Ухвала суду № 65413298, 16.03.2017, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №282/1244/16 Головуючий у 1-й інст. Вальчук В. В.

Категорія 27 Доповідач Шевчук А. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Гансецької І.А., Кочетова Л.Г.,

з участю секретаря судового засідання Кучерявого О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 17 січня 2017 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційного банку "ПРИВАТБАНК" (надалі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» або банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 (надалі - позичальник). Просило стягнути заборгованість за кредитним договором у сумі 37 587,61 грн., яка складається із: 3 575,81 грн. - заборгованості за кредитом; 28 545,72 грн. - заборгованості за процентами за користування кредитом; 3 200 грн. - заборгованості за пенею; штрафу - 500 грн. (фіксованої частини) та 1 766,08 грн. (процентної складової). Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 18 листопада 2011 року ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості та з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Позичальник свої зобов'язання не виконала, кредит не повернула та проценти за користування кредитом не сплатила, у зв'язку з чим виникла вищевказана заборгованість.

Рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 17 січня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором у сумі 35 321,53 грн. У стягненні штрафу відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що розрахунок заборгованості за кредитним договором є необґрунтованим. Окрім того банком в якості доказів по справі надані неякісні копії документів, які належним чином не завірені, у зв'язку з чим суд не мав змоги повно дослідити обставини справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню (ч.1 ст.61 ЦПК України).

Приймаючи особисту участь у суді першої інстанції, відповідач не заперечила тих обставин, що 18 листопада 2011 року власноруч підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг позивачем та довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна» (а.с.8 зворот - 9).

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про те, що сторони 18 листопада 2011 року уклали договір про надання банківських послуг, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с.8 зворот).

Відповідач отримала кредитну картку НОМЕР_1 з терміном дії - серпень місяць 2015 року.

Кредитна картка - це платіжна картка зі встановленим кредитним лімітом.

Відповідно до змісту п.п.1.1.3.2.3 п.1.1.3.2 Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом по банку від 06 березня 2010 року №СП-2010-256, банк має право в односторонньому порядку, за власним рішенням та без попереднього повідомлення позичальника, змінювати розмір наданого на платіжну картку кредитного ліміту.

Так, 18 листопада 2011 року був наданий кредитний ліміт у розмірі 300 грн. З 27 жовтня 2012 року кредитний ліміт був збільшений до 800 грн., а з 21 січня 2013 року - до 5 000 грн. У подальшому кредитний ліміт зменшувався: з 16 серпня 2013 року до 4 610 грн., з 07 жовтня 2013 року до 4 290 грн., з 11 грудня 2013 року до 4 020 грн., а з 12 лютого 2014 року до 3 730 грн.

До суду апеляційної інстанції банк спрямував читабельну довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» за договором, укладеним з відповідачем, зі змісту якої вбачається, що сторони при укладенні договору досягли згоди про те, що базова процентна ставка у місяць складає 2,5%, що становить 30% річних.

Відповідно до довідки про умови кредитування з використанням кредитки за несвоєчасне погашення заборгованості позичальник зобов'язаний сплатити пеню, яка розраховується за формулою: пеня = пеня (1) + пеня (2), де пеня (1) = базова процентна ставка за договором / 30 (нараховується за кожний день прострочки кредиту), пеня (2) = 1 % від заборгованості, але не менше 30 грн. у місяць, нараховується один раз у місяць, при наявності прострочки по кредиту або процентам 5 і більше днів при виникненні прострочки на суму від 50 грн. і більше. Аналогічна пеня передбачена й п.п.2.1.1.12.6.2 вищевказаних Умов та Правил надання банківських послуг.

За змістом ст.ст.10,11,60,212 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Розрахунком заборгованості, який повністю узгоджується із випискою по руху коштів за даним договором, станом на 31 жовтня 2016 року за відповідачем рахується заборгованість за тілом кредиту в сумі 3 575 грн. 81 коп., яка складається із: 2 731,31 грн. непростроченого тіла кредиту та 844,50 грн. простроченого тіла кредиту; 28 545,72 грн. процентів за користування кредитом, із яких: 157,29 грн. проценти за користування кредитом, що нараховані на поточну заборгованість та 28 388,43 грн. проценти за користування кредитом, що нараховані на прострочену заборгованість; та пеня у сумі 3 200 грн. (а.с.6-7).

