Рішення № 65390460, 20.03.2017, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/457/17Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 27 ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоОСОБА_2суддівОСОБА_3, ОСОБА_4 при секретаріОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 15 березня 2016 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта-Банк» до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а :

ПАТ «Дельта-Банк» звернулося до суду із вказаним позовом, яким просило стягнути на свою користь з відповідачів солідарно кредитну заборгованість у загальній сумі 222475,59 грн., яка складається з: тіло кредиту 141927,73 грн., відсотків 80547,85 грн., мотивуючи про те, що ОСОБА_6, як позичальник, не виконав свої зобовязання за кредитним договором внаслідок чого у нього перед банком виникла заборгованість, а ОСОБА_7, як поручитель, згідно відповідного договору поруки відповідає за належне виконання позичальником його кредитних зобовязань солідарно з останнім.

Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 15.03.2016 позов задоволено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції відповідач ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, просить рішення суду скасувати та припинити провадження у справі, мотивуючи про те, що позивач у даній справі придбав у ПАТ «Укрсиббанк» за договором цесії право вимоги за кредитним договором до апелянта. Після цього протиправно продовжив нараховувати платежі по кредиту, хоча сума вимоги була зафіксована станом на момент укладення договору цесії. Вказує на необхідність застосувати до позовних вимог у справі наслідків спливу позовної давності, оскільки останній платіж по договору позичальник здійснив у 2006 році.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які зявилися у судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав та мотивів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позичальник не виконав належним чином свої зобовязання за кредитним договором, що свідчить про необхідність солідарного стягнення з позичальника та поручителя, який згідно відповідного договору поруки несе солідарну відповідальність за належне виконання кредитних зобовязань позичальником, на користь кредитора кредитної заборгованості.

Однак повністю погодитися з правильністю таких висновків суду колегія суддів не може, виходячи з наступного.

При розгляді справи встановлено, що відповідно до укладеного 19.12.2006 між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», як банком, та ОСОБА_6, як позичальником, кредитного договору №11099114000 останній отримав від банку кредитні кошти у сумі 10100,00 доларів США на строк з 19.12.2006 по 19.12.2011 (а.с.5-12).

Відповідно до п.1.3.1 кредитного договору за використання кредитних коштів протягом 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 12,00% річних. По закінченню цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов п.9.2. договору. Згідно до п.п.1.3.3, 1.3.4 кредитного договору нарахування процентів здійснюється щомісяця в останній робочий день поточного місяця, методом «факт/360» відповідно до вимог нормативно-правових актів НБУ та чинного законодавства України. Строк сплати процентів: з 01 по 10 число (включно) кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані банком такі проценти. У відповідності до п. 4.1 кредитного договору позичальник зобов'язується використовувати кредит на зазначені в договорі цілі, повернути одержаний кредит та сплатити нараховані банком проценти, комісії та інші платежі у порядку та терміни встановлені договором.

Крім того, у забезпечення виконання зобовязання по вищевказаному кредитному договору, 19.12.2006 між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», як кредитором, та ОСОБА_7, як поручителем, укладено договір поруки №11099114000/3 (а.с.15), відповідно до п.1.1 якого поручитель поручився перед кредитором за невиконання позичальником його кредитних зобовязань за договором від 19.12.2006.

ПАТ «УкрСиббанк»» є правонаступником по всіх правах та зобовязаннях акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк». 08.12.2011 між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, зареєстрований 27.12.2011 за №3749 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, ПАТ «УкрСиббанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює ПАТ «УкрСиббанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від ПАТ «УкрСиббанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимагати (замість ПАТ «УкрСиббанк») від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами (а.с.24-25).

Відповідно до довідки про заборгованість, що надана позивачем, станом на 17.11.2014 позичальник має заборгованість, яка складається з: по тілу кредиту 9254,78 доларів США, що в еквіваленті в національній валюті становить 141927,73 грн.; відсоткам за користування кредитом 5252,34 доларів США, що в еквіваленті становить 80547,85 грн., а всього 222475,59 грн.

Доказів належного виконання позичальником своїх зобовязань за кредитним договором суду не надано, наявність та розміри кредитної заборгованості, наведені позивачем, відповідачами належними та допустимими доказами, не спростовано.

Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч.2 ст.1054 та ч.2 ст.1050 ЦК України наслідками порушення відповідачем зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позивача достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі; ч.ч.1, 2 ст.554 ЦК України - у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Далі, відповідно до правового висновку ВСУ у справі №6-1599цс15 від 03.02.2016, який в силу ст. 360-7 ЦПК України є обовязковим для судів України, за змістом ч.4 ст.559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі не встановлення такого строку порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

Умови договору поруки про її дію до повного виконання зобовязань за кредитним договором не означають установлення строку припинення поруки в розумінні ст.251 ЦК України, тому в такому разі підлягають застосуванню норми ч.4 ст.559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

З огляду на положення ч.4 ст.559 ЦК України слід дійти висновку про те, що під час вирішення справи про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів суд повинен перевірити наявність правових підстав для такого стягнення з урахуванням вимог цієї норми.

Крім того, у правовому висновку ВСУ у справі №6-1451цс16 від 14.09.2016 вказано, що непредявлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обовязку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобовязанням.

Також треба зазначити, що звернення до суду після спливу передбаченого ч.4 ст.559 ЦК України шестимісячного строку не є підставою для відмови в позові у звязку зі спливом строку позовної давності, а є підставою для відмови в позові у звязку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Таким чином, враховуючи наведені вище фактичні обставини справи, встановлені судом, норми законодавства, а також правові висновки ВСУ, колегія суддів констатує, що у даному випадку кредитну заборгованість слід стягувати на користь кредитора з позичальника, а в задоволенні вимог про її стягнення з поручителя слід відмовити, адже строк виконання кредитних зобовязань закінчився 19.12.2011, що передбачено п.1.2.2 кредитного договору, однак з позовом до суду кредитор звернувся лише в лютому 2015 року, тобто з пропуском 6-місячного строку, передбаченого ч.4 ст.559 ЦК України, отже порука в даному випадку є припиненою.

Колегія суддів відхиляє апеляційні доводи про те, що кредитор протиправно продовжив нараховувати платежі по кредиту, хоча сума вимоги була зафіксована станом на момент укладення договору цесії, оскільки кредитні правовідносини між сторонами не припинили свою дію, умови кредитного договору є чинними, отже відповідні нарахування кредитора є правомірними.

Тут слід врахувати, що ст. 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також не можна погодитися з апеляційними доводами про те, що до позовних вимог у справі слід застосувати наслідки спливу строків позовної давності, оскільки останній платіж по договору позичальник здійснив у 2006 році, з огляду на те, що у суді першої інстанції вимоги про застосування наслідків спливу строків позовної давності не розглядалися, а відповідно до положень ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, судом апеляційної інстанції не приймаються та не розглядаються.

Оскільки стаття 267 ЦК України, яка встановлює наслідки спливу позовної давності, є нормою матеріального права, то суд апеляційної інстанції не має права розглядати заяву про застосування цієї норми, оскільки така заява не розглядалася у суді першої інстанції.

Така правова позиція, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для судів України, висловлена у постанові Верховного Суду України від 30.09.2015 у справі №6-780цс15.

Колегія суддів враховує, що апелянтом не надано суду доказів, які б свідчили про безпідставність чи необґрунтованість позовних вимог у справі про стягнення кредитної заборгованості з позичальника на користь кредитора.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення по справі, які суд вважав доведеними, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Отже рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 15.03.2016 у даній справі в частині вирішення позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості з поручителя ОСОБА_7 слід скасувати у звязку з порушенням судом норм матеріального права ч.4 ст.559 ЦК України, та невідповідністю висновків суду обставинам справи, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову до ОСОБА_7 за безпідставністю вимог.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 15 березня 2016 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта-Банк» до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати в частині вирішення позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості з поручителя ОСОБА_7 та ухвалити в цій же частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства «Дельта-Банк» до ОСОБА_7 про стягнення кредитної заборгованості.

У решті рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 15 березня 2016 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 20 днів з дня його проголошення.

Головуючий :

Судді :