Рішення № 65389090, 14.03.2017, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/2646/16-ц

Провадження №2/541/141/2017

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

14 березня 2017 року Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі головуючої, судді - Куцин В.М.,

з участю секретаря - Борисенко М.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Миргорода справу за позовом ОСОБА_1 до КП «Інформаційний центр» «Миргородщина» про зобовязання повернення помилково сплачених коштів, третя особа Миргородська районна державна адміністрація,

В С Т А Н О В И В:

21 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом та просив суд зобовязати відповідача повернути грошові кошти в сумі 5000 гривень які він помилково перерахував на користь відповідача.

В ході розгляду справи позивач та представник позивача ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги обґрунтовуючи позов зазначали, що 22.11.2013 року ОСОБА_1 безпідставно перерахував через установу банку 5000 гривень, як переплачену заробітну плату. Незважаючи на те, що на момент отримання коштів КП «Інформаційний центр» «Миргородщина» не мало будь-яких правових підстав на зарахування коштів на власний рахунок, оскільки підприємством не було видано наказу чи розпоряджень про зобовязання повернути надмірно сплачену заробітну плату, як і не існувало відповідного рішення суду про стягнення цих коштів з позивача. Наголошували, що переплати заробітної плати не могло бути, оскільки, на момент звільнення позивача підприємство мало заборгованість перед ним по заробітній платі в розмірі 18000,00 гривень.

Оскільки, незважаючи на неодноразові звернення позивача, відповідач відмовився повернути безпідставно отримані кошти, тому позивач змушений звернутися до суду з даним позовом.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, просив суд відмовити у позові в повному обсязі. Зокрема вказував, що спірні кошти в сумі 5000 грн., були перераховані позивачем, який 22.11.2013 року займав посаду директора КП «Інформаційний центр» «Миргородщина», в рахунок відшкодування надмірно виплаченої позивачу заробітної плати, що було виявлено при проведенні перевірки державною фінансовою інспекцією в Полтавській області з метою уникнення відповідальності за допущені порушення. Будь-яких пояснень щодо відсутності в установі наказу про повернення переплачених коштів позивачем надати не зміг, оскільки обовязок на видачу такого наказу було покладено саме на позивача як керівника установи. Крім того наголошував, що позивач звернувся з позовом до суду після спливу строку позовної давності що є окремою підставою для відмови в задоволенні позову.

Суд, заслухавши пояснення сторін, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Так, відповідно до ст.13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Тобто, виступаючи гарантом реалізації законних прав, держава тим самим забезпечує одночасно і виконання громадянами обов'язків, покладених на них державою, а також власними договірними та іншими зобов'язаннями.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював на посаді директора КП ІЦ «Миргородщина» і звільнений з цієї посади 31.12.2013 року згідно розпорядження голови Миргородської РДА №163-к від 27.12.2013 року, що підтверджується відповідним записом в трудовій книжці та про що не заперечували сторони в судовому засіданні (а.с.29).

На час перебування позивача в трудових відносинах з відповідачем проведена планова виїзна ревізія фінансово-господарської діяльності комунального підприємства «Інформаційний центр «Миргородщина» за період з 01.01.2011 року по 31.07.2013 року. В ході проведення якої встановлено нарахування та виплата заробітної плати з порушенням чинного законодавства ОСОБА_1 на загальну суму 41852,82 грн., про що зазначено в акті від 22.11.2013 року (а.с.107-113).

22 листопада 2013 року позивач ОСОБА_1 добровільно здійснив перерахування КП «ІЦ «Миргородщина» 5000 гривень на відшкодування переплати по заробітній платі, що підтверджується касовою квитанцією №066044401 ПАТ ОСОБА_4 (а.с.69).

Факт отримання вищезазначених коштів відповідачем обєктивно підтверджується документами бухгалтерського обліку КП «ІЦ «Миргородщина» та не заперечується представником відповідача ( а.с.102-103).

Згідно ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

З контексту вказаної норми вбачається, що позивачем може бути лише законний власник, особа, яка володіє майном на відповідній правовій підставі. Відповідачем виступає особа, яка заволоділа чужим майном, або набула його за відповідним правочином з третьою особою. Незаконне володіння - це фактичне володіння, яке не спирається на правовий титул. Незаконні володільці відповідають перед власником майна неоднаково, залежно від того, чи є вони добросовісними або недобросовісними набувачами майна.

Частиною 2 ст. 328 ЦК України закріплено презумпцію правомірності набуття права власності, та за умовами ч. 3 ст. 397 ЦК України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із Закону або рішення суду. Таким чином, позивач має довести відсутність у відповідача правових підстав володіння майном. В свою чергу позивач має підтвердити своє право власності на спірне майно.

Відповідно до ч.1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Таким чином, даною статтею передбачена можливість виникнення недоговірних зобов'язань двох видів: внаслідок безпідставного набуття майна за рахунок іншої особи та внаслідок безпідставного збереження майна за рахунок іншої особи. Умовами виникнення зобов'язань внаслідок безпідставного набуття майна є: збільшення майна у однієї особи; втрата майна іншою особою; причинний зв'язок між збільшенням майна у однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа зобов'язана повернути безпідставно придбане або безпідставно збережене майно. Такий же обов'язок виникає, коли підстава, на якій придбане майно, згодом відпала. Таким чином, стаття 1212 ЦК України не ставить обов'язок повернути безпідставно придбане чи збережене майно в залежність від добросовісності чи недобросовісності набувача майна.

Норми цивільного законодавства про витребування майна з чужого незаконного володіння за своєю метою є такими, що спрямовані на вирішення спору між особами, які не перебувають між собою у договірних відносинах з приводу витребуваного майна. Це означає, якщо власник передав своє майно за договором іншій особі, то він має право витребувати його за підставами, передбаченими нормами, які регулюють відповідні договірні відносини.

Згідно ст. 1213 ЦК України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Згідно ст. 1214 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Дана норма закону регулює відповідальність в разі набуття або збереження майна без достатньої правової підстави. З точки зору даної статті відповідальність настає з моменту, коли набувач майна дізнався або повинен був дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

За приписамист. 1215 ЦК України, не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Разом з тим, з матеріалів справи, а саме з витягу з Акту планової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності комунального підприємства «Інформаційний центр «Миргородщина» від 22.11.2013 року проведеної за період з 01.01.2011 року по 31.07.2013 року, який є чинним на час розгляду справи судом, вбачається, що ревізією встановлено нарахування та виплата заробітної плати з порушенням чинного законодавства директору підприємства ОСОБА_1 на загальну суму 41852 грн.82 коп., про що останньому стало відомо в ході проведення ревізії.

Відповідно до довідки від 29.01.2014 року КП ІЦ «Миргородщина» від 29.01.2014 року, на яку посилається позивач як на підставу задоволення позову, відповідач станом на 01.12.2013 року мав заборгованість по невиплаченій заробітній платі позивачу в сумі 19269 грн. 34 коп.(а.с.4).

Однак позивачем не підтверджено будь-якими належними та пустими доказами, що заборгованість станом на 01.12.2013 року виникла саме в період з 01.01.2011 року по 31.07.2013 року.

На думку суду не заслуговують на увагу твердження позивача, що перерахування коштів було здійснено в наслідок залякувань ревізорами про притягнення його до відповідальності, оскільки вказані твердження будь-якими обєктивними доказами не підтверджені.

Суд також не приймає до уваги заяву представника відповідача про пропуск позивачем строку звернення із вищезазначеним позовом до суду, оскільки позивач звернувся до суду 21.11.2016 року в той час як спірні кошти були перераховані 22.11.2013 року.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як визначено в статті 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 179 ЦПК України, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення

Разом з тим, аналізуючи наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про безпідставність звернення позивача з даним позовом до відповідача, оскільки в судовому засіданні представник позивача і позивач не довели наявність факту отримання відповідачем грошових коштів без достатньої правової підстави, представник позивача на пропозицію суду відмовилась від проведення судової економічної експертизи з метою підтвердження зазначених обставин, що в свою чергу, не дає право вимоги позивачу повернути безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 5000 грн.

Відповідно до ч.3 ст. 212 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до КП «Інформаційний центр» «Миргородщина» про зобовязання повернення помилково сплачених коштів, третя особа Миргородська районна державна адміністрація, є необґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення в повному обсязі.

Судові витрати не відшкодовуються у даному випадку відповідно до ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст.10, 11, 60, 81, 88, 209, 211, 212, 213, 214, 215, 223, 293 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобовязання відповідача повернення помилково сплачених коштів 22.11.2013 року в сумі 5000 (пять тисяч) гривень, відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Полтавської області, через Миргородський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги в 10-денний строк з часу проголошення.

Суддя: ОСОБА_5