Як убачається із довідки про рух коштів проценти за користування кредитним лімітом нараховані за ставкою 2,5 процента в місяць, оскільки остання операція щодо зняття коштів (використання кредитного ліміту) вчинена відповідачем 22 березня 2013 року, тобто до 01 вересня 2014 року.

Відповідачем та її представником, відповідно як у суді першої інстанції, так і у суді апеляційної інстанції, не спростовано правильність розрахунку, який надав позивач. Так, не надано контррозрахунку, не заявлено клопотання про призначення судової експертизи документів фінансово-кредитних операцій, не надано доказів здійснення відповідачем інших проплат, які б не були враховані позивачем у наданому ним розрахунку заборгованості перед ним відповідача тощо, хоча у судовому засіданні колегією суддів суду апеляційної інстанції представнику відповідача згідно ст.ст.10,60 ЦПК України були роз'яснені права та додатково право щодо заявлення клопотання про призначення відповідної судової експертизи. Натомість розрахунок заборгованості відповідача перед банком щодо тіла кредиту, процентів за користування кредитом та пені, наданий позивачем, повністю узгоджується із наданою банком довідкою про рух коштів за договором про надання банківських послуг, а тому доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості розрахунку заборгованості, наданого позивачем, безпідставні.

Інші доводи апеляційної скарги про те, що копії документів, які надав банк, належним чином не завірені, а деякі із них нечитабельні не змінюють висновків суду першої інстанції з огляду на те, що судом апеляційної інстанції задоволено письмове клопотання банку та приєднано до матеріалів справи докази, які обґрунтовують розрахунок, а саме: довідки про рух коштів по договору про надання банківських послуг, про кредитний ліміт, про термін дії картки та збільшену за розмірами читабельну довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», що надало можливість суду оцінити надані сторонами докази у їх сукупності.

У судовому засіданні представник відповідача, пославшись на п.31 постанови пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», намагався довести те, що позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі.

Однак з такою позицією колегія суддів апеляційного суду погодитися не може враховуючи, що постановою пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №7 «Про внесення змін і доповнень до постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» пункт 31 викладено у новій редакції, відповідно до якої при застосуванні положення пункту 7 частини 11 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, суди мають виходити з того, що у системному зв'язку з частиною 11 ст.11 зазначеного Закону ця вимога стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту. У зв'язку із цим та враховуючи, що ЦК не передбачає заборони пред'явлення окремих вимог у зв'язку з порушенням строку позовної давності, при вирішенні таких спорів, суди повинні враховувати положення ЦК про позовну давність.

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду (ст.303 ЦПК України), то заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач приймала участь, але у жодний спосіб не заявила про застосування позовної давності, а тому на стадії апеляційного провадження, здійснюючи перевірку законності та обґрунтованості рішення, що оскаржується, колегія суддів апеляційного суду позбавлена можливості застосовувати до спірних правовідносин інститут позовної давності як до основної вимоги (тіла та процентів за користування кредитом) так і до додаткових вимог банку (пені).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача, керуючись ст.ст.525,526,530,551,1054 ЦК України, заборгованості у сумі 35 321,53 грн., яка складається із тіла кредиту, процентів за користування та пені станом на 31 жовтня 2016 року.

Суд першої інстанції також обґрунтовано застосував правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року в справі №6-2003цс15 та відмовив у стягненні штрафу (його фіксованої частини та процентної складової), оскільки у даному випадку штраф та пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення - недотримання строків виконання грошового зобов'язання.

Кредитні кошти не повернуті, хоча уклавши договір, відповідач зобов'язалася повертати кошти та сплачувати проценти за користування кредитним лімітом, а позивач не отримав того, на що він сподівався при укладенні договору та наданні відповідачу кредитного ліміту. Докази, надані позивачем, у законний спосіб не спростовані, а тому не може бути скасоване законне, обґрунтоване та правильне по суті й справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин суд першої інстанції повно встановив обставини справи, висновки їм відповідають, правильно застосував норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення суду, згідно ст.308 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду залишає без змін.

Керуючись ст.ст.209,303,304,307,308,313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Любарського районного суду Житомирської області від 17 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуюча

Судді: