Постанова № 65410492, 15.03.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2017 р. Справа№ 910/19607/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Дикунської С.Я.

Мальченко А.О.

секретар судового засідання Яценко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2016

у справі № 910/19607/16 (суддя - Мельник В.І.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування»

до Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім»

про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу 1 314, 19 грн

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явились

від відповідача: Савенко О.І., довіреність б/н від 03.01.2017

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Альфа Страхування» (позивач у справі) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» (відповідач у справі) про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу 1 314, 19 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Альфа Страхування», виплативши страхувальнику відповідно до договору добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу №046.0487976.238 від 12.02.2014 страхове відшкодування у розмірі 9 593,35 грн, відповідно до ст. ст.993, 1191 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування» набуло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, якою є відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності винної у вчиненні ДТП особи. Посилаючись на вимоги Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Альфа Страхування» просить стягнути з Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» недоплачене останнім страхове відшкодування у розмірі 1 314,19 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2016 позов задоволено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» суму заборгованості в розмірі 1 314,19 грн, 1378 грн. - судового збору.

Приймаючи рішення у справі, місцевий господарський суд виходив із того, що у відповідача, як страховика цивільної відповідальності винної у ДТП особи, існує обов'язок відшкодування шкоди, у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, без урахування фізичного зносу. Враховуючи те, що відповідач суму відшкодування сплатив лише частково, місцевий господарський суд дійшов висновку про правомірність заявлених позовних вимог.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач, Приватне акціонерне товариство «Київський страховий дім» подав апеляційну скаргу № 2209 від 29.12.2016, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2016 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги мотивовані невірним застосуванням місцевим господарським судом норм матеріального права, оскільки, відповідач вважає, що його відповідальність, як страховика, відповідно до приписів чинного законодавства обмежується лімітом відповідальності, зазначеним у полісі загальнообов'язкового страхування, та встановлюється на підставі оціненої вартості ремонтних робіт з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу. Враховуючи те, що Приватне акціонерне товариство «Київський страховий дім» виплатило позивачу відповідно до проведеної оцінки вартості ремонтних робіт страхове відшкодування з урахуванням фізичного зносу, як того вимагають приписи Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів», відповідач стверджує про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування», оскільки стягувана сума є сумою фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 Приватному акціонерному товариству «Київський страховий дім» поновлено пропущений строк на апеляційне оскарження рішення суду, апеляційну скаргу прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Жук Г.А., судді -Мальченко А.О., Дикунська С.Я. та призначено розгляд справи на 22.02.2017.

Київський апеляційний господарський суд у зв'язку з неявкою у судове засідання 22.02.2017 представників позивача відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 77 ГПК України відклав розгляд справи на 15.03.2017, про що виніс відповідну ухвалу.

У судовому засіданні 15.03.2017 представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2016 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Представники позивача у судове засідання 15.03.2017 повторно не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Альфа Страхування» повідомлене належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, направленого відповідно до ст. 98, 64 ГПК України.

Враховуючи обізнаність позивача про порушення апеляційного провадження, відсутність заперечень зі сторони відповідача про розгляд апеляційної скарги за відсутності позивача, зважаючи на відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників позивача.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

12.02.2014 року між ПрАТ «СК «Альфа Страхування» (позивач у справі, страховик за договором) та ОСОБА_3 (страхувальник за договором) був укладений договір №046.0487976.238 добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме «ЗАЗ Ланос» д.н. НОМЕР_1 2011 року випуску.

Пунктом 10 договору визначено строк його дії з 15.02.2014 по 14.02.2019

Територія страхування: Україна.

07.03.2014 по проспекті Перемоги у м. Луцьк мала місце дорожньо-транспортна пригода за участі застрахованого автомобіля «ЗАЗ Ланос» д.н. НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля марки «Опель», д.н.з. НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_5, що сталася внаслідок порушення останнім Правил дорожнього руху України, що спричинила механічні пошкодження обом автомобілям та завдала їм матеріальних збитків.

Факт скоєння вказаного ДТП підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою ВДАІ Луцького МВ УМВС України у Волинській області від 11.03.2014.

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28.03.2014 у справі №161/3825/14-п встановлено, що ДТП відбулося внаслідок порушення ОСОБА_5 п.п. 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху України, за наслідками чого винного притягнуто до адміністративної відповідальності.

07.03.2014 страхувальник - ОСОБА_3 звернувся до позивача із Заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.

26.05.2014 позивачем було затверджено Страховий акт №0802.206.14.01.01 з урахуванням виставленого ТОВ «Автоконцепт» рахунку-фактури №АК00019494 від 22.05.2014, відповідно до якого вирішено здійснити виплату страхового відшкодування в сумі 9 593,35 грн з урахуванням суми франшизи, встановленої договором добровільного страхування.

На підставі страхового акта позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 9 593,35 грн, що підтверджується копією платіжного доручення №12924 від 30.05.2014.

З матеріалів справи вбачається, що на момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки «Опель», д.н.з. НОМЕР_2, особи винної у скоєні ДТП, була застрахована Приватним акціонерним товариством «Київський страховий дім» відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АС/6989058 на строк з 02.11.2013 по 01.11.2014 з встановленим розміром франшизи - 510 грн. та лімітом відповідальності страховика - 50 000,00 грн. за шкоду заподіяну майну.

04.12.2014 позивач звернувся до відповідача з Заявою на виплату страхового відшкодування в порядку регресу, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди в сумі 9 593,35 грн. До заяви позивач додав також Звіт про визначення вартості відновлювального ремонту з урахуванням зносу, платіжне доручення про виплату страхового відшкодування потерпілому, страховий акт та інші документи.

На підставі поданих позивачем документів, відповідачем було затверджено Страховий акт №712-1718/1 про виплату на користь позивача страхового відшкодування в розмірі 7 769,16 грн, виходячи із оціненої згідно Звіту вартості відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу автомобіля. На підставі складеного страхового акту відповідач перерахував на користь позивача 7 769,16, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №6623 від 29.05.2015.

Предметом спору у даній справі є вимога ПрАТ «СК «Альфа Страхування» про виплату решти суми страхового відшкодування в розмірі 1 314,19 грн, оскільки, на думку позивача, виплачені на користь потерпілого грошові кошти є прямими витратами, які були сплачені на відновлення пошкодженого транспортного засобу та, які підлягають відшкодуванню винною особою, яким є відповідач у справі.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач стверджує, що розрахунок виплаченої ним суми страхового відшкодування здійснено на підставі Звіту про визначення вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, відтак відповідач вважає, що згідно приписів законодавства він виплатив страхове відшкодування в повному обсязі, що відповідно свідчить про безпідставність позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами 1, 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України «Про страхування» визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, після виплати страхового відшкодування за шкоду, завдану внаслідок ДТП автомобілю «ЗАЗ Ланос» д.н. НОМЕР_1, до позивача перейшло право зворотної вимоги відшкодування збитків, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно з п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів», при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

У відповідності до п. 36.4. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої пунктом «а» пункту 41.1. статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Враховуючи викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком Господарського суду міста Києва про те, що відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності ОСОБА_5 є відповідальним за завдану останнім внаслідок ДТП шкоду власнику автомобіля «ЗАЗ Ланос» д.н. НОМЕР_1 в межах лімітів, передбачених Полісом АС/6989058, оскільки відповідно до укладеного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу відповідач взяв на себе відповідальність за свого страхувальника, тобто здійснив страхування такого страхового ризику, як відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

Приймаючи рішення у справі, місцевий господарський суд погодився з вірністю визначення позивачем страхового відшкодування, та прийняття до уваги в якості доказу розміру завданих збитків рахунок СТО та платіжне доручення про перерахування грошових коштів, без врахування приписів Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» щодо визначення розміру збитку з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу. Вказані висновки Господарського суду міста Києва, апеляційний господарський суд вважає такими, що прийняті без врахування положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів».

