Постанова № 65414358, 20.03.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/684/17 Головуючий у І інстанції Мельник О. О.Провадження № 33/780/226/17 Доповідач у 2 інстанції СливаКатегорія 429 20.03.2017

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2017 року м. Київ

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Київської області СливаЮ.М., з участю особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_7, його представника ОСОБА_3, та представника митниці Захарова А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на постанову судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2017 року, якою

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Одеси, громадянина Ізраїлю, непрацюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1,

притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.471 Митного кодексу України та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1 700,00 гривень.

Вилучену, згідно протоколу про порушення митних правил №0758/125120103/16 від 01.12.2016 року, валюту у розмірі 3 600 доларів США, 1 090 ізраїльських шекелів та 596 гривень конфісковано в дохід держави.

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до постанови, 01.12.2016 року о 23:00 год. в залі «Приліт» терміналу «D» ДПМА «Бориспіль» під час проведення митного контролю пасажирів, які прилетіли до України з Ізраїлю, м. Тель-Авів рейсом №2653, у громадянина Ізраїлю ОСОБА_7, який прилетів разом із своєю дружиною гр. Ізраїлю ОСОБА_2 та своїм сином гр. Ізраїлю ОСОБА_7 і який обрав проходження митного контролю по каналу позначеному символами зеленого кольору «зелений коридор», тим самим заявивши, що переміщувані ним через митний кордон товари не підлягають письмовому декларуванню, оподаткуванню митними платежами, не підпадають під встановлені законодавством заборони та обмеження щодо вивезення за межі території України, після перетину ним «білої лінії», яка позначає закінчення зони спрощеного митного контролю «зелений коридор», було виявлено 3 600 доларів США, 1 090 ізраїльських шекелів та 596 гривень, які перевищували, враховуючи ще двох членів сім'ї, яким було пропущено по 10 635 доларів США на кожну особу, наявну у ОСОБА_7 суму валюти в розмірі 10 530 доларів США та 2 682 грн., і знаходилися: долари США - в чоловічій сумці пасажира (ручна поклажа), ізраїльські шекелі та гривні - в гаманці пасажира, що містився в тій самій чоловічій сумці, без ознак приховування та підлягали обов'язковому письмовому декларуванню та наявності відповідних дозвільних документів.

На вказану постанову суду, ОСОБА_7 подав апеляцію, в якій не погоджується з постановою, оскільки вважає її незаконною через неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Апелянт стверджує, що вилучені кошти належать не йому, а його синові і є частиною заробітної плати сина та відповідно до законодавства не підлягають конфіскації, однак працівники митниці не взяли цей факт до уваги та склали протокол не на сина, а на нього, оскільки він єдиний із їх сім'ї володіє російською мовою, а суд в свою чергу формально вивчив обставини справи. Також, апелянт вважає, що переміщувана ними готівка не підлягала конфіскації, оскільки в протоколі відсутнє посилання на поняття «товар», як це передбачено ст.471 МК України, а тому працівники митниці неправильно тлумачили закон. Окрім цього, судом не достовірно встановлено особу, яка притягується до відповідальності та не взято до уваги той факт, що внаслідок конфіскації затриманої валюти на дану особу покладено «індивідуальний надмірний тягар», як на літню особу, що не має інших засобів до існування. Тому просить постанову скасувати, а провадження по справі закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

У судовому засіданні особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_7 та його представник ОСОБА_3 апеляцію підтримали, підтвердили викладені у ній доводи та просили апеляційну скаргу задовольнити.

Представник Київської митниці ДФС Захаров А.О. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вказував, що постанова суду першої інстанції правильна та законна.

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляція до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_7 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 471 МК України відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується розглянутими в судовому засіданні доказами і є обґрунтованим.

Так, вина ОСОБА_7 у вчиненні вказаного правопорушення підтверджується: протоколом про порушення митних правил №0758/125120103/16 від 01.12.2016 року; протоколом опитування в справі про порушення митних правил №0758/125120103/16 від 01.12.2016 року; доповідною запискою старшого державного інспектора ВМО №3 митного посту «Борисполь-аеропорт» ОСОБА_8; переліками купюр затриманих по протоколу по порушення митних правил №0758/125120103/16 від 01.12.2016 року; іншими зібраними по справі доказами.

При розгляді справи, суд врахував характер скоєного, особу правопорушника та правомірно призначив стягнення у виді штрафу з конфіскацією вилученої валюти, яке відповідає меті виховання правопорушника та запобіганню вчиненню нових правопорушень.

При цьому, діючим законодавством України не передбачено можливості звільнення правопорушника від застосування щодо нього додаткового стягнення, у тому числі й конфіскації предметів порушення митних правил.

Доводи захисника про те, що конфіскація вилученої у ОСОБА_7 валюти суперечить висновкам та практиці Європейського Суду з прав людини, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.

Так, жодним із рішень Європейського Суду з прав людини не встановлено прямої заборони на конфіскацію предметів порушення митних правил.

Навпаки, у п. 33 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Ізмайлов проти Росії» зазначено, що загальна вимога щодо декларування товарів, що переміщуються через митний кордон, яка поширюється на кожну особу, котра перетинає державний кордон, запобігає неконтрольованому ввезенню готівки в державу чи її вивезенню з неї, тому конфіскація у випадку недекларування готівки під час проходження митного контролю є частиною регуляторного механізму, який відповідає загальним інтересам суспільства.

Разом з тим, Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях наголошує, що держава при конфіскації майна зобов'язана додержуватися, зокрема третього критерію - правомірності позбавлення майна (балансу інтересів), визначеного ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 9 червня 2005 року у справі «Бакланов проти Російської Федерації»; від 24 березня 2005 року у справі «Фрізен проти Російської Федерації»; від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України»; від 06 листопада 2008 року у справі «Ізмайлов проти Російської Федерації»; від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції»). Зазначений критерій передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між поставленою метою та засобами, які використовуються для її досягнення. ЄСПЛ вважає, що будь-яке втручання у право власності обов'язково повинне відповідати принципу пропорційності. «Справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується обставин кожної конкретної справи, а тому повинен бути встановлений щодо кожного конкретного суб'єкта у кожній справі на підставі безпосередньо з'ясованих обставин і фактів.

Однак, суду не надано доказів про те, що конфіскація вилученої у ОСОБА_7 готівки, покладає на нього індивідуальний надмірний тягар.

При цьому, апеляційний суд враховує, що зі слів самого ОСОБА_7 кошти йому необхідні для будівництва будинку, який у подальшому буде використовуватись як міні готель. Вказана обставина, на думку суду, не може бути безумовним доказом того, що конфіскація вилученої у ОСОБА_7 готівки, покладає на нього індивідуальний надмірний тягар.

Твердження апеляції про те, що у ОСОБА_7 відсутній умисел на вчинення даного правопорушення, не може бути підставою для закриття справи, оскільки порушення митних правил, передбачене ст. 471 МК України, може вчинятись як умисно, так і через необережність. Дана обставина не впливає на кваліфікацію та на вид стягнення.

Доводи захисника про те, що працівниками митниці допущено ряд порушень норм чинного законодавства України при виконанні своїх посадових обов'язків, суд не приймає до уваги, оскільки вони не підтверджені жодними належними доказами.

Так, суду не надано доказів про те, що ОСОБА_7 чи його захисник зверталися з будь-якими заявами до правоохоронних органів щодо неправомірності дій працівників митниці.

Не оскаржували вони й до суду дії вказаних осіб при складанні протоколу про адміністративне правопорушення.

До того ж, навіть не звертались до керівництва митниці з заявою про проведення службового розслідування з приводу неправомірних дій їх підлеглих.

Крім того, суду не надано достатньо доказів про те, що наявність вказаних порушень можуть вплинути на законність оскаржуваного рішення.

Не приймає до уваги суд і доводи правопорушника про те, що вилучені кошти належать його сину, оскільки як вбачається з протоколу опитування самого ОСОБА_7 безпосередньо у момент порушення митних правил він пояснював працівникам митниці, що вилучені кошти належать йому особисто та його сім'ї.

Не можуть бути застосовані щодо ОСОБА_7 й вимоги конвенції «Про захист заробітної плати». Так, ст. 10 вказаної конвенції передбачає, що заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім'ї.

Разом із тим, ОСОБА_7 не надав суду доказів про те, що вилучені кошти необхідні йому для його утримання, навпаки, з його слів вилучені кошти необхідні для будівництва будинку, який у подальшому планується використовувати як міні готель.

Щодо доводів про те, що грошові кошти не відносяться до заборонених чи обмежених до переміщення через митний кордон України товарів, а тому не можуть бути конфісковані, суд вважає їх також безпідставними.

Так, відповідно до ст. 197 МК України обмеження щодо ввезення на митну територію України та вивезення за межі митної території України валютних цінностей, а також порядок переміщення їх через митний кордон України, у тому числі особливості декларування валютних цінностей (зокрема, визначення граничних сум валютних цінностей, які підлягають письмовому або усному декларуванню), можуть встановлюватися Національним банком України.

Постановою Національного банку України №148 від 27.05.2008 року затверджено Інструкцію про переміщення готівки і банківських металів через митний кордон України.

Відповідно до вказаної інструкції фізична особа має право ввозити в Україну та вивозити за межі України готівку в сумі, що не перевищує в еквіваленті 10 000 євро, без письмового декларування митному органу.

Фізична особа - нерезидент має право ввозити в Україну готівку в сумі, що перевищує в еквіваленті 10 000 євро, за умови письмового декларування митному органу в повному обсязі.

Необґрунтованими є й доводи про те, що гроші не є товаром. Так, відповідно до п.п. 1, 57 ст. 4 МК України валютні цінності є товаром. При цьому до валютних цінностей відноситься валюта України та іноземна валюта.

У зв'язку з викладеним, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2017 року без змін.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Постанову судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2017 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Ю.М. Слива