Рішення № 65391203, 10.03.2017, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/47557/16-ц

Категорія 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2017 року Печерський районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді Батрин О.В.

при секретарі Мотрич В.В.

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, треті особи Чуловський Володимир Анатолійович, Печерська районна в місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування про визнання договору дарування недійсним, витребування майна та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_8, в інтересах якої діє її батько ОСОБА_4, ОСОБА_4 в інтересах його діє його батько ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2016 року позивач ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4, треті особи Чуловський В.А., Печерська районна в місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування про визнання договору дарування другої частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 від 26 квітня 2016 року, укладеного між ОСОБА_4 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдарована), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. за реєстровим № 9701 - недійсним; визнання договору дарування квартири АДРЕСА_1, 10 від 6 січня 2015 року, укладеного між ОСОБА_4 (дарувальник) та ОСОБА_6 (обдарована), ОСОБА_2, яка діяла в інтересах малолітніх ОСОБА_4, ОСОБА_9 (обдаровані), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. за реєстровим № 54 - дійсним; визнання права власності на вказану квартиру в рівних частках по 1 / 3 ОСОБА_6, малолітніми ОСОБА_4, ОСОБА_9

Під час судового розгляду справи позивач змінила предмет позову та просила визнати договір дарування другої частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 від 26 квітня 2016 року, укладеного між ОСОБА_4 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдарована), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. за реєстровим № 9701 - недійсним; витребувати у ОСОБА_4 1 / 2 частину квартири АДРЕСА_1 та ОСОБА_2 1 / 2 частину квартири АДРЕСА_1 у її (ОСОБА_6П.) власність 1 / 3 частини квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_8 1 / 3 частини квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_4 1 / 3 частини квартири АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 54-57).

Позовні вимоги мотивовані тим, що 30 вересня 2014 року ОСОБА_4. уклав договір купівлі-продажу квартири за адресою АДРЕСА_1. Після цього, 6 січня 2015 року уклав договір дарування, відповідно до якого відповідач ОСОБА_4. передав в дар по 1 / 3 частині вказаної квартири позивачу ОСОБА_6, малолітній дочці ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітньому сину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 Від обдарованих даний договір було підписано їх матір'ю ОСОБА_2 на підставі довіреності та розпорядження Печерської районної державної адміністрації від 27.11.2014 р. Вказана квартира була прийнята обдаровуваними відразу після укладення договору дарування, оскільки договір дарування був переданий позивачу та малолітні діти відразу після укладання договору дарування були зняті реєстрації за місцем проживання (АДРЕСА_4) та зареєстровані в подарованій квартирі (т. 2 а.с. 104).

Після проведення державної реєстрації переходу права власності ОСОБА_6 стало відомо, що 20.04.2016 року до Державного реєстру речових прав на рухоме майно та їх обтяжень приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. внесені відомості про реєстрацію переходу права власності на вказану квартиру від ОСОБА_6, дочки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 до відповідача ОСОБА_4, оскільки видаючи дублікат договору про купівлі- продажу квартири від 30.09.2014 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А. вніс відомості про власника даної квартири Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в особі відповідача ОСОБА_4, про що було зроблено запис на підставі рішення про державну реєстрацію прав № НОМЕР_2 від 20.04.2016 р.

У зв'язку з цим, 26.04.2016 року укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_2 отримала від свого чоловіка ОСОБА_4 в дар 1 / 2 частину вказаної ще квартири з відповідним внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № НОМЕР_1 від 26.04.2016 р.

Таким чином було позбавлено права власності позивача ОСОБА_6, малолітніх ОСОБА_8, ОСОБА_4, у зв'язку з чим власниками вказаної квартири стали ОСОБА_2 в розмірі 1 / 2 частки квартири та ОСОБА_4 в розмірі 1 / 2 частки квартири.

Після цього, на вмовляння ОСОБА_2 ОСОБА_4 уклав договір дарування своєї частини квартири на неї, у зв'язку з чим ОСОБА_2 набула права власності на 1 / 2 частину квартири, а згодом 1 / 2 частини вказаної квартири передала в найм за договором оренди від 13.10.2016 р. невідомій особі, яку намагалась вселити.

З огляду на викладене, те, що ні ОСОБА_6, ні малолітні діти ОСОБА_8 та ОСОБА_4 або їх представники не виявляли бажання, щодо законного переходу права власності на вказану квартиру до інших осіб, то позивач просила договір дарування від 26.04.2016 року визнати недійсним та відповідно до ст. 388 ЦК України витребувати вказану квартиру у власність позивача та малолітніх дітей.

У свою чергу, відповідач ОСОБА_2 звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_8, в інтересах якої діє її батько ОСОБА_4, ОСОБА_4 в інтересах його діє його батько ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності, відповідно до котрого просила визнати недійсним з підстав фіктивності договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 6 січня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, яка діяла в інтересах обдарованих малолітніх дітей - дочки ОСОБА_8 (ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н.), сина ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_2 р.н.), а також, на підставі довіреності, діяла в інтересах обдарованої ОСОБА_6, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстрованим цим же нотаріусом в реєстрі за № 54, а також визнати за нею право власності на 100 % квартири (на всю квартиру) № АДРЕСА_1, яка складається з 4 кімнат, загальна площа квартири становить 170 квадратних метрів, житлова площа 104,3 квадратних метрів. Також просила постановити окремі ухвали про виявлення факту виготовлення та використання ОСОБА_4 підробленого паспорту громадянина України на ім'я ОСОБА_10, що вказує на вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1, 4 ст. 358 КК України та направити її до Печерського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві для прийняття за цим фактом рішення у порядку ст. 214 КПК України, а також за фактом використання ним підробленого паспорту громадянина України та наявності в нього громадянства Угорщини, направити окрему ухвалу до Міністерства юстиції України для прийняття рішення щодо позбавлення ОСОБА_4 права на зайняття нотаріальною діяльністю (т. 2 а.с. 4-14).

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що 30 вересня 2014 року відповідачем ОСОБА_4 за спільні сімейні грошові кошти з ОСОБА_2 було придбано квартиру АДРЕСА_1, на його ім'я, про що укладений відповідний договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстрований цим нотаріусом в реєстрі за № 3609, тобто вказана квартирта належала на праві спільної сумісної власності подружжя.

6 січня 2015 року ОСОБА_4 уклав договір дарування квартири, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстрованого останнім в реєстрі за № 54. Відповідно до цього вказаного договору, ОСОБА_4 безоплатнопередав частки квартири у власність обдарованим, а саме: по 1 / 3 частці відповідачу - ОСОБА_6, малолітнім ОСОБА_8, ОСОБА_4

Вважає вказаний договір дарування фіктивним, оскільки у квітні 2016 року нотаріусом Чуловським М.О. на підставі ч. 1, 4 ст. 722 ЦК України та п. 7 договору дарування за нотаріально посвідченими заявами ОСОБА_6, ОСОБА_4 та заяви ОСОБА_2 був скасований (видалений) реєстраційний запис про права власності обдарованих ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_4 за договором дарування їм квартири від 6 січня 2015 року, у зв'язку з тим, що технічний паспорт квартири та копія договору дарування не передавались. Крім того, дарувальник та обдаровувані своїми заявами визнали, що договір дарування не укладався, дії усіх сторін договору не відповідала їх внутрішній волі, внутрішня воля не була спрямована на реальне виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, а також не відповідала зовнішньому їх прояву у вигляді складання та підписання цього договору.

Відповідач ОСОБА_2 зазначила, що ОСОБА_4 є практикуючим нотаріусом і йому відомо у деталях усі тонкощі вчинення правочинів, а також правові наслідки, пов'язані з кредитними зобов'язаннями, у зв'язку з чим він був вимушений позбавитись зареєстрованої на його ім'я квартири з метою уникнення цивільно-правової відповідальності за кредитним зобов'язанням ОСОБА_12 та ОСОБА_4 перед банком, ОСОБА_13, від кримінальної відповідальності за наявною інформацією про його причетність до кримінальних правопорушень. Крім того, щоб уникнути переслідувань правоохоронців ОСОБА_4 зробив всі документи на інше ім'я - ОСОБА_10, отримав для себе та для дітей громадянство Угорщини.

Доказом фіктивності договору дарування квартири ОСОБА_2 вказує те, що після минування погрози притягнення ОСОБА_4 до кримінальної, цивільно-правової відповідальності, він повернув своє право власності на квартиру у попередній правовий стан - до моменту оформлення 6.01.2015 року договору її дарування. Вказує, що фіктивність правочину стверджується нотаріально-посвідченими заявами про прийняття дарунка.

Крім того, відповідач ОСОБА_2 у зустрічному позові вказує, що 20.04.2016 року ОСОБА_4 оформив та отримав дублікат договору купівлі продажу квартири від 30.09.2014 року, на підставі якого 26.04.2016 року ОСОБА_4 подарував ОСОБА_2 1 / 2 частини квартири. Таким чином, ОСОБА_2 вважає, що 1 / 2 частини квартири належить їй на підставі договору купівлі-продажу квартири від 30.09.2014 року, укладеного ОСОБА_4 та ТОВ «ІТЕРТЕХ ІНВЕСТ» та інша 1 / 2 частина цієї ж квартири належить їй на підставі договору дарування укладеного між ОСОБА_4 від 26.04.2016 року.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, зустрічні позовні вимоги не визнав за обставин, наведених у заяві про зміну предмету позову.

Представник відповідача ОСОБА_2 первісний позов не визнав, зустрічний позов підтримав за обставин, наведених у зустрічному позові.

Представник відповідача ОСОБА_4, котрий є законним представником малолітніх відповідачів ОСОБА_8, ОСОБА_4, позовні вимоги за первісним позовом визнав, за зустрічним не визнав, погодившись з поясненнями, викладеним представником позивача у первісному позові.

Треті особи за первісним позовом Чуловський В.А., Печерська районна в місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування до судового засідання не з'явились з невідомих причин. Тому, суд розглянув справу у їх відсутність, оскільки у справі достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 30 вересня 2014 року ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу з ТОВ «ІНТЕРТЕХ ІНВЕСТ» придбав у власність квартиру № АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 109).

Вказана квартира була придбана ОСОБА_4 в період його шлюбу з ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 129), у зв'язку з чим є спільною сумісною власністю подружжя відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України.

Згідно зі ст. 63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Судом встановлено, що 6 січня 2015 року ОСОБА_4 укладено договір дарування вказаної квартири, відповідно до якого відповідач ОСОБА_4 передав в дар по 1 / 3 частині вказаної квартири позивачу ОСОБА_6, малолітній дочці ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітньому сину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а.с. 107-108).

Від обдарованих вказаний договір дарування було підписано ОСОБА_2, котра діяла в інтересах ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 119-121) та своїх малолітніх дітей на підставі довіреності та розпорядження Печерської районної державної адміністрації від 27.11.2014 р.

Вказаним розпорядженням Печерської районної державної адміністрації від 27.11.2014 р. надано дозвіл ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на укладення від імені та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 договору дарування, в рівних долях кожному квартири АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 118).

Крім того, відповідач ОСОБА_2 надала при укладенні договору дарування нотаріально-посвідчену заяву відповідно до ст. 65 Сімейного кодексу України, згідно з котрою надає згоду своєму чоловікові ОСОБА_4 укласти та підписати договір дарування, за яким передати з їх спільної сумісної власності подружжя квартиру АДРЕСА_1, на умовах, які будуть визначатись ним самостійно на його розсуд (т. 1 а.с. 144).

При цьому, ОСОБА_2 підтвердила, що вона діяла вільно, цілеспрямовано, свідомо і добровільно, розуміла та на власний розсуд, без будь-якого примусу, як фізичного, так і психічного, не порушуючи прав третіх осіб, бажаючи реального настання правових наслідків, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, усвідомлюючи значення своїх дій та керуючи ними, не помиляючись щодо обставин, викладених у цій заяві, діючи без впливу обману, за відсутності впливу тяжкої обставини та обставин, що спонукають підписати дану заяву на вкрай невигідних умовах, за відсутності будь-яких заперечень щодо кожної з умов цієї заяви, розуміє значення заяви, умови та її правові наслідки та стверджує, що вона не є фіктивною та удаваною.

