Ухвала суду № 65410808, 15.03.2017, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________

У Х В А Л А

15 березня 2017 р. Справа № 902/839/16

Господарський суд Вінницької області в складі головуючого судді Тісецького С.С., при секретарі судового засідання Поцалюк Н.В., розглянувши в приміщенні суду матеріали у справі

за заявою: Гайсинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39469566; площа Миру, 5, м. Гайсин, Вінницька область, 23700)

до: публічного акціонерного товариства "Ладижинський завод силікатної цегли" (код ЄДРПОУ 00294020, вул. Промислова, 1, м. Ладижин, Вінницька область, 24321)

про визнання банкрутом

Представники сторін не з'явились

В С Т А Н О В И В :

В провадженні господарського суду Вінницької області знаходиться справа №902/839/16 за заявою Гайсинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області до публічного акціонерного товариства "Ладижинський завод силікатної цегли" про визнання банкрутом.

Ухвалою суду від 31.10.2016 року порушено провадження у справі №902/839/16 про банкрутство публічного акціонерного товариства "Ладижинський завод силікатної цегли"; введено процедуру розпорядження майном боржника на 115 календарних днів, до 23.02.2017 року; призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Темчишина Володимира Петровича та призначено попереднє судове засідання на 30.01.2017 року.

02.11.2016 року оприлюднено оголошення про порушення провадження у справі №902/839/16 про банкрутство публічного акціонерного товариства "Ладижинський завод силікатної цегли", встановлено граничний строк на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.

06.12.2016 року до суду надійшла заява Державного агентства резерву України б/н та без дати (вх.№ 06-54/231/16 від 06.12.2016 року) про визнання кредиторських вимог до боржника в сумі 149 981,29 грн. та включення до реєстру кредиторів у справі №902/839/16.

Ухвалою суду від 07.12.2016 року вказану заяву призначено до розгляду на 23.01.2017 року.

20.01.2017 року до суду від арбітражного керуючого надійшло клопотання № 22 від 12.01.2017 року, до якого додано відзив № 20 від 12.01.2017 року на заяву Державного агентства резерву України, в якому арбітражний керуючий просить відмовити в задоволенні даної заяви, посилаючись на те, що заявником не надано доказів на підтвердження зобов'язання саме ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" перед Державним агентством резерву України про зберігання мазуту; не надано договору, укладеного з ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" про зберігання матеріальних цінностей державного резерву, що передбачено п.1,2 ст. 11 ЗУ "Про державний матеріальний резерв"; заявником пропущено строк позовної давності щодо стягнення заборгованості та нарахування пені, оскільки заявнику ще у 2005 році (акт перевірки від 11.11.2005 року) було відомо, що боржник не використовує в своїх потребах мазут, та про не якісний стан мазуту, проте не вжито заходів щодо укладення належного договору на зберігання, фінансування операцій на освіження (поновлення, заміни) мазуту, фінансування витрат на зберігання, списання збитків від природних втрат..

Ухвалою суду від 23.01.2017 року розгляд заяви відкладено на 21.02.2017 року.

Ухвалою суду від 21.02.2017 року розгляд заяви відкладено на 15.03.2017 року.

23.02.2017 року до суду від завника надійшло заперечення на відзив № 20 від 12.01.2017 року

13.03.2017 року на електронну адресу суду від заявника надійшло письмове пояснення б/н та дати.

В судове засідання 15.03.2017 року арбітражний керуючий, заявник та боржник повноважних представників в судове засідання не направили.

Ухвала суду про відкладення розгляду заяви від 21.02.2017 року вручена учасникам судового процесу, що підтверджується поштовими реєстрами № 168, № 170 та витягами з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" розділу "Відстежити".

Враховуючи наведене суд приймає до уваги такі положення законодавства.

Варто зазначити, що відповідно до ч.1 ст.64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

В абзаці 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення учасників судового процесу належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення їх явки в судове засідання для реалізації права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Суд, розглянувши по суті заяву Державного агентства резерву України б/н та без дати (вх.№ 06-54/231/16 від 06.12.2016 року) про визнання кредиторських вимог до боржника та включення до реєстру кредиторів у справі №902/839/16, дослідивши письмові докази надані в обґрунтування викладених у ній вимог, проаналізував норми діючого законодавства України та встановив наступне.

Як вбачається із змісту заяви, доданих до неї документів та інших матеріалів справи, на відповідальне зберігання ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" було закладено матеріальні цінності державного резерву, а саме мазут М-100, що підтверджується приймальним актом (зберігального зобов"язання) № 1 від 07.07.1992 року за формою Р-16.

Відповідно до ст. 4 ЦК УРСР (в редакції станом на день підписання акту), цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.

Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають: з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; з адміністративних актів, у тому числі для державних, кооперативних та інших громадських організацій - з актів планування; в результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав; внаслідок інших дій громадян і організацій; внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків.

Відповідно до ст. 151 ЦК УРСР, в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.

Згідно з ст. 154 ЦК УРСР, коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась.

Якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений в письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає.

В передбачених законом випадках договір може бути укладений шляхом прийняття до виконання замовлення.

Форма Р-16 - це типовий документ, затверджений Інструкцією № 55 від 15.02.1978 року, затвердженої Наказом Державного комітету заготовок Ради Міністрів СРСР №84, за змістом якого (далі мовою оригіналу): "Принятые по настоящему акту на ответственное хранение товары (материалы), принадлежащие ГУМР СССР, обязуемся хранить в соответствии с действующими правилами и инструкциями ГУМР СССР в надлежащем состоянии и полной сохранности и не расходовать их без наряда ТУ.

За нарушение правил хранения, порчу, понижение качества, а также нарушение неприкосновенности принятых на ответственное хранение материалов 1 группы несем ответственность в установленном порядке.

За самовольное расходование материалов 1 группы или за оформление бестоварных операций по закладке материалов и товаров в 1 группу предприятие взыскивает с ответственного хранителя в бесспорном порядке штраф в размере 100% стоимости израсходованных ил не заложенных в 1 группу материалов и товаров, а также пеню в размере 0,5 процента их стоимости за каждый день с момента самовольного расходования или с момента оформления бесхозных операций до фактического восстановления, закладки материалов и товаров в 1 группу."

Відповідно до п. 10 Порядку формування, розміщення та проведения операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою КМУ від 08.10.1997 року № 1129, матцінності вважаються закладеними до держрезерву після підписання акту про їх приймання та оформлення відповідних бухгалтерських документів складського обігу, тобто приймальних акті по формі Р-16.

Відповідно до п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року №11 "Про деякі питання практики застосування законодавства про державний матеріальний резерв", відповідні правовідносини підпадають під ознаки договору зберігання, правовий режим якого визначено главою 66 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Такий договір згідно з частиною першою статті 937 ЦК України укладається у письмовій формі.

Водночас законом не встановлено наслідків у вигляді недійсності договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву через недодержання форми його укладення, а тому господарські суди повинні у кожному конкретному випадку з'ясовувати дійсний зміст правовідносин сторін на предмет наявності між ними договірних відносин щодо зберігання відповідних матеріальних цінностей. Доказами такої наявності можуть бути, зокрема, документи, зазначені у пункті 10 названого Порядку, а саме акт про приймання матеріальних цінностей та належно оформлені бухгалтерські документи складського обліку.

Як зазначано вище, на відповідальне зберігання ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" було закладено матеріальні цінності державного резерву, а саме мазут М-100, що підтверджується приймальним актом (зберігального зобов"язання) № 1 від 07.07.1992 року за формою Р-16.

Відтак, підписавши дану форму Р-16, боржник прийняв на себе зобов'язання щодо розміщення запасів держрезерву.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв" відповідальне зберігання - це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей (прийнятих на зберігання) у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Згідно ст. 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажедавцеві в схоронності. Крім того, відповідно до ст. 944 ЦК України, зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв матеріальних цінностей є недоторканним і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України.

Разом з тим, на ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" виявлено ряд порушень та не забезпечено кількісне зберігання мазуту державного резерву.

Постановою Верховної Ради України від 20.02.1996 року №57-96-ВР "Про механізм застосування міри відповідальності юридичних осіб, на зберіганні яких знаходяться матеріальні ресурси державного резерву, за самовільне їх відчуження (використання, реалізацію)", передбачено, що Держрезерв України та його територіальні органи здійснюють перевірку стану зберігання матеріальних ресурсів державного резерву в юридичних осіб, на зберіганні яких вони знаходяться, за результатами яких складаються акти. За виявленими фактами самовільного відчуження (використання, реалізації) матеріальних цінностей до відповідальних зберігачів застосовуються фінансові санкції в судовому порядку.

Відповідно до акту перевірки наявності, якісного стану, руху, умов зберігання, обліку та звітності мазуту державного резерву на ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" від 11.11.2005 року, на підприємстві було встановлено та підтверджено факти незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву - 268,480 тонн мазуту марки М-100.

Так, незабезпечення збереження 257,750 тонн мазуту було виявлено попередніми перевірками (зокрема актом інвентаризації товарно-матеріальних цінностей держрезерву по Ладижинському заводу силікатної цегли станом на 01.02.2002 року) та саме щодо повернення цієї кількості мазуту Держрезерв звернувся з позовом до Боржника, за результатами розгляду якого господарським судом Вінницької області 18.02.2003 року було прийнято рішення у справі № 3/46-03, де зокрема, встановлено, що відповідачу по приймальним актам Р-16 було передано, а ним прийнято на відповідальне зберігання 636,094 тонни мазуту топкового М-100. Актом інвентаризації товарно-матеріальних цінностей держрезерву по Ладижинському заводу силікатної цегли станом на 01.02.2002 року встановлено нестачу мазуту в кількості 257,750 тонн.".

На даний час, підставою кредиторських вимог Держрезерву є нестача 10,73 тонн мазуту марки М-100, незабезпечення якого встановлено саме актом перевірки Боржника від 11.11.2005 року (вже після винесення судом рішення у справі № 3/46-03).

Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 року №1129, ціни на матеріальні цінності, які закладаються та відпускаються з державного резерву, визначаються Держрезервом виходячи із оптових цін, що діють на час закладення або відпуску, кон'юктури ринку, термінів зберігання, якості продукції.

Міністерство економіки України листом від 28.01.2000 року №53-19/108 дозволило Держрезерву поряд з біржовою інформацією використовувати і інформацію із позабіржового ринку.

Вартість матеріальних цінностей державного резерву, які мали бути повернені до державного резерву, встановлена станом на момент порушення провадження у справі про банкрутство Боржника та становить 86 376,50 грн. (10,73 х 8050 = 86 376,50).

Відповідно до п. 10 ст. 14 ЗУ "Про державний матеріальний резерв" (в редакції на момент виявлення нестачі), у разі незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі самовільного відчуження, з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких перебувають ці цінності, стягується штраф у розмірі 100 відсотків вартості виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту відсутності (самовільного відчуження), а також пеня з вартості відсутнього їх обсягу за кожний день до повного повернення матеріальних цінностей.

Відтак, штраф розрахований на момент виявлення нестачі (на момент проведення перевірки), а пеня розрахована з моменту виявлення факту відсутності мазуту (з моменту проведення перевірки та до порушення провадження у справі) з 11.11.2005 року по 31.10.2016 року.

Вартість матеріальних цінностей щодо яких незабезчено збереження становить 18 348,30 грн. (10,73 х 1 710,00 = 18 348,30) (відповідно до службової записки № 1318-1 від 12.02.2008 року, діюяча середньоринкова ціна на мазут топковий марки М-100 станом на жовтень 2005 року становить 1 710,00 грн./т).

Виходячи з положень п. 10 ст. 14 ЗУ "Про державний матеріальний резерв", розмір штрафу становить 18 348,30 грн.

