Рішення № 65392758, 16.03.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 207/2364/2012 Провадження № 22-ц/772/718/2017Головуючий в суді першої інстанції Дєдов М. С.Категорія 5 Доповідач Медяний В. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого Медяного В.М.,

суддів: Іващука В.А.,Сопруна В.В.,

за участю секретаря Сніжко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до співвласників майна колишнього колективного сільськогосподарського підприємства «Зоря» с. Павлівка Іллінецького району Вінницької області в особі голови спілки співвласників ОСОБА_3 про визнання права власності на майно,

за апеляційною скаргою фермерського господарства «Україна» на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 10 вересня 2013 року,

встановила:

У жовтні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом до співвласників майна колишнього колективного сільськогосподарського підприємства «Зоря», с. Павлівка Іллінецького району Вінницької області, в особі голови спілки співвласників ОСОБА_3 про визнання права власності на майно.

Посилається на те, що 07 липня 2012 року на засіданні комітету спілки громадян-співвласників майнових паїв реорганізованого КСП «Зоря» с. Павлівка Іллінецького району Вінницької області було вирішено виділити ОСОБА_2 в натурі майно, а саме: зерносклад ГСУ інвентарний номер 2 вартістю 6 993 грн.; гараж інвентарний номер 8 вартістю 8 676 грн.; телятник інвентарний номер 13 вартістю29 888 грн.; майстерню інвентарний номер 22 вартістю 7 474 грн.; автозаправку інвентарний номер 33 вартістю 1 745 грн., про що складено відповідний протокол. Майно виділили на сертифікати серії НОМЕР_1,НОМЕР_2,НОМЕР_3,НОМЕР_4,НОМЕР_5,НОМЕР_6,НОМЕР_7, серії НОМЕР_8,НОМЕР_9,НОМЕР_10, НОМЕР_11, НОМЕР_12.

08 липня 2012 року зазначене майно передане йому згідно актів приймання-передачі та підлягає обов'язковій державній реєстрації, яким є також рішення суду як правовстановлюючий документ на підставі якого проводиться така реєстрація.

Крім цього, позивач зазначив, що іншим рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 02 березня 2011 року за ним вже визнано право власності на інше нерухоме майно, що розміщене на цій же території - приміщення бувшого дитсадка бригади №1, приміщення контори колгоспу, будинок тваринника, гараж бригади №1, сінажні споруди, конюшня.

Таким чином позивач просив ухвалити рішення, яким визнати за ним право власності на перераховане ним у позові нерухоме майно.

Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 10 вересня 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на нерухоме майно, а саме:

будівлю зерноскладу ГСУ, інвентарний номер 2 вартістю 6 993 грн, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;

будівлю гаража інвентарний номер 8 вартістю 8 676 грн, що розташована в АДРЕСА_2;

будівлю телятника інвентарний номер 13, вартістю 29 888 грн, що розташована за адресою: АДРЕСА_3;

будівлю майстерні інвентарний номер 22, вартістю 7 474 грн, що розташована за адресою: АДРЕСА_4;

будівлю автозаправки інвентарний номер 33, вартістю 1 745 грн, що розташована за адресою: АДРЕСА_5.

В апеляційній скарзі особа, яка не брала часті у справі фермерське господарство «Україна», та вважає, що суд вирішив питання про їх права та обов'язки, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити. Посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник скаржника фермерського господарства «Україна» - Щавінський К.С. апеляційну скаргу повністю підтримав та просив її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.

Позивач у справі ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_5 апеляційну скаргу не визнали та заперечили проти її задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість, просили рішення залишити без змін.

Представник відповідача у справі співвласників майна колишнього колективного сільськогосподарського підприємства «Зоря», с. Павлівка Іллінецького району Вінницької області, в особі голови спілки співвласників - ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, тому відповідно до вимог ст. 74, ч. 2 ст. 305 ЦПК України справа розглянута у його відсутність.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних міркувань.

