Ухвала суду № 65407381, 16.03.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/2919/16 Головуючий у 1-й інстанції: Дудін С.О. Суддя-доповідач: Губська О.А.

У Х В А Л А

Іменем України

16 березня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Губської О.А.

суддів: Парінова А.Б., Беспалова О.О.

за участю: секретаря судового засідання Сергієнко Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації на постанову Київського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В

Позивач звернулася до суду із позовом до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації, у якому просила визнати незаконною відмову відповідача у видачі їй посвідчення потерпілої від аварії на ЧАЕС у зв'язку із встановленням інвалідності та зобов'язати відповідача видати таке посвідчення.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2016 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі відповідач просить зазначене рішення скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні вимог позивача, при цьому вказує на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін у відкритому судовому засіданні без здійснення фіксування технічними засобами у відповідності до ч. 1 ст. 41 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції виходить із таких фактичних обставин.

Судом установлено, що ОСОБА_2 має статус особи, яка постійно проживає на території посиленого радіоекологічного контролю, категорія 4, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 05.02.1994.

Згідно з експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 15.07.2015 №3483 за результатами розгляду звернення позивача та зареєстрованої в ЦМЕК 06.07.2015 документації встановлено основний діагноз: рак тіла матки, ст.I-b, T1bN1M0, кл. гр. III-b. Згідно експертного висновку захворювання позивача пов'язане з впливом аварії на Чорнобильській АЕС.

Київською обласною медико-соціальною експертною комісією позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності з 18.09.2015 внаслідок захворювання, пов`язаного з впливом аварії на ЧАЕС, що підтверджується довідкою серії АВ №0512234 від 22.09.2015.

Постановою Миронівського районного суду Київської області від 01.06.2016 у справі №371/537/16-а визнано протиправною відмову Управління соціального захисту населення Миронівської районної державної адміністрації Київської області щодо прийняття документів ОСОБА_2 та направлення їх до Київської обласної державної адміністрації для встановлення статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1. Зобов'язано Управління соціального захисту населення Миронівської районної державної адміністрації Київської області прийняти документи та направити їх до Київської обласної державної адміністрації для розгляду та встановлення ОСОБА_2 статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.

Зазначене рішення суду набрало законної сили 01.06.2016.

На виконання вказаного судового рішення, Управлінням соціального захисту населення Миронівської районної державної адміністрації Київської області було направлено на адресу Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації подання від 29.06.2016 та направлено документи позивача для подальшого розгляду питання.

15.06.2016 позивач звернулася із заявою до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації про видачу посвідчення потерпілого категорії І серії А.

Проте листом від 25.07.2016 №05-49-1442 Департамент повідомив про відсутність правових підстав для видачі позивачу посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії з числа потерпілих від Чорнобильської катастрофи 4 категорії, мотивувавши це тим, що Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 року № 76-VIII внесено зміни до Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", а саме припинено дію ст. 23 ЗУ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", якою передбачалося надання відповідних пільг особам віднесеним до категорії 4 та виключено з переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, населені пункти зони радіолоекологічного контролю.

Позивач, вважаючи свої права порушеними, звернулася до суду.

Задовольняючи позов, суд попередньої інстанції мотивував своє рішення тим, що виключення із правового регулювання такої зони, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, як зона посиленого радіоекологічного контролю, мало наслідком лише скасування компенсацій та пільг особам, віднесеним до категорії 4, які були гарантовані державою до 01.01.2015, водночас, жодних змін у правовому регулюванні статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не відбулось.

Перевіривши правову оцінку обставин справи, повноту їх встановлення та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, з урахуванням доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 11 цього Закону до потерпілих від Чорнобильської катастрофи категорії 4 належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.

Матеріалами справи підтверджується, що на момент звернення із заявою про надання посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії позивач мала статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, про що свідчить копія посвідчення серії НОМЕР_1 від 05.02.1994.

При цьому, вирішуючи спір у справі № 371/537/16-а, рішення у якій набрало законної сили, суд встановив, що назване посвідчення ніким не вилучалось, не визнавалось недійсним і на даний час залишається діючим.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи належать інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (статті 10, 11 і частина третя статті 12), щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу.

Статтею 12 названого Закону передбачено, що причинний зв'язок між захворюванням, пов'язаним з Чорнобильською катастрофою, частковою або повною втратою працездатності громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і Чорнобильською катастрофою визнається встановленим (незалежно від наявності дозиметричних показників чи їх відсутності), якщо його підтверджено під час стаціонарного обстеження постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи уповноваженою медичною комісією не нижче обласного рівня або спеціалізованими медичними установами Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, які мають ліцензію центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.

Наявними у справі доказами підтверджується, що позивачеві, яка має статус потерпілої внаслідок аварії на ЧАЕС 4 категорії, з 18.09.2015 встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з впливом аварії на ЧАЕС.

