Постанова № 65405961, 14.03.2017, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2017 року Житомир справа № 806/2235/16

категорія 12.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Черняхович І.Е., суддів: Попової О.Г., Семенюка М.М,

секретар судового засідання Кривенко Л.М.,

за участю: позивачаМельничук Н.М.,

представника відповідача Державної судової адміністрації України- Білоног Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Апеляційного суду Житомирської області, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України про визнання дій неправомірними, стягнення суддівської винагороди в розмірі 46507,59 грн. та середнього заробітку за весь час затримки,

встановив:

ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому просить визнати дії відповідачів щодо зменшення виплати суддівської винагороди (заробітної плати) за вересень-грудень 2014 року та січень-березень 2015 року неправомірними та стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_2 суддівську винагороду (заробітну плату) в розмірі 45607,59 грн та середній заробіток за весь час затримки, починаючи з дня звільнення по день ухвалення рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що із 05.05.1989 по 21.09.2016 ОСОБА_2 працювала на посаді судді обласного суду Житомирської області та у подальшому суддею Апеляційного суду Житомирської області. При проведенні повного розрахунку при звільненні позивачем було виявлено, що залишилася невиплаченою заборгованість із суддівської винагороди за період з вересня 2014 року по березень 2015 року в розмірі 46507,59 грн. Позивач вважає, що протягом вказаного періоду жодних змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо обмеження розміру суддівської винагороди не вносилося, а тому правових підстав для її обмеження при виплаті не було. Про це зазначено в рішення Конституційного суду України від 08.06.2016. Не проведення в день звільнення розрахунку в повному обсязі, на думку Позивача, тягне за собою наслідки передбачені ст.117 КЗпП України.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Представник Апеляційного суду Житомирської області в судове засідання не прибув, направив суду письмові заперечення проти позову та клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача. В письмових запереченнях та додаткових письмових запереченнях зазначено, що при звільненні ОСОБА_2 з посади судді Апеляційного суду Житомирської області проведено розрахунок в повному обсязі. Нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди за період з вересня 2014 року по березень 2015 року була зумовлена обмеженнями, передбаченими Законом України від 31.07.2014 "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2014рік", Законом України від 28.12.2014 "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" щодо обмежень розміру суддівської винагороди та роз'ясненнями Державної судової адміністрації України, викладеними в листі від 13.08.2014 №12-4002/14.

Представник Державної судової адміністрації України, в судовому засідання заперечувала проти позовних вимог та зазначила про правомірність обмежень розміру суддівської винагороди за спірний період, зумовлених економічним становищем держави та необхідністю фінансової стабілізації держави.

Представник Міністерства фінансів України в судове засідання не прибув, направив суду письмові заперечення проти позову та клопотання про розгляд справи без участі відповідача (а.с. 53-56). В письмових запереченнях зазначено, що Законом України від 31.07.2014 "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2014рік", що набрав чинності з 03.08.2014, було встановлено обмеження максимального місячного розміру суддівської винагороди 15 розмірами мінімальної заробітної плати до кінця 2014 року. Відповідно до положень Бюджетного кодексу України, як зазначено в письмових запереченнях, Міністерство фінансів України не несе відповідальності за нарахування та виплату суддівської винагороди.

Представник Державної казначейської служби України, в судове засідання не прибув. Про дату, час і місце судових засідань був повідомлений вчасно та належним чином. Про причини неявки в судові засідання не повідомляв.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, заперечення представника Державної судової адміністрації України, розглянувши письмові заперечення Апеляційного суду Житомирської області, Міністерства фінансів України, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо порядку та умов нарахування та виплати суддівської винагороди протягом спірного періоду 2014 року регулюються правовими нормами Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №2453-VI), що були чинні на день виникнення таких відносин.

Судом безспірно встановлено, що ОСОБА_2 із 05.05.1989 по 21.09.2016 працювала на посаді судді Апеляційного суду Житомирської області.

