устої її та сім`ї. Такеобгрунтування, на перший погляд, формально не відповідає позиції Верховного Суду України (далі ВС), що була висловлена у справі 6-111цс13, згідно з якою «правові наслідки порушення зобов'язання настають тільки у випадках, коли це передбачено законом або договором. Покладення на сторону договору відповідальності за невиконання зобов'язання, яка не встановлена цим договором або законом, є порушенням ст. 611 ЦК України».

Згідно ч. 2 ст. 214, ч.1 абз. 2 ст. 360-7 ЦПК суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках ВС, з одночасним наведенням відповідних мотивів. На думку суду апеляційної інстанції, конструкція взаємин сторін має особливості, які у цьому спорі зумовлюють необхідність застосування принципу верховенства права поряд з положеннями вказаної правової позиції.

16.4.1. За ст. 8 Основного Закону в Україні визнається та діє принцип верховенства права; нормами ст. 41 Конституції України гарантовано право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; згідно з приписами ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування. Буквальне застосування висновку ВС до даної ситуації унеможливлює реалізацію конституційних гарантій забезпечення прав на відшкодування реально заподіяної моральної шкоди через те, що, дійсно, спеціальним законодавством (ЗУ «Про житлово-комунальні послуги») та договором між сторонами відшкодування моральної шкоди за неналежне надання послуг не передбачено. Разом з тим, згідно з вимогами п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону. Суд апеляційної інстанції вважає, що такою нормою є правоположення Закону України «Про захист прав споживачів», а останнє словосполучення «відповідно до закону» в тексті речення вказує на відповідні положення Цивільного кодексу України, де така можливість передбачена.

16.4.2. Право на відшкодування моральної шкоди у цьому спорі підлягає судовому захисту із застосуванням принципу верховенства права - на відповідачів поширюється дія конституційних приписів про відшкодування моральної шкоди як юридичних осіб, утворених органами місцевого самоврядування. Непорушність принципу правової визначеності полягає у тому, що особа має право бути впевнена у справедливості як закону, так і практики його застосування. Суд вважає, що принципу верховенства права не відповідає наявна ситуація, коли є відповідні права, і є норми закону, якими передбачено можливість їх реалізації, а застосувати їх і захистити порушене право не можна.

16.4.3. У якості супутнього міркування суд виходить із того, що обмежувальний характер доктринального тлумачення норми не охоплює усіх випадків, які виникають у практиці правозастосування, коли моральна шкода - заподіяна, втрати особа понесла, але відшкодувати її при формальному застосуванні правового висновку ВС з урахуванням договірного характеру взаємин сторін, немає можливості, і вона залишається не компенсованою. Ця асиметрія між правом і можливістю його реалізації може призвести до накопичення невідшкодованої моральної шкоди в суспільстві і стимулювання недобросовісних монополістів, які диктують умови споживачам і уникають відповідальності. Суд апеляційної інстанції вважає, що застосування згаданого правового висновку у даній справі буде суперечити цілям ст. 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини (Конвенції), яка захищає право власності, оскільки у такому випадку компенсувати втрати у власності та праві особи на відшкодування шкоди, не виявляється можливим. Така ситуація суперечить принципу юридичної рівності учасників цивільних відносин (ч. 1 ст. 1 ЦК України) та загальним засадам цивільного законодавства (ст. 3 ЦК України).

16.4.4. Окрім того, суд апеляційної інстанції констатує, що у самих нормах ст. 23 та 1166 ЦК України відсутні заборони, які унеможливлюють компенсацію за моральну шкоду на підставі Цивільного кодексу, якщо спеціальним законом чи договором це не передбачено. Тому застосування судом першої інстанції щодо цього спору вказаних норм у сукупності з приписами ст. 1167 ЦК України є коректним.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст. 209, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Созоник Тетяни Богданівни - представника КП «Муніципальна інвестиційна управляюча компанія» - відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий А.Ю. Малєєв

Судді: В.А. Девляшевський

П.І. Проскурніцький