Ухвала суду № 65411805, 16.03.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2017 р.м.ОдесаСправа № 522/11202/16-а

Категорія: 10.2.2 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Градовського Ю.М., Косцової І.П.

за участю секретаря - Скоріної Т.С.

представника апелянтів - ОСОБА_1;

позивача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційні скарги Головного управління ДФС в Одеській області, Державної фіскальної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС в Одеській області, Державної фіскальної служби України про визнання протиправним і скасування рішення та про зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом, в якому, з урахуванням уточнень (а.с.46-51), просив наступне:

- визнати протиправним та скасувати висновок Головного управління ДФС в Одеській області про призначення одноразової грошової допомоги у разі інвалідності працівника податкової міліції згідно із Податковим кодексом України та Законом України від 20 грудня 1990 року №565-ХII «Про міліцію» від 03 листопада 2015 року;

- зобов'язати Головне управління ДФС в Одеській області та Державну фіскальну службу України здійснити нарахування та виплату одноразової грошової допомоги, у зв'язку із захворюванням, отриманим під час виконання службових обов'язків, що призвело до встановлення II групи інвалідності, у відповідності до вимог Закону України «Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про міліцію» щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції» №208-VIII від 13 лютого 2015 року, а також Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850, виходячи із 200-кратного розміру прожиткового мінімуму, встановленого Законом для працездатних осіб у розмірі 275 600,00 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що для вирішення спірних правовідносин, відповідачами були застосовані законодавчі норми, які втратили свою чинність і не розповсюджувалися на позивача як на особу, що має право після 12 березня 2015 року на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала в період проходження служби.

За ствердженням позивача, для визначення суми одноразової грошової допомоги, суб'єкти владних повноважень повинні були керуватися Законом України «Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про міліцію» щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції» №208-VIII від 13 лютого 2015 року, виходячи із 200-кратного розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02 серпня 2016 року справа була передана для розгляду, за підсудністю, до Одеського окружного адміністративного суду (а.с.67).

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі.

В апеляційних скаргах представник Головного управління ДФС в Одеській області (далі - ГУ ДФС в Одеській області) та Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України) ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким у задоволенні позову відмовити, з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Представник апелянтів в судовому засіданні суду апеляційної інстанції доводи апеляційних скарг підтримала та просила їх задовольнити.

Позивач проти апеляційної скарги заперечив та просив рішення суду залишити без змін.

З'ясувавши обставини справи, доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, на наступних підставах.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_2 проходив службу в органах внутрішніх справ України та податкової міліції ДФС України з 04 вересня 1995 року по 28 вересня 2015 року включно, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.10-11).

Наказом начальника Головного управління ДФС в Одеській області від 24 вересня 2015 року №413-о позивача, з 28 вересня 2015 року, звільнено зі служби у запас Збройних сил України за ст.64 п. «б» (через хворобу) відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року №114, з посади старшого слідчого з особливо важливих справ третього відділу кримінальних розслідувань Слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС в Одеській області (а.с.21).

Вислуга років позивача на день звільнення складає 22 роки 00 місяців 14 днів.

Підставою для звільнення зі служби послужило свідоцтво про хворобу №327/4 від 21 вересня 2015 року Військово-лікарської комісії ГУМВС України в Одеській області, якою встановлено наявність захворювань, передбачених ст.ст. 39б, 40в, 41в, 55в, 60в, 71г, 23г графи 1 Розкладу хвороб і фізичних вад Наказу МВС України №85 від 06 лютого 2001 року.

Військово-лікарською комісією ГУМВС України в Одеській області зроблений висновок про те, що вказані захворювання пов'язані з проходженням служби в органах внутрішніх справ та позивача визнано непридатним до військової служби у мирний час, обмежено придатним у воєнний час (а.с.13-14).

На підставі даного свідоцтва Одеською обласною медико-соціальною експертною комісією №1 30 вересня 2015 року позивачу встановлено II групу інвалідності у зв'язку з наявністю захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, з втратою 60% працездатності.

Встановлення інвалідності та процент втрати працездатності підтверджено довідкою серії ААВ №780178 від 30 вересня 2015 року до акту огляду медико-соціальною експертною комісією та довідкою серії 10 ААА №125686 від 30 вересня 2015 року про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках (а.с.15-16).

03 листопада 2015 року ГУ ДФС в Одеській області складений висновок про призначення одноразової грошової допомоги у разі інвалідності працівника податкової міліції згідно із Податковим кодексом України та Законом України від 20 грудня 1990 року №565-XII «Про міліцію» (а.с.22).

Згідно цього висновку позивачу призначено одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням II групи інвалідності у розмірі 60 963,84 грн. на підставі пункту 1.2 «Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року №707 (далі - Порядок №707).

