Рішення № 6541201, 21.10.2009, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2009 р. Справа № 57/212-08 (н.р.

вх. № 1098/4-57

Колегія суддів господарського суду в складі:

Головуючий суддя Аюпова Р.М.

суддя Яризько В.О.

суддя Мамалуй О.О.

при секретарі судовогозасідання Павленко А.В.

за участю представників сторін:

позивача - не зявився відповідача - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 ОСОБА_3, дов. б/н від 07.02.2008 року;відповідача Харківський аукціонний центр філії ДАК “Національна мережа аукціонних центрів”- не зявився;

третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача:

1. Міністерство оборони України Управління експлуатації фондів розквартирування військ та капітального будівництва Сил повітряної оборони воїнської частини А 0215 - Красько С.Ю., юрисконсульт, довіренність № 350/1/9 пс від 08.01.2009 року ;

2. Товариство з обмеженою відповідальністю “Лік Харківське Будівельне Управління”- не зявився;

третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача фізична особа підприємець ОСОБА_5 не зявився;

розглянувши справу за позовом Виробничо-комерційної фірми Товариство з обмеженою відповідальністю "УКрІнвестстрой" м. Харків

Треті особи, які не заявляюить самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача:

1) Міністерство оборони України в особі Управління експлуатації фондів розквартирування віськ капітального будівництва сил повітряної оборони в особі віської частини А 0215, м. Вінниця

2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Лік Харківське будівельне управління", м. Харків

до 1) Фізичної особи підприємця ОСОБА_2, м. Харків; 2) Харківського аукціонного центру філії ДАК «Національна мережа аукціонних центрів», м. Харків; фізична особа підприємець ОСОБА_5;

про визнання недійсним аукціону та повернення квартир

ВСТАНОВИЛА:

Позивач Виробничо-комерційна фірма ТОВ «УкрінвестСтрой», м. Харків звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заяавою про визнання недійсним аукціону від 29.11.2005 року з реалізації ліквідатором позивача майна позивача, який відбувся у Харківському аукціонному центрі філії ДАК “Національна мережа аукціонних центрів ”, а також повернути позивачу відповідне майно, а саме: 20 квартир загальною площею 1609,18 кв.м. (квартири НОМЕР_9, НОМЕР_10, НОМЕР_18, НОМЕР_20 першого поверху, квартири НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, другого поверху, квартири НОМЕР_7, НОМЕР_8 третього поверху, квартири НОМЕР_11, НОМЕР_12, НОМЕР_13 четвертого поверху, квартири НОМЕР_14, НОМЕР_15, НОМЕР_16, НОМЕР_17 пятого поверху) в житловому будинку по АДРЕСА_1. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на відсутність повноважень ліквідатора позивача на проведення вказаного аукціону та належністю спірних квартир на праві власності державі. 31.03.2008 року позивач через канцелярію господарського суду подав заяву про уточнення та доповнення позовних вимог, в якій додатково до раніше заявлених позовних вимог просить визнати недійсним протокол аукціону по лоту № 1 від 29.11.2005 року, який відбувся у Харківському аукціонному центрі філії ДАК “Національна мережа аукціонних центрів ” з реалізації спірних квартир.

Рішенням господарського суду Харківської області від 21 квітня 2008 року у справі № 54/08-08 у позові відмовлено. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17 червня 2008 року у справі № 54/08-08 рішення суду першої інстанції залишено без змін, а апеляційна скарга позивача залишена без задоволення. Постановою Вищого господарського суду України від 30 вересня 2008 року у справі № 54/08-08 касаційну скаргу позивача задоволено частково, рішення господарського суду Харківської області від 21 квітня 2008 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17 червня 2008 у справі № 54/08-08 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області в іншому складі суддів.

При новому розгляді справи відповідач ФОП ОСОБА_2 надав суду відзив на позов, в якому проти позову заперечив у повному обсязі з огляду на його безпідставність. У судових засіданнях представник відповідача підтримав позицію, викладену у відзиві на позов, та її мотиви.