Згідно ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України, при ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. ст. 10, 57, 60 ЦПК України суд вирішує цивільно-правовий спір на засадах змагальності, кожна сторона зобов'язана доказами довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад законодавства України.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції встановив та виходив з того, що як вбачається з копії протоколу № 2 засідання комітету Спілки громадян - співвласників майнових паїв реорганізованого КСП «Зоря» с. Павлівка Іллінецького району Вінницької області від 07 липня 2012 року ОСОБА_2 за його заявою на суму належного йому майнового паю було виділено майно, що перебуває в спільній частковій власності, а саме: зерносклад ГСУ інвентарний номер 2 вартістю 6 993 грн.; гараж інвентарний номер 8 вартістю 8 676 грн.; телятник інвентарний номер 13 вартістю 29 888 грн.; майстерню інвентарний номер 22 вартістю 7 474 грн.; автозаправку інвентарний номер 33 вартістю 1 745 грн., яке було йому передане згідно актів приймання-передачі майна. Таким чином, суд вважає, що між ними фактично відбувся правочин, який містить ознаки договору про виділ в натурі частки з нерухомого спільного майна, згідно якого до ОСОБА_2 фактично перейшло право власності на нього, яке за ним і слід визнати.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, з огляду на наступне.

Згідно п.3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно до ст. 11 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обв'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків можуть бути як правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України), так і інші юридичні факти (пункт 4 частини другої статті 11 ЦК України).

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи те, що 07 липня 2012 року на засіданні комітету спілки громадян-співвласників майнових паїв реорганізованого КСП «Зоря» с. Павлівка Іллінецького району Вінницької області вирішено виділити ОСОБА_2 в натурі майно, а саме: зерносклад ГСУ інвентарний номер 2 вартістю 6 993 грн.; гараж інвентарний номер 8 вартістю 8 676 грн.; телятник інвентарний номер 13 вартістю 29 888 грн.; майстерню інвентарний номер 22 вартістю 7 474 грн.; автозаправку інвентарний номер 33 вартістю 1 745 грн., про що складено відповідний протокол (а.с.4-7). Дане майно виділили на сертифікати серії НОМЕР_1,НОМЕР_2,НОМЕР_3,НОМЕР_4,НОМЕР_5,НОМЕР_6,НОМЕР_7, серії НОМЕР_8,НОМЕР_9,НОМЕР_10, НОМЕР_11, НОМЕР_12.

В подальшому, 08 липня 2012 року згідно актів приймання-передачі майна згідно протоколу № 2 від 07.07.2012 року вище зазначене нерухоме майно передане ОСОБА_2 (а.с.9-13).

Згідно статті 30 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідно до вимог статті 32 ЦПК України позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно.

Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо:

1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів;

2) права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави;

3) предметом спору є однорідні права і обов'язки.

Співучасники можуть доручити вести справу одному із співучасників, якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність.

Також відповідно до частини 1 статті 33 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Проте, звертаючись до суду з даним позовом до співвласників майна колишнього колективного сільськогосподарського підприємства «Зоря» с. Павлівка Іллінецького району Вінницької області, в особі голови спілки співвласників ОСОБА_3, позивач ОСОБА_2 не зазначив жодного із співвласників такого майна, у тому числі і фермерське господарство «Україна», їх місце проживання (перебування), а суд першої інстанції, розглядаючи даний спір, не повідомив жодного із співвласників цього майна про розгляд вказаної справи.

Згідно вимог ст. 38 ЦПК України сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. Юридичних осіб представляють їхні органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники.

Проте, суд першої інстанції, в порушення зазначених норм процесуального права, під час розгляду справи не звернув увагу на те, що спілка громадян-співвласників майнових паїв реорганізованого КСП «Зоря» с. Павлівка Іллінецького району Вінницької області не являється юридичною особою, є громадським об'єднанням, не уповноважувала ОСОБА_3 представляти в суді їх інтереси, а тому не може бути належним відповідачем у справі. Особистих доручень співвласники майна колишнього КСП «Зоря» с. Павлівка Іллінецького району Вінницької області на представлення ОСОБА_3 їх інтересів в суді при розгляді даної справи не надавали.

