Ухвала суду № 65395608, 16.03.2017, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/9957/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Князєв В. Б.Номер провадження 22-ц/788/47/17 Суддя-доповідач - Ткачук С. С. Категорія - 39

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2017 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Ткачук С. С.,

суддів - Семеній Л. І. , Бойка В. Б.

за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4

на рішення Ковпаківського районного суду м.Суми від 02 листопада 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_5 до Сумської міської ради, треті особи - Житлово - будівельний кооператив №90, Друга Сумська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3, про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності в порядку спадкування за законом,

та за позовом представників ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та ОСОБА_7 до Житлово - будівельного кооперативу № 90, ОСОБА_5, треті особи - Сумська міська рада, ОСОБА_8, про визнання права власності за набувальною давністю,

в с т а н о в и л а:

Звернувшись до суду з позовом, який остаточно уточнивши, ОСОБА_5 просила суд встановити факт прийняття нею спадщини після смерті її батька - ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5; визнати за нею право власності в порядку спадкування, як спадкоємця першої черги за законом, на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, після смерті батька - ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5.

Свої вимоги мотивує тим, що ОСОБА_9 є її батьком. Після його смерті залишилось спадкове майно, а саме: квартира за адресою: АДРЕСА_1, яка належала йому на праві власності, оскільки він був членом ЖБК - 90. Перший внесок за зазначену квартиру в сумі 3 050 руб батько вніс у грудні 1990 року, а останній платіж здійснив у листопаді 1992 року. Загальна сума платежу за квартиру склала 9 429,07 руб. Разом з батьком вона вселилась у зазначену квартиру та мешкає в ній до цього часу. Шлюб між її батьками був розірваний 12.09.1989 року і внески за квартиру батьком були внесені особисто після розірвання шлюбу, а отже, квартира є його власністю на підставі ст.15 Закону України «Про власність» від 07.02.1991 року. Після смерті батька у встановлений законом строк вона не зверталася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, оскільки на той час була неповнолітньою, але фактично її прийняла. Крім того, вона була зареєстрована та проживала разом з батьком у спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 та залишилася в ній після смерті батька та до цього часу, користувалася належним йому майном, сплачувала комунальні послуги, тобто вступила в управління та володіння майном, пізніше була визнана наймачем даної квартири. Отримати свідоцтво про спадщину в порядку спадкування за законом вона не має можливості, оскільки за життя батько не встиг оформити своє право власності на вищевказану квартиру.

Не погоджуючись із заявленим позовом, третя особа за первісним позовом ОСОБА_3 через своїх представників ОСОБА_7 та ОСОБА_4 звернувся до суду із позовними вимогами до Житлово - будівельного кооперативу № 90 та ОСОБА_5 і остаточно їх уточнивши, просив визнати його право власності за набувальною давністю на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1.

Вимоги мотивує тим, що він на даний час є колишнім чоловіком ОСОБА_5, з 1993 року та по цей час проживає в спірній квартирі, іншого власного житла у нього не має. Він вселився у спірну квартиру відразу після реєстрації шлюбу з ОСОБА_5, яка відбулася 16.07.1993 року. Після вселення до квартири вони спільно з колишньою дружиною власними силами робили ремонт, купували меблі. Вважає, що він має право визнати за собою право власності на 1/2 частину спірної квартири, оскільки він безперервно, добросовісно, відкрито володіє чужим майном вже більше 10 років та під час заволодіння квартирою він не знав та не міг знати про відсутність у нього прав для набуття права власності на її частину.

Рішенням Ковпаківського районного суду м.Суми від 02.11.2016 року позов ОСОБА_5 задоволений.

Встановлений факт прийняття спадщини ОСОБА_5 після смерті її батька - ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5. Визнано за ОСОБА_5 право власності в порядку спадкування, як спадкоємця першої черги за законом, на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, після смерті батька - ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник позивача за зустрічним позовом подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити зустрічний позов ОСОБА_3 та визнати за ним право власності за набувальною давністю на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1.

Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що суд при ухваленні оскаржуваного рішення суд не врахував того, що ОСОБА_10 вселився у спірну квартиру на початку 1993 року, саме після смерті ОСОБА_9 - батька його колишньої дружини ОСОБА_5 та з того часу відкрито, добросовісно та безперервно нею користується. Також суд не врахував, що на момент заволодіння ОСОБА_3 спірною квартирою її наймачем на той час був ОСОБА_9 З моменту вселення у квартиру в 1993 році та до цього часу він фактично у ній проживає, однак до 2000 року проживав у ній без реєстрації. Позивачем ОСОБА_5 не надано суду доказів, які б свідчили про те, що вона фактично вступила в управління або володіння спадковим майном, оскільки сам по собі факт її реєстрації у спірній квартирі на момент смерті батька про це не говорить. ОСОБА_5 не проживала постійно зі своїм батьком як до його смерті, так і на момент його смерті, оскільки на той час проживала разом з матір'ю за іншою адресою, а квартира пустувала. У липні 1993 року ОСОБА_3 разом з ОСОБА_5 вселився у квартиру після реєстрації шлюбу. З урахуванням вищенаведеного та відкритого і безперервного володіння протягом більше ніж десять років спірною квартирою, вважає, що суд має визнати за ОСОБА_3 право власності за набувальною давністю на 1/2 її частину.

В судому засіданні представник ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги підтримав і просив задовольнити.

Позивач та її представник вважають рішення законним та обґрунтованим і тому просили його залишити без змін.

Юридична особа - Житлово - будівельний кооператив № 90 про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином завчасно.

Треті особи - Сумська міська рада та Друга Сумська державна нотаріальна контора, направили листи до суду про розгляд справи без участі їх представника, ОСОБА_8 також вважає рішення законним і тому просив скаргу відхилити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки, за життя ОСОБА_9 повністю виплатив вартість спірної квартири, однак не встиг зареєструвати своє право власності у відповідних органах реєстрації нерухомого майна, та враховуючи, що його дочка - ОСОБА_5, не заявляла про відмову від спадщини, зареєстрована та проживала в спірній квартирі з 06.08.1992 р., на час смерті батька була неповнолітньою, визнана наймачем даної квартири, інших спадкоємців не має, та дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_5 після смерті свого батька ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5, а також визнати за нею право власності в порядку спадкування, як спадкоємця першої черги за законом.

У той же час, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3 суд, з урахуванням ст. 344 ЦК України, положення якої передбачають добросовісне відкрите, безперервне заволодіння чужим майном протягом десяти років, виходив з того, що ОСОБА_3 було достеменно відомо про те, що власником спірного майна був ОСОБА_9, а після смерті останнього - його дочка ОСОБА_5, що виключає можливість визнання за ним права власності на спірну квартиру за набувальною давністю.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду виходячи з наступного.

Як вбачається з цивільної справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_9 був членом Житлово-будівельного кооперативу № 90, в якому його сім'ї зі складом два чоловіка( він та донька ОСОБА_5.) була виділена двохкімнатна кооперативна квартира АДРЕСА_1, що доведено копією ордеру № 1230 від 07.05.1991р., виданого Виконавчим комітетом Сумської міської ради. Повна вартість квартири в сумі 9 429,07 руб., останній вступний внесок сплачено 6 листопада 1992 року, що підтверджується копією платіжного документу - квитанція № 25209 від 06.11.1992р.

Позивач ОСОБА_5 (дівоче прізвище ОСОБА_5), ІНФОРМАЦІЯ_1, є дочкою ОСОБА_9, що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с.5 том 1,) від шлюбу з ОСОБА_12, який було розірвано 12.09.1989р. Мати позивача після смерті колишнього чоловіка своїх вимог щодо грошової сум пайового внеску на квартиру, сплаченого за життя подружжя не заявляла.

Зі свідоцтва про смерть ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 10 том 1,).