Розраховуючи дану суму одноразової грошової допомоги, суб'єкт владних повноважень, в особі ГУ ДФС в Одеській області, виходив з п.2 Порядку №707, який передбачає, що одноразова грошова допомога інвалідам, інвалідність яких настала у період проходження служби, виплачується у відсотках відповідного розміру грошового забезпечення згідно зі ступенем втрати працездатності, який визначається медико-санітарною експертною комісією, при цьому для інвалідів ІІ групи розмір грошового забезпечення встановлюється в розмірі чотирирічного грошового забезпечення.

Сума одноразової грошової допомоги, за розрахунком ГУ ДФС в Одеській області, складає 2 116 грн. 80 коп. х 12 місяців х 4 роки х 60 % = 60 963,84 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався частиною 6 статті 23 Закону України «Про міліцію» (зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про міліцію» щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції» №208-VIII від 13 лютого 2015 року) та постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850, якою затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції.

Суд вважав, що, відповідно до вказаних нормативно-правових актів, ОСОБА_2 має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, що складає 275 600,00 грн.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції на підставі наступного.

Відповідно до пункту 356.1 статті 356 Податкового кодексу України, Держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону України «Про міліцію» та Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

До 12 березня 2015 року частина 6 статті 23 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-XII (далі - Закон №565) діяла в наступній редакції:

«У разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України».

На виконання вимог цієї статті, 12 травня 2007 року Кабінет Міністрів України постановою затвердив «Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції» №707 (далі - Порядок та умови №707).

13 лютого 2015 року в частину 6 статті 23 Закону №565 були внесені зміни Законом України «Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про міліцію» щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції» №208-VIII (далі - Закон №208).

Вказана частина статті в зміненій редакції передбачала, що «У разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності І групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства».

Вищевказані зміни до частини 6 статті 23 Закону №565 набрали чинності 12 березня 2015 року та діяли до 07 листопада 2015 року.

Прикінцевими положеннями Закону №208 встановлено, що він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Зобов'язано Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади у тримісячний строк після набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Утім, Кабінет Міністрів України лише 21 жовтня 2015 року постановою затвердив «Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (далі - Порядок та умови №850).

Відповідно до пункту 2 Порядку та умов №850, особам, які до набрання чинності Законом № 208 мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога призначається і виплачується відповідно до Порядку та умов №707.

Днем виникнення права на отримання грошової допомоги є, зокрема, у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Підпунктом 2 пункту 3 Порядку та умов №850 встановлено, що грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі; 250-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності І групи; 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи; 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності ІІІ групи.

Аналіз вищевикладених норм права дає можливості суду апеляційної інстанції зробити наступний висновок.

Враховуючи, що днем виникнення права на отримання позивачем грошової допомоги є 30 вересня 2015 року - дата, яка зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії, то ОСОБА_2 має право на отримання такої допомоги виходячи із 200-кратного розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб у розмірі 275 600,00 грн. Такий висновок зроблений на підставі того, що станом на 30 вересня 2015 року діяв Закон №565, в редакції Закону №208, який і передбачав вказаний розмір грошової допомоги.

Апелянт, обґрунтовуючи свою правову позицію, наголошує на тому, що на момент виникнення у позивача права на отримання грошової допомоги (30 вересня 2015 року) не були розроблені Кабінетом Міністрів України порядок та умови її виплати.

Отже, на думку апелянта, є цілком правомірним застосування органом фіскальної служби при визначенні розміру грошової допомоги Порядку та умов №707, який на період отримання позивачем інвалідності був діючим.

Суд апеляційної інстанції, керуючись принципом законності, не може взяти до уваги такий аргумент відповідачів до уваги, оскільки у разі колізій між нормами закону і підзаконного нормативно-правового акту діють норми закону.

Як вище було зазначено, Кабінет Міністрів України повинен був у тримісячний строк, тобто до 12 червня 2015 року привести свої нормативно-правові акти у відповідність із Законом №208, але цього зроблено не було.

У зв'язку з чим, варто відзначити, що Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці, а саме у справах «Рисовський проти України», «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Лелас проти Хорватії» розкрив елементи змісту принципу «належного урядування» суб'єктів владних повноважень.

Так, зазначено, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Окрім того, перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державного органу в мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення пункту 1 передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення в дію «законів».

Пунктом 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» встановлено:

«… Держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним».

Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань

Таким чином, посилання апелянтів на відсутність належного бюджетного фінансування щодо відповідної виплати позивачу також не може бути прийнято судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до вимог ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області, Державної фіскальної служби України - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС в Одеській області, Державної фіскальної служби України про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту судового рішення.

Доповідач - суддя І.О.Турецька

суддя Ю.М. Градовський

суддя І.П. Косцова