Згідно зі ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

За вимогами ст.ст. 26,28,29 ЦПК України сторонами у справі можуть бути лише фізичні чи юридичні особи, які мають цивільну процесуальну правосуб'єктність.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. При цьому, також зазначено, що ЦПК не передбачає можливості заміни позивача за ініціативою суду.

Також, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 та визнаючи за ним право власності на вищезазначене нерухоме майно, що перебувало у спільній частковій власності громадян співвласників колишнього колективного сільськогосподарського підприємства «Зоря», с. Павлівка Іллінецького району Вінницької області, суд першої інстанції посилався на протокол №2 засідання комітету спілки громадян від 07 липня 2012 року та акти приймання-передачі від 08 липня 2012 року.

Разом з тим, судом першої інстанції не враховані вимоги ч. 1 ст. 358 ЦК України, згідно якої право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Відповідно до вимог статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Проте, судом установлено, що позивач ОСОБА_2 до співвласників майна з такою вимогою про виділення йому частки нерухомого майна не звертався, а тому відповідно співвласники цього майна і не давали йому такої згоди на виділ цієї частки.

Також в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спілка громадян-співвласників майнових паїв реорганізованого КСП «Зоря» уповноважувала ОСОБА_3 розпоряджатися їх спільним майном.

Судом першої інстанції встановлено, що спілкою громадян-співвласників реорганізованого КСП «Зоря» було передано позивачу ОСОБА_2 нерухоме майно на суму належного йому майнового паю, тобто фактично між ними відбувся договір про виділ в натурі частки з нерухомого спільного майна і відповідно до цього правочину до нього перейшло право власності на дане майно.

Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком місцевого суду, оскільки судом дані висновки не відповідають обставинам справи внаслідок неправильного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення та неправильне застосування норм як матеріального так і процесуального права.

Відповідно до положень ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на судовий захист оспорюваних або не визнаних прав.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право власності є непорушним.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» (п. 11) Верховним Судом України зазначено, що, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Питання про виділення майнових паїв в натурі врегульовано Законом України «Про колективне сільськогосподарське підприємство»,Указом Президента України «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки» від 29 січня 2001 року № 62/2009, постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 177 «Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки», Наказом Міністерства аграрної політики України від 14 березня 2001 року № 62 «Про затвердження Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств» (далі - Порядок), Рекомендаціями щодо порядку здійснення права спільної часткової власності власниками майнових паїв колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, затверджених наказом Міністерства аграрної політики України від 20 травня 2008 року № 315 (далі - Рекомендації).

Порядок виділення частки майна передбачено пунктами 4.1, 4.2, 4.3 Рекомендацій, відповідно до яких, зокрема, співвласник, який виявив бажання отримати в натурі належну йому частку майна подає уповноваженій особі, а у разі її відсутності - зборам співвласників відповідну заяву; частка з майна, що перебуває у спільній частковій власності, виділяється її співвласнику в натурі; для виділення спільної частки в натурі співвласник може об'єднати свою частку з частками інших співвласників, які виявили бажання отримати їх у натурі; якщо виділення в натурі частки з майна, що перебуває у спільній часткові власності, є неможливе (неподільна річ), співвласник, який виявив бажання отримати її в натурі, має право на одержання від інших співвласників матеріальної, у тому числі грошової компенсації вартості його частки.

Згідно вимог ч. ч. 2, 3 ст. 9 Законом України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» пай є власністю члена підприємства. Право розпоряджатися своїм паєм за власним розсудом член підприємства набуває після припинення членства в підприємстві. Пай може успадковуватися відповідно до цивільного законодавства України та статуту підприємства. У разі виходу з підприємства його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Проте, визнаючи за позивачем ОСОБА_2 право власності на спірне майно, суд не врахував, що існує визначений чинним законодавством порядок реєстрації майнових паїв та набуття права власності на нерухоме майно, виділене власникам майнових паїв.