Статтями 1 та 5 Закону України «Про страхування» визначено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів та доходів від розміщення коштів цих фондів. Страхування може бути добровільним або обов'язковим.

Страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов'язковим видом страхування, що здійснюється в Україні (ст. 7 Закону України «Про страхування»).

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до ст.ст. 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Отже, з врахуванням наведених приписів Закону страховик (відповідач) за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів також є відповідальною особою за завдані збитки. Водночас, на відміну від особи, яка завдала шкоди, обсяг відповідальності страховика за договором страхування відповідальності обмежений нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Зокрема, правила відшкодування шкоди заподіяної третій особі встановлені ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно п. 22.1 якої у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно зі ст. 29 п. 32.7 ст. 32 цього Закону у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Шкоду, пов'язану із втратою товарної вартості транспортного засобу, страховик не відшкодовує.

Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року N 142/5/2092).

Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач у справі) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.

Тому, пред'явлення позивачем (особа, яка має право на отримання відшкодування замість потерпілого) до відповідача (страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) вимоги про виплату страхового відшкодування у розмірі повної вартості відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу є неправомірним.

Висновки суду першої інстанції про те, що у відповідача, як страховика цивільної відповідальності, виник обов'язок здійснити відшкодування у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, без урахування зносу деталей, що підлягають заміні, є помилковими, оскільки суперечать ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яка прямо визначає, що шкода, яка пов'язана з пошкодженням транспортного засобу і відшкодовується страховиком за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, становить вартість витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Як вбачається із наявного в матеріалах справи Звіту №2809/2260 від 25.03.2014 про визначення вартості відновлювального ремонту з урахуванням зносу транспортного засобу «ЗАЗ Lanos TF690», д.н.з. НОМЕР_1, коефіцієнт фізичного зносу був визначений за формулою Eз=1- (С/Цн), де Ез - коефіцієнт фізичного зносу, С - ринкова вартість КТЗ, Цн - ціна нового КТЗ в Україні та склав 0,07.

Пунктами 7.38 та 7.39 «Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів», затвердженої наказами Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України зазначено, що значення Ез приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ (колісний транспортний засіб), строк яких не перевищує:

5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД;

7 років - для інших легкових КТЗ;

3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн

СНД:

4 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів;

5 років - для мототехніки.

З поданих сторонами документів, судом апеляційної інстанції встановлено, що пошкоджений транспортний засіб, «ЗАЗ Lanos TF690», д.н.з. НОМЕР_1, був випущений у 2011 році та станом на момент ДТП строк його експлуатації склав лише три роки.

Проте, відповідно до п. 7.39. Методики винятком стосовно використання приписів Методики щодо нульового значення коефіцієнту фізичного зносу є: б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації

Як вбачається з матеріалів справи, при проведенні зовнішнього огляду автомобіля «ЗАЗ Lanos TF690», д.н.з. НОМЕР_1 експертом було встановлено (з чим погодився і власник автомобіля), що автомобіль має недоліки, які не мають відношення до даної ДТП, такі недоліки зазначені в Акті огляду транспортного засобу (Додаток №1 до звіту а.с. 46). Таким чином, оскільки складові транспортного засобу мали деформації, експертом при визначені вартості відновлювального ремонту правомірно визначено коефіцієнт зносу.

Зазначений коефіцієнт фізичного зносу 0,07 був застосований експертом до вартості деталей, які підлягали заміні та були вказані у Додатку №2 до Звіту.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Верховним Судом України у листі від 19.07.2011 «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» роз'яснено, що, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Враховуючи те, що Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу, то колегія суддів зазначає, що визначаючи розмір страхового відшкодування, яке відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності винної у ДТП особи, зобов'язаний виплатити потерпілому, слід враховувати фактичні витрати, розмір яких підтверджується не Звітом про оцінку, як попереднього оціночного документу, а відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля, та які підтверджують фактичний розмір понесених збитків. (Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі №3-50-15гс).

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що при визначенні розміру страхового відшкодування, який підлягає сплаті на підставі Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», слід враховувати також те, що обсяг відповідальності страховика обмежується вартістю відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу.