Відповідно до п. 16 ст. 14 ЗУ "Про державний матеріальний резерв" (в редакції на момент виявлення нестачі), розмір пені, передбачений пунктами 7, 8, 9, 10 цієї статті, обчислюється з вартості матеріальних цінностей, а передбачений пунктами 14 і 15, - з суми простроченого платежу, виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відтак, виходячи з вартості матеріальних цінностей щодо яких не забезпечено збереження, розмір пені за період з 11.11.2005 року по 31.10.2016 року становить 45 256,49 грн.

Таким чином, кредиторські вимоги щодо незабезпечення збереження мазуту марки М-100 становлять 149 981,29 грн., з яких: 86 376,50 грн. основного боргу та 63604,79 грн. штрафних санкцій.

Обставини викладені у заяві Державного агентства резерву України підтверджуються наданими доказами.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Згідно ч. 1 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошень про порушення провадження у справі про банкрутство. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Враховуючи викладене, за наслідками розгляду вищевказаної заяви, суд дійшов висновку, що заява Державного агентства резерву України б/н та без дати (вх.№ 06-54/231/16 від 06.12.2016 року) про визнання кредиторських вимог до боржника в сумі 149 981,29 грн. та включення до реєстру кредиторів у справі №902/839/16 подана в межах строку встановленого законом (заява здана на відправку до органу поштового зв'язку 01.12.2016 року), а тому заявлені кредиторські вимоги є конкурсними, підтверджені належними письмовими доказами та підлягають визнанню.

Також, визнанню підлягають вимоги кредитора в розмірі 2 756,00 грн. - судового збору за подання заяви про визнання кредитором.

При цьому, суд задовольняючи дану заяву врахував наступні положення закону.

Відповідно до ст. 83 ЦК УРСР, позовна давність не поширюється: на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом; на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян; на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених у державні трудові ощадні каси і в Державний банк СРСР; у випадках, встановлюваних законодавством Союзу РСР, і на інші вимоги.

В силу положень п. 6 ст. 268 ЦК України, позовна давність не поширюється на вимогу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України "Про державний матеріальний резерв".

Відтак, виходячи з наведених норм закону, позовна давність на вимоги Державного агентства резерву України не поширюється.

Такої ж позиції притримується Вищий господарський суд України у своїй постанові від 03.04.2014 року у справі № 921/281/13-г/10.

З урахуванням наведеного та керуючись ст.ст. 1, 2, 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 4, 4-1, 4-5, 86, 115, Господарського процесуального кодексу України суд, -

У Х В А Л И В :

1. Заяву Державного агентства резерву України б/н та без дати (вх.№ 06-54/231/16 від 06.12.2016 року) про визнання кредиторських вимог до боржника та включення до реєстру кредиторів у справі №9 02/839/16 задоволити у повному обсязі.

2. Визнати грошові вимоги Державного агентства резерву України (код ЄДРПОУ 37472392; вул. Пушкінська, 28, м. Київ, 01601) до публічного акціонерного товариства "Ладижинський завод силікатної цегли" (код ЄДРПОУ 00294020, вул. Промислова, 1, м. Ладижин, Вінницька область, 24321) по справі № 902/839/16 у розмірі 149 981,29 грн., з яких: 86 376,50 грн. основного боргу (третя черга задоволення), 63 604,79 грн. штрафних санкцій (шоста черга задоволення); а також 2 756,00 грн. - судового збору за подання до господарського суду Вінницької області заяви про визнання кредитором (перша черга задоволення).

3. Арбітражному керуючому Темчишину В.П. внести відповідні кредиторські вимоги до реєстру вимог кредиторів ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли".

4. Копію ухвали направити згідно переліку рекомендованим листом.

Суддя Тісецький С.С.

віддрук. 5 прим.:

1 - в справу;

2 - Гайсинській ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області (площа Миру, 5, м. Гайсин, Вінницька область, 23700);

3 - ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" (вул. Промислова, 1, м. Ладижин, Вінницька область, 24321);

4 - арбітражному керуючому Темчишину В.П. (АДРЕСА_1);

5 - Державному агентству резерву України (вул. Пушкінська, 28, м. Київ, 01601)