Відповідач Харківський аукціонний центр філії ДАК “Національна мережа аукціонних центрів ” при новому розгляді справи відзиву на позов та своїх пояснень суду не надав та представників у судові засідання не направляв, хоча про час та місце усіх судових засідань був повідомлений належним чином.

Третя особа ТОВ “ЛіК Харківське Будівельне Управління” при новому розгляді справи своїх пояснень суду не надала та представників у судові засідання не направляла, хоча про час та місце усіх судових засідань була повідомлена належним чином.

Третя особа ФОП ОСОБА_5 при новому розгляді справи надав суду свої письмові пояснення, в яких вважає позовні вимоги такими, що не ґрунтуються на чинному законодавстві й обставинах справи, через що просив суд у задоволенні позову відмовити.

Крім того, в порядку ст. 30 Господарського процесуального кодексу України судом при новому розгляді справи було викликано для дачі пояснень арбітражного керуючого ОСОБА_6, який також виконував протягом певного часу обовязки арбітражного керуючого позивача. Арбітражний керуючий ОСОБА_6 у судове засідання 24.03.2009 року зявився й дав суду відповідні пояснення щодо розглядуваного спору, а також оформив ці пояснення письмово й подав їх через канцелярію господарського суду для залучення до матеріалів справи.

В процесі розгляду справи судом з огляду на суперечливі дані щодо вартості спірних квартир за клопотанням представника відповідача ФОП ОСОБА_2 було призначено судову будівельно-технічну оціночну експертизу для визначення дійсної ринкової вартості спірного майна на момент його продажу. Висновок експертизи №5393/8488 від 18.09.2009 р. залучено до матеріалів справи.

В судове засідання 21.10.2009 р. представники позивача, відповідача Харківський аукціонний центр філії ДАК «Національна мережа аукціонних центрів», третіх осіб ТОВ «ЛіК Харківське Будівельне Управління» та ФОП ОСОБА_5 не зявилися, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

В судовому засіданні 21.10.2009 р. представник відповідача ФОП ОСОБА_2 проти позову заперечував з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву. Представник третьої особи Міністерство оборони України в особі Управління експлуатації фондів розквартирування військ та капітального будівництва сил повітряної оборони в особі воїнської частини А 0215 вирішення спору залишив на розсуд суду.

Суд, дослідивши матеріали справи, подані сторонами і третіми особами пояснення та інші докази, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін та третіх осіб, встановив наступне.

Судом встановлено, що 29.11.2005 року відповідач ФОП ОСОБА_2 взяв участь у торгах (аукціоні) з продажу майна Виробничо-комерційної фірми Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрІнвестСтрой», яке було визнано банкрутом. Аукціон відбувся в Харківському аукціонному центрі філії ДАК “Національна мережа аукціонних центрів ”. За результатами торгів відповідач по справі ФОП ОСОБА_2 став переможцем аукціону по лоту № 1 і набув право на укладення договору купівлі-продажу 20 квартир загальною площею 1609,18 кв.м. (квартири НОМЕР_9, НОМЕР_10, НОМЕР_18, НОМЕР_19, НОМЕР_20 першого поверху, квартири НОМЕР_1, НОМЕР_2,НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, другого поверху, квартири НОМЕР_7, НОМЕР_8 третього поверху, квартири НОМЕР_11, НОМЕР_12, НОМЕР_13 четвертого поверху, квартири НОМЕР_14, НОМЕР_15, НОМЕР_16, НОМЕР_17 пятого поверху) в житловому будинку по АДРЕСА_1 за загальною ціною 615000 гривень. За участь у торгах позивач вніс гарантійний внесок у сумі 61500 гривень, що підтверджується платіжним дорученням № 10 від 28.11.2005 року. Відповідно до умов аукціону сума внесеного гарантійного внеску зараховується у рахунок сплати загальної ціни вартості проданого на аукціоні майна.

30 листопада 2005 року на підставі протоколу аукціону по лоту № 1 від 29.11.2005 року між фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 та Виробничо-комерційною фірмою Товариством з обмеженою відповідальністю “УкрІнвестСтрой”в особі ліквідатора було у простій письмовій формі укладено договір купівлі-продажу за № 19, за яким позивач продав фізичний особі підприємцю ОСОБА_2, як переможцю аукціону, за 615000 гривень 20 квартир загальною площею 1609,18 кв.м. (квартири НОМЕР_9, НОМЕР_10, НОМЕР_18, НОМЕР_19, НОМЕР_20 першого поверху, квартири НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, другого поверху, квартири НОМЕР_7, НОМЕР_8 третього поверху, квартири НОМЕР_11, НОМЕР_12, НОМЕР_13 четвертого поверху, квартири НОМЕР_14, НОМЕР_15, НОМЕР_16, НОМЕР_17 пятого поверху) в житловому будинку по АДРЕСА_1. Відповідно до п. 3.1 вказаного договору № 19 від 30.11.2005 року позивач повинен був передати відповідачу квартири за актом приймання-передачі протягом трьох днів з дня підписання договору, тобто до 04.12.2005 року, а відповідач повинен був протягом трьох днів з моменту передачі сплатити вартість квартир. Оскільки позивач по розглядуваній справі не виконав покладеного на нього п. 3.1 вищевказаного договору обовязку по переданню квартир і за будь-яких умов договір купівлі-продажу нерухомості підлягав нотаріальному посвідченню, відповідач 06.12.2005 року письмово звернувся до ВКФ ТОВ “УкрІнвестСтрой” з вимогою про нотаріальне посвідчення укладеного сторонами договору купівлі-продажу квартир від 30.11.2005 року № 19. Але позивач залишив звернення ФОП ОСОБА_2 без відповіді і в подальшому ухилявся від нотаріального посвідчення вказаного договору купівлі-продажу, хоча сторонами у встановленому порядку (хоч і без додержання визначеної законом форми) була досягнута згода щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу відповідного нерухомого майна.

Також судом встановлено, що 22 березня 2006 року ВКФ ТОВ “УкрІнвестСтрой” та ФОП ОСОБА_2 звернулися до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7, яким і було нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу № 19 від 30.11.2005 року, відповідно до умов якого ВКФ ТОВ “УкрІнвестСтрой” продало фізичній особі підприємцю ОСОБА_2 20 квартир загальною площею 1609,18 кв.м. (квартири НОМЕР_9, НОМЕР_10, НОМЕР_18, НОМЕР_19, НОМЕР_20 першого поверху, квартири НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3,НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, другого поверху, квартири НОМЕР_7, НОМЕР_8 третього поверху, квартири НОМЕР_11, НОМЕР_12, НОМЕР_13 четвертого поверху, квартири НОМЕР_14, НОМЕР_15, НОМЕР_16, НОМЕР_17 пятого поверху в житловому будинку по АДРЕСА_1). Зазначене нотаріальне посвідчення було вчинено на виконання рішення господарського суду Харківської області від 10.01.2006 року по справі № 40/15-06, що зберігало законну силу на дату вказаного нотаріального посвідчення. В той же день (22.03.2006 р.) між позивачем в особі ліквідатора та ФОП ОСОБА_2 на підставі вищевказаного договору купівлі-продажу спірних квартир № 19 від 30.11.2005 р. було складено акт приймання-передачі спірних квартир.

Також судом встановлено, що спірні квартири (20 квартир загальною площею 1609,18 кв.м., а саме: квартири НОМЕР_9, НОМЕР_10, НОМЕР_18, НОМЕР_19, НОМЕР_20 першого поверху, квартири НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, другого поверху, квартири НОМЕР_7, НОМЕР_8 третього поверху, квартири НОМЕР_11, НОМЕР_12, НОМЕР_13 четвертого поверху, квартири НОМЕР_14, НОМЕР_15, НОМЕР_16, НОМЕР_17 пятого поверху в житловому будинку по АДРЕСА_1) були отримані ВКФ ТОВ «УкрІнвестСтрой» на підставі договору дольової участі № 11 від 31.03.2003 року відповідно до акту приймання-передачі від 25.04.2003 року, за яким ТОВ “Лік Харківське Будівельне Управління” передало, а ВКФ ТОВ «УкрІнвестСтрой» прийняло вищевказані квартири в рахунок раніше вкладених ВКФ ТОВ «УкрІнвестСтрой» коштів у сумі 1257000,00 гривень. За змістом вказаних договору дольової участі № 11 від 31.03.2003 року (п. 1.2, 1.3) та акту приймання-передачі від 25.04.2003 року сторони цих угод дійшли згоди зарахувати зазначену суму (1257000,00 гривень) в рахунок дольового вкладу за договором дольової участі № 11 від 31.03.2003 року. Відповідно ж до абз. 2 п. 3.1 договору дольової участі № 11 від 31.03.2003 року на підставі дольового вкладу квартири передаються забудовником (ТОВ «Лік Харківське Будівельне Управління») дольщику (ВКФ ТОВ “УкрІнвестСтрой”) у власність. Таким чином, спірні квартири (20 квартир загальною площею 1609,18 кв.м., а саме: квартири НОМЕР_9, НОМЕР_10, НОМЕР_18, НОМЕР_19, НОМЕР_20 першого поверху, квартири НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, другого поверху, квартири НОМЕР_7, НОМЕР_8 третього поверху, квартири НОМЕР_11, НОМЕР_12,НОМЕР_13 четвертого поверху, квартири НОМЕР_14, НОМЕР_15, НОМЕР_16, НОМЕР_17 пятого поверху в житловому будинку по АДРЕСА_1) були отримані ВКФ ТОВ “УкрІнвестСтрой”на підставі договору дольової участі № 11 від 31.03.2003 року відповідно до акту приймання-передачі від 25.04.2003 року саме у власність.

Дослідженням поданої суду позивачем копії договору № 9/1-3-1д про сумісну діяльність від 15.05.2003 року, укладеного між ТОВ «Лік Харківське Будівельне Управління», позивачем та Міністерством оборони України в особі заступника головнокомандувача Військ протиповітряної оборони Збройних сил України з розквартирування військ та капітального будівництва (командира військової частини А 1206), встановлено, що позивач (як виконавець за договором) зобовязався передати Міністерству оборони України (як пайовику за договором) після введення будинку до експлуатації 2893,54 кв. м. загальної площі житла у житловому будинку по АДРЕСА_1. На момент визнання позивача банкрутом і проведення спірного аукціону від 29.11.2005 року зазначений обовязок за договором № 9/1-3-1д про сумісну діяльність від 15.05.2003 року позивачем виконаний не був і квартири Міністерству оборони передані не були. Відповідно до ч. 1 ст. 334 Цивільного кодексу України 2003 року (так само як і відповідно до ч. 1 ст.128 Цивільного кодексу УРСР 1963 року, чинного на момент укладення договору № 9/1-3-1д про сумісну діяльність від 15.05.2003 р.) право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Посилання позивача на адресний перелік (додаток № 1 до договору № 9/1-3-1д про сумісну діяльність від 15.05.2003 року), як на підставу виникнення права власності держави в особі Міністерства оборони України на спірні квартири не може бути прийнято судом до уваги, оскільки вказаний адресний перелік лише конкретизує такі, що підлягали виконанню в майбутньому (тобто після складення переліку), зобовязання сторін за договором №9/1-3-1д про сумісну діяльність від 15.05.2003 року.

Так само суд сприймає критично і відхиляє посилання позивача, як на доказ відсутності права власності позивача на спірні квартири на ту обставину, що вказані квартири обліковувалися на позабалансовому рахунку позивача як збудовані за рахунок державних коштів. Питання обліку того чи іншого майна на балансових чи позабалансових рахунках у системі бухгалтерського обліку юридичної особи лише опосередковано повязане з правами юридичної особи на відповідні активи (майно). Тому сам по собі факт обліку відповідного майна на балансових чи позабалансових рахунках позивача не може бути достатньою підставою для того, щоб робити висновки про належність чи неналежність цього майна на праві власності позивачу як юридичній особі. На зазначений характер юридичного звязку прав на майно та системи обліку активів юридичної особи вказує й президія Вищого господарського суду України в п. 7 розяснення від 02.04.1994 р. № 02-5/225 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності ”(з наступними змінами), зазначаючи, що при вирішенні спорів, пов'язаних з визнанням права власності, слід виходити з того, що знаходження майна на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства. Таким чином, облік майна на балансовому чи позабалансовому рахунку сам по собі не має значення для вирішення питання про право власності (інше речове право) юридичної особи на відповідне майно. Водночас виникнення права власності позивача на спірні квартири на підставі ч. 1 ст. 128 Цивільного кодексу УРСР 1963 року повністю доводиться встановленим фактом передачі їх у власність позивача відповідно до акту приймання-передачі від 25.04.2003 року на підставі договору дольової участі №11 від 31.03.2003 року. Таким чином, спірні квартири відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” підлягали включенню до складу ліквідаційної маси ВКФ ТОВ “УкрІнвестСтрой”, визнаного банкрутом постановою господарського суду Харківської області від 22.12.2004 року по справі № Б-24/115-04, як майно, яке належало ВКФ ТОВ “УкрІнвестСтрой” на праві власності. Зазначений висновок підтверджується також і письмовими твердженнями самого позивача, який: по-перше, заявив позов про повернення спірних квартир саме йому, що свідчить про те, що позивач вважає власником спірних квартир саме себе; по - друге, у претензії № 76 від 02 червня 2009 року, направленої на адресу ФОП ОСОБА_2, позивач прямо зазначив, що, на його думку, спірні квартири “повинні бути повернуті їх законному володільцю ВКФ ТОВ “УкрІнвестСтрой”.

Посилання позивача в обґрунтування його доводів про відсутність у нього права власності на спірні квартири на момент проведення спірного аукціону від 29.11.2005 року на аудиторський висновок від 29.02.2008 року (том 1, а.с. 107-112) також не може бути прийнято до уваги, оскільки зазначеним аудиторським висновком право власності позивача на спірні квартири на дату проведення спірного аукціону від 29.11.2005 року заперечується без достатніх правових підстав. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України “Про аудиторську діяльність ” аудиторський висновок це документ, що складений відповідно до стандартів аудиту та передбачає надання впевненості користувачам щодо відповідності фінансової звітності або іншої інформації концептуальним основам, які використовувалися при її складанні. Концептуальними основами можуть бути закони та інші нормативно-правові акти України, положення (стандарти) бухгалтерського обліку, внутрішні вимоги та положення суб'єктів господарювання, інші джерела. При цьому згідно із ч. 2 ст. 3 Закону України “Про аудиторську діяльність ” аудит це перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів. Таким чином, аудиторський висновок за своєю природою може містити лише думку аудитора і його оцінювання як доказу по справі здійснюється на загальних підставах, визначених ст. 43 Господарського процесуального кодексу України: господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Таким чином, суд, оцінивши вищевказаний аудиторський висновок від 29.02.2008 року у сукупності з іншими доказами по справі, вважає викладені у ньому висновки про належність спірних квартир на дату проведення спірного аукціону від 29.11.2005 року на праві власності державі зробленими без врахування усіх обставин укладення та виконання сторонами відповідних правочинів щодо спірного майна, без врахування відповідних норм чинного цивільного та господарського законодавства України. За таких умов суд вважає вказані висновки аудитора в частині, яка стосується розглядуваної справи (тобто в частині питання про право власності на спірні квартири), такими, що не відповідають чинному законодавству та фактичним обставинам справи і повністю спростовуються фактом отримання спірних квартир у позивачем у власність від ТОВ «Лік Харківське Будівельне Управління» відповідно до акту приймання-передачі від 25.04.2003 року на підставі договору дольової участі № 11 від 31.03.2003 року.

Відповідно до абз. 6 ч. 1 ст. 25 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ” ліквідатор юридичної особи банкрута виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута. Таким чином, посилання позивача у заяві про уточнення та доповнення позовних вимог від 31.03.2008 року на те, що продаж майна банкрута його ліквідатором є передбаченим ст. 658 Цивільного кодексу України випадком примусового продажу майна особою, яка не є його власником, є необґрунтованими, адже відповідно до ч.1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи.

Питання щодо повноважень ліквідатора ВКФ ТОВ “УкрІнвестСтрой” ОСОБА_5 на момент проведення спірного аукціону від 29.11.2005 року для вирішення спору сторін про право по розглядуваній справі не має істотного юридичного значення. Зазначений висновок випливає з того, що сам по собі спірний аукціон від 29.11.2005 року не є правочином, за яким право власності на спірні квартири перейшло до відповідача ФОП ОСОБА_2; зазначений аукціон (як випливає з розділу VII спірного протоколу аукціону по лоту № 1 від 29.11.2005 року та встановлено рішенням господарського суду Харківської області від 10.01.2006 року по справі № 40/15-06) лише надав відповідачу ФОП ОСОБА_2 право на укладення договору купівлі-продажу спірних квартир. Зазначене право було реалізоване ФОП ОСОБА_2 шляхом укладення з позивачем договору купівлі-продажу № 19 від 30.11.2005 року, на підставі якого ФОП ОСОБА_2 і набув право власності на спірні квартири. Вказаний договір купівлі-продажу був нотаріально посвідчений вже 22 березня 2006 року. Тобто зазначений договір купівлі-продажу був під час нотаріального посвідчення підписаний від імені ВКФ ТОВ “УкрІнвестСтрой”його ліквідатором арбітражним керуючим ОСОБА_5 в той період, за який його повноваження як ліквідатора ВКФ ТОВ “УкрІнвестСтрой” не оспорюються й самим позивачем, адже на дату нотаріального посвідчення вказаного договору купівлі-продажу набрала законної сили і зберігала її постанова Харківського апеляційного господарського суду від 06.02.2006 року по справі № Б-24/115-04, якою було скасовано ухвалу господарського суду Харківської області по цій же справі від 10.11.2005 року, що усувала арбітражного керуючого ОСОБА_5 від виконання обовязків ліквідатора ВКФ ТОВ “УкрІнвестСтрой”.

Крім того, судом встановлено, що сторонами повністю виконано договір купівлі-продажу № 19 від 30.11.2005 року, за яким позивач продав відповідачу ФОП ОСОБА_2 спірні квартири. За вказані квартири відповідач ФОП ОСОБА_2 повністю розрахувався, що доводиться платіжними дорученнями № 10 від 28.11.2005 року на суму 61500,00 гривень, № 1 від 23.03.2006 року на суму 100000,00 гривень, № 2 від 14.06.2006 року на суму 120000,00 гривень, № 3 від 16.05.2007 року на суму 333500,00 гривень (всього на суму 615000,00 гривень). Зазначені платежі без заперечень приймалися й використовувалися позивачем в особі його повноважних керівних органів, якими у відповідні періоди були ліквідатори ОСОБА_5 і ОСОБА_6 Більше того, як встановлено судом, арбітражний керуючий ОСОБА_6, який виконував обовязки ліквідатора позивача з 11.07.2006 року (тобто з дати набрання законної сили постановою Вищого господарського суду України по справі № Б-24/115-04, якою постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.02.2006 року по цій же справі було скасовано), направляв відповідачу письмові вказівки про те, на який саме рахунок слід перераховувати відповідні грошові кошти лист ліквідатора ОСОБА_6 № б/н від 14.05.2007 року (Т. 1, а.с. 138), факт направлення якого ОСОБА_6 додатково підтвердив листом № б/н від 27.03.2008 року (Т. 2, а.с. 9). Зазначені обставини також повністю підтверджуються письмовими поясненнями арбітражних керуючих ОСОБА_5 та ОСОБА_6, що були надані ними суду під час нового розгляду справи. Суд також враховує ту обставину, що позивачем ВКФ ТОВ “УкрІнвестСтрой” взагалі не заявлено позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 19 від 30.11.2005 року, за яким позивач продав відповідачу ФОП ОСОБА_2 спірні квартири.

За вказаних умов суд вважає, що усі правочини, що були вчинені між ВКФ ТОВ “УкрІнвестСтрой”та ФОП ОСОБА_2 щодо спірних квартир (спірний аукціон від 29.11.2005 р., договір купівлі-продажу № 19 від 30.11.2005 р., нотаріально посвідчений 22.03.2006 р., акт приймання-передачі спірних квартир від 22.03.2006 р.) повністю схвалені позивачем в особі його повноважних органів управління, якими згідно із абз. 6 ч. 1 ст. 25 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ”, у відповідні періоди були ліквідатори ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Більше того, ліквідатор ОСОБА_6 у наданих суду письмових поясненнях недвозначно підтвердив, що ним були схвалені відповідні правочини щодо спірних квартир, приймалися та використовувалися у ліквідаційній процедури грошові кошти від відповідача ФОП ОСОБА_2 за спірні квартири, сплачені останнім за договором купівлі-продажу № 19 від 30.11.2005 року.

Відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Доказами такого схвалення можуть бути не тільки відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника, а й взагалі вчинення будь-яких дій, які свідчать про схвалення угоди (п. 9.2 розяснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними"). Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину. У випадку схвалення правочину вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає (п. 9.2 розяснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними").

Щодо посилань позивача на порушення ліквідатором позивача ОСОБА_5 процедурних вимог закону щодо продажу спірних квартир (приховування факту продажу майна від кредиторів, непогодження продажу з комітетом кредиторів) суд зазначає, що твердження позивача про приховування факту продажу спірних квартир не відповідають дійсним обставинам справи, адже в матеріалах справи навна копія публікації для загального відома обяви про проведення спірного аукціону у газеті “Моя Батьківщина” за 01-11.11.2005 року № 31 (152) стор. 4 (оригінал якої був досліджений у судовому засіданні).

Стосовно ж посилань позивача на непогодження продажу спірних квартир з комітетом кредиторів позивача суд зазначає, що станом на дату продажу спірних квартир (29-30.11.2005 р.), так само станом на дату нотаріального посвідчення відповідного договору купівлі-продажу № 19 від 30.11.2005 року (22.03.2006 р.) комітет кредиторів позивача не існував, адже був створений лише 25.03.2006 р., що доводиться протоколом зборів кредиторів ВКФ ТОВ “УкрІнвестСтрой”№ 1 від 25 березня 2006 року. Більше того, врегульована ст. 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ” спрощена процедура банкрутства відсутнього боржника, за якою позивач був визнаний банкрутом постановою господарського суду Харківської області від 22.12.2004 р. по справі № Б-24/115-04, не передбачає створення комітету кредиторів взагалі, на що Вищий господарський суд України неодноразово звертав увагу господарських судів першої та апеляційної інстанцій (постанови Вищого господарського суду від 25.10.2006 р. по справі № Б-40/141/04 та від 27.06.2007 р. по справі № 18/224). Через це будь-які процедурні вимоги щодо отримання погодження комітету кредиторів (включаючи й передбачені ч. 2 ст. 30 вказаного Закону, на які посилається відповідач) на спрощену процедуру банкрутства відсутнього боржника не поширюються, оскільки отримати згоду комітету кредиторів необхідно і можливо лише тоді, коли він має створюватися відповідно до закону. Відтак, здійснюючи реалізацію спірних квартир ліквідатор позивача не зобовязаний був отримувати згоду комітету кредиторів і посилання позивача на неотримання такої згоди як на процедурне порушення є безпідставними.

Посилання позивача на те, що ціна продажу спірних квартир на спірному аукціоні, яка складає 615000,00 гривень, істотно занижена, сприймаються судом критично і відхиляються, оскільки повністю спростовуються матеріалами справи, а саме: а) резюме по звіту про незалежну оцінку вартості квартир першого та другого підїздів незавершеного будівництвом обєкта багатоквартирного жилого будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, виконанного у вересні 2005 року ЗАТ “Українсько-Сибірьска Агенція по нерухомості”, що відповідно до законодавства України про оціночну діяльність визначає вартість спірного майна станом на 20.09.2005 року у сумі 613000,00 гривень; б) звітом про незалежну оцінку недобудованих 20 квартир, розташованих на першому, другому, третьому, четвертому, пятому поверхах жилого будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, виконанного у березні 2009 року субєктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_8, що відповідно до законодавства України про оціночну діяльність визначає вартість спірного майна станом на 30.11.2005 року у сумі 551 328,86 гривень; в) висновком судової будівельно-технічної оціночної експертизи № 5393/8488 від 18.09.2009 р., проведеної Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. засл. проф. М.С.Бокаріуса, що визначає ринкову вартість спірного майна станом на 29.11.2005 року у сумі 597 871,00 гривень.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом, обовязок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обовязок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких предявлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

У відповідності до вимог ст. 54 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в частині визнання недійсним аукціону від 29.11.2005 року та повернення позивачу спірних квартир задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним протоколу аукціону по лоту № 1 від 29.11.2005 року, то суд зазначає, що відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. В цьому сенсі правочином може вважатися лише сам аукціон, а не протокол, який його оформлює. При цьому зі спірного протоколу аукціону по лоту № 1 від 29.11.2005 року прямо випливає, що сам по собі він не може вважатися підставою для виникнення прав продавця та покупця без укладення договору купівлі-продажу обєкта, на який прямо посилається розділ VII спірного протоколу аукціону по лоту № 1 від 29.11.2005 року. Тому в цій частині у задоволенні позову також слід відмовити.

Дослідженням позовної заяви та доданих до неї документів встановлено, що позивачем у позовній заяві заявлено дві позовні вимоги: про визнання недійсним аукціону та про повернення майна. Перша з цих вимог є немайновою і підлягає оплаті державним митом за ставкою 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (пп. “б” п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито ”), що відповідно до п. 22.5 ст. 22 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб ” становить 85,00 гривень. Друга із вказаних позовних вимог є майновою і підлягає оплаті державним митом за ставкою 1 відсоток ціни позову,але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (пп. “а” п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито ”). При цьому з доданих до позовної заяви документів видно, що державне мито сплачено позивачем у сумі 102,00 гривні. Відповідно до ч. 3 ст. 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач; у випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею. Оскільки в позовних вимогах в їх майновій частині йдеться про повернення майна, проданого позивачем відповідачу ФОП ОСОБА_2 за ціною 615000,00 гривень, то саме ця сума має визначатися як ціна позову в частині майнових позовних вимог. Відтак, позивачем при поданні позовної заяви недоплачене державне мито у сумі 6133,00 гривні (сплачено 102,00 грн., з яких 85,00 фактично за позовну вимогу немайнового характеру, а 17,00 залишається на позовну вимогу майнового характеру).

Крім того, дослідженням заяви позивача від 31.03.2008 року про уточнення та доповнення позовних вимог встановлено, що в цій заяві позивач доповнив раніше заявлені у позовній заяві вимоги. При цьому до вищевказаної заяви від 31.03.2008 року про уточнення та доповнення позовних вимог позивачем не додано доказів сплати державного мита за подання заяви, що містить нові позовні вимоги. Відповідна позовна вимога є немайновою і повинна була бути оплачена державним митом у сумі 85,00 гривень.

Відповідно до ст.45 Господарського процесуального кодексу України позовні заяви, заяви про вжиття запобіжних заходів і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених законодавством. Згідно із ч. 1 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За змістом ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови у позові державне мито підлягає покладенню на позивача. При цьому суд не позбавлений права стягнути недоплачені позивачем суми державного мита.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12, 43, 47-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИЛА:

У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Стягнути з Виробничо-комерційної фірми Товариства з обмеженою відповідальністю “УкрІнвестСтрой”(м. Харків, пров. Короленка, 19, код ЄДРПОУ 25183504) на користь Державного бюджету України 6218,00 гривень державного мита.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Головуючий суддя Аюпова Р.М.

суддя Яризько В.О.

суддя Мамалуй О.О.

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

та підписано 21 жовтня 2009 року

справа № 57/212-09