Ухвала суду № 65411849, 16.03.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2017 р.м. ОдесаСправа № 815/5085/16

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді - Єщенка О.В.

суддів - Димерлія О.О.

- Вербицької Н.В.

за участю: секретаря - Брижкіної І.О.

представника апелянта - ОСОБА_2 (довіреність від 12.01.2017 року)

представника позивача - ОСОБА_3 (доручення від 20.12.2016 року)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №288-16 від 30.05.2016 року щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_4 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позову зазначено, що оскаржуване рішення прийнято без врахування тієї обставини, що позивач є дружиною особи, якій держава Україна надала вже статус біженця, в зв'язку із чим, він відповідно до положень ч.2 ст.4 Закону України «Про біженців» зобов'язаний також був отримати від України статус біженця.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року позовні вимоги задоволено. Суд визнав протиправним та скасував рішення Державної міграційної служби України від 30.05.2016 року №288-16 щодо відмови у наданні статусу біженця ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Зобов'язав Державну міграційну службу України прийняти рішення про надання громадянці Афганістану ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 біженця в Україні, відповідно до положень ст.4 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту».

В апеляційній скарзі Державна міграційна служба України, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою Афганістану.

31.12.2014 року позивач одружилась з громадянином Афганістану ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 на території Пакистану та 25.09.2015 року авіарейсом за маршрутом Мазарі-Шаріф-Стамбул-Одеса прибула легально до України на підставі національного паспорту НОМЕР_1 та одноразової візи типу НОМЕР_2 отриманої у посольстві України в Пакистані.

15.10.2015 року за №281 (а.с.66-67) позивач подав заяву про надання статусу біженця ГУ ДМС в Одеській області.

Однак, рішенням Державної міграційної служби України від 30.05.2016 року №288-16 (а.с.40) позивачу відмовлено у наданні статусу біженця на підставі абз.5 ч.1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту».

Вказане рішення відповідач прийняв з урахуванням того, що під час звернення із вказаною заявою у позивача відсутні факти переслідування за ознаками відношення до певної соціальної або етнічної групи.

Не погоджуючись із рішенням відповідача, посилаючись на його необґрунтованість, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки держава Україна гарантує возз'єднання родин та згідно Закону гарантує надання статусу біженця другому подружжю, який ще не набув статусу біженця, відповідач при вирішенні спірного питання не посилається на наявність визначених Законом обставин, за яких позивач безумовно позбавлений можливості набути цей статус, оскаржуване рішення прийнято не у відповідності до чинного законодавства, необґрунтовано, а тому вбачаються всі підстави для його скасування.

Колегія суддів висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову вважає правильними, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст. 1, 25 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, ст. 26 Конституції України, ст.ст. 2, 3 Закону України «Про біженців» біженцям гарантується захист державою України, забезпечення гарантування відповідних прав нарівні з громадянами України, інших держав та соціальний захист.

Згідно із ст. 1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту» під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Так, приймаючи оскаржене рішення від 30.05.2016 року №288-16 (а.с.40), відповідач виходив з того, що у позивача відсутні умов, передбачені абз. 5 ч. 1 ст. 6 цього Закону.

Разом з цим, як вірно встановив суд першої інстанції, відповідач під час вирішення спірного питання не прийняв до уваги те, що згідно свідоцтва про одруження від 31.12.2014 року №2210 (а.с.55) (з урахуванням перекладу на українську мову (а.с.57) позивач уклала шлюб з громадянином Афганістану ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до посвідчення біженця НОМЕР_3 (а.с.58) громадянин Афганістану ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 отримав статус біженця в Україні та постійно проживає на території України разом із позивачем.

При цьому, факт укладання шлюбу позивачем з особою, яка має статус біженця в Україні не заперечується органом ДМС України, що підтверджується висновком у справі позивача №2105OD0328 від 18.04.2016 року (а.с.42-53).

За цих обставин, суд першої інстанції вірно врахував, що держава Україна гарантує возз'єднання родин та згідно положень ч. 2 ст. 4 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту» гарантує надання статусу біженця другому подружжю, який ще не набув статусу біженця, за відсутності умов, передбачених абзацами 2-4 частини першої статті 6, пунктами другим і третім частини першої статті 25 цього ж Закону.

Відповідно до абзаців 2-4 ч.1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту», особі не може бути наданий статус біженця, яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй.

Колегія суддів вважає, що вирішенні спору, суд першої інстанції вірно врахував ту обставину, що в матеріалах особової справи позивача та висновку посадової особи міграційної служби №2105OD0328 (а.с.58-60) відсутні посилання на те, що позивач підпадає під ознаки особи, вказані у абз. 2-4 ч. 1 ст. 6 цього Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту».

Навпаки, позивач отримала одноразову візу типу НОМЕР_2 та пройшла перевірку в Управління СБУ в Одеській області - лист від 17.11.2016 року №5/1-1727 - а.с.104, що свідчить про те, що вона не є особою, якій заборонений в'їзд до України.

Виходячи з цього, у відповідача не було правових підстав для перешкоди возз'єднання родини біженця та відмови позивачу у наданні йому статусу біженця.

Суд першої інстанції вірно вказав на те, що не змінює цього висновку й посилання посадової особи органу міграційної служби в Одеській області у своєму висновку від 18.04.2016 року (а.с.42-53) на те, що чоловік позивача повертався до Афганістану нібито для оформлення зазначеного вище шлюбу, щоб забрати родину і це позбавляє позивача права претендувати на отримання статусу біженця, оскільки ч. 3 ст. 4 Закону України «Про біженців» дозволяє біженцям з метою возз'єднання родини вільно залишати територію України без будь-яких правових наслідків.

Суд першої інстанції, з урахуванням всіх обставин у справи, вірно визначив, що оскаржене рішення не відповідає принципу верховенства права, в частині гарантованих Україною громадянам України, іноземцям та особам без громадянства прав ст. 8 Європейської Конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, норми якої повинні безпосередньо застосовуватись державними органами на території України згідно положень ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Суд першої інстанції, встановивши під час офіційного з`ясування обставин справи не відповідність оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень принципу верховенства права та закону, дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог та наявність підстав для відновлення порушених прав позивача шляхом зобов'язання органу міграційної служби прийняти рішення про надання заявленого статусу біженця.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та надана правова оцінка.

За таких обставин підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Повний текст ухвали складено та підписано 21.03.2017 року.

Головуючий-суддя: О.В. Єщенко

Судді: О.О. Димерлій

Н.В. Вербицька