Рішення № 6539543, 06.11.2009, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.11.09                                                                                           Справа№ 9/183

Господарський суд Львівської області у складі судді Данко Л.С.

При секретарі Козак І.Б.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом

Позивача: Приватного підприємства «Медком –Львів», м. Львів,

До відповідача: Дочірнього підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Урс»«Єврогурт», м. Львів,

Про стягнення боргу в розмірі 1060 грн. 44 коп. основного боргу, 124 грн. 07 коп. пені та стягнення судових витрат.

За участю представників:

Від позивача: Цимбалістий О.М. - представник,

Від відповідача: не прибув.

Представнику роз»яснино права та обов»язки передбачені статтею 22 ГПК України, зокрема, право відводу судді. Заяв та клопотань про відвід судді не заявлено. Представник не наполягає на фіксації судового процесу технічними засобами.

Суть спору: розглядається справа за позовом Приватного підприємства «Медком –Львів», м. Львів,

до відповідача: Дочірнього підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Урс»«Єврогурт», м. Львів, про стягнення боргу в розмірі 1060 грн. 44 коп. основного боргу, 124 грн. 07 коп. пені та стягнення судових витрат.

          Ухвалою суду від 11.09.2009 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 06.10.2009р., про що сторони були повідомлені, під розписку, Позивач –18.09.2009р. рекомендованою поштою № 4733536, Відповідач –18.09.2009р. рекомендованою поштою № 4733527 (оригінали поштівок в матеріалах справи), повторно, в порядку передбаченому п. 3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 10.12.2002р. № 75 –рекомендованою поштою.

Представник позивача уточнені позовні вимоги підтримав, просить стягнути з відповідача на користь позивача 1060,44 грн. основного боргу та 124,76 грн. пені та судові витрати, подав документи, які вимагалися судом, просить стягнути з відповідача на свою користь боргу в розмірі 1060 грн. 44 коп. основного боргу та 124 грн. 75 коп. пені та судові витрати на користь материнського підприємства ТзОВ «Медком –Україна»м. Київ, провулок Електриків, буд.3, на рахунок № 26006026850751 у Печерському відділенні Київської філії АКБ «Укрсоцбанк», МФО 322012.

          Відповідач, повторно, без поважних причин, не забезпечив участь представника у судове засідання, повторно, без поважних причин, не виконав вимог ухвал суду, не зважаючи на те, що був належним чином, під розписку, повідомлений про день, час та місце розгляду справи, 18.09.2009р. рекомендованою поштою № 4733527 (оригінали поштівки в матеріалах справи) та повторно, в порядку передбаченому п. 3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 10.12.2002р. № 75 –рекомендованою поштою, відзиву на позовну заяву не представив.

Слід звернутим увагу на те, що в ухвалі господарського суду від 11.09.2009р. та від 06.10.2008р. - участь представників позивача і відповідача визнана обов»язковою, що було виділено чорним шрифтом, в ухвалі від 11.09.2009р. сторони (Позивач та Відповідач) попереджалися про наслідки ухилення від виконання вимог ухвали.

Справа розглядається відповідно до статті 75 ГПК України –за наявними у ній матеріалами.

          В ході розгляду справи ВСТАНОВЛЕНО.

          03.10.2006 року між позивачем (ПП «Медком-Львів») та відповідачем (Дочірнім підприємством товариством з обмеженою відповідальністю «Урс»«Єврогурт») було укладено Договір купівлі-продажу № 77.

          Договір укладено у письмовій формі, підписано представниками двох сторін, засвідчено печатками сторін, що відповідає вимогам статті 207 ЦК України, відтак цей договір є правомірним правочином, відповідно до статті 204 ЦК України.

У розділі 1 (п.п. 1.1.) цього договору, сторонами за вказаним договором передбачено, що Продавець (Позивач –у даній справі) зобов»язується передати в власність Покупцеві (Відповідач –у даній справі), товар в асортименті, у кількості, за цінами й у терміни зазначені в підписаній сторонами накладній, а покупець зобов»язується прийняти цей товар і сплатити за нього визначену у накладній грошову суму (ціну). Зазначені накладні визначені після їхнього підписання є невід»ємною частиною даного договору.

Порядок розрахунків визначено сторонами в розділі 4 договору.

Так, зокрема, в п. 4.3. договору передбачено. Що оплата за товар по мірі реалізації: Покупець робить оплату за реалізований товар через кожні 21 календарних днів. Продавець повинен надавати покупцю інформацію про реалізований товар або його залишки на момент оплати.

На виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачеві товар за видатковою накладною № РН-00064011 від 12.09.2008р. на суму 828 грн. 44 коп., а за видатковою накладною № РН-00064012 від 12.09.2008р. на суму 232 грн. 00 коп., всього на загальну суму 1060, 44 коп.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем оплата за отриманий ним товар, відповідно до п. 4.3. договору не здійснив.

Отже, на час розгляду справи в суді, борг відповідача перед позивачем складає 1060 грн.44 коп.

З метою врегулювання спору у досудовому порядку, позивач направив відповідачу претензію за № 15 з вимогою оплатити вартість поставленого товару в строк до 06.02.2009р.

Претензія позивача залишена відповідачем без реагування.

Згідно ст. 207 Цивільного Кодексу України, такі договори купівлі-продажу вважаються укладеним в письмовій формі, оскільки є письмові документи з фіксацією істотних умов договору - предмету договору, ціни та асортименту товару, сторін договору.

Крім того, згідно статті 334 Цивільного Кодексу України, такий момент передачі товару є моментом набуття відповідачем права власності на такий товар. Саме з часу отримання товару відповідачем до нього переходять всі права щодо придбаного товару та обов'язки щодо сплати його ціни.

Стаття 692 Цивільного Кодексу України передбачає сплату ціни товару після його прийняття в повному обсязі.

Статтею 193 ГК України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов»язань, крім випадків, передбачених законом, не допускаються (частина 7 цієї статті).

Абзац 2 ч. 1 ст. 530 Цивільного Кодексу України передбачає виконання зобов'язання після настання події (в нашому випадку - передачі товару), зобов'язання підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до статті 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що вини кає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з під став, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зо бов'язаний вчинити певну дію господарського чи управ лінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від пе вних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому чи слі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сто рони виконання її обов'язку.

          Частиною 2 цієї статті визначено, що основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-го сподарські зобов'язання, а частиною 3, що сторони можуть за взаємною згодою конкретизу вати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановле но інше.

          Спірне зобов”язання виникло в силу укладеного між сторонами договору, що відповідає вимогам частини 1 статті 174 ГК України.

          Відповідно до статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками го сподарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчи нити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

          Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодек сом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

          Частиною 2 цієї статті передбачено, що суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у стат ті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти —юри дичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською ком петенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єк тами господарювання і негосподарюючими суб'єкта ми —юридичними особами, зобов'язаною та управленою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор, а частиною 4 цієї статті визначено, що суб'єкти господарювання у випадках, передбаче них цим Кодексом та іншими законами, можуть добро вільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.

          Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

          Частиною 1. ст. 530 ЦК України, передбачено, що якщо у зобов”язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

          Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть гос подарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до право порушників господарських санкцій на підставах і в по рядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

          Частиною 2 цієї статті визначено, що застосування господарських санкцій повинно га рантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування зби тків учасникам господарських відносин, завданих внас лідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

          Частиною 3 цієї ж статті, що господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими:

          потерпіла сторона має право на відшкодування зби тків незалежно від того, чи є застереження про це в до говорі; передбачена законом відповідальність виробни ка (продавця) за недоброякісність продукції застосовує ться також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

          сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язан ня, а також відшкодування збитків не звільняють право порушника без згоди другої сторони від виконання прий нятих зобов'язань у натурі;

          у господарському договорі неприпустимі застере ження щодо виключення або обмеження відповідально сті виробника (продавця) продукції.

          Статтею 217 ГК України передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають не сприятливі економічні та/або правові наслідки.

          Частиною 2 цієї статті, що у сфері господарювання застосовуються такі ви ди господарських санкцій: відшкодування збитків; штраф ні санкції; оперативно-господарські санкції.

          Стаття 218 ГК України передбачає, що підставою господарсько-правової відповідальнос ті учасника господарських відносин є вчинене ним пра вопорушення у сфері господарювання, частиною 2 зазначеної статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за не виконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення госпо дарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господар ського правопорушення. У разі якщо інше не передба чено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе госпо дарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможли вим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обста винами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для ви конання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

          Статтею 219 ГК України чітко визначено, що за невиконання або неналежне виконання госпо дарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає на лежним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного упра вління майном, якщо інше не передбачено цим Кодек сом та іншими законами.

          Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (не устойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відно син зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

          Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

          П. 3 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

          Відповідно до статті 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

          Згідно зі статтею 549 ЦК України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

          Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь пеню у розмірі 124 грн. 76 коп., яка нарахована, відповідно до пункту 7.1. договору, від суми основного боргу 1060, 44 грн., за період з 06.02.2009р. по 06.08.2009р. = 181 день прострочення платежу, ставка НБУ у зазначений період складала 12% (12% х 2 = 24% : 365 = 0,065), отже: (1060,44 грн. х 0,065 = 68,9286 : 100% = 0,68926 х 181 день прострочення платежу = 124,07148 = 124,76 грн.).

Пункт 7.1. даного договору передбачає, що за несвоєчасну оплату товару до покупця застосовуються штрафі санкції у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов»язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 3) сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України визначено поняття неустойки.

1. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушенняч боржником зобов»язання.

2. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов»язання.

3. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов»язання за кожен день прострочення виконання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно (ч. 1 статті 551 ЦК України).

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 статті 551 ЦК України).

Згідно з приписами ЦК України, неустойка має дві форми: пеню і штраф.

В свою чергу, ГК України (ст. 230) під штрафними санкціями визначає господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

ГК України розглядає штраф і пеню, як штраф ні санкції (ст. 230), ЦК України - як спосіб забезпе чення виконання зобов'язання (ст. 546);

ГК України розрізняє як окремі види штраф них санкцій - неустойку, штраф і пеню (ст. 230), ЦК України розглядає штраф і пеню лише як різновиди неустойки (ст. 549);

ГК України передбачає можливість стягнення штрафних санкцій як у відсотковому відно шенні до суми невиконаної частини зо бов'язання, так і у певній, визначеній гро шовій сумі, або у кратному розмірі (ч. 4 ст. 231), ЦК України - лише у відсотках (ст. 549);

ГК України визнає господарські санкції лише у вигляді грошової суми (ч. 1 ст. 230), ЦК України розглядає як можливий предмет неустойки також рухоме і нерухоме майно (ч. 1 ст. 551);

ГК України як окремий вид санкцій передба чає оперативно-господарські санкції (стат ті 235-237), зокрема односторонню відмову від виконання свого зобов'язання управненою стороною зі звільненням її від відпові дальності за це - у разі порушення зобов'я зання другою стороною; відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналеж ним чином або достроково виконано борж ником без згоди другої сторони тощо;

ГК України обмежує розмір пені подвійною обліковою ставкою НБУ (ч. 2 ст. 343), крім цього, законом щодо окремих видів зо бов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погоджен ням сторін не допускається (ч. 1 ст. 231), ЦК України дозволяє збільшення розміру неустой ки, якщо її розмір встановлено законом (ч. 2 ст. 551).

В нашому випадку, сторони за договором передбачили відповідальність сторін у формі пені.

Поря док застосування штрафних санкцій, визна чений ч. 6 ст. 232 ГКУ, передбачає, що нара хування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не вста новлено законом або договором, припи няється через шість місяців від дня, коли зо бов'язання мало бути виконано.

Відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов»язань»від 22.11.1996р. в редакції ЗУ від 10.01.2002р, передбачено, що за прострочення грошових зобов»язань, суб»єктами яких є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи –суб»єкти підприємницької діяльності, боржники сплачують кредиторові пеню у розмірі, що встановлюється за договором та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 2 статті 343 ГК України визначено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов»язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд заслухав пояснення представника позивача, оглянув та дослідив докази по справі, оцінив їх в сукупності, дійшов до висновку, що позов документально та нормативно обґрунтований, відповідачем не спростований, підлягає до задоволення.

          Судові витрати покласти на сторони пропорційно задоволених позовних вимог, відповідно до статті 49 ГПК України.

          На підставі вищенаведеного та керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 4-3 - 4-7, 12, 15, 22, 32, 33, 34, 43, 44 - 49, 69, 75, 77, 82 - 85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1.           Позов задовільнити повністю.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Урс»«Єврогурт»( 79040, Львівська область, місто Львів, вулиця Каховська, 34, код ЄДРПОУ 20826400) на користь материнської компанії Товариства з обмеженою відповідальністю «Медком-Україна», місто Київ, провулок Електриків, буд.3, код ЄДРПОУ 30518550, поштова адреса: м. Львів, вул. Шевченка, 313) 1060 грн. 44 коп. основного боргу, 124 грн. 76 коп. - пені, 102 грн. 00 коп. державного мита та 118 грн. 00 коп. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                       Данко Л.С.

Рішення прийнято, оформлено відповідно до статті 84 ГПК України, підписано та проголошено 20.10.2009р. Рішення може бути оскаржено в порядку ст. ст. 91 - 93 ГПК України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України.

Суддя                                                                                           Данко Л.С.