Вказаний договір дарування від 6 січня 2015 року є укладеним відповідно до положень ст. 722 ЦК України, згідно з якою право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка (ч. 4 ст. 722 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що обдаровані прийняли квартиру в дар, оскільки після укладення договору дарування були внесені відповідні зміни в державний реєстр, передано технічний паспорт та малолітні діти були зареєстровані у вказаній квартирі та постійно проживали в ній

Дійсно у п. 7 договору дарування від 6 січня 2015 року вказано, що прийняттям дарунка вважатиметься одержання обдаровуваними нотаріально посвідченого оригінального примірника цього договору та технічного паспорту на квартиру. Право власності в обдаровуваних виникає з на квартиру з моменту прийняття дарунка.

Враховуючи, що в інтересах усіх обдаровуваних діяла ОСОБА_2, вона ж отримала копію договору дарування, позивач ОСОБА_6 отримала технічний паспорт на квартиру згідно з актом приймання-передач від 6 січня 2015 року (т. 1 а.с. 23), то і виникло право власності у обдаровуваних на вказану квартиру.

У зв'язку з цим доводи відповідача та її представника щодо не прийняття квартири в дар відповідно до п. 7 договору дарування, а саме недійсність акту приймання-передачі кватири, підписаного позивачем ОСОБА_6 у зв'язку з тим, що вона фактично у час укладення договору дарування не знаходилась в м. Києві, є безпідставними та суперечить положенням ст. 722 ЦК України.

Фактична відсутність ОСОБА_6 у м. Києві не свідчить про не прийняття нею дарунка, оскільки в її інтересах діяла ОСОБА_2, котра отримала копію договору дарування, а акт про отримання технічного паспорту міг бути підписаний самою ОСОБА_6 в іншому місці та переданий дарувальнику.

Отже, суд дійшов висновку, що договір дарування від 6 січня 2015 року є укладеним відповідно до положень ст. 722 ЦК України.

Водночас, після укладення договору дарування 26 квітня 2016 року відповідачами ОСОБА_4, ОСОБА_2 та позивачем ОСОБА_6 19 квітня 2016 року подано до нотаріуса заяви про те, що договір дарування квартири від 6 січня 2015 року є неукладеним, оскільки дарувальником не передавався обдаровуваним технічний паспорт на квартиру (т. 1 а.с. 182-184) та просили скасувати державну реєстрацію про право власності на квартиру у обдаровуваних.

Статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» в редакції на час подання таких заяв 19 та 26 квітня 2016 року передбачався порядок внесення даних до Державного реєстру прав на нерухоме майно. Відповідно до частини другої вказаної статті державна реєстрація речових прав скасовується в разі припинення дії договору, укладення іншого договору або винесення судом відповідного рішення, про що вносяться дані до Державного реєстру прав.

Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 в редакції, що діяла на час подання сторонами заяв 19 та 26 квітня 2016 року не передбачалось взагалі скасування державної реєстрації речових прав.

Проте, третьою особою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. було скасовано всупереч вказаним положенням чинного законодавства відомості щодо переходу права власності на квартиру від ОСОБА_4 до ОСОБА_6 та його малолітніх дітей ОСОБА_8 та ОСОБА_4

При цьому, Печерська районна державна адміністрація як орган опіки та піклування не видавала відповідне розпорядження щодо погодження дій батьків малолітніх дітей на скасування державної реєстрації правочину - договору купівлі-продажу квартири (т. 1 а.с. 69).

Тому, таку поведінку батьків малолітніх дітей - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 суд розцінює як недобросовісну відносно своїх малолітніх дітей, оскільки, подаючи такі заяви до нотаріуса, без відповідного погодження з органом опіки та піклування, вони діяли всупереч інтересам своїх дітей.

При цьому, суд бере до уваги, що жоден з обдаровуваних (ОСОБА_6, ОСОБА_2, Печерська районна державна адміністрація як орган опіки та піклування в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_8 та ОСОБА_4.) не заявили негайно про відмову від прийняття дарунка відповідно до положень ч. 3 ст. 722 ЦК України.

Заяви ОСОБА_6, ОСОБА_2, котра діяла в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_8 та ОСОБА_4 та дарувальника ОСОБА_4 про скасування державної реєстрації правочину були подані лише після спливу одного року з дня укладення договору дарування, а не негайно як цього вимагають положення ч. 3 ст. 722 ЦК України.

Крім того, статтею 727 ЦК України передбачено порядок розірвання договору дарування з ініціативи дарувальника.

Разом з тим, дарувальником ОСОБА_4 не подавалось заяви про розірвання договору дарування з підстав, передбачених ст. 727 ЦК України.

Жодною зі сторін договору дарування не подавались заяви про розірвання договору.

Печерська районна державна адміністрація як орган опіки та піклування в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_8 та ОСОБА_4 не погоджувала будь-яких дій батьків малолітніх дітей - ОСОБА_4 та ОСОБА_2, щодо розірвання договору дарування.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що батьки малолітніх дітей - ОСОБА_4 та ОСОБА_2, подавши заяви до нотаріуса про скасування чи видалення записів про право власності на нерухоме майно з приводу дарування частини квартири малолітнім дітям, діяли всупереч інтересам своїх дітей, без відповідного погодження з органом опіки та піклування.

У зв'язку з цим, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А., скасувавши як державний реєстратор відомості у Державному реєстрі нерухомого майна щодо права власності малолітніх дітей та ОСОБА_6 на квартиру, діяв всупереч Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» в редакції на час подання заяв 19 та 26 квітня 2016 року та всупереч Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127.

Скасування нотаріусом Чуловським В.А. відомостей у Державному реєстрі нерухомого майна щодо права власності малолітніх дітей та ОСОБА_6 на квартиру, видача 20 квітня 2016 року цим нотаріусом дублікату договору купівлі-продажу квартири на заяву ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 187, 190-192) призвело до укладення 26 квітня 2016 року договору дарування ОСОБА_4 1 / 2 частини квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 193-194).

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемним правочином є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такі нікчемні правочини, передбачені, зокрема, ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 224 тощо.

Крім того, стаття 216 ЦК України визначає особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Проте застосування наслідків недійсності правочину, передбачених ст. 216 ЦК України, а саме реституції як способу захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використання правового механізму, установленого статями 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Така правова позиція, висловлена Верховним Судом України від 19 листопада 2014 року № 6-170цс14, від 13 травня 2015 року у справі 6-67цс15, від 25 червня 2014 року у справі 6-6714цс.

Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, важливою умовою звернення з віндикаційним позовом (ст. 388 ЦК України) є відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин.

Добросовісним повинен вважатися той набувач, який не знав і не повинен був знати, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати, а недобросовісним володільцем - та особа, яка знала або повинна була знати, що її володіння незаконне.

За п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України можливість витребувати майно від добросовісного набувача є за наявності у діях власника майна волі на передачу майна.

Оскільки квартира АДРЕСА_1 вибула не з волі позивача та волі обдаровуваних малолітніх дітей за договором дарування від 6 січня 2015 року до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на підставі скасування запису про договір дарування в Державному реєстрі на нерухоме майно, видачі дубліката договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_4 та на підставі договору дарування від 26 квітня 2016 року, то з урахуванням вказаних положень закону та правових позицій Верховного Суду України суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 щодо визнання договору дарування від 26 квітня 2016 року недійсним та про задоволення позовних вимог в частині витребування у ОСОБА_4 1 / 2 частину квартири АДРЕСА_1 та ОСОБА_2 1 / 2 частину квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_6 1 / 3 частини квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_8 1 / 3 частини квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_8. 1 / 3 частини квартири АДРЕСА_1.

При цьому, суд враховує, що позивач ОСОБА_6 як баба малолітніх внуків ОСОБА_8 та ОСОБА_4 має право на самозахист внуків та має право звернутися за захистом прав та інтересів малолітніх внуків до суду без спеціальних на те повноважень відповідно до положень ст. 258 Сімейного кодексу України.

Рішення суду про задоволення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (ст. 19, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»).

У зв'язку з наведеним суд дійшов висновку про відмову у зустрічному позові, оскільки підстав, на котрі посилається відповідач ОСОБА_2 у зустрічному позові для визнання договору дарування від 6 січня 2015 року фіктивним не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи.

Так, відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Згідно з п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9 для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Разом з тим, не можна вважати договір дарування квартири від 6 січня 2015 року фіктивним як такий, що всі сторони правочину діяли умисно при його укладанні без створення правових наслідків. Вказане пояснюється тим, що при укладенні договору дарування малолітні діти, інтереси котрих представляла їх мати ОСОБА_2, не могли діяти умисно, оскільки Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією як органом опіки та піклування видане розпорядження про надання дозволу батьками малолітніх на укладення в інтересах своїх дітей договору дарування, внаслідок якого малолітні діти стають власниками частини квартири АДРЕСА_1, є матеріально забезпеченими, забезпеченими житлом.

