Ухвала суду № 65414369, 13.03.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/1267/14-ц Головуючий у І інстанції Мостовий Р. П.Провадження № 22-ц/780/65/17 Доповідач у 2 інстанції Сержанюк А. С.Категорія 26 13.03.2017

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі головуючого судді - Сержанюка А.С., членів колегії - суддів Верланова С.М., Коцюрби О.П., із участю секретаря Топольського В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 травня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 07 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду Київської області від 28 серпня 2015 року та Вищого спеціалізованого суду України від 09 грудня 2015 року, позов ОСОБА_3 задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 за договором позики №01-04/09 від 27 липня 2011 року 6 441 710,89 грн. та судовий збір - 3 654 грн.

На обгрунтування ухваленого рішення місцевим судом зазначено, що 27 липня 2011 року позивач передав, а відповідач отримав 723 430 доларів США, що є еквівалентом 5 765 737 грн., які той зобов'язався повернути до 30 грудня 2011 року, однак взяті на себе зобов'язання не виконав.

Не погоджуючись із ухваленим рішенням, особа, яка не приймала участь у справі - ОСОБА_2, подала апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, та порушення процесуального права при його ухваленні.

Просить скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 травня 2014 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Суд, закінчивши з'ясування обставин і перевірку їх доказами у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши учасників процесу у судових дебатах, вважає за необхідне відмовити у задоволенні заявлених апеляційних вимог, керуючись наступним.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, 27 липня 2011 року між ОСОБА_3 там ОСОБА_4 укладено договір позики №01-04/09 відповідно до якого, ОСОБА_4 взяв в борг 723 430 доларів США, що становить 5 765 737 грн., які той зобов'язався повернути до 30 грудня 2011 року ( а.с. 86-88, 89 т. 2 ).

Проте грошові кошти не повернув, у зв'язку із чим ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, який судом першої інстанції задоволений повністю, рішення якого залишені без змін судами другої та третьої інстанцій ( а.с. 2-4, 36-37 т. 1, а.с. 144-148 т. 2, а.с. 246-247 т. 3 ) ).

Зазначені обставини укладення між сторонами правочину, зокрема, встановлені судовими рішеннями Обухівського районного суду Київської області від 07 травня 2014 року, Апеляційного суду Київської області від 28 серпня 2015 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 грудня 2015 року, а відтак, на переконання апеляційного суду, не доказуються згідно положень ч. 3 ст. 61 ЦПК України

За таких обставин, суд першої інстанції, як зазначено в ухвалі Апеляційного суду Київської області від 28 серпня 2015 року, з доводами якого погодився і Вищий спеціалізований суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, правильно прийшов до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог і, з додержанням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 525, 611, 625 ЦК України, ст.ст. 53, 54, 57, 58, 69, 71 ЦПК України, ухвалив законне і обґрунтоване рішення по справі.

При цьому, дав відповідну оцінку належних і допустимих доказів у справі згідно положень ст. 212 ЦПК України.

А тому, доводи ОСОБА_2 про незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, та порушення процесуального права при його ухваленні, зокрема, ч. 1 ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 41, 129 Конституції України, ст.ст. 35, 65 СК України, ст.ст. 10, 13, 59, 60, 64, 69, 70, 143 ЦПК України, на думку апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи у суді другої інстанції, оскільки повністю спростовуються доказами по справі, зазначеними судовими рішеннями.

Твердження апелянта про відсутність її згоди на укладення правочину не свідчить про обгрунтованість заявлених апеляційних вимог, оскільки договір позики у відповідності до положень ст. 204 ЦК України є правомірним.

При цьому, ОСОБА_2 не звернулась до суду із вимогами про визнання його недійсним.

Окрім цього, у відповідності до вимог чинного законодавства відповідач несе цивільно-правову відповідальність за рахунок лише свого майна, яке належить йому на праві власності, а не апелянта, як зазначено у апеляційній скарзі.

Посилання апелянта на те, що в матеріалах справи наявні тільки електрографічні копії договору позики, розписки та те, що їх оригінали не досліджувалися судом, на переконання апеляційного суду, не відповідають дійсності та не спростовують висновків суду першої інстанції про обгрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки під час апеляційного розгляду в судовому засіданні 28 серпня 2015 року були досліджені вищезазначені оригінали та долучені до матеріалів справи їх завіренні копії ( а.с. 86-88, 89, 136, 137-139 т. 2 ).

Зазначене повністю підтвердилось при відтворенні звукозапису перебігу судового засідання при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_2 13 березня 2017 року.

Доводи апелянта про необхідність дослідження справжності підпису на договорі позики, з точки зору суду другої інстанції, окрім іншого, також не заслуговують на увагу, оскільки в матеріалах справи наявні нотаріально засвідчені заяви ОСОБА_4 про відстрочення виконання оскаржуваного рішення та про відмову від позову, згідно яких він, відповідно, визнав рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 травня 2014 року та відмовився від заявлених вимог про визнання договору позики №1-04-09 від 27 липня 2011 року недійсним ( а.с. 90. 91 т. 2 ).

Інші доводи, викладені в апеляції, зокрема, про перебування відповідача у шлюбі на період укладення правочину, оспорюване рішення впливає на права апелянта, як співвласника майна, відповідач не витратив кошти на потреби родини, був відсутній при розгляді справи, матеріали справи не містять заяви ОСОБА_4 про визнання вимог позивача, на переконання апеляційного суду, не спростовують висновки суду першої інстанції про обґрунтованість заявлених позовних вимог і не є правовою підставою, у даному випадку, для задоволення апеляційних вимог.

При цьому, доводи апелянта про те, що матеріали справи не містять заяви ОСОБА_4 про визнання вимог позивача, з точки зору суду другої інстанції, спростовуються названими доказами, зокрема, заявами ОСОБА_4 про відстрочення виконання оскаржуваного рішення та про відмову від позову ( а.с. 90. 91 т. 2 ).

Крім цього, відповідно до п. 14 пленуму Верховного суду України №12 від 24 жовтня 2008 року, серед іншого, зазначено, що особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати до суду апеляційної інстанції всі наявні в них докази на підтвердження порушення їх прав.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 не надала суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження порушення її права.

А тому, викладені у апеляції доводи суд другої інстанції відносить до числа формальних, відповідно, рішення, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасоване у відповідності до положень ст. 308 ЦПК України.

Окрім цього, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 309 ЦПК України, порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого судом не виявлено.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 травня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий: А.С. Сержанюк

Судді: С.М. Верланов

О.П. Коцюрба