Ухвала суду № 65412468, 16.03.2017, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 168/533/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Хаврона О.Й. Провадження № 22-ц/773/421/17 Категорія: 49 Доповідач: Киця С. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2017 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Киці С.І.,

суддів - Грушицького А.І., Шевчук Л.Я.,

секретар - Черняк О.В.,

з участю: позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника позивача ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4,

представника відповідача ОСОБА_5,

представників відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Старовижівської селищної ради, Відділу Держгеокадастру у Старовижівському районі про визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку, визнання незаконним і скасування рішення селищної ради за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 08 лютого 2017 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_2 звернулись з позовом до відповідачів ОСОБА_4, Старовижівської селищної ради, Відділу Держгеокадастру у Старовижівському районі про визнання незаконним і скасування п.7 рішення Старовижівської ради №21/8 від 10.11.2005 року про передачу земельних ділянок у власність ОСОБА_4, в розмірі 0,15га; державного акту серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1, виданого Старовижівським районним відділом Волинської філії ДП «Центр ДЗК» на ім'я ОСОБА_4

Рішенням Старовижівського районного суду Волинської області від 08 лютого 2017 року в даній справі в задоволенні позову відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на зазначене рішення. Вважає, що суд зайняв не правову, а упереджену позицію, ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення скасувати, державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1, виданий 15 лютого 2006 року на ім'я ОСОБА_4 визнати недійсним.

Апеляційну скаргу слід відхилити, рішення суду залишити без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_4 є суміжними землекористувачами.

Рішенням Старовижівської селищної ради від 10.11.2005р. №21/8 передано безкоштовно у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,15га по АДРЕСА_1. 15.02.2006 року видано ОСОБА_4 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1448 га по АДРЕСА_1.

Рішенням Старовижівської селищної ради №31 від 20.03.1981р. виділено земельну ділянку для будівництва індивідуального жилого будинку ОСОБА_1 в АДРЕСА_2 площею 704 кв.м.

25 березня 1981 року між Старовижівською селищною радою та ОСОБА_1 укладено договір про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку на праві власності, відповідно до якого ОСОБА_1 надана земельна ділянка в АДРЕСА_2 площею 704кв.м.

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку від 17.05.2007р. позивачу ОСОБА_8 належить 0,15га земельної ділянки по АДРЕСА_3, для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, на підставі рішення Старовижівської селищної ради від 27.03.2007р. №8/8.

Позивач ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу від 07.08.2008р. придбала у ОСОБА_9 житловий будинок АДРЕСА_4.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з ч.3 ст.152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

За змістом ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, а згідно із ст.126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Статтею 107 ЗК України передбачено, що основою для встановлення меж є дані земельно-кадастрової документації.

Відповідно до наведених термінів в статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Згідно зі ст.15 Закону України "Про Державний земельний кадастр" до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об'єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку. Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно положень ч.2 ст.20, ст.ст.22, 152-153 Земельного кодексу Української РСР 1970 року, який діяв на час виникнення спірних відносин (у 1981 році), право володіння або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Особа набуває статусу користувача земельної ділянки за умови відповідного рішення ради, встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) відповідно до затвердженого проекту відведення та державної реєстрації права користування земельною ділянкою.

Оспорюючи рішення Старовижівської селищної ради № 21/8 від 10.08.2005р., яким відповідачу передано у власність земельну ділянку площею 0,15га та державний акт на право власності на земельну ділянку, позивачі не довели факту накладання суміжних земельних ділянок і судом не встановлено накладання меж суміжних земельних ділянок по АДРЕСА_1.

З акту погодження з суміжними землекористувачами меж землевласності та закріплення меж в натурі межовими знаками від 24.10.2005р. вбачається, що відповідач ОСОБА_4 узгодив з суміжними землекористувачем межі земельних ділянок, в т.ч. і із ОСОБА_1, про що свідчить його підпис. Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1, що підписи на акті збирались неналежним чином і не на межі земельної ділянки не заслуговують на увагу.

Після передачі у власність земельної ділянки відповідачу ОСОБА_4 та видачі державного акта на право власності на земельну ділянку, позивачу ОСОБА_8 у березні 2007 року надана земельна ділянка у власність по АДРЕСА_3.

Земля для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд у користування чи власність позивачу ОСОБА_2 по АДРЕСА_4 не передавалась. Попередній землекористувач ОСОБА_9 претензій до відповідача ОСОБА_4 з приводу користування земельною ділянкою не мав, посвідчив це своїм підписом в акті погодження меж земельних ділянок.

За загальним правилом, закріпленим у ч.4 ст.120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди, стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Отже, оспорюваним рішенням селищної ради про передачу земельної ділянки відповідачу ОСОБА_4 не порушувалися права позивачів.

Правомірність надання ОСОБА_10 спірної земельної ділянки підтверджується земельно-кадастровою книгою, де зазначені розміри земельної ділянки, яка перебувала в користуванні ОСОБА_4, а пізніше передана йому у власність, технічною документацією із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_10 Земельна ділянка відповідачу надана в межах норм, передбачених ч.1 ст.121 ЗК України, який діяв на момент надання земельної ділянки у власність, в порядку передбаченому Декретом Кабінету Міністрів України від 26.12.1992р. «Про приватизацію земельних ділянок».

Державний акт на право власності на земельну ділянку є правовстановлюючим документом, який видається на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування, тому вимога про скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку є похідною й залежить від доведеності незаконності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого виданий оспорюваний державний акт.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст.307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 08 лютого 2017 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді: