Рішення № 65420151, 20.03.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/990/16-ц 20.03.2017 20.03.2017 20.03.2017

Провадження №22-ц/784/717/17

Справа № 489/990/16-ц

Провадження № 22-ц/784/717/17 Суддя суду 1 інстанції ОСОБА_1

Категорія 54 Доповідач апеляційної інстанції ОСОБА_2

Рішення

Іменем України

20 березня 2017 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Самчишиної Н.В.,

суддів: Лисенка П.П., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Горенко Ю.В.,

за участю:

- позивача ОСОБА_3,

- представників відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 лютого 2017 року ухвалене за позовом ОСОБА_3 до Автогаражного кооперативу «Граніт», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_6, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та покладення обовязку поновити трудову книжку,

встановила:

02 березня 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вищезазначеним позовом до Автогаражного кооперативу «Граніт», який обґрунтовувала наступним.

З 20 квітня 2010 року вона працювала у відповідача на посаді бухгалтера.

Проте її було звільнено із займаної посади в зв'язку з втратою довір'я.

Позивач зазначала, що таке звільнення відбулося з порушенням вимог закону, оскільки відповідач не вказав причини через які до неї було втрачено довіру, не було повернуто трудову книжку до теперішнього часу.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_3 просила суд поновити її на посаді бухгалтера в Автогаражному кооперативі «Граніт», стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18 вересня 2015 року до 01 березня 2016 року та зобовязати голову правління поновити трудову книжку.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на наявність підстав для звільнення позивача та дотримання вимог трудового законодавства.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 лютого 2017 року позов задоволено частково. Відмовлено в задоволенні вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Зобовязано Автогаражний кооператив «Граніт» відновити трудову книжку ОСОБА_3 Стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 551 грн. 20 коп.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на необґрунтованість та неправильне застосування судом норм матеріального права й допущені при розгляді справи порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимогу про поновлення на роботі та стягнути з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 28900 грн.

-2-

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржене рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за затримку видачі трудової книжки скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, оскільки суд постановив його у зазначеній частині з порушенням норм матеріального й процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 під час виконання посадових обов'язків допустила їх порушення, порушення фінансової дисципліни, які давали відповідачу підстави для втрати довір'я, а тому дійшов висновку, що вона не підлягала поновленню на роботі.

Водночас, задовольняючи позовні вимоги та покладаючи обовязок на відповідача відновити трудову книжку позивача, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач зобовязаний був видати позивачу при звільненні її трудову книжку або дублікат, тому такі вимоги позивача вважав такими, що відповідають вимогам закону. І в цій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалось.

Отже, з огляду на мотиви апеляційної скарги оскаржується рішення суду першої інстанції в частині відмови у поновленні позивача на роботі та стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в іншій - не оскаржується, а тому відповідно до ст. 303 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про підставність звільнення позивача з посади.

З матеріалів справи вбачається, що з 20 квітня 2010 року ОСОБА_3 працювала у відповідача на посаді бухгалтера.

Відповідно до посадової інструкції бухгалтера касира, з якою позивач була ознайомлена під підпис (датована 20 грудня 2012 року), позивач зобовязана була, зокрема вести фінансові, матеріальні та господарські розрахунки і звіти, баланси; здійснювати операції по прийому, обліку, видачі та зберіганні грошових коштів з обовязковим дотриманням правил, які забезпечують їх зберігання.

Відповідно до протоколу засідання правління АГК «Граніт» від 15 вересня 2015 року окрім іншого встановлено, що працюючи на посаді бухгалтера, позивач неодноразово отримувала зауваження від правління за порушення трудової і фінансової дисципліни, зокрема те, що гроші, замість бухгалтера, приймала охорона та зберігала у себе в гаражах по декілька днів, що спровокувало працівників охорони взяти собі заробітну плату без дозволу. Вказані обставини містяться в доповідній охоронця ОСОБА_7 від 05 вересня 2015 року, протоколі засідання правління від 29 серпня 2015 року (а.с.44,46, 48-49-50, т.1).

Приймання і зберігання грошових коштів охоронцями кооперативу не заперечувала і сама позивач.

Матеріали справи не містять належні та допустимі докази про покладення на охоронців або інших осіб обовязків по пройму та зберіганню грошових коштів членів кооперативу. Самі собі заперечення, підписані шістьма членами кооперативу, у тому числі позивачем, щодо заведення такого порядку іншим головою кооперативу у 2003 році, не є тому належним доказом та висновків суду не спростовують.

Із змісту зазначеного протоколу також слідує, що ОСОБА_3 після ознайомлення із зазначеним протоколом, відмовилась його підписати.

-3-

На підставі рішення правління згідно протоколу, наказом від 15 вересня 2015 року позивача було звільнено з посади бухгалтера у зв'язку з втратою довір'я за п. 2 ст. 41 КЗпП України. Згідно акту від 15 вересня 2015 року підписаного членами правління кооперативу, ОСОБА_3 відмовилась ставити підпис в цьому наказі про ознайомлення з ним (а.с.47).