На день смерті ОСОБА_9 його донька ОСОБА_5 (дівоче прізвище ОСОБА_5) була неповнолітньою.

З копії спадкової справи № 619/15, заведеної Другою Сумською державною нотаріальною конторою вбачається, що 12.11.2015 року із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 звернулася ОСОБА_5

Постановою державного нотаріуса від 03.12.2015 р. ОСОБА_9 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, а саме, у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_5. ОСОБА_9, через ненадання документів, необхідних для вчинення нотаріальних дій, оскільки право власності не зареєстроване у встановленому законом порядку (а.с.150-158 том 1).

Рішенням Виконавчого комітету Сумської міської ради народних депутатів за № 312 від 25.05.1993 року ОСОБА_5 визнана наймачем двокімнатної з жилою площею 28,71 кв.м квартири АДРЕСА_1, замість її померлого батька ОСОБА_9, що підтверджується Архівним витягом Виконавчого комітету Сумської міської ради народних депутатів № 1929 від 12.10.2015 року (а.с.13 том 1,).

Як вбачається з технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_1, виготовленого станом на 15.09.2015 р., зазначена квартира зареєстрована на ОСОБА_5 (а.с.11-12 том 1).

З довідки, виданої Товариством співвласників багатоквартирного будинку «Моя оселя» № 66 від 22.09.2015 року вбачається, що власник ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_1 був зареєстрований з 27.06.1991року до 04.02.1993 року, його дочка ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 - з 06.08.1992 року як член сім'ї померлого. Крім них у квартирі зареєстровані: ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 (син), ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3 (син) та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 (колишній чоловік) (а.с.8 том 1).

Згідно паспортних даних, ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований з 15.02.2000 року (а.с.61 том 1).

Свідок ОСОБА_13 пояснювала те, що позивач не проживала з батьком, але колегія суддів визнає, що дані показання свідка спростовуються вище викладеними документами з приводу як проживання позивача в приміщенні квартири за часи її неповноліття, так і фактичного утримання нею квартири.

Свідки ОСОБА_14, який був обраний головою правління ЖСК №90, але з 2003 року припинив виконувати ці обов'язки, та ОСОБА_15, яка на добровільних засадах продовжує виконувати обов'язки бухгалтера кооперативу, підтвердили, що до цього часу кооператив не ліквідовано, проте з 2007 року співвласниками квартир будинку АДРЕСА_1, було утворено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Будинок», який не є правонаступником ЖСК№90. Батько позивача за життя виплатив вартість кооперативної квартири, яка після його смерті залишилась проживати в квартирі.

Згідно п.11 рішення Виконавчого комітету Сумського міської ради народних депутатів від 01.12.21988р. № 264 було організовано ЖСК №90 та затверджено список громадян, які виявили бажання вступити до цього житлово-будівельного кооперативу.

Згідно ст. 15 Закону України «Про власність» у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

У пункті 5-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 18.09.1987 року «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» із змінами зазначено, що згідно із ст.15 Закону України "Про власність" член ЖБК, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, набуває право власності на квартиру і вправі розпоряджатись нею на свій розсуд - продавати, заповідати, обмінювати.

Відповідно до роз'яснень, даних в п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року, - відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилась до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01.01.2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

В ст. 529 ЦК УРСР визначено першу чергу спадкоємців за законом. При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

За змістом ст. 549 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) спадкоємець визнається таким, що прийняв спадщину, як у разі подання ним у шестимісячний строк відповідної заяви до державної нотаріальної контори, так і в разі фактичного його вступу в управління або володіння спадковим майном, тобто вчинення відповідних дій, у тому числі одержання до закінчення шестимісячного строку з часу відкриття спадщини певних речей із спадкового майна.

Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджена наказом Міністерства юстиції України №18/5 від 14 червня 1994 року, яка діяла на час відкриття спадщини, передбачала, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що, набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців (п.113 вищевказаної Інструкції).

Отже, позивача як член сім'ї члена жилого-будівельного кооперативу ОСОБА_9, який за життя повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, внаслідок чого набув права власності на цю квартиру, але не встиг оформити правовстановлюючий документ - свідоцтво про право на житло, залишив після своєї смерті спадщину до складу якої увійшла спірна квартира, успадкована позивачем, в період її неповноліття, оскільки вона фактично вступила в управління цим спадковим майном і з цього часу нею володіє, бо проживає в приміщенні квартири.

ОСОБА_3 уклав шлюб з позивачем 16.07.1993р. і вселився у приміщення квартирі, зареєстрував свої місце постійного проживання в цій квартирі 15.02.2000р.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ч. ч. 1, 2, 4 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжувала відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, за рішенням суду набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Згідно п. 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, правила ст. 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться в п. п. 9, 11, 13 - 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист прав власності та інших речових прав», відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).

Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 214 ЦПК).

Виходячи зі змісту статей 335 і 344 ЦК, взяття безхазяйної нерухомої речі на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вона розміщена, і наступна відмова суду в переданні цієї нерухомої речі у комунальну власність не є необхідною умовою для набуття права власності на цей об'єкт третіми особами за набувальною давністю.

Враховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК про те, що правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 01 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 01 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 01 січня 2011 року.

При цьому суди мають виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 01 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 01 січня 2001 року. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю.

Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв'язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.

Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (пункт 5 частини першої статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Таким чином, спосіб набуття права власності базується на сукупності обставин - тривалого, добросовісного, відкритого та безперервного володіння майном як своїм власним. Добросовісне володіння припускає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно, тому встановлення добросовісності залежить від підстав набуття майна.

Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на встановлені судом обставини справи та зазначені норми матеріального і процесуального права, суд дійшов до вірного висновку про відсутність правових підстав для визнання права власності ОСОБА_3 на 1/2 частину квартири за набувальною давністю, оскільки встановлено, що спірна квартира, яка належала померлому ОСОБА_9, успадкована позивачем ще до укладення з ним шлюбу і не є спільної власність подружжя. ОСОБА_3 вселився у спірну квартиру як чоловіка власника вже після реєстрації шлюбу і не є добросовісним заволодінням нерухомим майном в розумінні частини 1 статті 344 ЦК України.

Виходячи зі змісту вказаної норми закону, особи, що мають право на набуття права власності на майно за набувальною давністю, мають бути законними добросовісними володільцями цього майна протягом установленого законом строку. Володілець є добросовісним, якщо він не знав і не міг знати про те, що ця річ належить іншій особі, тобто умовами набуття права власності за набувальною давністю є добросовісне заволодіння чужим майном та володіння чужим майном протягом певного строку

ОСОБА_3 був обізнаний про те, що спадкоємцем після ОСОБА_9 є його колишня дружина ОСОБА_5, він знав про відсутність у нього правових підстав для набуття права власності на вказане нерухоме майно, тобто, що він володіє чужим майном, а тому право власності на частину спірного будинку у нього не виникло.

За таких обставин відсутні правові підстави для визнання за ним права власності на нерухоме майно - 1/2 частину спірної квартири за набувальною давністю в зв'язку з недоведенням добросовісності його володіння спірним майном. Його реєстрація у спірній квартирі не породжує права на набуття права власності на неї за набувальною давністю.

Таким чином, суд, вірно встановивши обставини справи та відповідні їм правовідносини, правильно застосував правові норми та ухвалив законне і обґрунтоване рішення, для скасування чи зміни якого підстави відсутні.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Отже, рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, після повного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору і доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування, тому колегія суддів залишає рішення суду без змін.

З урахуванням положень ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_3 підлягає стягненню в дохід держави судовий збір, сплату якого було відстрочено апеляційним судом при прийнятті апеляційної скарги, у сумі 2 000 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Ковпаківського районного суду м.Суми від 02 листопада 2016 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 судові витрати в дохід держави у розмірі 2 000,00 гривень.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: