Рішення № 65409909, 14.03.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" березня 2017 р.Справа № 922/550/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Чистякової І.О.

при секретарі судового засідання Сінченко І.В.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОСТМАН", смт. Покотилівка про стягнення 148811,38 грн. за участю представників:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОСТМАН" про стягнення заборгованості по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг № 00009276 від 18.12.2013 у розмірі 7706,78 грн., збитків у розмірі 134118,07 грн., 3% річних у розмірі - 450,19 грн., інфляційних втрат у розмірі - 3731,58 грн., пені у розмірі - 1500,69 грн. та штрафу у розмірі - 1304,07 грн.

Свої вимоги позивач мотивує неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про фінансовий лізинг № 00009276 від 18.12.2013, в частині здійснення сплати щомісячних лізингових платежів, внаслідок чого виникла заборгованість по сплаті лізингових платежів за січень 2015 року в сумі 1420,74 грн. та за лютий 2015 року в сумі 6286,04 грн., що разом становить 7706,78 грн., а також внаслідок припинення та порушення умов договору позивачу заподіяно збитки у розмірі 134118,07 грн., які складаються з витрат понесених відповідно до Договору відповідального зберігання від 01.09.2014 у розмірі 800 грн., витрат на оплату юридичних послуг в сумі 6000 грн. з ПДВ та упущеної вигоди в сумі 127318,07 грн., яка розрахована на підставі п.12.9. Договору. Крім того, за порушення грошових зобов'язань щодо сплати відповідачем лізингових платежів, позивачем заявлено вимогу про сплату 3% річних у розмірі 450,19 грн., розрахованих станом на 19.01.2017 та інфляційних втрат у розмірі 3731,58 грн., розрахованих станом на 23.12.2016 згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, а також вимогу про сплату пені у розмірі 1500,69 грн., передбаченої п.8.2.1. Договору та штрафу у розмірі 1304,07 грн., на підставі п.8.2.2. Договору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15 лютого 2017 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 27 лютого 2017 року о 12:00 годині. Цією ж ухвалою суду витребувано у сторін додаткові докази.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27 лютого 2017 року розгляд справи відкладено на 14 березня 2017 р. о 10:30 год.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, проте 13 березня 2017 р. до суду надійшли додаткові письмові пояснення разом з додатковими документами, зазначеними у додатку (вх. №8295), які судом долучено до матеріалів справи.

Також, представник позивача 13 березня 2017 року надав до суду клопотання (вх. №8299), в якому просить розглядати справу без участі представника позивача, у зв'язку з неможливістю забезпечити його явку.

Суд, розглянувши вказане клопотання, вважає можливим розглянути справу без участі представника позивача за наявними матеріалами, тому дійшов висновку про його задоволення.

Відповідач в призначене судове засідання не з`явився, а також свого повноважного представника не направив, відзив на позовну заяву та витребуваних судом документів не надав.

Копії ухвали про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи надіслані на адресу відповідача, яка зазначена позивачем у позовній заяві та інформація про яку міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 62458, Харківська область, Харківський район, смт. Покотилівка, вул. Фрунзе, буд. 18, проте копія ухвали про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи були повернуті підприємством зв'язку за зворотньою адресою: через не запит.

У п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарським судам України надано роз'яснення, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи й відсутність представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

У п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарським судам України надано роз'яснення, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за наявними у справі матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

18.12.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (надалі - лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОСТМАН" (надалі - лізингоодержувач) було укладено договір про фінансовий лізинг № 00009276 (надалі Договір), відповідно до якого позивач зобовязався передати у розпорядження відповідача транспортний засіб типу VW CaddyGP Kasten 1.2 I TSI, 2013 року виробництва, шасі №WV1ZZZ2KZЕX065658, двигун № НОМЕР_1 (надалі Обєкт лізингу), а відповідач зобовязався прийняти Обєкт лізингу і сплатити суму коштів за Договором шляхом здійснення платежів відповідно до Договору та згідно із Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (надалі План відшкодування), що становить невідємну частину договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 20680,00 доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент 6204,00 доларів США. Строк лізингу визначено сторонами у 84 місяці (з урахуванням додаткової угоди №1/1 від 12.01.2015).

Договором відповідач засвідчив, що він обізнаний із Загальними комерційними умовами внутрішнього фінансового лізингу, рахунків для лізингових платежів/Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів.

Вартість обєкту лізингу сторони визначили в сумі 20680,00 доларів США.

Факт передачі обєкту лізингу не спростовано відповідачем.

Проценти, комісії та інші платежі сторони погодили розраховувати відповідно до Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу.

В п. 6.4 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (далі Умов) передбачено, що у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів відображаються лізингові платежі з урахуванням відсотків (процентів/процентної ставки) за використання обсягу фінансування, розмір яких/якої узгоджено сторонами.

Сторони домовились, що процентна ставка змінна відповідно до п. 6.4.2 Умов. Так, Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) розраховується на основі змінної процентної ставки у розмірі трьохмісячної ставки LIBOR для доларів США/EURIBOR для євро (відповідно до умов договору). Тому, якщо трьохмісячна ставка LIBOR для доларів США/EURIBOR для євро змінюється у порівнянні з останнім корегуванням процентної ставки або, відповідно, датою доставки обєкта лізингу більше, ніж на 0,25 процентних пунктів, робиться аналогічне абсолютне коригування проценту (з додаванням абсолютної вартості такого збільшення до абсолютного розміру проценту) на дату виставлення рахунку, після відповідного календарного кварталу.

Відповідно до п. 6.1 Умов, для експлуатації обєкта лізингу відповідач щомісяця здійснюватиме на користь позивача лізингові платежі відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (далі Графіку).

Сторонами вносились зміни до Графіку, змінювались кількість та розмір лізингових платежів, строк лізингу.

Додатковою угодою №1/1 від 12.01.2015 р. до договору сторонами було внесено зміни до Графіку - збільшено кількість лізингових платежів (до 84) та строк лізингу (до 84 місяців), а лізинговий платежі визначено як еквівалент 311,19 дол. США.

В п. 6.3 Умов сторони домовились, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за договором на користь позивача, відображають справедливу вартість обєкта лізингу та забезпечують отримання позивачем очікуваної станом на дату виконання договору відповідно до чинного курсу обміну євро/долара США за безготівковими операціями, встановленого українським комерційним банком (ПАТ КІБ Креді Агріколь або іншим банком) або НБУ, як буде обрано за рішенням позивача, станом на дату, коли кожен платіж підлягає здійсненню. З цією метою лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобовязання, передбачені цим договором, розраховуються в євро/доларах США на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом за безготівковими операціями вказаного вище банку, чинним на робочий день, що передує дню виставлення рахунка.

Відповідно до п. 6.5 Умов лізингу щомісячний платіж перераховується на рахунок, зазначений Позивачем, не пізніше дати, вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (надалі - План відшкодування).

У випадку прострочення платежів за Договором, згідно із п. 8.2 Умов лізингу до відповідача застосовуються наступні санкції:

- пеня у розмірі 10% річних від вчасно не сплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати Платежу;

- штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані позивачем: еквівалент 15 дол.США за першу вимогу, еквівалент 20 дол. США за другу вимогу, еквівалент 25 дол. США за третю вимогу;

- компенсація будь-яких витрат, понесених позивачем та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених відповідачем відповідно до Договору.

Як зазначив позивач у позовній заяві, у відповідача виникла наступна заборгованість за Договором:

- часткова несплата щомісячного лізингового платежу за січень 2015 року на суму 1420,74 грн., відповідно до рахунку № 00254874 від 13.01.2015, належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.01.2015;

- несплата щомісячного лізингового платежу за лютий 2015 року на суму 6286,04 грн., відповідно до рахунку № 00256714 від 02.02.2015, належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.02.2015.

Загальна сума невиконаних зобов'язань за лізинговими платежами становить 7706,78 грн.

Відповідно до п. 12.6.1. Умов лізингу, позивач має право в односторонньому порядку розірвати Договір та повернути Об'єкт лізингу у разі, якщо відповідач не сплатив наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів.

Пунктом 12.6.13 Умов лізингу передбачено, що за винятком обставин та/або в умовах форс-мажору, які на думку позивача, ставлять під загрозу або затримують виконання договірних зобов'язань, або за яких відповідач неспроможний виконати свої зобов'язання за Договором, позивач має право в односторонньому порядку розірвати Договір та вимагати повернення об'єкту лізингу.

Відповідно до п. 8.3.2. Умов лізингу якщо Відповідач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) Лізингового платежу, при цьому якщо прострочення Лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів, Позивач має право розірвати Договір і витребувати Об'єкт лізингу від Відповідача, в тому числі у примусовому порядку з виконавчим написом нотаріуса.

Позивачем 03.03.2015 було направлено відповідачу повідомлення про розірвання договору про фінансовий лізинг за вих. №030315, яке відповідач отримав 03.03.2015 (а.с.45).

Відповідно до п. 12.7. Умов лізингу, день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від Договору, визначається позивачем у відповідному повідомленні/вимозі.

Таке повідомлення/вимога надсилається позивачем на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням відповідача. У випадку неотримання повідомлення/вимоги з будь-яких причин, Відповідач вважається належним чином повідомленим на 10 (десятий) календарний день з дня відправлення такого повідомленням, що підтверджується документами з відміткою ДП Укрпошта про прийняття повідомлення для відправки.

Таким чином, договір вважається розірваним 03.03.2016.

13.03.2016 відповідач добровільно повернув об'єкт лізингу позивачеві, що визнається позивачем.

З вищевказаних матеріалів вбачається, що позивач виконав свої обов'язки у повному обсязі, проте відповідач в порушення норм чинного цивільного та господарського законодавства України та умов Договору, свої зобовязання не виконав, у зв'язку з цим, у відповідача виникло зобов'язання сплатити на користь позивача плату за фактичний час користування Об'єктом лізингу за січень-лютий 2015 року на загальну суму 7706,78 грн.

Даний обов'язок відповідачем не виконано, плата за фактичний час користування Об'єктом лізингу на користь позивача не сплачена.

Крім того, в звязку з простроченням відповідачем виконання зобовязань позивач вимагає стягнення з останнього 450,19 грн. 3% річних, 3731,58 грн. інфляційних витрат, а також 1500,69 грн. пені на підставі п. 8.2.1 договору та 1304,07 грн. штрафу на підставі п. 8.2.2. договору.

Також позивач вимагає стягнути з відповідача збитки в сумі 134118,07 грн. які складаються з:

- понесених ним витрат на оплату послуг відповідального зберігання обєкту лізингу в сумі 800,00 грн. згідно за умовами укладених між позивачем ТОВ Автомир договору відповідального зберігання від 01.01.2015;

- понесених позивачем витрат в сумі 6000,00 грн. у звязку з необхідністю звернення до спеціалізованої організації ТОВ Юридична фірма Вернер з метою надання послуг по юридичному супроводу інтересів позивача в суді;

- упущеної вигоди в сумі 127318,07 грн., яку позивач міг би отримати у випадку належного виконання відповідачем своїх зобовязань за договором щодо повної оплати лізингових платежів.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про фінансовий лізинг, відносини, що виникають у звязку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, з урахуванням особливостей, що встановлюються цим законом.

Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобовязується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця майна, за умовами сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про фінансовий лізинг за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 6 Закону України Про фінансовий лізинг договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Відповідно до ст. 16 Закону України Про фінансовий лізинг сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи викладене, а також те, що відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості за лізинговими платежами за січень - лютий 2015 р., доводи позивача про порушення відповідачем умов договору фінансового лізингу та необхідність стягнення з нього лізингових платежів в сумі 7706,78 грн. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Розглядаючи позовні вимоги про стягнення 1500,69 грн. - пені, суд виходить з наступного.