Виникнення права власності на виділене в натурі майно на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства регулюються Указом Президента України № 62 від 29 січня 2001 року „Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки" та виданими на виконання зазначеного Указу нормативно-правовими актами: Постановою Кабінету міністрів України від 28 лютого 2001 року № 177 „Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки", затвердженим вказаною Постановою КМУ Порядком визначення розміру майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документального посвідчення, затвердженим вказаною вище Постановою КМУ Типовим положенням про комісію з реорганізації вирішення питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектору економіки, Наказом Міністерства Аграрної політики № 16 від 07 лютого 2001 року про затвердження Рекомендації щодо проведення загальних зборів колишніх членів реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства, а також затвердженою зазначеною вище Постановою КМУ Методикою уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, Наказом Міністерства аграрної політики України від 14 березня 2001 року № 62 про затвердження „Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств" Законом України „Про колективне сільськогосподарське підприємство".

За змістом зазначених нормативно-правових актів - документом, що встановлює право власності на майновий пай, є відповідне свідоцтво, яке видається сільською, селищною радою, міською радою згідно зі списком осіб, які мають право на майновий пай підприємства, а для отримання нового свідоцтва у разі набуття у власність майнового паю (його частини) на підставі угоди міни, дарування та інших цивільно-правових угод, до сільської, селищної ради подаються посвідчені в установленому законом порядку копія відповідної цивільно-правової угоди , попереднє свідоцтво та після їх отримання відповідна рада вносить зміни до списку осіб, які мають право на майновий пай та анулює попереднє свідоцтво, про що робиться запис у книзі обліку свідоцтв про право власності на майновий пай члена КСП.

Проте, позивачем не дотримано встановленого законом порядку набуття права власності на нерухоме майно, яке виділене власникам майнових паїв. Визнаючи за позивачем право власності на таке нерухоме майно, суд вийшов за межі наданих йому повноважень, перебравши на себе функції відповідних органів місцевого самоврядування.

Згідно частини 4 статті 364 ЦК України договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 2 ст. 363 ЦК України частка у праві спільної часткової власності за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, переходить до набувача відповідно до статті 334 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

Відповідно до частини 1 статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно з статтею 7 Закону України від 14.02.1992 року № 2114-XII«Про колективне сільськогосподарське підприємство» (із наступними змінами і доповненнями) майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Суб'єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - у частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства.

Підпунктом «а» пункту 1 Указу Президента України від 03.12.1999 року № 1529/99, а також пунктом 1 Указу Президента України від 29.01.2011 року № 62/2001 передбачено забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями, вільного здійснення права власності на паї, зокрема передачі паїв в оренду з виплатою орендної плати в розмірі не менше одного відсотка вартості паю, купівлі-продажу, дарування, міни, передачі у спадщину, виділення групі осіб (окремим особам), які є власниками паїв, індивідуально визначених об'єктів зі складу майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств чи їх правонаступників стосовно майна.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2001 року № 177 затверджено Порядок визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документального підтвердження. Пунктами 13-14 зазначеного Порядку встановлено, що майновий пай члена підприємства документально підтверджується свідоцтвом про право власності на майновий пай члена підприємства. У разі набуття у власність майнового паю (його частини) на підставі угоди міни, дарування та інших цивільно-правових угод, а також спадкування видається нове свідоцтво.

Наказом Міністерства аграрної політики України від 14.03.2001 року № 62 затверджено Порядок розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств.

Згідно з пунктом 9 зазначеного Порядку виділення із складу пайового фонду майна у натурі окремим власникам чи групам власників за їх бажанням у процесі вирішення майнових питань здійснюється підприємством-правонаступником (користувачем) на підставі рішення зборів співвласників.

Пунктом 16 Порядку встановлено, що визначення конкретного майна для виділення окремому власнику чи групі власників майнових паїв може бути здійснене одним із способів за рішенням зборів співвласників: за структурою пайового фонду; конкретним майном за взаємною згодою співвласників; на конкурентних засадах шляхом проведення аукціону. Спірні питання щодо розподілу майна між співвласниками вирішуються в судовому порядку.

Незважаючи на те, що вищевказаний Порядок втратив чинність з 24.05.2013 року - дня опублікування Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 11.04.2013 року № 253, його положення відповідають нормам глави 26 «Право спільної власності» ЦК України.

Відповідно до ч. 1, 3 статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння і користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з ч. 4 ст. 364 ЦК України договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Наказом Міністерства аграрної політики України від 20.05.2008 року № 315 затверджено Рекомендації щодо порядку здійснення права спільної часткової власності власниками майнових паїв колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, відповідно до пунктів 2.4, 2.5, 4.4 яких управління майном, що перебуває у спільній частковій власності відповідно до укладеного договору про порядок володіння та користування майном, здійснюється через загальні збори співвласників.

Рішення загальних зборів співвласників приймається за згодою не менш як 2/3 співвласників, крім рішень про відчуження майна та виділення в натурі частки з майна, які приймаються одностайно.

Договір між співвласниками про виділення в натурі частки з нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Отже, власники спільної часткової власності здійснюють свої права за спільною згодою і жоден з співвласників самостійно або за згодою декількох власників не вправі вирішувати долю спільного майна без згоди всіх співвласників. Така згода співвласників майна має бути отримана від всіх співвласників. Рішення щодо виділення в натурі частки з майна має прийматися на загальних зборах співвласників одностайно.

В разі ж неможливості досягнення співвласниками такої згоди, спір може бути вирішений судом лише у випадку пред'явлення заінтересованою особою вимоги до всіх інших співвласників.

З позовної заяви вбачається, що позовні вимоги обґрунтовано протоколом №2 від 07 липня 2012 року засідання комітету спілки громадян-співвласників майнових паїв реорганізованого КСП «Зоря» с. Павлівка Іллінецького району Вінницької області, яким вирішено виділити ОСОБА_2 в натурі майно, а саме: зерносклад ГСУ інвентарний номер 2 вартістю 6 993 грн.; гараж інвентарний номер 8 вартістю 8 676 грн.; телятник інвентарний номер 13 вартістю 29 888 грн.; майстерню інвентарний номер 22 вартістю 7 474 грн.; автозаправку інвентарний номер 33 вартістю 1 745 грн., про що складено відповідний протокол. Майно виділили на сертифікати серії НОМЕР_1,НОМЕР_2,НОМЕР_3,НОМЕР_4,НОМЕР_5,НОМЕР_6,НОМЕР_7, серії НОМЕР_8,НОМЕР_9,НОМЕР_10, НОМЕР_11, НОМЕР_12. В подальшому 08 липня 2012 року вищезазначене майно згідно актів приймання-передачі було передане позивачу ОСОБА_2

Проте, колегія суддів переконана, що лише зазначений протокол та акти приймання-передачі не можуть бути підставою для визнання за ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно не може вважатися достатньою підставою для задоволення позову.

За таких обставин колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, а тому приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_2

Оскільки вищезазначених обставин суд першої інстанції не врахував, постановив рішення з порушенням вимог норм як матеріального так і процесуального права, то таке рішення відповідно до положень ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу фермерського господарства «Україна» задовольнити.

Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 10 вересня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до співвласників майна колишнього колективного сільськогосподарського підприємства «Зоря» с. Павлівка Іллінецького району Вінницької області в особі голови спілки співвласників ОСОБА_3 про визнання права власності на майно - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : /підпис/ В.М. Медяний

Судді : /підпис/ В.А.Іващук

/підпис/ В.В. Сопрун

Згідно з оригіналом: