Постанова № 65415946, 20.03.2017, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/13394/16-а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2017 року

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Тимощука О.Я.

при секретарі Капріян І.В.,

з участю представника відповідача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Рівне справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

20.10.2016 ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії. В позові зазначила, що вона перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області та їй призначено пенсію за вислугою років відповідно до положень Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Така пенсія призначена із 01.07.2011 довічно, що не заперечується Відповідачем. Проте, із 01.01.2016 виплату такої пенсії було призупинено через зайнятість ОСОБА_2 на посаді державного службовця, передбаченого Законом України «Про державну службу».

З питання поновлення виплати пенсії з 01.01.2016 Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, однак їй було відмовлено у відновлені виплати пенсії на підставі Закону України від 23.12.2015року №911-VIII.

У зв'язку з чим, ОСОБА_2 була вимушена звернутись до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо припинення нарахування та виплати їй пенсії у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області виплачувати пенсію за вислугою років відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», починаючи з 01.01.2016; стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на її користь суму сплаченого судового збору.

Ухвалою суду від 24.10.2016 року було відкрито скорочене провадження у справі та запропоновано Відповідачу в десятиденний строк з дня одержання копії ухвали суду подати письмові заперечення проти позову та докази безпосередньо до канцелярії суду.

У встановлений законом строк від Відповідача надійшли письмові заперечення, з огляду яких він просить відмовити в задоволені адміністративного позову повністю за безпідставністю позовних вимог, вказує, що на момент виникнення спірних правовідносин положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (із змінами згідно Закону України від 23.12.2015року №911-VIII) містили обмеження щодо виплати пенсії особам, які працюють на посадах державних службовців.

Позивач в судове засідання не з»явилась, подала заяву про розгляд справи в її відсутність.

Представник відповідача в судовому засіданні просить відмовити в задоволенні позову з підстав викладених в письмових запереченнях на позов.

Заслухавши представника відповідача, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх наявними в матеріалах судової справи доказами, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.

Згідно ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відсутність хоча б однієї з наведених вище ознак є підставою для задоволення адміністративного позову.

Стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області та їй призначено довічну пенсію у відповідності до положень Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Перебуваючи на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області ОСОБА_2 продовжує працювати державним службовцем в головному управлінні Національної поліції України Рівненської області, тому з 01.04.2015 відразу після призначення їй пенсії виплату такої було припинено у відповідності до Закону України «Про державну службу» (із змінами, внесеними Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 23.12.2015 року №911-VIII.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Позивачу з 01.07.2011 призначено пенсію за вислугою років. Продовжуючи працювати на посаді державного службовця після призначення такої пенсії, за ОСОБА_2 роботодавець продовжив сплату обов'язкових платежів, Позивач є особою, яка підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню в розумінні ст. 11 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Із системного аналізу Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» суд приходить до висновку, що пенсія Позивачу призначається довічно. Як встановлено за матеріалами справи та не заперечується стронами пенсія за вислугою років ОСОБА_2 теж призначена довічно.

Частина 1 статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції до 01 квітня 2015 року передбачалося, що пенсії виплачуються без урахування одержаної заробітної плати (доходу).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, внесено зміни до статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» , відповідно до яких установлено, що тимчасово, у період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, у період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються.

Ч. 1 ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в редакції від 01.01.2016 згідно змін, внесених Законом України №911-VIII від 23.12.2015) регламентує, що Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи, ветеранів військової служби та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.

Пунктом 5 Прикінцевих положень вищевказаного Закону передбачено, що у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Оскільки до 01 червня 2015 року закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах не прийнято, з указаного дня норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до спеціальних Законів («Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про державну службу», «Про судоустрій і статус суддів», та інші), є скасованими. Тобто, правові норми, які надавали право особі, яка працює на посаді службовця органу місцевого самоврядування, та інших визначених посадах, на призначення пенсії або щомісячного довічного утримання, припинили дію, починаючи з 01 червня 2015 року.

Починаючи з 01 червня 2015 року на Позивача не поширюються встановлені частиною першою статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в редакції Закону від 02 березня 2015 року №213-VII та Закону №911-VIII від 23.12.2015) обмеження щодо виплати пенсії, адже з 01 червня 2015 року робота на займаній Позивачем посаді не дає права на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених спеціальними Законами. На даний час особам, які працюють на посадах, визначених згаданими спеціальними Законами, пенсія призначається відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Тобто, з 01 червня 2015 року та з моменту призначення пенсії відсутні правові підстави для невиплати ОСОБА_2 пенсії.

В даному випадку, з 01 червня 2015 року Позивач фактично втратив право на призначення пенсії у порядку та у розмірі, що визначалися Законом України «Про державну службу», у зв'язку з чим передбачені ч. 1 ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» підстави для невиплати Позивачу пенсії, призначеної відповідно до цього Закону, відпали, і з 01.06.2015 перешкод для виплати Позивачу вказаної пенсії відсутні.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» принципами загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, поряд з іншими, є рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат; державна гарантія реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом, відповідальність суб'єктів системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.

Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи інших людей.

Відповідно до ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) зазначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожній людині, яка знаходиться під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі 1 цієї Конвенції. Стаття 14 Конвенції передбачає, що здійснення прав і свобод, викладених у цій Конвенції, гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального

походження, належності до національних меншин майнового стану, народження або інших обставин.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 18 Конвенції обмеження, які дозволяються нею щодо згаданих прав та свобод, можуть застосовуватися тільки з тією метою, з якою вони передбачені.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", оскільки Конституція України, як зазначено в його ст.8, має найвищу юридичну силу, а його норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі, коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації його положень законом.

Окрім того, рішенням Конституційного суду України у справі №1-38/2016 від 20.12.2016 було визнано неконституційними зміни, внесені Законом України від 23.12.2015року №911-VIII до ч. 1 ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а відтак відновлені порушені права пенсіонерів на отримання пенсійного забезпечення, передбаченого Конституцією України і Законом.

Враховуючи викладене, суд вважає, що діями Відповідача безпосередньо порушено право позивача на соціальний захист, гарантоване ст. 46 Конституції України, обмеження якого неможливе, враховуючи положення норм вище проаналізованого чинного законодавства, тому слід визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, які полягають у призупиненні виплати позивачу пенсії за вислугою років у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Щодо періоду, за який слід захистити порушені права Позивача суд виходить із наступного. Згідно з ч.2 ст. 99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Виходячи із відсутності в матеріалів справи клопотання про поновлення строку звернення до суду, порушені права ОСОБА_2 слід захистити в межах такого строку звернення до суду, а саме, із 20.04.2016.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа, тому з Відповідача слід стягнути на користь Позивача сплачений судовий збір в розмірі 551,20 грн. (а.с.1).

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 158-163, 167, 185-186, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії головного управління Пенсійного фонду України Рівненської області щодо припинення нарахування та виплати їй пенсії, призначеної за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 20.04.2016.

Зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України Рівненської області відновити нарахування та виплатити ОСОБА_2 пенсію, призначеної за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за період із 20.04.2016 року.

Стягнути з бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України Рівненської області на користь ОСОБА_2 суму сплаченого судового збору в розмірі 551,20 грн.

Постанову суду в межах суми стягнення за один місяць звернути до негайного виконання.

Постанова за результатами її розгляду може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку також іншими особами у зв'язку з тим, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки.

Постанова може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський міський суд з поданням в десятиденний строк апеляційної скарги. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Строк для подання апеляційної скарги стороною або іншою особою, яка брала участь у справі, обчислюється з моменту отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Повний текст постанови виготовлений 20.03.2017.

Суддя Тимощук О.Я.