За змістом ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) за яким передбачено правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч.2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 8.2.1 Договору, у випадку прострочення сплати платежу до відповідача застосовується пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

У п. 1.12. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 р. за № 14 господарським судам роз`яснено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Таким чином, суд здійснивши перерахунок пені за допомогою системи "Ліга Закон", не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого мало місце невиконання такого зобов'язання, вважає, що позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 1500,692 грн. підлягають задоволенню повністю.

Розглядаючи позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд виходить з наступного.

Згідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи порушення відповідачем свого грошового зобов'язання за договором, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 450,19 грн., а також інфляційних втрат в сумі 3731,58 грн., а відтак позов в цій частині також підлягає задоволенню.

Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача збитків суд зазначає наступне:

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За умовами ст. 224 Господарського кодексу України та з врахуванням ст. 623 ЦК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, відповідно до ч. 1 якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до п. 8.2.3 Контракту, у випадку прострочення сплати лізингових платежів до відповідача застосовуються санкції, зокрема, компенсація будь-яких витрат, понесених позивачем та/або винагороди, включаючи, гонорари юристам, судові та позасудові витрати.

В п. 8.6 договору встановлено, що будь-які збитки заподіяні невиконанням або не належним виконанням стороною своїх зобовязань за контрактом, підлягають відшкодуванню у повному обсязі додатково до штрафних санкцій, передбачених контрактом.

Пунктом 12.10 Контракту визначено, що у будь-якому випадку дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту позивач зберігає за собою право вимагати додаткових компенсацій, зокрема витрат на правову допомогу.

Позивач в обґрунтування понесення збитків зазначає, що враховуючи протиправну поведінку відповідача, його явне небажання виконувати умови договору, неможливість за рахунок власних виробничих ресурсів стягнути заборгованість за договором, він був змушений звернутись до спеціалізованої організації, а саме, ТОВ "Юридична фірма Вернер" з метою забезпечення останньою юридичного супроводу щодо представництва інтересів позивача. Позивач вказує, що за надані останньою послуги він сплатив 6000 грн., які відтак вважає своїми збитками.

Крім того, позивач зазначає, що він вимушений був укласти з ТОВ "Автомир" договір відповідального зберігання від 01.01.2015, оскільки, не має технічної можливості зберігати обєкт лізингу. Позивач вказує, що за надані останньою послуги він сплатив 800,00 грн., які відтак вважає своїми збитками.

Таким чином, позивач відносить до збитків витрати на правову допомогу (юридичні послуги), якій останній поніс, у звязку з неналежним виконанням відповідачем умов спірного договору. Крім того, позивач відносить до збитків витрати, які він поніс на збереження обєкту лізингу.

Разом з тим, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад цивільного правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності відповідно до ст. ст. 623, 1166 ЦК України та ст. 224 ГК України.

Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків, обовязковим є наявність: протиправної поведінки боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема, дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.

Отже, при зверненні до суду з вимогою про стягнення з відповідача на свою користь збитків, позивач має довести їх наявність з дотриманням вимог ст. ст. 32-34, 36 та 37 ГПК України.

З огляду на вище викладене суд констатує, що витрати на оплату юридичних послуг та витрати на збереження обєкту лізингу не є збитками у розумінні вказаних положень закону, оскільки, вони не мають обов'язкового характеру та обовязкових ознак збитків, які містить діюче законодавство, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором.

В даному випадку позивачем не доведено того, що протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що отримання позивачем послуг за договором відповідального зберігання та договором про надання юридичних послуг не є обов'язковими витратами, які позивач зробив для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які будуть представляти його інтереси, та зберігача обєкту лізингу є його правом, а не обовязком.

Крім того, за загальним правилом, витрати на правову допомогу взагалі не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором фінансового лізингу.

