Ухвала суду № 65400406, 14.03.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 641/1230/14-ц Головуючий суддя І інстанції Богдан М. В.

Провадження № 22-ц/790/1497/17 Суддя доповідач Піддубний Р.М.

Категорія: договірні правовідносини

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2017 року м. Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого: судді Піддубного Р.М.,

суддів: Гуцал Л.В., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря: Доля О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання договору позики, додаткового договору до нього, та договору про задоволення вимог іпотекодержателя недійсними , -

встановила:

У лютому 2014 року ОСОБА_5, який діяв в інтересах ОСОБА_2, звернувся до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 24 березня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено та посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 договір позики, а 22 липня 2010 року додатковий договір до нього, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала у позику 21 700 доларів США та зобовязалася повернути вказану суму у строк до 24 липня 2011 року відповідно до графіку, встановленого п.1 договору. Посилаючись на те, що відповідач взятих на себе за вказаним договором зобовязань щодо своєчасного повернення боргу не виконала, ОСОБА_2 просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість в сумі, еквівалентній 29 415 доларам США за офіційним курсом Національного банку України на день ухвалення рішення, яка складається з: 21 700 доларів США основного боргу, 6 071 долара США - процентів за користування позикою, 1 644 доларів США - 3% річних, а також стягнути неустойку за порушення виконання грошового зобовязання в розмірі 1844 000 грн.

У лютому 2016 року ОСОБА_1, звернулась до суду із зустрічним позовом, в якому посилаючись на те, що вказані договори та договір про задоволення вимог іпотекодержателя були укладені нею під впливом обману з боку ОСОБА_3, якій вона довіряла, а тому підписала договори не читаючи, грошові кошти частково повернула ОСОБА_3Є, від якої їх і отримувала, просила визнати укладені між нею та ОСОБА_2 договір позики від 24 березня 2010 року, додатковий договір до нього від 22 липня 2010 року, а також договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 22 липня 2010 року недійсними.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 769 822 грн. 91 коп. заборгованості за договором позики та 769 822 грн. 91 коп. неусто йки, а всього стягнуто 1539645 грн. 82 коп., вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення в частині відмови у задоволенні її зустрічного позову скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування скарги посилалась на ті ж самі обставини, якими мотивовано її позов.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, зо зявилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судовим розглядом встановлено, що 24 березня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено та посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 договір позики, а 22 липня 2010 року додатковий договір до нього, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала у позику 21 700 доларів США та зобовязалася повернути вказану суму у строк до 24 липня 2011 року відповідно до графіку, встановленого пунктом 1 договору.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачкою того, що оспорювані договори укладено нею внаслідок навмисного введення її в оману іншою стороною правочинів.

Судова колегія погоджується з такими висновками з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернути до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, який здійснюється судом у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсними, позивач у силу ст. 10 ЦПК зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно з розясненнями, які містяться в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, які передбачають рівність прав сторін щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та обовязок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п.п. 9, 12 оспорюваних договорів, які були нотаріально посвідчені, текст договору зачитаний нам, його сторонам, а також прочитаний намив дійсному надрукованому вигляді і цілком відповідає вільному волевиявленню позивальника та позикодавця.

ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження навмисного введення її в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину, іншою стороною правочину ОСОБА_2

В частині стягнення заборгованості за договором позики рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 не оскаржене, а тому його законність та обґрунтованість в цій частині в апеляційному порядку не перевірялась.

Оскільки судом першої інстанції не було порушено норм процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи, апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді