Ухвала суду № 65391930, 10.03.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

10 березня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

судді-доповідачаГриціва М.І.,суддів:Волкова О.Ф., Кривенди О.В., -розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 жовтня 2016 року у справі за її позовом до Міністерства закордонних справ України про визнання протиправною бездіяльності щодо неприйняття рішення про надання відпустки без збереження заробітної плати, визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання надати відпустку,

встановила:

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 жовтня 2016 року залишив без змін постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року про відмову у задоволенні позову.

Не погодившись з рішенням Вищого адміністративного суду України, ОСОБА_4 подала заяву про його перегляд Верховним Судом України з установленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах пункту 4 статті 41 Кодексу законів про працю та положень Закону України «Про відпустки».

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України перевірила наведені у заяві доводи і дійшла висновку про її необґрунтованість з огляду на таке.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 КАС одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за тотожних предмету спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

У рішенні суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, та у рішеннях, наданих для порівняння [(ухвали Вищого адміністративного суду України від 5 жовтня 2010 року, 1 квітня та 17 листопада 2015 року (справи №№ К-19018/07, К/800/891/15, К/800/22249/15 відповідно)], йдеться про застосування одних і тих самих норм законодавства, які регулюють відносини, пов'язані поновленням на публічній службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

За змістом і значенням ці рішення різняться між собою не на основі неоднакового підходу в застосуванні зазначених вище норм права, а з огляду на різний склад і характер фактичних обставин.

У рішенні, про перегляд якого подано заяву, підставою для відмови у задоволенні позовних вимог стало недотримання ОСОБА_4 процедури отримання відпустки без збереження заробітної плати через відсутність у матеріалах заяви обов'язкового медичного висновку дитини з встановленою категорією «дитина-інвалід підгрупи А», оформленого відповідно до законодавства України і, як наслідок, звільнення позивачки за невихід на роботу, що було розцінено відповідачем як прогул.

В ухвалах від 5 жовтня 2010 року, 1 квітня та 17 листопада 2015 року суд касаційної інстанції досліджуючи обставини кожної зі справ не вирішував питання про надання відпустки, а формулював висновки з того, що право осіб на поновлення на роботі випливало: із недодержанням роботодавцем процедури звільнення [(не було відібрано письмових пояснень позивача та відсутнє погодження виборного органу (первинної профспілкової організації)]; та непідтвердження обставин, що лягли в основу наказів про звільнення, в одному випадку суд встановив фактичне позбавлення робочого місця позивача та відсутність службових завдань, що виключало склад службового проступку, а в іншому - відсутність працівника на робочому місці обумовлювалась тимчасовою непрацездатністю, тому накази про звільнення з публічної служби суд скасував та дійшов висновку про поновлення цих осіб на роботі.

На підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, ОСОБА_4 також посилається на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27 січня 2015 року (справа № К/9991/31146/12). Проте це рішення не може бути прикладом неоднакового правозастосування, оскільки у цій справі суд касаційної інстанції не ухвалив остаточного рішення, а з огляду на неповноту фактичних обставин справи скасував рішення судів попередніх інстанцій, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

З огляду на вкладене, керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» статтею 240 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України,

ухвалила:

Відмовити у допуску до провадження Верховного Суду України справи за заявою ОСОБА_4 до Міністерства закордонних справ України про визнання протиправною бездіяльності щодо неприйняття рішення про надання відпустки без збереження заробітної плати, визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання надати відпустку для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 жовтня 2016 року.

Суддя-доповідач М.І. Гриців

Судді: О.Ф. Волков

О.В. Кривенда