Малолітні діти після отримання квартири в дар в ній проживали, про що свідчать довідки ТОВ «МЛ «ДІЛА» про те, що 14 березня, 25 травня 2015 року відбирався біологічний матеріал у малолітніх ОСОБА_8 та ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 101, 102).

Крім того, суд враховує і те, що малолітні діти не могли проживати в іншому житлі, що належить їх батькам на праві власності, а саме у квартирі АДРЕСА_4, оскільки вказана квартира з 5 червня 2014 року передана в найм (т. 2 а.с. 105-110).

Доводи відповідача ОСОБА_2, що договір дарування від 6 січня 2015 року є фіктивним, оскільки, уклавши такий договір дарування відповідач ОСОБА_4 намагався уникнути цивільно-правової відповідальності за кредитним зобов'язанням ОСОБА_12 та ОСОБА_4 перед банком, перед ОСОБА_13, та кримінальної відповідальності за наявною інформацією про його причетність до кримінальних правопорушень, що ОСОБА_4 є практикуючим нотаріусом і йому відомо у деталях усі тонкощі вчинення правочинів, а також правові наслідки, пов'язані з кредитними зобов'язаннями, не спростовують наведені висновки суду, оскільки доказів наявності судових справ про стягнення кредитної заборгованості, заборгованості за договором позики, наявності інших кримінальних справ відносно ОСОБА_4 суду не надано.

Посилання відповідача ОСОБА_2 та її представника на наявність у ОСОБА_4 документів на інше ім'я - ОСОБА_10, отримання ним для себе та для дітей громадянство Угорщини як на підставу для визнання договору дарування фіктивним також не спростовують наведених висновків суду, оскільки для визнання договору фіктивним відповідно до положень законодавства необхідний умисел всіх сторін правочину, а не однієї зі сторін правочину.

Такий умисел на укладення договору дарування як фіктивного правочину від усіх сторін правочину судом не встанвоено.

Крім того, суд враховує, що у виконання договору дарування було фактично передано майно обдаровуваним: малолітні діти в ньому проживали, обдаровуваним було передано договір дарування та технічний паспорт на квартиру, у зв'язку з чим договір дарування квартири від 6 січня 2015 року не може бути визнаний судом як фіктивний правочин.

Твердження відповідача ОСОБА_2 та її представника про те, що доказом фіктивності договору дарування квартири є те, що після минування погрози притягнення ОСОБА_4 до кримінальної, цивільно-правової відповідальності, він повернув своє право власності на квартиру у попередній правовий стан - до моменту оформлення 6.01.2015 року договору її дарування та наявність нотаріально-посвідчених заявами про неприйняття дарунка суд відхиляє, оскільки такі дії свідчать не про фіктивність укладеного правочину, а про недобросовісну поведінку ОСОБА_4 та ОСОБА_2 як батьків малолітніх дітей, котрим раніше було передано в дар квартиру.

Вимоги відповідача ОСОБА_2 про постановлення окремих ухвал суд відхиляє, оскільки це є правом, а не обов'язком суду відповідно до ст. 211 ЦПК України.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про стягнення на користь ОСОБА_6 з ОСОБА_2, ОСОБА_4 по 3 625 грн. судового збору за вимоги про витребування майна.

На підставі викладеного, керуючись ст. 203, 215, 216, 234, 388, 722 ЦК України, та ст. 10, 57, 60, 209, 88, 84, 212-215 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, треті особи Чуловський Володимир Анатолійович, Печерська районна в місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування про визнання договору дарування недійсним, витребування майна - задовольнити частково.

Витребувати у ОСОБА_4 1 / 2 частину квартири АДРЕСА_1 та ОСОБА_2 1 / 2 частину квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_6 1 / 3 частини квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_8 1 / 3 частини квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_4 1 / 3 частини квартири АДРЕСА_1.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_6 - відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_8, в інтересах якої діє її батько ОСОБА_4, ОСОБА_4 в інтересах його діє його батько ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_6 з ОСОБА_2, ОСОБА_4 по 3 625 грн. судового збору.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги через Печерський районний суд м. Києва до Апеляційного суду м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.В.Батрин