Постанова № 65405612, 14.03.2017, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2017 р. Справа №805/4557/16-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття постанови: 14.05 год.

Донецький окружний адміністративний суд у складі

Головуючого судді - Галатіної О.О.

при секретері - Кузьменко Н.С.,

за участю

представника позивача - Воротинцева Є.В.,

представника відповідача - Кравченко В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Слов'янськ адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "АБЗ" до Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління ДФС у Донецькій області, третьої особи Товариство з обмеженою відповідальністю "Авангард 2015" про визнання протиправним та скасування податкових -повідомлень - рішень № 0000611400, № 0000601400 від 17.11.2016 року, суд -

В С Т А Н О В И В:

25 жовтня 2017 року до суду надійшла позовна заява Приватного підприємства "АБЗ" до Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкових -повідомлень - рішень № 0000611400, № 0000601400 від 17.11.2016 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 28.10.2016 року по 03.11.2016 року відповідачем було проведено невиїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податкових зобов'язань і податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість за грудень 2015 року, з урахуванням уточнюючих розрахунків, у зв'язку з виявленою недостовірністю даних, що містяться у податкових деклараціях по взаємовідносинам з ТОВ "Авангард 2015" за період з 01.12.2015 року по 31.12.2015 року, за результатами вказаної перевірки податковим органом було складено акт перевірки від 09.11.2016 року № 378/05-10-14/32866224.

Згідно висновків атку перевірки встановлені порушення п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість в розмірі 193664 грн., у тому числі за грудень 2015 року в сумі 193664 грн. та завищено від'ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду в сумі 56320 грн.

За висновками акту перевірки податковим органом винесені спірні податкові повідомлення-рішення від 17.11.2016 року за № 0000611400, № 00006014001, якими збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 193664 грн. та зменшено від'ємне значення суми податку на додану вартість за грудень 2015 року в розмірі 56320 грн.

Позивач не погоджується з даними висновками та податковими повідомленнями-рішеннями податкового органу, вважає, що письмові докази у вигляді первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій з контрагентом - постачальником ТОВ "Авангард 2015" спростовують висновки податкового органу стосовно безпідставного документального оформлення нереальних (безтоварних) операцій з придбання продукції.

З огляду на зазначене, вважає доводи податкового органу, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг), які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентами тільки припущенням контролюючого органу, яке не ґрунтується на фактичних обставинах справи.

Представник позивача під час судового засідання надав пояснення аналогічні викладені у позові та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що виходячи з сукупності обставин, викладених в акті перевірки, перевіркою встановлено неможливість здійснення позивачем господарських операцій з придбання ТОВ «Авангард 2015», у зв'язку з чим позивачем було здійснено документальне оформлення операцій, які фактично не відбулися в межах господарської діяльності особи, з метою отримання податкової вигоди у вигляді використання сум податкового кредиту за отримані ТМЦ та зменшення, збільшення податкових зобов'язань з ПДВ.

Просив відмовити в позовних вимогах в повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи представників сторін, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, встановив наступне.

Позивач, Приватне підприємство "АБЗ", зареєстрований в якості юридичної особи з 23.02.2004року (84200, Донецька область, м. Дружківка, вул. Московська, буд.179), зареєстрований платником податку на додану вартість з 09.03.2004 року по теперішній час.

Відповідач, Державна податкова інспекція у м. Дружківці Головного управління ДФС у Донецькій області, є юридичною особою та у відповідності до норм Податкового кодексу України є органом державної влади, уповноваженим здійснювати функцію контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, установлених цим Кодексом, а також перевіряти достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків та зборів.

Судом встановлено, що з 28.10.2016 року по 03.11.2016 року ДПІ у м. Дружківці ГУ ДФС у Донецькій області на підставі повідомлення проведення перевірки № 57/10/05-10-14-11-2 від 27.10.2016 року та наказу від 27.10.2016 року № 327 було проведено документально позапланову невиїзну перевірку ПП «АБЗ» з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податкових зобов'язань і податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість за грудень 2015 року з урахуванням уточнюючих розрахунків, у зв'язку і виявлених недостовірних даних , що містяться у податкових деклараціях щодо відносин з ТОВ «Авангард 2015» за період 01.12.2015 року по 31.12.2015 року, за результатами вказаної перевірки податковим органом було складено акт перевірки від 09.11.2016 року № 378/05-10-14/32866224.

Згідно висновків атку перевірки встановлені порушення п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість в розмірі 193664 грн., у тому числі за грудень 2015 року в сумі 193664 грн. та завищено від'ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту в сумі 56320 грн.

За висновками акту перевірки податковим органом винесено спірні податкові повідомлення-рішення № 0000611400 від 17.11.2016 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за грудень 2015 року на суму 193664 грн. та нараховано штрафні санкції в розмірі 96832 грн. № 0000601400 від 17.11.2016 року, яким зменшено суму від'ємного значення податку на додану вартість за грудень 2015 року на суму 56320 грн.

Судом встановлено, що за договором № 01/12 від 01.12.2015 року, який укладений між ФОП Беловол О.Х. та ПП «АБЗ» останнє орендарем приміщення площею 919,75 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Мелітополь, вул. Кримська 1.

01.12.2015 року з метою проведення приміщення у стан, який дозволяє використовування його для власник потреб, підприємством був виданий наказ № 8, згідного якого передбачалось проведення поточного ремонту приміщення.

На підставі зазначеного наказу 01.12.2015 року між ПП «АБЗ» в особі директора Колос С.О., як замовником та ТОВ «Авангард 2015» в особі директора Сушко Н.Г., був укладений договір субпідряду № 01/12/2015.

За зазначеним договором підрядник зобов'язується виконати роботи з поточного ремонту складських приміщень та прилеглої території у м. Мелітополь.

На підставі вказаного договору, у строк до 31.12.2015 року ТОВ «Авангард 2015» виконало будівельні роботи приміщення площею 919,75 кв.м.

Як вбачається з матеріалів справи, по завершенню ремонтних робіт ТОВ «Авангард 2015» надало до позивача проекти «Акту приймання виконаних будівельних робіт» (примірна форма №КБ-2в) та «Довідки про вартість виконання будівельних робіт та витрати» (примірна форма №КБ-3).

Як встановлено в судовому засідання та підтверджено матеріалами справи 14.01.2016 року на підстав платіжного доручення № 609 на користь ТОВ «Авангард 2015» було перераховано 202487 грн., як часткова оплата за виконанні роботи згідно договору 01/12/2015 від 01.12.2015 року в т.ч. ПДВ 33747,83 грн. 14.01.2016 року ТОВ «Авангард 2015» зареєструвало ЄРПН за № 9272271372 податкову накладну № 132 від 31.12.2015 року, що підтверджується квитанцією № 1.

Суд, дослідивши акт приймання робіт, платіжні доручення, договори та документи, які за змістом і формою є первинними документами у розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» та дослідивши податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит у перевіряємому періоді дійшов висновку, що вони оформлені згідно з нормами статті 201 Податкового кодексу України та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №957 від 22.09.2014 року.

Суми податку на додану вартість по вказаним податковим накладним було включено до складу податкового кредиту у відповідному податковому періоді та відображено у реєстрі отриманих податкових накладних за вказаний період, що не заперечується актом перевірки.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п.п. 16.1.2 п. 16.1 ст. 16 Податкового Кодексу України платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.

Згідно з п.п. 16.1.3 п. 16.1 ст. 16 Податкового Кодексу України платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Відповідно до п.46.1 ст. 46 Податкового Кодексу України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках,визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання,чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Ст.2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІV із змінами та доповненнями (далі Закону № 996- ХІV) встановлено, що дії цього Закону № 996- ХІV поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Ст.3 Закону № 996-ХІV встановлено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Згідно ст.1 Закону № 996- ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Ст. 4 Закону № 996-ХІV визначено, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах: превалювання сутності на формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з їх юридичної форми.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (далі Положення № 88).

Згідно з п.2.4 ст. 2 Положення № 88 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.1 ст.2 Положення № 88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV (зі змінами та доповненнями) передбачено, що "…підставою для відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.…".

Відповідно до ст.8 розділу ІІІ Закону України від 16.07.1999р. № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Згідно ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Разом з тим, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють Платника податків про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, в редакції, що була чинна на момент здійснення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Вимога щодо реальних змiн майнового стану платника податкiв як обов'язкова ознака господарської операцiї кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Суд вказує, на те, що відповідачем не надано суду доказу щодо наявності на момент вчинення господарських операцій дефекту у правовому статусі контрагентів позивача. Під час перевірки позивача відповідачем не перевірявся рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами - постачальниками.

Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, фактично здійснений і підтверджений складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування бухгалтерського та податкового обліку платника податків.

Суд звертає увагу, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Таким чином, недотримання контрагентами позивача податкової дисципліни (що відповідачем суду не доведено) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 29.01.2014 №К/9991/81114/11, від 22.01.2014 № К/9991/37637/12, від 17.02.2014 № К/800/50945/13, від 19.02.2014 № К/800/61338/13, від 11.03.2014 №К/800/1128/14, від 03.03.2014 № К/800/12888/13, від 02.06.2014 №К/800/6497/13, від 20.05.2014 №К/800/53111/13, від 05.06.2014 №К/800/1816/13, від 11.11.2014 №К/800/1336/14.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Частиною 4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Податковим органом в акті перевірки було зазначено про неможливість здійснення поставок за відсутності виробничих потужностей, складів, транспорту, трудових ресурсів.

Щодо таких висносків акту перевірки, суд вважає їх передчасними, оскільки укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання робіт чи надання послуг контрагентами. Крім того, податкове законодавство не ставить право платника податків на податковий кредит в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється виконання робіт чи надання послуг контрагентами.

Водночас, Акт перевірки податкового органу не може свідчити безпосередньо про порушення законодавства без підтвердження жодними доказами, а лише на підставі припущень. Доказів на обґрунтування позиції про неможливість здійснення господарських операцій у спірному періоді позивачем з контрагентами-постачальниками податковим органом не надано.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та контрагентом - постачальником за спірний період не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності.

За таких підстав позовні вимоги щодо скасування спірних податкових повідомлень-рішень є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статі 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

У відповідності до положень ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись Конституцією України, ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 45-46, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позовну заяву Приватного підприємства "АБЗ" до Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління ДФС у Донецькій області, третьої особи Товариство з обмеженою відповідальністю "Авангард 2015" про визнання протиправним та скасування податкових -повідомлень - рішень № 0000611400, № 0000601400 від 17.11.2016 року - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Дружківка Головного управління ДФС у Донецькій області від 17.11.2016 року № 0000611400 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за грудень 2015 року на суму 193664 грн. та про застосування штрафних (фінансови) санкцій на суму 96832 грн. та № 0000601400 від 17.11.2016 року про зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2015 року на суму 56320 грн.

Стягнути з Державної податкової інспекції у м. Дружківка Головного управління ДФС у Донецькій області (за рахунок бюджетних асигнувань) на користь Приватного підприємства "АБЗ" судові витрати в розмірі 4357 (чотири тисячі триста п'ятдесят сім) грн. 44 коп.

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 14 березня 2017 року.

Повний текст постанови складено 20 березня 2017 року.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до суду апеляційної інстанції.

Суддя Галатіна О.О.