Постановою Верховної Ради України від 8 вересня 2016 року №1515-VIII "Про звільнення суддів" ОСОБА_2 звільнено із займаної посади у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Наказом голови Апеляційного суду Житомирської області від 21 вересня 2016 року №190-к ОСОБА_2 відраховано зі штату Апеляційного суду Житомирської області та проведено розрахунок у день звільнення (а.с.13).

Сторони не заперечують, що Апеляційний суд Житомирської області фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на відповідний поточний фінансовий рік, в тому числі на 2014 рік та 2015 рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Позивач, вважаючи, що з нею проведений розрахунок не у повному обсязі, звернулась із заявою до Апеляційного суду Житомирської області з проханням нарахувати та виплатити не донараховані при звільненні грошові кошти за період з вересня 2014 року по березень 2015 року у сумі 46547,59 грн.

18 жовтня 2016 року на адресу ОСОБА_2 від Апеляційного суду Житомирської області направлено відповідь №3-672/1167/16, якою у задоволенні заяви позивача було відмовлено та роз'яснено, що у зв'язку з прийняттям Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік"", що набрав чинності 03серпня 2014 року, абзацу 5 пункту 6-4 Прикінцевих положень зазначеного Закону та листа ДСА України від 13 серпня 2014 року №12-4002/14 було встановлено обмеження максимального місячного розміру суддівської винагороди 15 розмірами мінімальної заробітної плати до кінця 2014 року. З 1 січня 2015 року вступив в дію Закон України від 28 грудня 2014року №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", який обмежував розмір суддівської винагороди. Обмеження діяло до 31 березня 2015 року, а з 1 квітня 2015 року суддівська винагорода нараховується та виплачується відповідно до статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року №192-УІІІ). Лист ДСА України від 26 березня 2015 року №11- 5615/15 Щодо суддівської винагороди. Тому, підстав для виплати немає. (а.с.5).

Вважаючи дії відповідачів щодо невиплати суддівської винагороди протиправними, позивач звернулась до суду для захисту порушеного права.

Так суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (ст.143 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453, далі - Закон №2453)

Відповідно до пункту 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України, матеріальне та соціально-побутове забезпечення суддів, які є складовими статусу суддів, визначаються виключно законами України.

Згідно з положеннями частин 1, 2 ст.129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції з 01.05.2014 по 31.12.2014) суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Ця норма кореспондується із положеннями ч. 3 ст. 8 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 №108/95-ВР, згідно з якими умови розміру оплати праці суддів визначаються законами.

Відповідно до ст.129 Закону №2453 суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1)вислугу років; 2)перебування на адміністративній посаді в суді; 3)науковий ступінь; 4)роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

При цьому, посадові оклади інших суддів установлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом, зокрема, судді апеляційного суду - 1,1.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи до 5 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Отже, саме на реалізацію гарантій незалежності суддів у частині умов і розмірів оплати праці суддів спрямовано запровадження суддівської винагороди, яка регулюється Законами України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI, "Про Конституційний Суд України" від 16.10.1996 № 422/96-ВР та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

З огляду на викладене, суд зазначає, що на спірний період посадовий оклад судді апеляційного суду був встановлений у розмірі 10 мінімальних заробітних плат з коефіцієнтом 1,1, що становить 13398,00 грн.

Разом з тим, як стверджує позивач та вбачається з наявної у матеріалах справи довідки, її суддівська винагорода за 2014 була скорегована в сторону зменшення: за вересень 2014 року була скорегована в сторону зменшення на суму 3687,22грн, за жовтень 2014 року - на 4506,60 грн, за листопад - на 2253,30 грн і за грудень - на 4310,67грн, за січень-березень 2015 року - по 10596,60грн за кожний місяць, а всього на загальну суму 46547,59грн (а.с. 6).

Судом безспірно встановлено, що Апеляційний суд Житомирської області відмовив позивачу у виплаті недонарахованих коштів, посилаючись на обмеження максимального місячного розміру суддівської винагороди 15 розмірами мінімальної заробітної плати, передбаченого Законом України від 31.07.2014 "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" та Закон України від 28.12.2014 №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України".

Крім того, у листі ДСА України від 13.08.2014 №12-4002/14, який адресований Головам апеляційних, апеляційних спеціалізованих, місцевих судів та начальникам територіальних управлінь ДСАУ зазначено, що враховуючи зменшення затверджених Державним бюджетом України на 2014 рік видатків на оплату праці, рекомендовано з 03.08.2014 дотримуватись обмежень, встановлених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" (а.с. 29-30).

Сторони визнають, що ОСОБА_2 нараховувалася та виплачувалася суддівська винагорода за період з 03.08.2014 по 31.03.2015 з урахуванням обмеження максимального місячного розміру суддівської винагороди 15 розмірами мінімальної заробітної плати, передбаченого Законом України від 31.07.2014 "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік" та Законом України від 28.12.2014 "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України".

При цьому, суд вважає правомірними твердженням позивача щодо відсутності правових підстав для обмеження розміру її суддівської винагороди за період серпень-грудень 2014 року та січень-березень 2015 року, з огляду на таке.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 31.07.2014 № 1622-VII Прикінцеві положення доповнено п.6-4, згідно якого обмежено максимальний місячний розмір суддівської винагороди 15 розмірами мінімальної заробітної плати.

Як зазначено в ст.2 цього Закону №1622-VII, Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

У повному обсязі Закон №1622-VII був опублікований 15.08.2014 в Офіційному віснику України, 2014, № 63, ст.1733, а тому набув чинності лише з 16.08.2014. Опублікування тексту вказаного Закону №1622-VII 02.08.2014 в Голосі України (2014, 08, № 146) та 09.08.2014 в Урядовому кур'єрі ( 2014, 08, № 144) було лише частковим.

Водночас, суд зазначає, що таке обмеження розміру суддівської винагороди не узгоджується з положеннями ч.1 ст.129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ( у редакції з 01.05.2014 по 01.01.2015) якою встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Тобто, норми Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в даному випадку є спеціальними нормами, які регулюють оплату праці суддів у вигляді суддівської винагороди.

Крім того, суд зазначає, що у відповідності до п.5.4 рішення Конституційного суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 Конституція України не надає закону про Державний бюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Також, за період з 03.08.2014 по 31.12.2014 жодних змін до Закону N 2453-VI щодо розміру суддівської винагороди, яка підлягала виплаті саме в даний період 2014, не приймалося.

Отже, з вересня по грудень 2014 року були відсутні жодні підстави для обмеження позивачу розміру суддівської винагороди 15 розмірами мінімальної заробітної плати.

Суд враховує, що видатки Державного бюджету України на 2014 рік на оплату праці (загальний фонд та спеціальний фонд) для Апеляційного суду Житомирської області визначалися Законом України" Про Державний бюджет України на 2014".

Як зазначено в додатку № 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік "Розподіл видатків Державного бюджету України на 2014 рік на здійснення правосуддя в розрізі місцевих та апеляційних судів", розмір видатків загального фонду на оплату праці для Апеляційного суду Житомирської області на 2014 рік складав 13778,3тис.грн., а спеціального фонду - 905,0тис. грн. Вказаний розмір видатків був скорегований Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 27.03.2014 № 1165-VII лише в частині видатків загального фонду і складав 13640,9тис.грн.

В подальшому протягом 2014 року вказаний розмір видатків ні загального ні спеціального фонду не змінювався, в тому числі у зв'язку із прийняттям Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2014" від 31.07.2014 №1622- VII.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що видатки на виплату суддівської винагороди Апеляційному суду Житомирської області протягом спірного періоду в 2014 році не зменшувалося, а тому доводи відповідачів в цій частині є необґрунтованими.

Що стосується недоплаченої суддівської винагороди за січень-березень 2015 суд зазначає таке.

Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що в тратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 №76-VII, який набрав чинності 01.01.2015 було внесено зміни до ст.129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та виключено з частини 1 слова "та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами" та у абзаці першому частини 3 цифри "15" замінено цифрами "10" та виключено абзац шостий.

Тобто, даним Законом посадовий оклад судді місцевого суду був обмежений розміром 10 мінімальних заробітних плат.

Однак, вказані зміни не вплинули на розмір суддівської винагороди у січні-березні 2015, оскільки посадовий оклад судді апеляційного суду не змінився та залишився у розмірі 10 мінімальних заробітних плат з коефіцієнтом 1,1. Також не зазнали змін і інші складові суддівської винагороди.

Таким чином, суд зазначає, що у період січень-березень 2015 року інші положення статті 129 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", в частині розміру посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за доступ до державної таємниці залишилися незмінними та будь-яких законів та підзаконних актів, які б обмежували розмір суддівської винагороди у січні-березні 2015 прийнято не було.

Представник ДСА у свої запереченнях посилається на те, що нарахування та виплата суддівської винагороди суддям апеляційних судів у період серпень 2014 - березень 2015 проводилась відповідно до Закону України "Про державний бюджет України 2014".

Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.12.2014 № 79-VIII, що набрав чинності з 01.01.2015, розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України був доповнений пунктом 26, згідно якого норми і положення статті 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що будь-якого порядку у період січень 2015-березень 2015 на виконання цього, Кабінетом Міністрів України розроблено було.

Крім того, закон про Державний бюджет України, що прийнятий на відповідний рік, діє тільки протягом такого календарного року, на який його прийнято.

Тобто, посилання представника відповідача на виплату позивачу суддівської винагороди у 2015 році відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" є неправомірними.

Таким чином, суд вважає, що в період січень-березень 2015 суддівська винагорода підлягала нарахуванню і виплаті в розмірах, визначених, статтею 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", норми якої в даних правовідносинах є спеціальними.

Крім того, при вирішенні даного спору суд також враховує, що відповідно до вимог ст.143, 129 Закону № 2453-VI суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Більш того, в ч.4 ст.142 Закону № 2453-VI зазначено, що видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.

Виходячи зі ст. 22 Бюджетного кодексу України Державна судова адміністрація у 2014-2015 була головним розпорядником бюджетних коштів, а Апеляційний суд Житомирської області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Статтею 148 Закону №2453-VI визначено, що Державна судова адміністрація України є органом у системі судової влади, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 Положення "Про Державну судову адміністрацію України", затвердженого Рішенням Ради суддів України від 22 жовтня 2010 року за №12, Державна судова адміністрація України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів, представляє суди у відносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування в межах повноважень, установлених законом.

Крім того, п. 16 ч. 4 Положення встановлено, що ДСА України відповідно до покладених на неї завдань здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції (крім Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, ДСА України та її територіальних управлінь.

Таким чином, Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів передбачених в Державному бюджеті на утримання суддів, то несе відповідальність за фінансове забезпечення кожного суду.

Виходячи з викладених норм, колегія суддів зазначає, що Державна судова адміністрація є головним розпорядником коштів та забезпечує фінансування судів, а суди в свою чергу здійснюють виплату таких нарахувань.

При розгляді вказаного спору судом враховано Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України "Про статус суддів" (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004 (справа №1-1/ 2004), в якому прямо зазначено, що незалежність суддів є невід'ємною складовою їхнього статусу, яка окрім іншого, забезпечується насамперед гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту.

За приписами вказаного Рішення не допускається зниження рівня гарантій незалежності і недоторканності суддів в разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів

Неконституційним є також надання повноважень Кабінету Міністрів України здійснювати обмеження видатків з Державного бюджету України на утримання судових органів України без урахування передбачених статтею 130 Конституції України конституційних гарантій їх фінансування, про що прямо зазначено в Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 19, 42 Закону України "Про Державний бюджет України на 1999 рік" (справа про фінансування судів) від 24 червня 1999 року №6-рп/99 (справа №1-31/99).

Частиною 1 ст. 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

З системного аналізу вищезазначених норм права, суд зазначає, що невиплата, або зменшення розміру заробітної плати суддів свідчить про звуження змісту і обсягу гарантій незалежності і недоторканості суддів та порушення конституційних гарантій, закріплених Основним Законом України.

Крім того, одним з принципів адміністративного судочинства є принцип верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (ч.1,2 ст.8 КАСУ).

Так, суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав люди у своєму рішенні "Олександр Волков проти України" від 09 січня 2013 року посилається на доповідь Томаса Хаммарберга, Комісара з прав людини Ради Європи.

У вказаній доповіді зазначено, що незалежність судової системи, що також передбачає незалежність кожного окремого судді, повинна бути захищена як на законодавчому, так і на практичному рівні. Комісар відзначив, що судді в Україні не захищені від зовнішнього тиску, в тому числі і політичного. Для усунення тих чинників, які роблять суддів вразливими і послаблюють їхню незалежність, необхідні рішучі дії в кількох напрямках. Влада повинна розглядати будь-які заяви про випадки неприпустимого політичного або іншого втручання в роботу судових органів і забезпечити ефективні засоби правового захисту.

У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17 листопада 2010 року № (2010)12 зазначено: "оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці" (пункт 54).

Зазначене свідчить про наявність порушеного права позивача на виплату щомісячної суддівської винагороди у розмірі 46547,59 грн, за період вересень 2014 - березень 2015 року.

Суд звертає увагу на те, що у прохальній частині позову позивач помилково зазначила суму 46507,59 грн, оскільки, згідно матеріалів адміністративної справи, розмір недоплаченої суддівської винагороди становить саме 46547,59 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно зі ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведений був не у повному обсязі, то вимоги щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки виплати належних йому при звільненні сум, є обґрунтованими.

Відповідно до абзацу 3 пп.2 п. ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок №100), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно довідки про заробітну плату, ОСОБА_2 за липень-серпень 2016 року нарахована суддівська винагорода в сумі 62857,50 грн (27115,00 грн + 35742,50 грн), а отже середньоденний заробіток становить 1461,80 грн (62857,50 грн / 43 робочих дні).

Згідно п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Таким чином, враховуючи, що кількість робочих днів з дня звільнення позивача по день постановляння судом рішення (22.09.2016-141.03.2017) становить 121 робочий день, на користь позивача підлягає стягненню з Апеляційного суду Житомирської області середній заробіток за час затримки в сумі 176878,00 грн (1461,80 грн х 121 робочий день).

З огляду на викладене, суд вважає, що порушені права позивача підлягають захисту виключно шляхом стягнення з Апеляційного суду Житомирської області на користь ОСОБА_2 недоплаченої суддівської винагороди в сумі 46547,59 грн та 176878,00 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також зобов'язання Державної судової адміністрації України здійснити відповідне фінансування Апеляційного суду Житомирської області для проведення такої виплати.

Щодо позовних вимог до Міністерства фінансів України та Державної казначейської служби, то суд зазначає, що вказані суб'єкти владних повноважень безпосередньо в правовідносинах з позивачем щодо нарахування та виплати суддівської винагороди не перебували, а тому в цій частині позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 158-162,186,254 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

постановив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Апеляційного суду Житомирської області на користь ОСОБА_2 46547,59 грн (сорок шість тисяч п'ятсот сорок сім гривень 59 коп.) недоплаченої суддівської винагороди та 176878,00 грн ( сто сімдесят шість тисяч вісімсот сімдесят вісім гривень ) середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Апеляційного суду Житомирської області для виплати ОСОБА_2 46547,59 грн (сорок шість тисяч п'ятсот сорок сім гривень 59 коп.) недоплаченої суддівської винагороди та 176878,00 грн ( сто сімдесят шість тисяч вісімсот сімдесят вісім гривень ) для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя І.Е.Черняхович

Суддя О.Г. Попова

Суддя М.М. Семенюк

Повний текст постанови виготовлено: 16 березня 2017 р.