Згідно п. 7.36 Методики ринкова вартість окремої складової частини враховує її комплектність і фактичний технічний стан, умови, у яких вона експлуатувалася (зберігалася), особливості кон'юнктури ринку регіону. Ринкова вартість складової частини КТЗ з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу визначається за формулою Ссз=Ц с*(1-Ез)

де: Ссз - вартість складової частини КТЗ з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, грн;

Ц с - ціна нової складової частини, грн; Ез - коефіцієнт фізичного зносу.

Згідно виставленого рахунку №АК00019494 від 25.03.2014 станції технічного обслуговування, на якому здійснювався ремонт автомобіля, вартість деталей була вказана у розмірі 4 022,86 грн, яка згідно Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підлягає коригуванню на коефіцієнт фізичного зносу.

Таким чином з урахуванням вищезазначеної формули, колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що вартість деталей з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу становить 3 741,26 грн (4 022,86 грн*(1-0,07).

Беручи до уваги вартість ремонтних робіт - 7 395,78 грн та визначену вартість деталей з урахуванням фізичного зносу - 3 741,26 грн, колегія суддів дійшла висновку, що вартість ремонтних робіт з урахуванням коефіціенту фізичного зносу становить 11 137,04 грн.

Враховуючи те, що до страховика за договором добровільного страхування переходить право вимоги в межах фактичних витрат, які пов'язані з відновленням транспортного засобу з урахуванням франшизи, то, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач набув право зворотньої вимоги до відповдіача у сумі 8 801,75 грн, яка визначена від вартості ремонтних робіт (11 137,04 грн) з урахуванням вартості послуг експерта (865,29 грн), які покладені на потерпілого, суми франшизи за договором добровільного страхування (960,00 грн) та суми франшизи за договором обов'язкового страхування (510,00 грн), а саме 11 137,04 грн (вартість ремонтних робіт з урахуванням фізичного зносу) - 865,29 грн (послуги експерта) - 960,00 (франшиза) - 510,00 грн (договором обов'язкового страхування).

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що Приватне акціонерне товариство «Київський страховий дім», виходячи із вартості відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу автомобіля «ЗАЗ Lanos TF690», д.н.з. НОМЕР_1, зобов'язаний був відшкодувати позивачу страхове відшкодування у розмірі 8 801,75 грн.

Враховуючи те, що відповідач фактично сплатив суму страхового відшкодування в розмірі 7 769,16 грн, то сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 1 032,59 грн, яка підлягає стягненню з Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» на користь позивача. З урахуванням наведеного, позовні вимоги в частині стягнення 281,60 грн страхового відшкодування суд апеляційної інстанції вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Беручи до уваги зазначене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2016 у справі №910/19607/16 в частині стягнення 281,60 грн страхового відшкодування. В решті частині рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2016 у справі №910/19607/16 суд апеляційної інстанції залишає без змін.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати за подання позовної заяви та за перегляд рішення в апеляційній інстанції покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 33, 34, 49, 102, 101, ч. 2 п. 1ст. 103, п.4 ч. 1 ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2016 у справі №910/19607/16 задовольнити частково.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2016 у справі №910/19607/16 скасувати частково та прийняти нове рішення:

«1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» (04053, м. Київ, вул. Артема, 37-41, код ЄДРПОУ 25201716) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» (02160, м. Київ, проспект Возз'єднання, буд. 19, код ЄДРПОУ 30968986) 1 032 (одну тисячу тридцять дві) грн. 59 коп суму страхового відшкодування та 1 082 (одну тисячу вісімдесят дві) грн. 73 коп судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.».

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» (02160, м. Київ, проспект Возз'єднання, буд. 19, код ЄДРПОУ 30968986) на користь Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» (04053, м. Київ, вул. Артема, 37-41, код ЄДРПОУ 25201716) 324 (триста двадцять чотири) грн. 80 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду.

5. Справу №910/19607/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді С.Я. Дикунська

А.О. Мальченко