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Верховний Суд України в п.28 постанови Пленуму «Про практику розгляду судами трудових спорів» розяснив, що звільнення з підстав втрати довіря (п. 3 ст. 41 КЗпП) суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довіря (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

При вирішенні спору суд першої інстанції вірно взяв до уваги, що позивач ОСОБА_3, як бухгалтер, взяла на себе зобовязання забезпечувати прийом, облік, видачу та зберігання грошових коштів з обовязковим дотриманням правил, які забезпечують їх зберігання, ведення фінансових, матеріальних та господарських розрахунків і звітів, балансів.

Виявлені факти отримання грошових коштів неповноважними особами з відмова позивача, у даному випадку охоронцями (з огляду на відсутність належних та допустимих доказів покладення на них такого обовязку), свідчать про неналежне виконання позивачем своїх трудових обов'язків, та наявність в її діях вини у вигляді необережності. Тому посилання в апеляційній скарзі на те, що суд не навів винні дії позивача, які вважав, такими, що давали власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до неї довіря, є необґрунтованими.

За таких обставин, результати акту перевірки фінансово-господарської діяльності правління за 01 січня 2015 року по 01 вересня 2015 року та не притягнення позивача протягом роботи до дисциплінарної відповідальності висновків суду не спростовують. У звязку з викладеним не заслуговує на увагу і заява підписана ОСОБА_3 від 04 вересня 2015 року, за змістом якої членам правління повідомлено щодо місця зберігання грошових коштів з каси кооперативу.

Судом також встановлено, що позивач не є членом профспілкової організації.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про наявність винних дій ОСОБА_3 щодо неналежного забезпечення та здійснення операцій по прийому, обліку, видачі та зберіганні грошових коштів та не дотримання правил, які забезпечують їх зберігання, а також наявність підстав у відповідача для звільнення позивача за п.2 ч.1ст.41 КЗпП України.

Враховуючи викладене, колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі та, у звязку з тим, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Разом з тим, обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 18 вересня 2015 року до 01 березня 2016 року, позивач посилалась, як на незаконність її звільнення з посади, так і затримку видачі трудової книжки з вини відповідача.

-4-

Суд першої інстанції на ці вимоги позивача не звернув увагу та не надав їм правову оцінку. Тому такі вимоги підлягають вирішенню судом апеляційної інстанції.

Як встановлено відповідач при звільненні позивача не видав їй належно оформлену трудову книжку.

З рішенням суду в частині задоволених вимог ОСОБА_3 про покладення на відповідача обовязку відновити трудову книжку відповідач погодився та рішення суду в цій частині сторонами не оскаржувалось.

Частиною 1статті 47 КЗпПвстановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення працівника видати працівникові належно оформлену ним трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу. Відповідно до ст. ст.47,48 КЗпП Українитрудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Згідно з п. п. 3, 4постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях як документи суворої звітності, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому за підписом в журналі обліку.

Відповідальність за ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Відповідно доІнструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органа працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієїІнструкції.

Згідно з ч. 4ст. 235 КЗпП Україниу разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Аналізуючи вищенаведені обставини, колегія суддів вважає позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення з кооперативу середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за затримку видачі трудової книжки обґрунтованими.

3гідно довідок про заробіток позивача за останні два календарні місяці роботи, що передували звільненню, її середньоденний заробіток складав 79 грн. 07 коп. ((1 700 грн. (липень) + 1700 грн. (серпень) :43 робочі дні).

В позові ОСОБА_3 просила суд стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18 вересня 2015 року до 01 березня 2016 року. Розрахунку середнього заробітку позивач не надала. Іншого матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За таких обставин, за вказаний позивачем період, час вимушеного прогулу складає 5 місяців 9 днів, з яких робочими були 114 днів (9 днів (вересень 2015 року) + 21 день (жовтень 2015 року) + 21 день (листопад 2015 року) + 23 дні (грудень 2015 року) + 19 днів (січень 2016 року) + 21 день (лютий 2016 року).

-5-

Тому, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1995 року (з наступними змінами), втрачений позивачем середній заробіток за вказаний в позові період часу, який підлягає стягненню з відповідача на її користь, складає 9013 грн. 98 коп. (114 днів х 79 грн. 07 коп.).

Оскільки суд першої інстанції був іншої думки, то на підставі п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню у цій частині, з ухваленням нового рішення про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 18 вересня 2015 року до 01 березня 2016 року.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України підлягає зміні і розмір судових витрат.

В силу ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь держави слід стягнути 1708 грн. 72 коп. судового збору в обох судових інстанціях ((551 грн. 20 коп. + 551 грн. 20 коп. за задоволенні вимоги про поновлення трудової книжки та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу) + (606 грн. 32 коп. за задоволену вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу).

Керуючись статтями 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 лютого 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Стягнути з Автогаражного кооперативу «Граніт» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за затримку видачі трудової книжки з 18 вересня 2015 року до 01 березня 2016 року в сумі 9013 (девять тисяч тринадцять) грн. 98 (девяносто вісім) коп., розмір якого визначено без утримання прибуткового податку з громадян й інших обов'язкових платежів.

Рішення суду в частині розподілу судових витрат змінити.

Стягнути з Автогаражного кооперативу «Граніт» на користь держави судовий збір в розмірі 1708 (одну тисячу сімсот вісім) грн. 72 (сімдесят дві) коп. в обох судових інстанціях.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: П.П. Лисенко

ОСОБА_8