Відмовляючи у встановленні позивачу статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, відповідач посилався на Закон України від 28.12.2014 № 76-VІІІ "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", яким внесено зміни до Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 27.02.1991 № 791а-XII та, зокрема, зону посиленого радіоекологічного контролю, в тому числі і населений пункт, в якому проживала позивач, виключено з числа зон, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Колегія суддів вважає такий висновок відповідача помилковим і погоджується з позицією місцевого суду про те, що виключення із правового регулювання такої зони, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, як зона посиленого радіоекологічного контролю, мало наслідком лише скасування компенсацій та пільг особам, віднесеним до категорії 4, які були гарантовані державою до 01.01.2015. В той же час, жодних змін у правовому регулюванні статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не відбулось.

Крім того, виключення законодавцем з 01.01.2015 з правового поля зони посиленого радіоекологічного контролю не позбавляє особу статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4, оскільки наявність такого статусу пов'язана, зокрема, з фактом постійного проживання або постійної роботи чи постійного навчання на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови проживання або роботи чи постійного навчання станом на 1 січня 1993 року у цій зоні не менше чотирьох років, в той час як зона посиленого радіоекологічного контролю існувала до 01.01.2015.

З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4 зберігається за особою, якій він присвоєний, довічно, оскільки його отримання до 01.01.2015 відбулось правомірно, а зміни, внесені до законодавства про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, жодним чином не вплинули на статус потерпілих від Чорнобильської катастрофи категорії 4, який було отримано до 01.01.2015.

При цьому, суд попередньої інстанції обґрунтовано відзначив, що та обставина що позивач проходила огляд в МСЕК вже після набрання чинності Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 № 76-VІІІ, не має правового значення для вирішення питання про встановлення позивачу статусу потерпілого 1 категорії, оскільки як вже встановлено судом, на момент проходження огляду МСЕК позивач мав статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, який зберігається у нього довічно, якщо не буде змінений на іншу категорію.

Спираючись на ці ж висновки видаються нормативно необґрунтованими доводи відповідачів про те, що дія посвідчення потерпілого категорії 4 позивача автоматично припинена з 01.01.2015.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає законним і обґрунтованим висновок суду першої інстанції про протиправність відмови відповідача у видачі позивачу посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача встановити статус постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, апеляційний суд виходить з такого.

Правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи регулює Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року № 51 із змінами і доповненнями.

Абзацом третім пункту 10 цього Порядку передбачено, що видача посвідчень провадиться іншим потерпілим і учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також дружині (чоловіку) або опікуну дітей померлого громадянина, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання.

Відповідно до абзаців 4 та 9 пункту 10 вказаного Порядку посвідчення видаються інвалідам із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, - на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності відповідної групи, пов'язаної з наслідками Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до п.10 вищевказаного Порядку рішення про видачу або відмову у видачі посвідчення приймається у місячний термін з дня надходження необхідних документів до органу, що видає посвідчення.

Інших вимог щодо надання документів вказаний Порядок не містить, відтак до заяви додаються копії документів для встановлення особи, зокрема, паспорт та довідка про присвоєння ідентифікаційного номера, копія виписки-довідки МСЕК із експертним висновком та посвідчення потерпілого 4 категорії.

Судом першої інстанції встановлено, що 15.06.2016 позивач звернулася до відповідача із заявою про видачу посвідчення потерпілого категорії І серії А, для чого надала передбачені законодавством документи, проте Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації протиправно відмовився приймати на розгляд документи райдержадміністрацій та міськвиконкомів на оформлення громадянам посвідчень постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 з числа потерпілих від Чорнобильської катастрофи категорії 4, зокрема, й щодо позивача, відтак такі особи були позбавлені можливості подати документи, а отже позбавлені права на належний розгляд документів уповноваженими компетентними органами та отримати рішення по суті поставленого питання.

Враховуючи встановлені обставини та наведені правові норми, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувані дії відповідача в розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, які на етапі, коли позивач є інвалідом та вже має статус потерпілого 4 категорії, а також має докази на підтвердження причинного зв'язку інвалідності з Чорнобильською катастрофою, досить жорстко обмежені в законодавчому порядку, оскільки право позивача на отримання статусу особи постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 підтверджується матеріалами справи. Тому судова колегія підтримує позицію місцевого суду з приводу наявності підстав для зобов'язання відповідача розглянути відповідну заяву та видати позивачеві відповідне посвідчення.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та дотриманні норм процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для скасування оскаржуваного судового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л И В

Апеляційну скаргу Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації на постанову Київського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити дії - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяО.А. Губська СуддяА.Б. Парінов СуддяО.О. Беспалов

Повний текст ухвали виготовлено 17.03.2017

Головуючий суддя Губська О.А.

Судді: Беспалов О.О.

Парінов А.Б.