Викладена вище правова позиція узгоджується з висновками, наведеними в Оглядовому листі Вищого господарського суду України від 14.01.2014 № 01-06/20/2014.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення збитків у формі витрат на правову допомогу в сумі 6000,00 грн. та збитків у формі витрат на зберігання обєкту лізингу в сумі 800,00 грн. задоволенню не підлягають.

Крім того, як свідчить заявлений позивачем позов, в ньому останній зазначає, що він поніс збитки в сумі 127318,07 грн. у формі упущеної вигоди, яку позивач міг би отримати у випадку належного виконання відповідачем своїх зобовязань за договором щодо повної оплати лізингових платежів.

Таким чином, позивач кваліфікує як збитки несплачені відповідачем грошові кошти за користування об'єктом лізингу за Договором, що не є збитками, в тому числі упущеною вигодою, у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, між сторонами виникли зобов'язальні правовідносини на підставі укладеного між ними договору і дії сторін щодо невиконання певних обов'язків не є прямими збитками, а можуть завдавати шкоди, або призводити до неотримання доходів лише в причинно-наслідковому зв'язку з іншими обставинами, як то неотримання позивачем доходу внаслідок таких дій за іншими договорами, укладеними з іншими суб'єктами господарювання.

Суд також враховує, що з розірванням договору лізингу позивач не втратив права власності на обєкт лізингу, тобто має право розпоряджатися цим обєктом, в т.ч. укладати щодо цього обєкту інші цивільно - правові угоди з іншими особами за якими має можливість отримати певний прибуток, в т.ч. реалізувавши даний обєкт.

Суд також зазначає, що зарахування до бази розрахунку збитків (упущеної вигоди) лізингових платежів як частини відшкодування вартості предмету лізингу, суперечить як умовам договору, так і законодавчим положенням про фінансовий лізинг, якими передбачена сплата частини вартості предмету лізингу як умова про право лізингоодержувача на викуп предмету лізингу. Дострокове припинення договору фінансового лізингу є одночасно припиненням права лізингоодержувача на викуп предмета лізингу. Такий лізинговий платіж не може бути складовою упущеної вигоди лізингодавця.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 06.08.2014 по справі № 910/18234/13.

За таких обставин, вимоги про стягнення збитків (упущеної вигоди) у розмірі 127318,07 грн. є також необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Щодо стягнення штрафу за направлення вимоги щодо сплати заборгованості, суд зазначає наступне.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

В п.п. 8.2.2, 8.3.1 договору передбачено, що за направлення вимог щодо сплати заборгованості по лізинговим платежам відповідач має сплатити штраф.

Однак, оскільки позивачем, в порушення ст.ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, не надано доказів направлення відповідачу відповідних вимог, позовні вимоги в частині стягнення штрафу в порядку п.п. 8.2.2, 8.3.1 договору в сумі 1304,07 грн. не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 49 Господарського процесуального кодексу України та покладає на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 200,84 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст.ст. 224, 225, 231, 232, 292 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 22, 253-255, 526, 530, 549, 611, 612, 623, 625, 626, 1214 Цивільного кодексу України та керуючись ст.ст. 1, 4, 4-3, 32-34, 43, 44, 48, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково в сумі 13389,24 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОСТМАН" (62458, Харківська область, Харківський район, смт. Покотилівка, вул. Фрунзе, 18, код ЄДРПОУ 36125152) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна (02152, м. Київ, проспект Павла Тичини 1В, офіс В, код ЄДРПОУ 35571472) заборгованості за договором фінансового лізингу № 00009276 від 18.12.2013 р. в сумі - 7706,78 грн., пеню в сумі - 1500,69 грн. грн., 3% річних в сумі -450,19 грн., інфляційні втрати в сумі - 3731,58 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 200,84 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті частини позову в сумі 135422,14 грн. - відмовити.

Повне рішення складено 20.03.2017 р.

Суддя ОСОБА_1